ультура >  ультурн≥ епохи

≈ѕќ’ј ѕ–ќ—¬≤“Ќ»÷“¬ј

—тановленн¤ науки, поступове все б≥льш щ≥льне входженн¤ њњ в сусп≥льне житт¤ лише завершувало собою формуванн¤ рац≥онал≥зму ¤к в≥дм≥тноњ риси ≥ способу думки, ≥ способу житт¤ людини Ќового часу.

¬ цих умовах поглибились розмежуванн¤ м≥ж наукою ≥ рел≥г≥Їю. ѕредметом науки стала природа, п≥д ¤кою тепер розум≥лос¤ все ≥снуюче разом з людиною, все що можна вивчити емп≥ричним методом ≥ по¤снювати, керуючись аргументами розуму. ѕочиналась доба пануванн¤ механ≥стичного детерм≥н≥зму, принципи ¤кого розповсюджувались не лише на природу, а нав≥ть на сусп≥льство ≥ людину. јле рац≥онал≥зм в т≥й ≥сторичн≥й форм≥ був сум≥сним з христи¤нською рел≥г≥Їю, з њњ вченн¤м про розумн≥сть створеного богом св≥ту. –ел≥г≥¤ залишаЇтьс¤ пров≥дною духовною засадою не т≥льки народноњ культури, але й науки. ѕро бога згадують майже в ус≥х ф≥лософських трактатах того часу. ѕоширюЇтьс¤, ¤к ≥ в добу ¬≥дродженн¤, концепц≥¤ Удвох ≥стинФ, розвиваютьс¤ ≥ зм≥цнюютьс¤ так≥ компром≥сн≥ ≥деолог≥чн≥ ≥ св≥тогл¤дн≥ форми ¤к пантењзм ≥ дењзм ( де бога або ототожнювали з природою, або значно обмежували в його функц≥¤х по в≥дношенню до нењ).

« позиц≥й емп≥ричного, рац≥онал≥стичного св≥тогл¤ду д≥¤ч≥ культури намагались вир≥шити ≥ проблему людини. ¬≥дбувалась переор≥Їнтац≥¤ сусп≥льних ≥деал≥в, вони ставали б≥льш прагматичними, позбавл¤лись героњко-романтичного забарвленн¤. ƒл¤ масовоњ св≥домост≥ ≥деал п≥дприЇмливоњ людини, купц¤, допитливого вченого стаЇ б≥льш привабливим, ан≥ж ≥деал лицар¤ чи ченц¤-аскета. јле Уздоровий глуздФ масовоњ св≥домост≥, з њњ ор≥Їнтац≥Їю на п≥дприЇмницький усп≥х ≥ д≥лову ≥н≥ц≥ативу, зд≥йснював не т≥льки творчу, але й руйн≥вну роботу в сфер≥ духу, н≥г≥л≥стично в≥дкидаючи моральн≥ й естетичн≥ ц≥нност≥, ¤кщо вони не були потр≥бними дл¤ дос¤гненн¤ меркантильних ≥нтерес≥в.

¬ажливим Ї питанн¤ про те ¤к сприймала людина своЇ житт¤: оптим≥стично чи песим≥стично. ¬ л≥тератур≥ зустр≥чаЇмо протилежн≥ в≥дпов≥д≥ на це питанн¤. ”сп≥хи природничих наук, розкр≥паченн¤ людського розуму безумовно спри¤ли ствердженню оптим≥зму. јле вони одночасно породжують певний песим≥зм. ” нов≥й систем≥ св≥тогл¤дних координат людина постала маленькою ланкою величного механ≥зму природи, а система сусп≥льних структур протисто¤ла людин≥ ¤к щось незбагненне ≥ вороже. —л≥д зазначити, що ’”≤≤ ст. було надто складним за своњми соц≥альними та духовними процесами. ¬ ™вроп≥ не припин¤лись масов≥ кровопролитт¤. Ќа зм≥ну рел≥г≥йним в≥йнам, ¤к≥ супроводжували реформац≥ю ’”≤ ст., прийшла не менш кривава ≥ руйн≥вна тридц¤тил≥тн¤ в≥йна (1618-1648 р.р.), масовими вбивствами супроводжувались революц≥йн≥ под≥њ в Ќ≥дерландах, јнгл≥њ.

