Література світова > Життя і творчий шлях Ф.М. Достоєвського

Життя і творчий шлях Ф.М. Достоєвського

план

Російська художня література у другій половині ХІХ ст. Багатство яскравих письменницьких індивідуалістів.

Творчість Достоєвського як одна з вершин російської і світової літератури.

Філософські й етичні погляди письменника, його естетика.

“Злочин і кара” – філософський, соціально-психологічний поліфонічний роман – вершина творчості письменника.

Місце Достоєвського в світовій літературі.

Література: Русская литература, 9 кл.

Тема: Роман “Злочин і кара” як втілення нового, поліфонічного типу художнього мислення.

Пошук істини, уболівання Достоєвського за людиною, її страх у романі “Злочин і кара”.

Філософські, психологічні, морально-етнічні ідеї роману.

Зображення трагедії головного героя.

Теорія Раскольніков, її антигуманний смисл. Протиставлення етика, добра, любові до людей.

Поняття про філософський, соціально-психологічний роман.

Він більшою мірою, ніж будь-хто іншим, є творцем сучасної прози.

Він вдихнув у прозу таку внутрішню напруженість, яка зараз сягнула найвищої межі.

Дж. Джойс

Федір Достоєвський – видатний російський мислитель-гуманіст, творчість якого пройнята почуттям любові до людини і невимовного болю за неї. Народився Федір Михайлович Достоєвський 11 листопада 1821 року у Москві. Його батька працював лікарем у Маріїнський лікарні для бідних, на території якої пройшли дитячі роки хлопчика. Він і його брат Михайло вчились у приватному пансіоні. Брати товаришували, їхнім кумиром був Й.Ф. Шіллер. Дружба то духовна близькість між ними зберігалась і в зрілі роки.

Але життя завдало ударів, коли Федору було 16 років померла мати, згодом – і батька. Реалізувати свої гуманітарні нахили – вступити до Московського університету брати Достоєвські не змогли. Злидні примусили набути практичної професії. У січні 1838 р. Федір вступив до Головного військового училища в Петербурзі, яке закінчив 1843 р. Так починається новий самостійний петербурзький етап життя майбутнього письменника.

Свій творчий шлях він почав повістю “Бідні люди” (1846), що була схвально сприйнята М. Некрасовим і В. Бєлінським, яким сподобалось зображення в ній соціальної трагедії “маленької людини”. Повість принесла авторові популярність. Також успіх був незвичайним і його запрошують на петербурзькі літературні салони. Відбулось знайомство з І.Тургенєвим та багатьма знатними на той час митцями і критиками. Але наступні його твори: “Двійник” (1846), “Хазяйка” (1847), “Білі ночі” (1848), “Неточка Незванова” (1849) – були не прийняті критикою.

Літературна діяльність Достоєвського була перервана 23 квітня 1849 року арештом, пов’язаним з його участю у справі петрашевського гуртка. Членом гуртка був і Достоєвський “Патниці” у Петербурзі на квартирі. Вісім місяців провів письменник в Олексіївському равені Петропавлівської фортеці. На суді йому було пред’явлене звинувачення у розповсюдженні забороненого листа В. Бєлінського до М. Гоголя і винесено вирок до страти. 22 грудня 1849 р. Достоєвський разом з іншими петрашевцями перебував у Петербурзі на Семенівському, в очікуванні смертної кари, але за кілька хвилин до страти її відмінили за високим розпорядженням. Ці десять страшних хвилин очікування смерті увійшли в творчість письменника як символи людських страждань і, зокрема, знайшли відображення у його романі “Ідіот”.

На письменника очікували нові випробування. В Різдвяну ніч його сильно побили, та етапом відправили до Сибіру.

Чотири роки каторги в Омську, далі – Солдатчина в Семипалатинську. Тут він палко закохався у Марію Дмитрівну Ісаєву, яка пізніше стала його дружиною. Але кохання та семирічний шлюб з нею не принесли йому щастя.

У 1859 р. Федір Достоєвський повертається до Петербурга, де виступає на літературних вечорах.

У цей період були опубліковані повісті “Дядечків сон” та “Село Степанчиково і його мешканці” (обидві 1859 р.), а також перший роман “Зневажені та скривджені” (1861). Перебування на каторзі письменник змалював у книзі “Записки з Мертвого дому” (1861-1862), яка мала надзвичайний успіх.

Разом з братом Михайлом він організував і видавав журнали “Время” (1861-1863) та “Эпоха” (1864-1865), в яких друкувалися твори не лише Достоєвського, а й інших відомих письменників того часу.

У 1862 р. та 1863 рр. письменник здійснює закордонні мандрівники. Його цікавить європейське життя, люди, їх побут та звичаї. Виходять у світ “Зимові нотатки про літні враження” (1863), “Записки” (1864), які набагато випередили проблематику та образну систему наступних романів.

Проте біди та страждання не полишали письменника: смерть дружини, велике пристрасне почуття до А.Суслової та болісний розрив з нею. Ці мотиви надалі знайшли відображення в повісті “Гравець” (1866). Після банкрутства журналу “Эпоха” залишились великі борги. Письменник мріяв про вільну працю, одна змушений був продавати видавцям ще не надруковані романи.

