Культура > Українська культура та історія Придністров'я
с. Одаїв. В кручі над Дністром є багато печер. Колись там була глина в тих печерах. Мужчини почали там робити церкву - довбали дерев’яними сокирами ту глину. Вже навіть на престіл було місце. А жодна жінка на могла туди ходити, але була одна цікава. Вона понесла мужчинам їсти. Коли вона наблизилася, з глини зробився камінь, бо жінка була грішна. Розповідали селяни і про трагічні події, які розігралися в одній з криївок вояків УПА, що була в одній з печер. Взагалі в районі сіл Одаїв, Олеша, Долина було вогнище партизанського руху. Сильні бої між партизанами і частинами НКВС відбувалися у 1945 році. Тут діяло кілька загонів УПА, зокрема сотня “Шрама”. Один із загонів, власне, мав ту боївку в печері. З часом він поступово малів - частина бійців загинула в боях, дехто склав зброю і або здався владам, або виїхав в чужі краї. Кінець-кінцем в криївці залишилося лише кілька поранених бойовиків, які вже не проводили акцій, лише переховувалися. Одного разу один з них, Олекса Дземан (псевдо “Сокіл”) вийшовши в село за продуктами, викрив схрон енкаведистам і привів їх до печери. Зрадник умовляв хлопців скласти зброю і здатися. Партизани не вирішили не здаватися і підірвали себе гранатами. Про ці сумні події хтось із селян склав баладу, яку багато людей в селі знають напам’ять, а в пам’ять героїв селяни поставили на верху гори під дубом великий хрест. Тепер тут стоїть ще і капличка. смт. Коропець. Серед місцевого населення збереглося багато переказів про графа Бадиню. Справжнє ім’ графа - Казімір Бадені (1846-1909). Він був намісником Галичини, прем’єром Австрії і міністром внутрішніх справ. Відомий в історії "баденівськими виборами” до парляменту у 1897 р., коли був запроваджений антиукраїнський терор. В Коропці граф побудував собі палац. Стиль архітектури - класично-синкретичний з бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських рожків почесне місце займає баральєф із зображенням перехрещених коси і ціпа. Особливо вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету і панелей на стінах. Бадиня в цілому залишив про себе добру пам’ять і гіперболізовані уяви про його багатство. Ось одна з легенд про нього. Граф Бадиня був дуже багатий і хотів викласти підлогу у свому палаці злотими. Але йому не дозволили, бо на монетах був зображений герб. Йому запропонували класти монети на ребро, але стільки грошей у графа не було. Як і в багатьох інших містах і селах тут національне громадське життя було дуже активне - успішно діяв "Маслосоюз", конкуруючи з польскою та єврейскою маслобойками, товариство "Луг" ставило театральні вистави, влаштовувало фестини. В будинку кооперативи працювали також магазин і читальня. При цій нагоді про товариства “Сокіл”, “Січ” і “Луг”, які діяли повсюди у Придністров’ї, треба сказати окремо. Це були руханково-протипожежні організації, які метою своєї діяльності ставили не тільки поширення серед українського населення фізичної культури, але і пробудження національної свідомості, виховання в українському народі єдності і почуття честі. Перше товариство “Сокіл” постало у Львоі в 1894р. на зразок одноіменного чеського товариства. В ті часи і інші слов’янські народи запозичили у чехів цю ідею. У 1907 рокі був навіть створений Всеслов’янський сокільський союз, який організовував масові сокільські “здвиги”. Український “Соколи” швидко покрили своєю мережею цілу Галичину і Буковину. При цьому вони не обмежувалися тіловиховною, протипожежною діяльністю та мандрівництвом, але намагалися розвивати і українську музичну культуру, театр тощо. Деякі місцеві організації вибирали для себе іншу назву. Скоро популярною стала назва “Січ”. Всі вони об’єдналися в централі “Сокіл-Батько” з осідком у Львові. Однак в 1908 р. в Сталіславові повстала окрема централя “Січ”, яку очолив Кирило Трильовський. Він же заснівув і товариство Українських Січових Стрільців (УСС). З початком першої світової війни з членів товариств “Сокіл”, “Січ” та УСС був сформований Легіон Українських Січових Стрільців, який воював на боці Австро-Угорщини. У 1918 р. Легіон увійшов до складу Української Галицької Армії. В 1924 р. діяльність товариства “Січ” була припинена польською владою. “Сокіл” же продовжував свою діяльність до 1939 р., хоча польська влада істотно перешкоджала його діяльності. На заміну “Січі” в 1925 р. з ініціативи Української Радикальної Партії було організоване руханково-спортивне товариство “Луг” на чолі з Романом Дашкевичем, генерал-хорунжим Армії УНР. “Луг” мав піввійськове забарвлення - ієрархічна старшина, однострої, військова дисципліна і наука, оркестри. За роки діяльності в рядах “Лугу” було виховано дуже багато членів підпільної ОУН, УПА та дивізії “Галичина”. У селах Придністров’я здебільшого згадують саме про діяльність “Лугів”, оскільки вони організовували по селах баристі “фестини”. с. Стінка. Село розташоване на "стінці" над Дністром. Нижче села в урвистому березі знаходиться давня культова печера. Опис печери є в статті В.