¬ умовах протиставленост≥ людини природ≥ ≥ сусп≥льству поступово виникаЇ тр≥щина м≥ж особист≥стю ≥ св≥том, м≥ж окремою людиною ≥ сусп≥льним середовищем, що призводить до зростанн¤ активност≥ людини, оск≥льки тепер вона могла покладатис¤ т≥льки на саму себе.

Ѕурхлив≥ под≥њ соц≥ального житт¤, науков≥ в≥дкритт¤, радикальн≥ зм≥ни у св≥тобаченн≥ ≥ св≥тов≥дчутт≥ людей не могли не викликати певних процес≥в у художн≥й культур≥, спри¤ти народженню нових напр¤мк≥в ≥ метод≥в творчост≥. ” ’”≤≤ ст. в мистецтв≥ «ах≥дноњ ™вропи панують два головних напр¤мки Ц бароко ≥ класицизм.

якщо давати загальну характеристику розвитку художньоњ культури ц≥Їњ доби, то необх≥дно в≥дм≥тити, що в≥дбувалос¤ њњ загальне п≥днесенн¤. ѕри цьому св≥т образ≥в став б≥льш т≥сно повТ¤заний з≥ св≥том реальноњ д≥йсност≥. як н≥коли ран≥ше, художн¤ культура була насичена соц≥альним кл≥матом епохи. ¬≥дкрите соц≥альне забарвленн¤ було притаманне багатьом художн≥м твор≥нн¤м ’”≤≤ ст.

≤ншою особлив≥стю художньоњ культури даного стол≥тт¤ Ї л≥кв≥дац≥¤ розриву м≥ж розвитком окремих вид≥в мистецтв. Ѕурхливий ≥нтенсивний розвиток в≥дбувавс¤ в багатьох галуз¤х художньоњ творчост≥, в тому числ≥ ≥ в таких УмолодихФ видах мистецтва, ¤к театр ≥ музика.

“рет¤ особлив≥сть художньоњ культури цього стол≥тт¤ повТ¤зана з формуванн¤м пров≥дних нац≥ональних шк≥л Ївропейського мистецтва в ≤тал≥њ, ≤спан≥њ, ‘ландр≥њ, √олланд≥њ ≥ ‘ранц≥њ. —аме в мистецтв≥ цих нац≥ональних шк≥л були дос¤гнут≥ найвищ≥ творч≥ результати, а особливост≥ художньоњ епохи набули найб≥льш ¤скраве ≥ типове ви¤вленн¤.

≈волюц≥¤ окремих вид≥в мистецтв повТ¤зана з поглибленн¤м осмисленн¤ д≥йсност≥, з виробленн¤м ≥ розповсюдженн¤м нових жанрових форм. Ћ≥тература того часу представлена ≥менами таких славетних письменник≥в, поет≥в, драматург≥в, ¤к Ћопе де ¬ега,  альдерон, ћ≥льтон,  орнель, –ас≥н та ћольЇр. ¬ музиц≥ в≥дбувалос¤ поступове зв≥льненн¤ в≥д культових форм, зародженн¤ та оформленн¤ оратор≥њ та ≥нструментальноњ музики. « 30-х рок≥в виходить на сцену опера - новий, синтетичний за своњм характером жанр драматичноњ музичноњ вистави, першими найвизначн≥шими майстрами ¤кого у ’”≤≤ ст. були ћонтеверд≥ в ≤тал≥њ, Ћюлл≥ у ‘ранц≥њ ≥ ѕерселл в јнгл≥њ.

ѕод≥бн≥ процеси утвердженн¤ нових тенденц≥й характерн≥ також дл¤ еволюц≥њ пластичних мистецтв - живопису, скульптури, граф≥ки, арх≥тектури. “ак видатний ≥тал≥йський живописець  араваджо заснував художню систему монументал≥зац≥њ буденного св≥ту за допомогою св≥тлот≥ньових контраст≥в, що одержала назву УкараваджизмФ. —еред його посл≥довник≥в були так≥ всесв≥тньо в≥дом≥ майстри ¤к ’.–≥бера, ѕ.–убенс, ƒ.¬еласкес, –ембрандт. ¬ цей час також працюють ј.¬ан-ƒейк,‘.—урбаран, ‘.√альс, Ќ.ѕуссен. Ќайвищ≥ дос¤гненн¤ в скульптур≥ та арх≥тектур≥ повТ¤зан≥ з творч≥стю ƒ.Ћ.Ѕерн≥н≥, ‘.Ѕарром≥н≥, ∆.јрдуен-ћансара.

