ультура > ќсобливост≥ культури ¬≥зант≥њ

ќсобливост≥ культури ¬≥зант≥њ

ѕлан

1. ≤сторичн≥ передумови становленн¤ культу≠ри —ередньов≥чч¤.

2. Ќаука ≥ осв≥та в епоху —ередньов≥чч¤. –оз≠виток медичних знань.

3. Ћ≥тература й образотворче мистецтво середньов≥чноњ ™вропи.

1. ѕрот¤гом ус≥Їњ своЇњ тис¤чол≥тньоњ ≥стор≥њ ¬≥зант≥¤ була центром своЇр≥дноњ культури, ¤ка формувалас¤ п≥д впливом римськоњ, грецькоњ та елл≥н≥стичноњ традиц≥й.

” культурному житт≥ розмањта в≥зант≥йська культуроло≠г≥¤ розмежовуЇтьс¤ на так≥ основн≥ пер≥оди:

1) в≥дмиранн¤ античност≥ ≥ встановленн¤ новоњ середньо≠в≥чноњ культури в дус≥ христи¤нського в≥ровченн¤ (IVЧ VII ст.); 2) культурний спад у зв'¤зку з економ≥чним зане≠падом та аграризац≥Їю м≥ст (к≥нець VIIЧ початок IX ст.); 3) нове культурне п≥днесенн¤  онстантинопол¤ та ≥нших пров≥нц≥йних м≥ст (середина IXЧX ст.); 4) найвищий роз≠виток в≥зант≥йськоњ культури, зумовлений розкв≥том м≥сь≠кого житт¤ (XIЧXII ст.); 5) занепад культури, викликаний пол≥тичним ослабленн¤м ¬≥зант≥њ (к≥нець XIIЧXIII ст.); 6) зародженн¤ обмеженого в≥зант≥йського гуман≥зму, харак≠терною ознакою ¤кого було в≥дновленн¤ античноњ осв≥че≠ност≥ (XIV Ч початок XV ст.).

—л≥д п≥дкреслити, що культура ¬≥зант≥њ Ч це своЇр≥дний м≥ст в≥д античност≥ до середньов≥чч¤. ќдночасно цей м≥ст ЇднаЇ культури «аходу ≥ —ходу, Ї особливим про¤вом њхньо≠го синтезу, зумовленого географ≥чним положенн¤м ≥ багато≠нац≥ональним характером ¬≥зант≥йськоњ держави. ѕере≠плетенн¤ Ївропейських та аз≥атських вплив≥в, греко-римських ≥ сх≥дних традиц≥й наклало в≥дбиток на сусп≥льне житт¤, рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ ≥дењ, л≥тературу та мистецтво ¬≥зант≥њ. —воЇр≥дн≥сть в≥зант≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д середньов≥чноњ культури «ах≥дноњ ™вропи елементами сх≥дних цив≥л≥зац≥й ≥ спадкоЇмн≥стю культур —тародавньоњ √рец≥њ та —тародавнього –иму.

” ¬≥зант≥њ ≥снувала мовна та рел≥г≥йна сп≥льн≥сть. ≈тн≥чну основу ц≥Їњ держави становили греки та елл≥н≥зоване насе≠ленн¤ областей, де панували грецька мова й античн≥ зви≠чањ. “ут довго збер≥галас¤ роман≥зац≥¤ адм≥н≥стративного апарату, арм≥њ та судочинства. ƒержавною мовою була ла≠тина, а з VII ст. Ч грецька мова. ¬ духовному житт≥ в≥зан≠т≥йського сусп≥льства панувало христи¤нство, антична куль≠турна спадщина тут була п≥ддана в≥дчутному впливу його греко-православного р≥зновиду.

¬≥дм≥нност≥ православ'¤ в≥д католицизму в≥дбились у своЇр≥дност≥ ф≥лософсько-богословських погл¤д≥в грецько≠го —ходу, в догматиц≥, л≥тург≥њ та обр¤довост≥ православноњ церкви, систем≥ христи¤нських етичних та естетичних ц≥н≠ностей ¬≥зант≥њ.

