ультура > ќсобливост≥ культури ¬≥зант≥њ

” 1453 р. внасл≥док турецького завоюванн¤ ¬≥зант≥йсь≠ка ≥мпер≥¤ припинила своЇ ≥снуванн¤. ѕроте вплив њњ куль≠тури ¤скраво позначивс¤ на мистецтв≥ «ах≥дноњ ™вропи, п≥вденних слов'¤н,  ињвськоњ –ус≥, «акавказз¤.

2. ” пер≥од середньов≥чч¤ закладаютьс¤ основи Ївро≠пейськоњ цив≥л≥зац≥њ, оск≥льки в стародавн≥ часи не було ™в≠ропи у сучасному розум≥нн≥ культурно-≥сторичноњ сп≥льно≠ти. ѕозитивний вклад середньов≥чч¤ в ≥стор≥ю культури людства величезний, в≥н д≥став про¤в в ус≥х њњ галуз¤х Ч в осв≥т≥, ф≥лософ≥њ, конкретних наукових знанн¤х, мистецтв≥.

ƒл¤ глибшого розум≥нн¤ зм≥сту ≥ напр¤мк≥в культурно≠го прогресу середньов≥чч¤ необх≥дно з'¤сувати особливост≥ ≥сторичних обставин даного пер≥оду.

 рах «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ ознаменував початок новоњ епохи Ч епохи —ередн≥х в≥к≥в, основним зм≥стом ¤коњ була трансформац≥¤ феодальних в≥дносин, насамперед землеволод≥нн¤. –озвинута форма феодальноњ власност≥ ¤вл¤ла собою спадкоЇмну земельну власн≥сть представни≠ка пан≥вноњ верх≥вки, за ¤ку в≥н мусив в≥дбувати в≥йськову чи ≥ншу службу в сеньйора. ѕол≥тична система феодаль≠ного сусп≥льства в≥дзначалас¤, перш за все, тим, що влада була безпосередньо пов'¤зана з земельною власн≥стю, ви≠ступала њњ атрибутом. як не дивно, але в часи середньов≥ч≠ч¤ набрали реальност≥ перш≥ форми демократ≥њ в ширшо≠му застосуванн≥, н≥ж, наприклад, в античному рабовлас≠ницькому сусп≥льств≥.

¬ XIЧXIII ст. стало утверджуватис¤ м≥ське самовр¤дуван≠н¤. якщо м≥сто повн≥стю зв≥льн¤лос¤ в≥д влади сеньйора-феодала, воно отримувало статус комуни.  омунальний тип самовр¤дуванн¤ м≥г перетворюватис¤ в м≥сто-державу з республ≥канською формою правл≥нн¤. ћ≥ськ≥ республ≥ки мали власну виборну адм≥н≥страц≥ю, своњ суди, пол≥ц≥ю й арм≥ю, чеканили монету. “акий тип самовр¤дуванн¤ набув поширенн¤ в ≥тал≥йських м≥стах Ч ¬енец≥њ, ‘лоренц≥њ, √енуњ. Ќа чол≥ комуни сто¤ла м≥ська рада, ¤ка зд≥йснювала кер≥в≠ництво адм≥н≥стративно-господарською д≥¤льн≥стю, видавала загальнообов'¤зков≥ розпор¤дженн¤. –адою керували виборн≥ особи: мер (‘ранц≥¤, јнгл≥¤), бургом≥стр (Ќ≥меччина), кон≠сул (≤тал≥¤). ћ≥ська община, неоднор≥дна за соц≥альним складом, включала р≥зн≥ корпорац≥њ ≥ стани. “оргове насе≠ленн¤ об'Їднувалось у г≥льд≥њ, а рем≥сники Ч в цехи. ÷ех також був пол≥тичне спр¤мованою орган≥зац≥Їю, очолюва≠ною виборним маг≥стром.

