ультура >  ультурн≥ епохи

Ќа ¬≥зант≥йський живопис, ¤кий, на жаль, погано збе≠р≥гс¤ до наших час≥в, пом≥тно вплинули елл≥н≥стичн≥ тра≠диц≥њ. ћозањка в церквах Ќ≥кењ, –авенни та ‘ессалон≥к, фрески в  астельсепр≥о зображують сцени, пов'¤зан≥ з житт¤м ’риста.

”¤вленн¤ про ранн≥й пер≥од живопису ¬≥зант≥њ дають мозањки –авенни, зокрема церкви —ан ¬≥тале. —еред кра≠щих Ч композиц≥њ "≤мператор ёстин≥ан з почтом" та "≤мператриц¤ ‘еодора з почтом".  ольорова гама мозањк насичена ¤скравими золотистими, б≥лими, блакитними, червоними барвами, що мерехт¤ть ≥ переливаютьс¤.

∆ивописна культура ¬≥зант≥њ дос¤гаЇ розкв≥ту в IXЧX ст. ƒо цього пер≥оду належать мозањки церкви св. —оф≥њ, ¤к≥ зображають сцени м≥ф≥чних персонаж≥в та ≥сторичних ос≥б: ≥мператор Ћев ћудрий перед троном ’риста, ≥мператор  ост¤нтин даруЇ Ѕогоматер≥ засноване ним м≥сто тощо. ќб'Їмне моделюванн¤, портретна схож≥сть, благородн≥ про≠порц≥њ ф≥гур, контрастна, багатокольорова гама характери≠зують ц≥ мозањки.

«разки п≥зн≥ших мозањк збереглис¤ в церквах ”сп≥нн¤ в Ќ≥кењ та ƒафн≥ (б≥л¤ јф≥н). ћозањки тут складають орга≠н≥чну Їдн≥сть з конструкц≥Їю храм≥в. ¬они розм≥щен≥ у верхн≥й частин≥ буд≥вель ≥ добре узгоджен≥ ≥з загальними арх≥тектурними формами.

Ќищ≥вного удару ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ на початку XIII ст. завдали хрестов≥ походи. ’рами ≥ палаци були погра≠бован≥, художн≥ ц≥нност≥ Ч вивезен≥, майстри, ¤к≥ залиши≠лис¤ живими, ем≥грували. ѕроте вже на меж≥ XIII ≥ XIV ст. у в≥зант≥йськ≥й культур≥ почалос¤ своЇр≥дне в≥дродженн¤ мистецтва.

ѕоверненн¤ до традиц≥й античност≥ сприймалось ¤к утвердженн¤ свого нац≥онального стилю. ” живопис≥ в цей час розширюЇтьс¤ сама тематика, у композиц≥¤х переважа≠ють розпов≥дн≥ елементи, зростаЇ роль пейзажу. —т≥ни хра≠м≥в вкривають багатошаровими фресками, б≥льше викори≠стовуЇтьс¤ декор. ¬≥домими пам'¤тками цього часу Ї моза≠њки монастир¤ ’ора в  онстантинопол≥. —цени на б≥бл≥йн≥, сюжети пройн¤т≥ життЇвою в≥рог≥дн≥стю та емоц≥йн≥стю.

«начного розвитку дос¤гаЇ у ¬≥зант≥њ ≥конописне мис≠тецтво. ” багатьох музе¤х св≥ту збер≥гаютьс¤ чудов≥ зразки в≥зант≥йських ≥кон. “реть¤ковську галерею прикрашаЇ зна≠менита ≥кона ¬олодимирськоњ богоматер≥, привезена з ¬≥зант≥њ до  ињвськоњ –ус≥ ще в VII ст. ¬она вт≥люЇ благо≠родство, н≥жн≥сть, материнську красу. ƒо ж≥ночого лиц¤ горнетьс¤ дит¤. ћати н≥би передчуваЇ траг≥чну долю сина. ¬ њњ очах застиг смуток. ќдин ≥з шедевр≥в живопису Ч ≥кона "ƒванадц¤ти апостол≥в" Ч знаходитьс¤ в ћузењ образотвор≠чого мистецтва у ћоскв≥. –обот≥ властив≥ ч≥ткий компози≠ц≥йний ритм, тематично-смислова спор≥днен≥сть, благород≠ство барв.