≈ѕќ’ј Ќќ¬≤“Ќ№ќѓ  ”Ћ№“”–»

 ультура ’’ ст. Ц одне з найскладн≥ших ¤вищ в ≥стор≥њ св≥товоњ культури. ѕо-перше, це по¤снюЇтьс¤ великою к≥льк≥стю соц≥альних потр¤с≥нь, страшних св≥тових в≥йн, революц≥й, ¤к≥ витиснули духовн≥ ц≥нност≥ на перифер≥ю людськоњ св≥домост≥ ≥ дали поштовх розвитку прим≥тивних нац≥онал-шов≥н≥стських ≥дей, посиленн¤ культу тотального руйнуванн¤ старого. ѕо друге, в≥дбуваютьс¤ суттЇв≥ зм≥ни в галуз≥ економ≥ки та засоб≥в виробництва. ѕоглиблюЇтьс¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥¤, руйнуЇтьс¤ традиц≥йний с≥льський устр≥й житт¤. ћаси людей в≥дчужуютьс¤ в≥д звичного природного середовища, перењжджають до м≥ст, що призводить до урбан≥зац≥њ культури. ѕо-третЇ, поступове перетворенн¤ сусп≥льства на комплекс р≥зних обТЇднань та угрупувань веде до процесу загальноњ ≥нституц≥онал≥зац≥њ, результатом ¤коњ Ї позбавленн¤ людини власного У¤Ф, втрати ≥ндив≥дуальност≥.

” ’’ ст. виразно ви¤вилис¤ дв≥ тенденц≥њ. « одного боку, пом≥тною Ї криза духовност≥, ¤ка характеризуЇтьс¤ передус≥м в≥дчудженн¤м мас в≥д культурних надбань нац≥њ та людства, вит≥сненн¤м духовних ц≥нностей на перифер≥ю людськоњ св≥домост≥, пануванн¤м стереотип≥в масовоњ псевдокультури. « ≥ншого боку, посилюЇтьс¤ протилежний процес, повТ¤заний ≥з прагненн¤м частини сусп≥льства повернутис¤ до лона культури, зробити своЇ бутт¤ д≥йсно духовним. ¬ океан≥ пароксизм≥в безкультурТ¤ нашого стол≥тт¤ - кровопролитних св≥тових та рег≥ональних в≥йн, ¤дерноњ загрози, нац≥онально-етн≥чних та рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, пол≥тичного тотал≥таризму, руйнуванн¤ та знищенн¤ природи, зростаючоњ егоњзац≥њ ≥ндив≥д≥в - багато хто починаЇ сприймати культуру ¤к землю об≥товану, ¤к панацею, Їдину р¤т≥вну силу, спроможну розвТ¤зати проблеми сучасного людства.

ўодо першоњ тенденц≥њ можна зазначити, що духовна криза р≥зко загострилас¤ п≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни. ¬ духовному в≥дношенн≥ насл≥дки ц≥Їњ в≥йни були, мабуть, б≥льш руйн≥вними, н≥ж в матер≥альному. ’ристи¤нськ≥ ц≥нност≥, ¤к≥ прот¤гом тис¤чол≥тт¤ були духовною п≥двалиною Ївропейськоњ культури, зазнали серйозного тиску з боку прим≥тивних нац≥онал-шов≥н≥стичних ≥дей та емоц≥й. –уйн≥вниками духовних засад культури були й революц≥њ, зокрема в рос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. « одного боку, революц≥њ переборювали занепал≥ форми житт¤, з ≥ншого - вони були повТ¤зан≥ з пробудженн¤м й посиленн¤м культу тотального руйнуванн¤ старого.