” XV ст. феодальна держава с¤гаЇ найвищого ступен¤ централ≥зац≥њ через посередництво абсолютноњ монарх≥њ, позитивне значенн¤ ¤коњ пол¤гало в тому, що, зм≥цнюючи економ≥чну ≥ культурну Їдн≥сть народ≥в, останн¤ спри¤ла формуванню Ївропейських нац≥й. ќднак вона ж створила ≥ величезний апарат насильства, ¤кий, наче велетенський спрут, душив сусп≥льство.

¬ епоху —ередньов≥чч¤ ™вропа стала головним нос≥Їм культури католицькоњ церкви, могутн≥сть ¤коњ пост≥йно зро≠стала. ¬же у XIIЧXIII ст. римськ≥ папи видавали загально≠обов'¤зков≥ акти (булли), волод≥ли виключним правом скли≠кати собори ≥ санкц≥онувати њх постанови. ѕапа був вищою судовою ≥нстанц≥Їю ¤к у церковних справах, так ≥ в справах св≥тськоњ влади. «а ≤нокент≥¤ III (1160 Ч 1216) багато Ївро≠пейських монарх≥в визнали себе його васалами. ¬ боротьб≥ з непок≥рними папи використовували ≥нтердикт Ч заборо≠ну в≥дправ ус≥х богослуж≥нь ≥ рел≥г≥йних обр¤д≥в на територ≥њ т≥Їњ чи ≥ншоњ держави, а також в≥длученн¤ монарх≥в в≥д цер≠кви, зв≥льненн¤ п≥дданих в≥д прис¤ги королю.

Ќа нив≥ духовного житт¤ панувала папська кур≥¤, ¤ка включала колег≥ю кардинал≥в, канцел¤р≥ю ≥ судов≥ устано≠ви. ÷е була справжн¤ "духовна ≥мпер≥¤", котра дл¤ боротьби з Їретицтвом створила репресивний апарат Ч ≥нкв≥зиц≥ю; зг≥дно з постановами IV Ћатеранського (1215 р.) ≥ “улузь≠кого (1229р.) собор≥в церква повинна була ви¤вл¤ти Їре≠тик≥в, засуджувати њх ≥ передавати св≥тськ≥й влад≥ дл¤ по≠каранн¤. —в≥тськ≥ правител≥ п≥д загрозою в≥длученн¤ в≥д церкви мусили негайно виконувати вироки, очищати своњ земл≥ в≥д Їрес≥.

ƒл¤ боротьби з –еформац≥Їю ≥ зм≥цненн¤ папськоњ вла≠ди католицька церква у 1534 р. створила чернечий орден Їзуњт≥в, ¤кий також контролював у ™вроп≥ майже всю осв≥≠ту. ÷ерква розробила своЇ правництво, основн≥ норми ¤кого ≥менувалис¤ канонами. ƒжерелом канон≥чного права були —в¤те письмо, постанови церковних собор≥в, нормативн≥ акти пап Ч конституц≥њ, булли, енцикл≥ки. ÷е право регулю≠вало не т≥льки внутр≥шньоцерковн≥ в≥дносини. ÷ерковним судом вир≥шувалис¤ справи про шлюб ≥ с≥м'ю, п≥дробку гро≠шей, наклепи, фальшив≥ св≥дченн¤, оск≥льки вважалос¤, що так≥ проступки безпосередньо пов'¤зан≥ з гр≥хопад≥нн¤м.

 атолицька церква була своЇр≥дною папською теокра≠т≥Їю, заснованою на взаЇмовиключних принципах Ч ас≠кетизм≥ та всесв≥тн≥й влад≥. ѕоборники цих принцип≥в вели вперту ≥ жорстку боротьбу за те, щоб встановити у св≥т≥ пануванн¤ теократ≥њ й п≥дкорити рел≥г≥йному (католицько≠му) св≥тогл¤ду вс≥ сфери людського житт¤ Ч державу, еко≠ном≥ку, право, л≥тературу, мистецтво, науку.