«начне м≥сце у в≥зант≥йськ≥й художн≥й культур≥ займала м≥н≥атюра. ¬она значною м≥рою в≥дбивала реальну д≥йс≠н≥сть, подекуди насл≥дуючи античну традиц≥ю. ƒо кращих твор≥в сл≥д в≥днести ѕаризький псалтир (X ст.). ” м≥н≥а≠тюр≥ "ƒавид, що граЇ на лютн≥" образ музиканта приваб≠люЇ реал≥змом, значне м≥сце в композиц≥њ пос≥даЇ пейзаж.

«бер≥гаючи античн≥ традиц≥њ, в≥зант≥йське мистецтво ви≠робило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'¤≠заний головним чином з церковними догмами. ћайстри ¬≥зант≥њ зум≥ли надихнути канон≥чн≥ форми реал≥стичн≥стю, живими ознаками часу, емоц≥йно наситити зображенн¤.

” 1453 р. внасл≥док турецького завоюванн¤ ¬≥зант≥йсь≠ка ≥мпер≥¤ припинила своЇ ≥снуванн¤. ѕроте вплив њњ куль≠тури ¤скраво позначивс¤ на мистецтв≥ «ах≥дноњ ™вропи, п≥вденних слов'¤н,  ињвськоњ –ус≥, «акавказз¤.

” пер≥од середньов≥чч¤ закладаютьс¤ основи Ївро≠пейськоњ цив≥л≥зац≥њ, оск≥льки в стародавн≥ часи не було ™в≠ропи у сучасному розум≥нн≥ культурно-≥сторичноњ сп≥льно≠ти. ѕозитивний вклад середньов≥чч¤ в ≥стор≥ю культури людства величезний, в≥н д≥став про¤в в ус≥х њњ галуз¤х Ч в осв≥т≥, ф≥лософ≥њ, конкретних наукових знанн¤х, мистецтв≥.

“аким чином, у надрах середньов≥чч¤ була нагромаджена величезна духовно-культурна енерг≥¤, ¤ка спри¤ла ¤скра≠вому спалахов≥ людського ген≥¤ в часи ¬≥дродженн¤ ≥ –е≠формац≥њ.

≈ѕќ’ј ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя

“ј ѓѓ √”ћјЌ≤—“»„Ќ»… ’ј–ј “≈–

¬≥дродженн¤, або –енесанс, Ч одна з найб≥льш зна≠менних епох в ≥стор≥њ людськоњ цив≥л≥зац≥њ. “ерм≥н " еп≥ззапсе" (¬≥дродженн¤) був уведений ƒжорджо Ѕазар≥ (151 1 Ч 1574) Ч видатним ≥тал≥йським живописцем, арх≥тек≠тором та ≥сториком мистецтва XVI ст.

’ронолог≥чно Ївропейське ¬≥дродженн¤ ¤к Їдиний куль≠турний рух розгорнулос¤ в межах XIV Ч початку XVII ст. й охопило ≤тал≥ю, ≤спан≥ю, ‘ранц≥ю, Ќ≥меччину, јнгл≥ю, ƒалмац≥ю, ”горщину, ѕольщу, „ех≥ю, п≥вн≥чну ’орват≥ю. јле в цих р≥зних крањнах воно проходило асинхронно.

ѕередус≥м ¬≥дродженн¤ розпочалос¤ в ≤тал≥њ ≥ в XIV Ч перш≥й половин≥ XV ст. розвивалос¤ т≥льки в ц≥й крањн≥, а згасати там почало вже з середини XVI ст. ” Ќ≥меччин≥ швидке п≥днесенн¤ ренесансного культурного руху при≠падаЇ на к≥нець XV Ч першу третину XVI ст., дал≥ так само швидко загальмовуЇтьс¤. ” ‘ранц≥њ ¬≥дродженн¤ охопило XVI ст., в јнгл≥њ та ≤спан≥њ Ч к≥нець XV Ч початок XVII ст.