ќск≥льки в≥зант≥йська культура, на в≥дм≥ну в≥д середньо≠в≥чноњ зах≥дноЇвропейськоњ, спиралас¤ не лише на христи≠¤нство, але й на античну спадщину, це про¤вилос¤ не т≥льки в мистецтв≥, але й в науц≥, зокрема медичн≥й. Ћ≥кар≥ ¬≥зант≥њ були добре знайом≥ з творами медик≥в √рец≥њ ≥ –иму.

Ћ≥кар в≥зант≥йського ≥мператора ёл≥ана ¬≥дступника ќрибаз≥й (326Ч403 рр. н.е.) з≥брав грецьку медичну л≥тера≠туру ≥ створив численну медичну енциклопед≥ю "—инопсис" у 70-ти томах.  р≥м вит¤г≥в з роб≥т р≥зних автор≥в, ќрибаз≥й включив у книгу власн≥ висновки ≥ узагальненн¤.

ѕод≥бно до ќрибаз≥¤, енциклопедистами у ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ були ќлександир “ральський, јец≥й јм≥д≥йський (VI ст.), ѕавел ≈г≥нський (VII ст.). —творенн¤ таких енци≠клопед≥й стало значним вкладом в≥зант≥йських вчених у збереженн¤ наукових знань стародавнього св≥ту.

” середин≥ IX ст. у ¬≥зант≥њ утворюютьс¤ вищ≥ навчальн≥ заклади, де пор¤д з ф≥лософ≥Їю, математикою, астроном≥Їю, ф≥лолог≥Їю викладалас¤ також медицина.

¬еликою заслугою середньов≥чноњ медицини —ходу стало створенн¤ громадських л≥карень ≥ аптек. Ћ≥карн≥ виникали на основ≥ притулк≥в дл¤ подорожн≥х, цьому спри¤в розвиток торг≥вл≥ ≥ необх≥дн≥сть надавати допо≠могу хворим, ¤к≥ зупин¤лис¤ в зањзних дворах. ”триман≠н¤ л≥карень у ¬≥зант≥њ знаходилось у в≥данн≥ церкви. ¬ статутах в≥зант≥йських монастир≥в м≥стивс¤ детальний опис розпор¤дку л≥карень, орган≥зац≥њ навчанн¤ л≥карськ≥й справ≥, наданн¤ допомоги хворим.

«авд¤ки пост≥йним зв'¤зкам з ¬≥зант≥Їю  ињвська –усь ран≥ше, н≥ж народи «ах≥дноњ ™вропи, ознайомилас¤ з культурними дос¤гненн¤ми античного св≥ту.

ѕ≥сл¤ занепаду –имськоњ ≥мпер≥њ та под≥лу њњ на дв≥ частини центром —х≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ стаЇ  онстантинополь, заснований у 330 р. на м≥сц≥ давньогрецького поселенн¤ ¬≥зант≥й. «в≥дси й походить назва величезноњ наддержави Ч ¬≥зант≥њ, до ¤коњ входили в р≥зн≥ часи ћакедон≥¤, —ир≥¤, ћала јз≥¤, ™гипет. ѕриродно, що на мистецтво ¬≥зант≥њ, ¤ке роз≠вивалос¤ майже прот¤гом тис¤чол≥тт¤ (395Ч1453), вплива≠ли не т≥льки греко-елл≥н≥стичн≥ традиц≥њ, а й художн¤ куль≠тура ѕередньго —ходу, а також варварських держав, у тому числ≥ сус≥д≥в-слов'¤н.