“ому-то культура «ах≥дноњ ™вропи набрала виразного теолог≥чного забарвленн¤. јнтична ф≥лософ≥¤ була зам≥нена католицьким богослов'¤м, у надрах ¤кого зародилис¤ ори≠г≥нальн≥ естетичн≥, етичн≥ ≥ лог≥ко-ф≥лософськ≥ теч≥њ. “ак, —. Ѕоец≥й (480Ч525) Ч римський ф≥лософ-неоплатон≥к, автор праць з математики, теор≥њ музики Ч своњми тракта≠тами ≥ коментар¤ми до твор≥в јр≥стотел¤ ≥ ѕорф≥р≥¤ з ло≠г≥ки справив великий вплив на середньов≥чну схоластичну ф≥лософ≥ю. «окрема, в≥н ч≥тко розмежував пон¤тт¤ бутт¤ (≥снуванн¤) ≥ сутност≥. «а Ѕоец≥Їм, сутн≥сть ≥ ≥снуванн¤ ¤к пон¤тт¤ сп≥впадають т≥льки в Ѕогов≥, ¤кий Ї простою суб≠станц≥Їю; що ж стосуЇтьс¤ створених речей, то вони за своЇю природою не прост≥, а складн≥; щоб сутн≥сть отри≠мала ≥снуванн¤, вона повинна стати актом твор≥нн¤ Ѕожоњ вол≥. Ўирокою попул¤рн≥стю користувавс¤ трактат Ѕоец≥¤ "ѕро музику" в п'¤ти книгах, ¤кий м≥стив виклад музич≠но-теоретичних вчень стародавн≥х грек≥в Ч в≥д ѕ≥фагора ≥ јр≥стоксена до ѕтолеме¤. ÷ей трактат став головним дже≠релом п≥знанн¤ античноњ музичноњ теор≥њ.

¬идатними схоластами були јльберт ¬еликий (1193Ч 1280) ≥ монах-дом≥н≥канець ‘ома јкв≥нський (1225Ч1274). «авд¤ки коментар¤м јльберта прац≥ јр≥стотел¤ стали над≠банн¤м середньов≥чноњ культури. ¬≥н не т≥льки системати≠зував знанн¤ античних ≥ арабських вчених у галуз≥ природо≠знавства й етики, але й пров≥в також власн≥ досл≥дженн¤ на основ≥ спостережень ≥ досв≥ду. ‘ома јкв≥нський створив своЇр≥дну енциклопед≥ю католицького богослов'¤ "—ума теолог≥њ", в ¤к≥й ус≥ питанн¤ п≥знанн¤ природи ≥ сусп≥ль≠ства розгл¤далис¤ з позиц≥й теолог≥чного рац≥онал≥зму. ¬исуваючи ≥дею гармон≥њ в≥ри ≥ розуму, в≥н намагаЇтьс¤ п≥дкорити науку богослов'ю, а тому розр≥зн¤Ї ≥стини ро≠зуму та ≥стини одкровенн¤, вважаючи останн≥ недоступни≠ми розуму, п≥двладними лише душ≥ (в≥р≥).

ѕриродничо-рац≥онал≥стична тенденц≥¤ знайшла ¤скра≠вий ви¤в у прац¤х англ≥йського вченого, монаха францис≠канського ордену –оджера Ѕекона (1214Ч1292). ¬≥н одним ≥з перших напол¤гав на необх≥дност≥ досл≥дного п≥знанн¤ природи, протиставл¤ючи його хибним авторитетам. ” своњх прац¤х в≥н висуваЇ р¤д ц≥кавих ≥дей про л≥тальн≥ апарати, п≥дйомн≥ крани, про способи добуванн¤ багатьох х≥м≥чних речовин, утому числ≥ пороху. ÷ерква виголосила його тво≠рам анафему, а самого автора запроторила у в'¤зницю на 14 рок≥в.