С. Ідзьо в цьому збірнику. с. Долина. В цьому селі у 1893 р. народився різбяр , майстер монументаліст Михайло Бринський. Вчився і працював у Відні і Празі. У Відні є пам’ятник робітникам його роботи. В 1932 р. Бринський зайняв друге місце у конкурсі на пам’ятник Тарасові Шевченкові у Харкові. В селі створено музей скульптора. с. Космирин. Колись давно, як розповідають люди, ворог напав на село. Люди сховалися в печері на горі Баба. Одна жінка мала дитину, яка дуже плакала. Настрашені люди почали кричати, щоб жінка викинула дитину, бо, мовляв, мочують вороги. Вона мусила піти кинути дитину в Дністер. Коли вона повернулася, виявилося, що вхід до печери завалився. Тут і в сусідніх селах існують також різні легенди, пов’язані з поясненням назви Дністер, суть яких у тому, що хтось “дні стер” або “на дні стер”. с. Сокирчин. Легенда про заснування села така. Зрубали дерево і пустили його вплав по Дністрі. Там, де воно прибилось до берега заклали церкву. Вік її близько 170 років. Походження назви Данчиця: Загинув полководець Данчиць під час війни з татарами. Печера – ховались від татар. Там стояв вартовий і підпалювава сніп, коли наближалисмь вороги. Під час війни там переховувались партизани. с. Возилів. Про гору Баба тут є інша легенда. У селі жив колись чоловік на ім’я Клепей. В ті часи недалеко від села стояли турки і забирали звідусіль людей у полон. Із села для них возили воду, тому село називається Возилів. Клепей був дужий хлоп, турки не могли його взяти, і він носив полоненим їсти. Його сестру якийсь турок взяв за дружину. Від них як раз і пішли Джерджі, що їх тепер майже пів-села. Одного разу туркам таки вдалося захопити Клепея. Вони скрутили його і повели у полон. Піднялися на гору біля села. Турки полягали відпочити та й поснули. А Клепей не спав і раптом побачив, що отаман турецький - жінка. Одежа уві сні розщепилася і стали видні жіночі груди. Розізлостився Клепей, що його подужала жінка і вирішив будь-що виекти. Він перепалив на залишках вогнища шнурок, яким були зв’язані його руки і відтяв туркені голову. Покотилася голова з гори униз. З тих пір і називають ту гору Баба. На цій горі в 1951 році ховався останній партизан Гнат. Був він кремезний і дужий. Він завжди казав, що живого його вороги незлапають. З ним на горі були ще чоловік і жінка. Одного разу гору оточили 70 машин і 700 солдатів. Солдатам обіцяли за вбитого партизана 100 карбованців. А за живого нічого не обіцяли. Коли солдати почали підступати до схрону, партизани боронилися поки було можливо, а поиім гнат вбив чоловіка, жінку, а наприкінці себе. Партизани завжди себе вбивали, не давалися в руки живими, бо могли не витримати катувань при допитах і виказати інших. (Записано від Гриця Мацюка, 82 років і с. Возилів в 1990 р.) с. Петрів. Село має 300 років. Спочатку тут церква була дерев’яна. Сучасну поставили десь у 1850-х рр. За Польщі всі пани були поляки. Пан Рожна був також і лікарем. Його будинок було перероблено в клуб. Під цілим будинком є панські півниці. Під час другої світової війни село було знищено – залишилося заледве 5 хат. Тут відбувались жорстокі бої під командуванням маршала Рибалко. Він описав їх в своїх спогадах. Цікавою для селян була така подія. У село приїжджав німець, батько якого воював на цій території ще в 1915 році. Він описав топоніми і походження назви села Ісаків. Історію села, починаючи з 1915 року, пише Габурак Іван Йосипович (живе на Романівщині). с. Ісаків. У селі було два пана – поляк і українець. Українець Гірний, поляк – Славоцький. Від Гірного біля лісу Над Свидником залишився сад його імені. Назва Ісаків походить від імені якогось монаха. Крип’якевич згадує, що на околиці села в печерах жили монахи. В урочищі Данчиця колись був скельний монастир. В пізньому Середньовіччі тут був шляхетський замок, від якого залишився земляний вал. В селі побутує легенда і пов’язаний з нею звичай. На Великдень громада збирається і іде на берег подивитися на воду. Бо інакше, якщо цього не зробити, будуть боліти очі. Одна частина села іде до Дністра з однієї сторони, інша з іншої. Дністер, оминаючи село, робить дугу. Ось як можна пов’язати її з топонімом Данчиця: Дана – в старослов’янській міфології богиня води. Тому можливо назва має язичницьке коріння. На березі Дністра знаходиться келія Пустинь. Її досліджував патріарх Ярема. Там колись був монастир. Потім його було переведено до Бучача внаслідок церковної реформи, проведеної імператором Францом-Йосифом. с. Незвисько. Село знане серед істориків своїми археологічними пам’ятками - поселеннями від часів верхнього палеоліту. с. Раковець. Колись в селі був замок, від якого лишилися самі руїни, власне, не руїни, а лише одна висока вежа. В якийсь період міжвладдя селяни розібрали мури замку на будматеріали. Село цікаве своєю забудовою, яка нагадує мусульманську. Хати оточені кам’яними мурами, деякі з них мають глухі зовнішні стіни. Можливо, колись тут оселилися татари. Люди про це не говорять, але багато з них мають явно неслов’янські риси.
Назва: Українська культура та історія Придністров'я
Дата публікації: 2005-02-23 (2751 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