Творчість – це життя Достоєвського. Він реалізує свій давній задум – роман “Злочин і кара”, який із січня 1866 р. починає друкуватися в “Руском вестнике” і приносить авторові світову славу. В період роботи над рукописом цього роману та повістю “Гравець” він запрошує стенографістку – молоду дівчину Ганну Григорівну Сміткіну, яка згодом стала його дружиною, другом, помічником. Але борги та кредитори заважали подружжю насолоджуватися сімейним щастям. Письменник вимушений був поїхати до Європи, де перебував із сім’єю з 1867 по 1871рр. У період були написані визначні романи “Ідіот” і “Біси”. Але поза батьківщиною Достоєвський не міг довго жити й працювати, і він повертається до Росії.

У 1873 р. починає працювати над “Щоденником письменника”. Спочатку твір друкують у журналі “Гражданин”, а з 1876 р. він виходить самостійним виданням. Його художня форма унікальна. Поряд з публіцистичним, літературно-критичним матеріалом тут містяться “сюжети” з життя сучасної дійсності, а також художні твори, “щоденникова проза”: “Бобок”, “Сон смішної людини”, “Хлопчик з Христа на ялинці” та ін. У 1875 р. виходить роман “Підліток”, в якому відображені головні філософські, соціальні моральні пошуки письменника.

До авторів славетних романів прийшло загальне визнання: він був відомий у Росії й на Заході. Але здоров’я письменника погіршувалось, давалися взнаки каторга та тяжкі роки боротьби за життя і творчість. Його улюбленим місцем відпочинку та роботи була Стара Руса, невелика містечко під Великим Новгородом, де він наймав дачу. Саме там у 1879-1880 рр. Достоєвський працював над романом “Брати Карамазови”, останнім твором, який залишився незавершеним.

За півроку до смерті, 8 червня 1880 року він проголошує свою відому промову на урочистому відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві, в якій розкриває національне та всесвітнє значення російського поета, говорить про братерство всіх людей на Землі.

9 лютого 1881 р. Достоєвський помер.

Приблизно від середини до останньої чверті ХІХ століття “погоду” у всесвітньому літературному процесі робили переважно письменники-реалісти. Росіяни Ф. Достоєвський і Л. Толстой впевнено прийняли естафету французів Стендаля, Бальзака, Флобера, англійця Діккенса і пішли далі своїх попередників. Досить згадати твори тієї доби, які увійшли до скарбниці всесвітньої літератури: “Принижені й зневажені” (1861); “Гравець” і “Злочин і кара” (обидва 1866); “Ідіот” (1868); “Біси” (1871); “Брати Карамазови” (1879-1880) Ф. Достоєвського; “Війна і мир” (1863-1869); “Анна Кареніна” (1873-1877), Воскресіння (1889-1899) Л. Толстого.

Творчість Достоєвського і Толстого стала вершиною не лише російського, а і всесвітнього реалізму. Вони збагатили всесвітню літературу (зокрема і насамперед жанр роману) вже самим поглядом на одвічні проблеми людства: визнання-невизнання окремою особистістю суспільних законів і норм, право “переступити” через ці закони та норми (“Злочин і кара”); баченням проблем війни і миру, війни й народу, “думки народної” (“Війна і мир”); проблеми сім’ї, “думки сімейної” (“Анна Кареніна”) тощо. Глибокий психологізм їхніх творів до цього часу вражає як літературознавців, так і пересічних читачів. Творчість цих письменників дійсно безсмертна, вона пережила і ще переживе багато літературних мод і навіть суспільних формацій, адже як за змістом, так і за формою творів вони досягли загальнолюдських, дійсно всесвітніх висот.

Десь наприкінці ХІХ століття питома вага літератури реалізму у вираженні художніх прагнень епохи почала зменшуватися, набирали сили модерністські напрями та течії. Термін “модернізм” набуває нового, глобального значення: ним позначаються нові художні течії (кубізм, дадаїзм, футуризм та ін.) і навіть цілі напрями (символізм та ін.), які ознаменували новий етап в поглядах на мистецтво взагалі.

Які письменники робили “погоду”, приблизно від середини до останньої чверті ХІХ століття? (письменники-реалісти).

Хто з письменників збагатили всесвітню літературу жанром роману? (Достоєвський, Толстой).

Яким терміном позначають нові художні течії? (“модернізм”).

У художньому розвитку людства важко назвати іншого письменника, якого б стільки читали; і немає в історії світової літератури іншого митця, творчість якого була б така суперечлива, а біографія така драматична; не знала література й подібної спадщини, навколо якої відбувалися б такі гарячі дискусії, ідеологічні битви, які почалися ще за життя автора і тривають сьогодні.

За природою свого індивідуального таланту Достоєвський увійшов в історію літератури як художник трагедійний, безмежно чутливий до найтонших людських переживань. Своїми творами він ніби говорив сучасникам і майбутнім поколінням: у цьому жорсткому світі все так ганебно і страшно влаштовано, що людина змушена безмежно страждати. І до нього ніхто в світовій літературі не міг з такою силою зобразити цю безмірність людського страждання.

1	2	3

Назва: Життя і творчий шлях Ф.М. Достоєвського
Дата публікації: 2005-02-23 (4455 прочитано)