«а епохи —ередньов≥чч¤ христи¤нська ≥деолог≥¤ проникаЇ в ус≥ сфери —усп≥льного житт¤, п≥дкорюючи соб≥ ф≥лософ≥ю, науку, мистецтво. —в≥тська ≥ духовна влади взаЇмно допов≠нюють одна одну: могутн≥ феодали були водночас ≥ всесиль≠ними церковниками. ћистецтво цього пер≥оду мало вираз≠но рел≥г≥йний характер. ‘≥зично й духовно досконала лю≠дина пров≥дний мотив античного мистецтва Ч б≥льше не привертаЇ уваги художник≥в. ¬≥дтепер пропов≥дуютьс¤ аске≠тичн≥ ≥деали, в≥ра у потойб≥чний св≥т стаЇ могутн≥м знар¤д≠д¤м у руках церкви, диктуЇ мистецтву основну тематику.

ћистецтво ¬≥зант≥њ було п≥дпор¤дковане догмам хрис≠ти¤нства. ’удожник повн≥стю залежав в≥д вироблених раз ≥ назавжди, встановлених православною церквою канон≥в. «начн≥ дос¤гненн¤ мистецтва ¬≥зант≥њ пов'¤зан≥ ≥з храмо≠вим буд≥вництвом. Ўедевром ранньов≥зант≥йськоњ арх≥тек≠тури Ї собор св. —оф≥њ в  онстантинопол≥ (532Ч537 рр.). ÷е величезна й масивна споруда заввишки 55 м. ¬ основ≥ њњ композиц≥њ Ч тринефна базил≥ка Ч видовжена, пр¤мокутна буд≥вл¤. ¬исоке склеп≥нн¤ ув≥нчувалос¤ г≥гантським куполом (його д≥аметр Ч 31м), оточеним з обох бок≥в нап≥вкуполами. —орок вузьких в≥кон, розм≥щених в основ≥ центрального ку≠пола, пропускають у внутр≥шнЇ прим≥щенн¤ св≥тло, завд¤ки чому конструкц≥¤ здаЇтьс¤ легкою ≥ просторою.

ѕ≥зн≥ше, у IX ст., пан≥вним в арх≥тектур≥ стаЇ так зва≠ний хрестово-купольний тип церковних споруд. ÷≥ храми ув≥нчувалис¤ бан¤ми-куполами. ѕрикладом пам'¤тник≥в такого типу Ї храм ‘еодора в јф≥нах.

ƒо визначних пам'¤тник≥в в≥зант≥йськоњ арх≥тектури належать храми, побудован≥ в –авенн≥: тринефна базил≥ка —ан јпол≥наре (549 р.) ≥ центральнокупольна церква —ан ¬≥тале (526Ч547 рр.), оздоблен≥ розк≥шними мозањками.

Ќа ¬≥зант≥йський живопис, ¤кий, на жаль, погано збе≠р≥гс¤ до наших час≥в, пом≥тно вплинули елл≥н≥стичн≥ тра≠диц≥њ. ћозањка в церквах Ќ≥кењ, –авенни та ‘ессалон≥к, фрески в  астельсепр≥о зображують сцени, пов'¤зан≥ з житт¤м ’риста.

”¤вленн¤ про ранн≥й пер≥од живопису ¬≥зант≥њ дають мозањки –авенни, зокрема церкви —ан ¬≥тале. —еред кра≠щих Ч композиц≥њ "≤мператор ёстин≥ан з почтом" та "≤мператриц¤ ‘еодора з почтом".  ольорова гама мозањк насичена ¤скравими золотистими, б≥лими, блакитними, червоними барвами, що мерехт¤ть ≥ переливаютьс¤.

∆ивописна культура ¬≥зант≥њ дос¤гаЇ розкв≥ту в IXЧX ст. ƒо цього пер≥оду належать мозањки церкви св. —оф≥њ, ¤к≥ зображають сцени м≥ф≥чних персонаж≥в та ≥сторичних ос≥б: ≥мператор Ћев ћудрий перед троном ’риста, ≥мператор  ост¤нтин даруЇ Ѕогоматер≥ засноване ним м≥сто тощо. ќб'Їмне моделюванн¤, портретна схож≥сть, благородн≥ про≠порц≥њ ф≥гур, контрастна, багатокольорова гама характери≠зують ц≥ мозањки.