ѕор¤д з рац≥онал≥стичним богослов'¤м ≥снувало ≥ м≥стич≠не. ћ≥стики виступали проти вивченн¤ твор≥в јр≥стотел¤ ≥ використанн¤ лог≥чних доказ≥в в≥ри, стверджуючи, що рел≥г≥йн≥ ≥стини п≥знаютьс¤ не за допомогою розуму ≥ на≠уки, а шл¤хом ≥нтуњц≥њ, ос¤¤нн¤, або "спогл¤данн¤".

3. ¬ епоху середньов≥чч¤ високого р≥вн¤ дос¤гла шк≥льна й ун≥верситетська осв≥та. ƒл¤ навчанн¤ кл≥рик≥в викори≠стовувались Їпископськ≥ й монастирськ≥ школи, у ¤ких —. Ѕоец≥Їм ≥ ‘.  асс≥дором (487Ч578) було введено под≥л "семи в≥льних мистецтв" на дв≥ частини: трив≥ум (три шл¤хи знанн¤: граматика, риторика ≥ д≥алектика ) та квадр≥ум (чо≠тири шл¤хи знанн¤: геометр≥¤, арифметика, астроном≥¤ ≥ музика). ” XII Ч XIII ст. саме на баз≥ таких шк≥л виникли ун≥верситети. ¬ 1200 р. у ‘ранц≥њ засновано ѕаризький ун≥≠верситет; в ≤тал≥њ набули попул¤рност≥ Ѕолонська юридична та —олернська медична школи. ѕаризький ун≥верситет мав чотири факультети: "молодший", або артистичний, на ¤ко≠му вивчалис¤ "с≥м в≥льних мистецтв", ≥ три "старш≥" Ч медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатис¤ п≥сл¤ зак≥нченн¤ артистичного.

” XIII ст. з'¤вилис¤ й ≥нш≥ Ївропейськ≥ ун≥верситети: ќксфордський та  ембр≥джський в јнгл≥њ, —аламанський в ≤спан≥њ, Ќеапольський в ≤тал≥њ. ¬ наступному стол≥тт≥ зас≠нован≥ (у переважн≥й б≥льшост≥ з санкц≥њ римськоњ кур≥њ) ѕразький,  рак≥вський, √ейдельберзький,  ельнський ≥ ≈рфуртський. Ќаприк≥нц≥ XV ст. в «ах≥дн≥й ™вроп≥ вже нал≥чувалос¤ 65 ун≥верситет≥в. —туденти (в≥д лат. зЎс≥ю, зЎс≤еге Ч ретельно займатис¤) об'Їднувалис¤ в орган≥зац≥њ ("земл¤цтва", "пров≥нц≥њ" ≥ "науки"). Ќа чол≥ "науки" сто≠¤ли виборн≥ прокуратори. ¬иборними були також посади ректор≥в. Ќавчанн¤ в ун≥верситетах проходило у форм≥ професорських лекц≥й: влаштовувалис¤ публ≥чн≥ виступи з проблем ф≥лософ≥њ ≥ богослов'¤, у ¤ких брали участь про≠фесори ≥ студенти. ≤нод≥ так≥ диспути переростали у повчальн≥ мистецьк≥ д≥йства. Ќаприклад, оксфордський маг≥стр ƒуне —котт (1266Ч1309) в одному диспут≥ вислу≠хав ≥ запам'¤тав дв≥ст≥ тез, тут же посл≥довно њх заперечив≠ши. Ќавчанн¤ провадилос¤ латинською мовою, було дуже складним дл¤ засвоЇнн¤, ≥ тому не дивно, що лише трети≠на студент≥в отримувала ступ≥нь бакалавра ≥ т≥льки кожний ш≥стнадц¤тий Ч ступ≥нь маг≥стра.

1	2	3

Ќазва: ќсобливост≥ культури ¬≥зант≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4673 прочитано)