Ќайповн≥ше ≥ найпосл≥довн≥ше еволюц≥¤ ¬≥дродженн¤ проходила в ≤тал≥њ. ¬≥дродженн¤ Ч це могутн≥й культурний рух у межах XIV Ч початку XVII ст., в ход≥ ¤кого в≥дбуло≠с¤ подоланн¤ духовноњ диктатури ≥ деспот≥њ церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагненн¤ лю≠дей до щасливого житт¤, а також нова система нац≥ональ≠них л≥тератур, нова ф≥лософ≥¤ ≥ наука; небувалого розкв≥ту дос¤гло у ту пору мистецтво. ’арактерними ознаками куль≠тури –енесансу були так≥:

1) —в≥тський, нецерковний, характер культури ¬≥дро≠дженн¤, що було насл≥дком секул¤ризац≥њ (зв≥льненн¤) сус≠п≥льного житт¤ загалом.

2) ¬≥дродженн¤ ≥нтересу до античноњ культурноњ спад≠щини, ¤ка була майже повн≥стю забута у середн≥ в≥ки.

3) —творенн¤ людськоњ естетично-художньоњ спр¤мова≠ност≥ культури на противагу рел≥г≥йн≥й дом≥нант≥ у куль≠тур≥ середн≥х в≥к≥в.

4) ѕоверненн¤ у власне ф≥лософських досл≥дженн¤х до античноњ ф≥лософ≥њ ≥ пов'¤зана з цим антисхоластична спр¤≠мован≥сть ф≥лософських вчень ¬≥дродженн¤.

5) Ўироке використанн¤ теор≥њ "подв≥йноњ ≥стини" дл¤ обірунтуванн¤ права науки ≥ розуму на незалежне в≥д рел≥г≥њ ≥ церкви ≥снуванн¤.

6) ѕерем≥щенн¤ людини ¤к основноњ ц≥нност≥ у центр св≥ту ≥ в центр ф≥лософ≥њ, л≥тератури, мистецтва та науки.

¬≥дродженн¤ виникло, по-перше, на грунт≥ дос¤гнень се≠редньов≥чноњ цив≥л≥зац≥њ, зокрема, пер≥оду п≥знього серед≠ньов≥чч¤, коли феодальне сусп≥льство дос¤гло найвищого розвитку ≥ зазнало великих зм≥н. ” XIVЧXV ст. в≥дбувало≠с¤ швидке п≥днесенн¤ економ≥ки ≥ культури м≥ст, з'¤вили≠с¤ нов≥ техн≥чн≥ винаходи (друкарський верстат, компас, артилер≥¤ та ≥н.), розвинулос¤ кораблебудуванн¤ ≥ море≠плавство, зроблено велик≥ географ≥чн≥ в≥дкритт¤. Ќа цей пер≥од припадаЇ початок ≥нтенсивного книгодрукуванн¤. ” царин≥ культури посилюЇтьс¤ боротьба за зв≥льненн¤ ф≥ло≠софськоњ думки в≥д догмат≥в церкви, з'¤вл¤ютьс¤ нов≥ знан≠н¤ ≥ теч≥њ, ¤к≥ не вкладалис¤ в середньов≥чну ф≥лософсько-богословську систему.

”с≥ ц≥ ¤вища готували п≥дірунт¤ дл¤ прогресивного пе≠ревороту, ¤ким ≥ стало ¬≥дродженн¤. ѕроте переворот не був ун≥версальним, в≥н не охоплював соц≥ально-економ≥чн≥ чинники ≥ в основах феодального ладу суттЇво н≥чого не зм≥нював.

ƒругим чинником, ¤кий в≥д≥грав величезну роль у ста≠новленн≥ ≥ розвитку культури ¬≥дродженн¤, була античн≥сть. «в≥дси п≥шла ≥ назва доби, њњ культурн≥ д≥¤ч≥ зум≥ли в≥д≠родити античну спадщину ≥ надати њй великого практич≠ного значенн¤.