«разки п≥зн≥ших мозањк збереглис¤ в церквах ”сп≥нн¤ в Ќ≥кењ та ƒафн≥ (б≥л¤ јф≥н). ћозањки тут складають орга≠н≥чну Їдн≥сть з конструкц≥Їю храм≥в. ¬они розм≥щен≥ у верхн≥й частин≥ буд≥вель ≥ добре узгоджен≥ ≥з загальними арх≥тектурними формами.

Ќищ≥вного удару ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ на початку XIII ст. завдали хрестов≥ походи. ’рами ≥ палаци були погра≠бован≥, художн≥ ц≥нност≥ Ч вивезен≥, майстри, ¤к≥ залиши≠лис¤ живими, ем≥грували. ѕроте вже на меж≥ XIII ≥ XIV ст. у в≥зант≥йськ≥й культур≥ почалос¤ своЇр≥дне в≥дродженн¤ мистецтва.

ѕоверненн¤ до традиц≥й античност≥ сприймалось ¤к утвердженн¤ свого нац≥онального стилю. ” живопис≥ в цей час розширюЇтьс¤ сама тематика, у композиц≥¤х переважа≠ють розпов≥дн≥ елементи, зростаЇ роль пейзажу. —т≥ни хра≠м≥в вкривають багатошаровими фресками, б≥льше викори≠стовуЇтьс¤ декор. ¬≥домими пам'¤тками цього часу Ї моза≠њки монастир¤ ’ора в  онстантинопол≥. —цени на б≥бл≥йн≥, сюжети пройн¤т≥ життЇвою в≥рог≥дн≥стю та емоц≥йн≥стю.

«начного розвитку дос¤гаЇ у ¬≥зант≥њ ≥конописне мис≠тецтво. ” багатьох музе¤х св≥ту збер≥гаютьс¤ чудов≥ зразки в≥зант≥йських ≥кон. “реть¤ковську галерею прикрашаЇ зна≠менита ≥кона ¬олодимирськоњ богоматер≥, привезена з ¬≥зант≥њ до  ињвськоњ –ус≥ ще в VII ст. ¬она вт≥люЇ благо≠родство, н≥жн≥сть, материнську красу. ƒо ж≥ночого лиц¤ горнетьс¤ дит¤. ћати н≥би передчуваЇ траг≥чну долю сина. ¬ њњ очах застиг смуток. ќдин ≥з шедевр≥в живопису Ч ≥кона "ƒванадц¤ти апостол≥в" Ч знаходитьс¤ в ћузењ образотвор≠чого мистецтва у ћоскв≥. –обот≥ властив≥ ч≥ткий компози≠ц≥йний ритм, тематично-смислова спор≥днен≥сть, благород≠ство барв.

«начне м≥сце у в≥зант≥йськ≥й художн≥й культур≥ займала м≥н≥атюра. ¬она значною м≥рою в≥дбивала реальну д≥йс≠н≥сть, подекуди насл≥дуючи античну традиц≥ю. ƒо кращих твор≥в сл≥д в≥днести ѕаризький псалтир (X ст.). ” м≥н≥а≠тюр≥ "ƒавид, що граЇ на лютн≥" образ музиканта приваб≠люЇ реал≥змом, значне м≥сце в композиц≥њ пос≥даЇ пейзаж.

«бер≥гаючи античн≥ традиц≥њ, в≥зант≥йське мистецтво ви≠робило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'¤≠заний головним чином з церковними догмами. ћайстри ¬≥зант≥њ зум≥ли надихнути канон≥чн≥ форми реал≥стичн≥стю, живими ознаками часу, емоц≥йно наситити зображенн¤.

1	2	3

Ќазва: ќсобливост≥ культури ¬≥зант≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4673 прочитано)