Ћ≥тература св≥това > јристофан та його творч≥сть
як моњх ти послухаЇш добрих порад ≤ вс≥Їю душею пристанеш на них, будеш завжди м≥цний, Ѕудуть груди могутн≥, обличч¤ ¤сне, ѕлеч≥ сильн≥, кремезн≥... ѕеред нами н≥би античний барельЇф, осв≥тлений сонцем серед зелених весн¤них г≥лок. јле це мр≥¤, ¤к≥й уже не в≥дпов≥даЇ ƒ≥йсн≥сть час≥в јр≥стофана. ¬ педагог≥ц≥, ¤к ≥ у ф≥лософ≥њ його час≥в, головне м≥сце пос≥ли тепер соф≥сти (вчител≥ мудрост≥), ¤к≥ пропов≥дували в≥дносн≥сть вс¤коњ морал≥, ¤к ≥ вс¤кого п≥знанн¤. ѕарадоксальн≥ твердженн¤ блискучих, широкоосв≥чених оратор≥в [15] приголомшували й захоплювали слухач≥в, ¤ким переконливо, доводили, що Ђчорнеї Ї насправд≥ Ђб≥леї й навпаки. ” нас збереглос¤ в мов≥ слово Ђсоф≥змї дл¤ означенн¤ нев≥рних тверджень, зовн≥ побудованих н≥би ц≥лком лог≥чно. «вичайно, було б помилково виходити з цього слова при оц≥нц≥ соф≥ст≥в V стол≥тт¤ до н. Ї. јле те, що вони розхитували традиц≥йне св≥тосприйманн¤, с≥¤ли скептицизм до старих в≥рувань, прокладаючи шл¤х нов≥й рац≥онал≥стичн≥й ф≥лософ≥њ, - безперечно. ” галуз≥ поетичного мистецтва стар≥ Ђмарафонськ≥ї часи висунули таку титан≥чну постать, ¤к автор Ђѕромете¤ закутогої, Ђќрестењї, Ђѕерс≥вї ≥ трагед≥њ Ђ—емеро проти ‘≥вї - ≈сх≥ла. ¬ комед≥њ Ђ∆абиї, - чудовому зразку античноњ л≥тературноњ критики, вт≥леному в драматичн≥й форм≥, - монументальному мистецтву ≈сх≥ла протиставлена творч≥сть ≈вр≥п≥да, з ¤кого јр≥стофан пост≥йно глузував ≥ в ≥нших своњх комед≥¤х. ћистецтво, на погл¤д јр≥стофана, повинно служити вихованню мас у дус≥ любов≥ до в≥тчизни, моральноњ ст≥йкост≥ й готовност≥ до героњчних подвиг≥в. ÷≥й мет≥, на думку комед≥ографа, н≥¤к не можуть служити твори ≈вр≥п≥да, сповнен≥ Ђкрут≥йства, соф≥зм≥в, хитромудрощ≥вї, ¤к≥ знижували високий стиль стародавньоњ трагед≥њ, розм'¤кшуючи душу гл¤дача жал≥сливими сценами, заплутуючи його думку в д≥алектичних протир≥чч¤х. јр≥стофан, звичайно, несправедливий до ≈вр≥п≥да. јле в≥д сатирика важко вимагати неупередженост≥ ≥ спок≥йноњ об'Їктивност≥. “а зрештою в≥н нападав не ст≥льки на ≈вр≥п≥да, ск≥льки на новий напр¤мок мистецтва, що так само в≥дображаЇ розклад старого сусп≥льного ладу, ¤к ≥ ф≥лософ≥¤ соф≥ст≥в, ¤к несправедлива в≥йна, розпочата аф≥нськими демагогами. јр≥стофана часто вважають ≥деологом сел¤нства, ≥нтереси ¤кого в першу чергу були принесен≥ в жертву ц≥й в≥йн≥. ¬ б≥льшост≥ комед≥й јр≥стофана центральною особою Ї ¤краз сел¤нин - то один з ЂЅ≥женц≥вї (ƒ≥кеополь), то вже ос≥лий в м≥ст≥, що збер≥г у соб≥ вс≥ риси патр≥архального сел¤нина (—трепс≥ад). ” комед≥њ Ђћирї сел¤нин “р≥гей, в≥дгодувавши жука-гнойовика, п≥дн≥маЇтьс¤ на ньому в небо, до бог≥в, щоб вимагати в≥д них втручанн¤ на користь миру. јле √ермес пов≥домл¤Ї, що боги розгн≥вались ≥ п≥шли з ќл≥мпу. «алишивс¤ т≥льки один ѕолемос - бог в≥йни. ј богин¤ миру замкнена у в'¤зниц≥. “р≥гей скликаЇ землероб≥в та рем≥сник≥в, зв≥льн¤Ї богиню миру, спускаЇ њњ на землю. ѕочинаЇтьс¤ рад≥сне трудове житт¤ в тиш≥ ≥ спокоњ, ¤ких не можуть зруйнувати фабриканти зброњ, тому що виготовлен≥ ними в≥йськов≥ труби й шоломи вже н≥кому не потр≥бн≥. јр≥стофан одверто сп≥вчуваЇ ≥ ƒ≥кеополев≥, ≥ “р≥гею, в≥н ¤скравими фарбами змальовуЇ мирне житт¤ землероб≥в. ” комед≥њ Ђѕлутосї (ЂЅагатствої) саме сел¤нин ’рем≥л в≥дводить бога ѕлутоса [16] в храм јсклеп≥¤, бога л≥куванн¤, щоб той вил≥кував ѕлуто-са в≥д сл≥поти, - п≥сл¤ чого болюче питанн¤ про справедливий розпод≥л благ, одв≥чний антагон≥зм м≥ж б≥дн≥стю ≥ багатством в≥дпадаЇ. ”особлена Ѕ≥дн≥сть марно пробуЇ переконати ’рем≥ла в