Sort-ref.narod.ru - реферати, курсові, дипломи
  Головна  ·  Замовити реферат  ·  Гостьова кімната ·  Партнери  ·  Контакт ·   
Пошук


Рекомендуєм

Культура > Українська культура ХІХ - початок ХХ ст.


У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876 р., циркуляр 1881 р. Категорично заборонялися українські вистави істо­ричного й соціального змісту. У 1883 р. київський губер­натор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи царського уряду все ж не могли знищи­ти глибокі українські театральні традиції.

У 1890 р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утвори­ли "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського те­атру — "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під ке­рівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за уча­стю М. К. Заньковецької".

Одним з найвидатніших діячів українського театру кори­феїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них — "Безталанна", "Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий" та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільно­го буття.

З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Занько­вецької (справжнє прізвище — Адасовська, 1854—1934). її прирівнювали до видатних актрис світу — італійки Елео­нори Дузе та француженки Сари Бернар.

Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.

У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались ама­торські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві "Руська бесі­да". Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

На Буковині при чернівецькій "Руській бесіді" 1869р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність акти­візувалась із заснуванням 1884р. "Руського літературно-драматичного товариства" під керівництвом С. Воробкеви-ча, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побу­тових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.

Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роз­думи про завдання театру він виклав у низці статей — "Русь­кий театр у Галичині", "Наш театр" та ін.

Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність з модерністськими тенденція­ми Європи.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов'язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М.Лисенка.

Творчою лабораторією став один з найкращих тогочас­них театрів — театр М. Садовського: 1906 р. — у Полтаві, з 1907р. — у Києві.

М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовський запросив зі львівського українського народного театру товариства "Руська бесіда". Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Ук­раїнки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.

Українська музика була невід'ємною складовою побу­тово-реалістичного і романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські харак­тери. Тут багато важив неповторний чар української народ­ної пісні.

Народна пісенна творчість пов'язана і з розвитком про­фесійної української музики XIX ст. Українська пісня зву­чить в усіх музичних творах ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Катерина" М.Аркаса, "Підгоряни" М. Вербицького, "Осада Дубна" П. Сокальского та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних тво­рів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Компо­зитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Ан­тонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна опер­на традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався у Київській духовній семінарії. У 1839р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорен­тійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібрето першої національної опери "Запорожець за Дунаєм" (1862р.). Сюжет опери підказа­ний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура за­бороняла постановку опери. На українській сцені її впер­ше поставив 1884р. М. Кропивницький.

У другій половині XIX ст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища у Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізня­ється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ні-щинський закінчив Афінський університет, де здобув сту­пінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична кар­тина "Вечорниці", написана для п'єси Т.Шевченка "Назар Стодоля".

П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство лю­бителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери "Мазепа", "Майська ніч", "Облога Дубна".

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842—1912) — видатний ком­позитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоре­тик музики і педагог, засновник професійної школи. Нав­чався у Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 во­кально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української му­зики. Йому належать опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Енеїда" дитячі " Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна".

М. Лисенко — основоположник інструментальних жан­рів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національ­ної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних шко­лах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуць-кий, О. Кошиць.

Видатними творцями духовної музики на зламі XIX— XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одесь­кий Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Значну роботу з розбудови музичної культури у Західній Україні провадили композитори І. Лаврівський, С. Вороб-кевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сі-чинський, В. Барвінський, С. Людкевич.

У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р. — Вищий музичний інститут, з 1939 р. — державна консер­ваторія ім. М. В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій му­зичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тер­нополі, Яворові та інших містах.

Давні традиції має музично-театральна культура Льво­ва. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині у цьому при­міщенні — театр ім. М. Заньковецької). На його сцені де­бютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга, О. Рус-нак, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська май­стерність яких набула світового визнання.

У новій українській музиці одним з провідних діячів був В. Барвінський.

У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Леп-кий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали ком­позитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М. Гайворонський, Л. Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.

5. У першій половині XIX ст. розвивається станко­вий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Видатним представни­ком українського реалістичного портретного живопису був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ пред­ставника українського народу ("Українець", "Український селянин", "Дівчина з Поділля").

Реалістичні традиції В. Тропініна в українському портретному мистецтві першої половини XIX ст. розвивали Т. Шевченко, І. Сошенко та ін.

Одним із зачинателів нової української школи пейзаж­ного і побутового живопису був В. Штернберг ("Вулиця на селі", "Пастух", "Вітряки в степу").

Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. На ранніх живо­писних творах Шевченка позначився вплив його вчителя — К. Брюлова. Поступово у творчості художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й індивідуальні особливості характеру людини. Прикладом є духовна ево­люція героя "Притчі про блудного сина" Т. Шевченка.

Назва: Українська культура ХІХ - початок ХХ ст.
Дата публікації: 2005-02-23 (14341 прочитано)

Реклама



Яндекс цитирования
jackpot lottery lotto result - continuing education - homeowner consolidation - human kinetics - loans rate - extra shipping - lloyds insurance
Page generation 0.833 seconds
Хостинг от uCoz