—л≥д згадати, що середньов≥чч¤ також зверталос¤ до античност≥, особливо з XII ст., але успадкувало в≥д нењ лише окрем≥ елементи. ¬ нову добу, добу –енесансу, засвоЇнн¤ античност≥ мало зовс≥м ≥нший характер, њњ в≥дродженн¤ стало метою ≥ суттю новоњ культури. јнтичн≥сть сприйма≠лас¤ ¤к найвищий авторитет, ≥деал людськоњ досконалост≥, в св≥тл≥ ¤кого оц≥нювалас¤ сучасн≥сть. Ќайсильн≥ше ан≠тичн≥сть вплинула на осв≥ту, ф≥лософ≥ю, образотворче ми≠стецтво ≥ л≥тературу.

Ќа перший план у ренесансному неоплатон≥зм≥ висту≠паЇ його гуман≥стичний зм≥ст.

ѕон¤тт¤ "гуман≥зм" (лат. humanism Ч люд¤ний, людсь≠кий) у ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ вживаЇтьс¤ у двох значен≠н¤х. ¬ широкому Ч це система ≥дей ≥ погл¤д≥в на людину ¤к найвищу ц≥нн≥сть, у б≥льш вузькому Ч це прогресивна теч≥¤ зах≥дноЇвропейськоњ культури епохи ¬≥дродженн¤, спр¤мована на утвердженн¤ поваги до г≥дност≥ ≥ розуму людини, њњ права на земне щаст¤, в≥льний ви¤в природних людських почутт≥в ≥ зд≥бностей.

Ќос≥¤ми нового св≥тогл¤ду були люди р≥зного соц≥аль≠ного стану, насамперед город¤ни, ¤к≥ вивчали ф≥лософ≥ю, а також поети, художники. ќб'Їктом њхнього вивченн¤ стала людина, усе людське. «в≥дси ≥ назва цих д≥¤ч≥в Ч гуман≥сти.

јнтичн≥сть позначилас¤ на формуванн≥ пров≥дноњ ≥дей≠ноњ теч≥њ доби ¬≥дродженн¤ Ч ренесансного гуман≥зму. …ого журлив≥сть (печаль) можна визначити ¤к про¤в пристрас≠ного ≥нтересу до земного житт¤.

ћ≥ж гуман≥змом ≥ неоплатон≥змом –енесансу ≥снувала не т≥льки Їдн≥сть, а й тотожн≥сть. «ачинателем гуман≥стично≠го руху вважаЇтьс¤ ≥тал≥йський громадський д≥¤ч ≥ демок≠рат  олюччо —алютат≥ (1331Ч1404).

ќдну з основних ≥дей нового гуман≥стичного св≥тогл¤ду розвинув ≥тал≥йський ф≥лософ ћ≥рандола (1463Ч1494), за≠значаючи у твор≥ "ѕромова на г≥дн≥сть людини", що лю≠дина сама творить свою долю, вона здатна до безмежного вдосконаленн¤ своЇњ природи.

¬елику роль в утвердженн≥ гуман≥стичних ≥дей в ™вроп≥ в≥д≥грала ѕлатон≥вська јкадем≥¤ у ‘лоренц≥њ (1459Ч1521), ¤ку очолював неоплатон≥к ≥ св≥тський ф≥лософ ћарс≥л≥о ‘≥ч≥но (1433-1499).

«начними дос¤гненн¤ми характеризуЇтьс¤ художн¤ культура епохи ¬≥дродженн¤. —аме в цей пер≥од у скарб≠ниц≥ св≥товоњ л≥тератури з'¤вилис¤ твори таких митц≥в слова, ¤к ƒайте јл≥г'Їр≥, ‘ранческо ѕетрарки, ƒжованн≥ Ѕоккаччо, ‘рансуа –абле, ћ≥гел¤ де —ервантеса,  арп≥о Ћопе де ¬еги, ¬≥ль¤ма Ўексп≥ра та ≥н.

1	2	3	4

Ќазва:  ультурн≥ епохи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (7256 прочитано)