 ульм≥нац≥¤ Уздичав≥нн¤Ф людства - це друга св≥това в≥йна, винайденн¤ та використанн¤ ¤дерноњ зброњ та ≥нших засоб≥в масового знищенн¤ людей, м≥жетн≥чн≥ в≥йни к≥нц¤ ’’ ст. јнтикультурн≥ насл≥дки другоњ св≥товоњ в≥йни та ¤дерного протисто¤нн¤ великих держав були посилен≥ новою ситуац≥Їю в галуз≥ економ≥ки та засоб≥в виробництва. ¬ повоЇнну добу поглиблюЇтьс¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ виробництва, швидкими темпами руйнуЇтьс¤ традиц≥йний с≥льський устр≥й житт¤. ћаси людей в≥дчуджуютьс¤ в≥д звичного природного середовища, перем≥щуютьс¤ в м≥сто, що призвело до зростанн¤ марг≥нальних к≥л населенн¤ та поширенн¤ урбан≥зованоњ космопол≥тичноњ культури.

ƒосл≥дники зазначають, що людина втрачаЇ свою ≥ндив≥дуальн≥сть, а разом з нею ≥ потребу в духовному самовдосконаленн≥ за допомогою культури. ¬насл≥док досконалоњ системи розпод≥лу прац≥, коли в≥дточуЇтьс¤ лише ¤кась одна виробничо-профес≥йна функц≥¤, ≥ндив≥д стаЇ деталлю машини, а культура - ≥ндустр≥Їю розваг.

≤ндустр≥ал≥зац≥¤ культури стала одн≥Їю з законом≥рностей нашого стол≥тт¤. Ќасл≥дки цього процесу Ї суперечливими в духовному в≥дношенн≥: з одного боку, розвинута техн≥ка репродукуванн¤ та тиражуванн¤ робить мистецтво доступним дл¤ широкоњ аудитор≥њ, з ≥ншого - загальнодоступн≥сть твор≥в мистецтва перетворюЇ њх на предмет побуту, знец≥нюЇ. ѕолегшен≥сть та спрощен≥сть сприйн¤тт¤ робить непотр≥бною внутр≥шню п≥дготовку до сп≥лкуванн¤ з мистецтвом, а це р≥зко знижуЇ його позитивний вплив на розвиток особистост≥.

¬ сусп≥льств≥ поширюЇтьс¤ УмасоваФ культура, синон≥ми ¤коњ: Упопул¤рна культураФ, У≥ндустр≥¤ розвагФ, Укомерц≥йна культураФ тощо. Ќа в≥дм≥ну в≥д високоњ, ел≥тарноњ культури, ¤ка завжди була ор≥Їнтована на ≥нтелектуальну, думаючу публ≥ку, масова культура св≥домо ор≥ЇнтуЇтьс¤ на Усередн≥йФ р≥вень масових споживач≥в. √оловним каналом поширенн¤ масовоњ культури Ї сучасн≥ засоби комун≥кативноњ техн≥ки (книгодрукуванн¤, преса, рад≥о, телебаченн¤, к≥но, в≥део- та звукозаписи). ћаскульт створюють спец≥ал≥сти (менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, сп≥ваки, актори та ≥н.) не завжди на профес≥йному р≥вн≥, часто ¤к≥сть њх твор≥в визначаЇтьс¤ лише одним критер≥Їм - комерц≥йним усп≥хом. ” друг≥й половин≥ ’’ ст. Узаконодавцем модиФ в масов≥й культур≥ стали —получен≥ Ўтати јмерики, ¤к≥ зосередили потужн≥ ф≥нансов≥ та техн≥чн≥ ресурси в галуз≥ поп-культури. Ѕагато хто з сучасних культуролог≥в нав≥ть застосовуЇ щодо процесу поширенн¤ масовоњ культури терм≥н Уамерикан≥зац≥¤ культуриФ. ѕро небезпеку принад американськоњ масовоњ культури, ¤ка маЇ мало сп≥льного ≥з творч≥стю таких видатних д≥¤ч≥в св≥товоњ культури, ¤к письменники ”њль¤м ‘олкнер (1897-1962 рр.), ≈рнест ’ем≥нгуей (1899-1961 рр.) або актор, к≥норежисер та сценарист „арльз —пенсер „аппл≥н ( 1889-1977 рр.), говор¤ть англ≥йц≥ та французи, н≥мц≥ та ¤понц≥, представники ≥нших Ївропейських ≥ неЇвропейських культур. «агострюЇтьс¤ ц¤ проблема ≥ в нас, адже не може бути н≥чого страшн≥шого дл¤ культури, н≥ж втрата њњ нац≥ональноњ самобутност≥.

1	2	3	4

Ќазва:  ультурн≥ епохи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (7256 прочитано)