необх≥дност≥ свого ≥снуванн¤. јдже т≥льки вона спонукаЇ людей до прац≥; без нењ не було б н≥ знань, н≥ мистецтва. јле ’рем≥л говорить њй про б≥дн¤к≥в, од¤гнених у лахм≥тт¤, тремт¤чих в≥д холоду, про б≥дн¤к≥в, що спл¤ть на лантуху соломи, в ¤к≥й повно блощиць, њд¤ть зам≥сть хл≥ба траву, - ≥ проган¤Ї геть цю худющу ≥ страшну богиню. јле св≥тогл¤д јр≥стофана, звичайно, ширший, н≥ж св≥тогл¤д сучасного йому патр≥архального сел¤нства. Ѕачити в ньому ≥деолога сел¤нства так само нев≥рно, ¤к бачити в ньому Ђтипового аристократаї. ¬с≥ такого іатунку ¤рлики Ї результатом вульгарно-соц≥олог≥чного п≥дходу до л≥тератури, намаганн¤м втиснути багатогранну ≥ де¤кою м≥рою суперечливу творч≥сть класика на визначену поличку, без врахуванн¤ конкретно-≥сторичних умов, у ¤ких творив письменник. ÷ей п≥дх≥д не усв≥домлюЇ того, що висловив √ете такими словами: Grau, teuer Freund, ist alle Theorie Und Grim Lebens goldner Baums. - “еор≥¤ завжди, м≥й друже, с≥ра, ј древо жизн≥ - золоте. —тавл¤чись ≥з симпат≥Їю до простих людей села, јр≥стофан не ≥деал≥зуЇ њх, не зв'¤зуЇ себе њх забобонами. ¬≥н в≥льно ставитьс¤, наприклад, до традиц≥йних у¤влень про бог≥в, ≥ бог-покровитель театру ƒ≥он≥с у Ђ∆абахї зображений бо¤гузом та блазнем - так само, ¤к ком≥чними ф≥гурами виставлен≥ боги в комед≥њ Ђѕтахиї або один з бог≥в √ермес у комед≥њ Ђћирї. јр≥стофан виступаЇ не т≥льки в≥д ≥мен≥ сел¤нства (Ђдр≥бних ≥ середн≥х землевласник≥вї), але й в≥д ≥мен≥ ус≥х тих верств аф≥нського народу, ¤к≥ спостер≥гають розклад колишньоњ пол≥тичноњ й моральноњ Їдност≥ аф≥нськоњ демократ≥њ, ¤ким ненависна згубна, несправедлива, безконечна в≥йна, що прискорюЇ цей розклад. ” комед≥њ ЂЋ≥с≥стратаї тема в≥йни ≥ миру розроблена у форм≥ буфоно-еротичного анекдота. ∆≥нки-аф≥н¤нки, дружини й матер≥, об'Їднуютьс¤ у своЇр≥дному страйку, щоб зажадати в≥д чолов≥к≥в довгожданого миру. «усилл¤ њх ув≥нчуютьс¤ ц≥лковитим ”сп≥хом. омед≥¤ в≥дтворюЇ не те, що було в д≥йсност≥, а те, що повинно було б бути. ¬она пропагуЇ ≥дею миру, не рахуючись ≥з тим, що серед гл¤дач≥в, напевно, було немало таких, ¤к≥ належали ƒо в≥йськовоњ парт≥њ. јле вона парал≥зуЇ њх можливий протест [17] своЇю формою, своњм стилем, мовою, в ¤к≥й вс≥ реч≥ назван≥ своњми ≥менами. ¬она обеззброюЇ њх своњм см≥хом. “а все ж кр≥зь цей см≥х проникають серйозн≥ ноти. √л¤дач уже не см≥Їтьс¤, коли Ћ≥с≥страта каже: Ђ„и на те ми народжуЇмо син≥в, щоб њх убивали на в≥йн≥?ї « глибини далекого минулого це питанн¤ в≥дгукуЇтьс¤ скорботною луною ≥ в серц¤х матер≥в п≥зн≥шого часу. јр≥стофан не маЇ ≥ не може знайти виходу з т¤жкого становища, в ¤кому опинилась його батьк≥вщина. ≤стор≥¤ не може вернутись назад. јф≥нська демократ≥¤ не могла вже стати такою, ¤кою вона була за час≥в славних перемог п≥д ћарафоном ≥ —алам≥нами - або нав≥ть за час≥в ѕер≥кла. ¬она повинна була, в силу своњх внутр≥шн≥х протир≥ч, поступитис¤ м≥сцем перед ≥ншими пол≥тичними формами. “а письменник-патр≥от не м≥г не переживати хворобливо картину розкладу, ¤ку в≥н спостер≥гав. ¬≥н см≥Їтьс¤ над нею, але п≥д ком≥чною маскою ховаЇтьс¤ обличч¤, засмучене глибокою журбою. ¬ ≥стор≥њ св≥тового театру ≥ драматург≥њ јр≥стофан лишивс¤, ¤к сказано, неповторним еп≥зодом. јле ¤кщо не драматичною формою, то зм≥стом, засобами сатири, њњ характером јр≥стофан р≥днитьс¤ з багатьма великими сатириками п≥зн≥ших час≥в, ≥ суть його творчост≥ лишаЇтьс¤ безсмертною.
Ќазва: јристофан та його творч≥сть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2615 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
