Ћ≥тература св≥това > ∆итт¤ ≥ творчий шл¤х ‘.ћ. ƒостоЇвського

∆ив в≥н у надзвичайно складний ≥ жорстокий час, сповнений вин¤тково драматичних под≥й. ≤ сам був постаттю дуже складною ≥ завжди неспод≥ваною. ¬ лист≥ до ‘онв≥з≥ноњ (лютий, 1854) в≥н писав: Уя скажу вам про себе, що ¤ Ц дит¤ стол≥тт¤, дит¤ знев≥ри ≥ сумн≥ву до цього часу ≥ нав≥ть (¤ знаю це) до могили. яких жахливих мук коштувала ≥ коштуЇ мен≥ тепер ц¤ жадоба в≥рити, ¤ка тим сильн≥ша в моњй душ≥, чим б≥льше в мен≥ доказ≥в протилежнихФ[1].

“ак, в≥н був Удит¤м стол≥тт¤Ф ≥ л≥тописцем Уб≥дних людейФ, житт¤ ≥ думи ¤ких сам п≥знав ≥ розд≥лив з дитинства. Ѕатько, л≥кар московськоњ б≥дноти, з над≥Їю вивести сина Ув людиФ проти його вол≥ везе до ѕетербурга ≥ влаштовуЇ слухачем √оловного ≥нженерного училища. «годом письменник скаже, що то Убула помилкаФ. …ого вабила л≥тература. ” злидн¤х в≥н усам≥тнюЇтьс¤ ≥ весь в≥ддаЇтьс¤ читанню.

ѕерший тв≥р Ц УЅ≥дн≥ людиФ (1845) Ц приносить молодому авторов≥ (ƒостоЇвському тод≥ не було й 25 рок≥в) нечувану славу.

” УЅ≥дних люд¤хФ письменник н≥би стверджував думку, що т≥, кого вважають г≥ршими в сусп≥льств≥, Ї кращ≥ за тих, хто њх зневажаЇ. ¬≥н не т≥льки показав безправн≥сть Умаленьких людейФ, а вперше в рос≥йськ≥й л≥тератур≥ розкрив њх велику духовну красу, благородство почутт≥в ≥ в≥дносин, стежив, ¤к людина починаЇ усв≥домлювати себе ≥ своЇ м≥сце в житт≥. Уя не г≥рший за ≥ншихФ, Усерцем ≥ думками ¤ людинаФ, Уусв≥домлюю Е що ¤ потр≥бнийФ, - говорить герой твору.

Ќайзатуркан≥ша, останн¤ людина Ї також людина ≥ зветьс¤ братом моњмФ, - ц≥ слова з УЅ≥дних людейФ можна було б поставити еп≥графом до вс≥Їњ творчост≥ ƒостоЇвського.

«образивши траг≥зм житт¤ б≥дних ≥ скривджених, ƒостоЇвський не розкрив складних соц≥альних суперечностей. “аку спробу в≥н зробить у роман≥ УЌеточка ЌезвановаФ. ” звТ¤зку з арештом письменника тв≥р цей залишитьс¤ незак≥нченим.

ћинуло небагато часу п≥сл¤ виходу УЅ≥дних людейФ, ≥ ЅЇл≥нський влаштовуЇ в себе на квартир≥ читанн¤ нового твору ƒостоЇвського Уƒв≥йникФ.  ритиков≥ багато чого не сподобалос¤ в одному з найдискус≥йн≥ших твор≥в. «годом сам ƒостоЇвський сам визнав, що форма пов≥ст≥ йому Уне вдалась абсолютноФ, хоча ЅЇл≥нський писав, що у н≥й б≥льше творчого талантуФ, н≥ж у УЅ≥дних люд¤хФ.

ѕочинаючи ¤к учень √огол¤ ≥ ЅЇл≥нського, ƒостоЇвський до к≥нц¤ житт¤ вважав, що можна ≥ необх≥дно знайти вих≥д з темр¤ви, з хаосу ≥ злидн≥в. ¬≥н добре знав житт¤ ≥ побут м≥ськоњ б≥дноти, бачив разюч≥ контрасти, багатство ≥ б≥дн≥сть, свав≥лл¤ вищого св≥ту й безправТ¤ демократичних низ≥в. ¬се це в≥н змальовував у своњх творах.

ѕ≥д враженн¤м зустр≥чей ≥ зближенн¤ письменника з представниками з народу, доведеними до такого приниженн¤, ¤ке Уважко у¤витиФ ƒостоЇвський написав тв≥р У«аписки з ћертвого домуФ. ÷е був перший тв≥р написаний п≥сл¤ каторги. ” ньому письменник за¤вив, що лише каторжани здатн≥ до протесту (згадаймо бунт цих закутих у кайдани людей), що саме вони Ї кращою частиною трудового народу.

ћожна сказати, що ƒостоЇвський ≥з 40-х рок≥в повернувс¤ з —иб≥ру в≥дразу в роки 60-≥. ¬ –ос≥њ за цей час в≥дбулис¤ велик≥ соц≥альн≥ й пол≥тичн≥ зм≥ни. Ўиривс¤ революц≥йно-демократичний рух, очолюваний „ернишевським, ƒобролюбовим, Ќекрасовим. Ќа ц≥ роки припадаЇ поверненн¤ з засланн¤ Ўевченка, ¤кий разом з рос≥йськими друз¤ми виступаЇ проти царського деспотизму, кр≥посництва.

ƒостоЇвський в≥дразу ж розпочав активну л≥тературну та громадську д≥¤льн≥сть. ¬≥н сп≥вроб≥тничаЇ в журнал≥ У¬рем¤Ф, на стор≥нках ¤кого виступаЇ проти революц≥йно-демократичного руху, пропагуЇ ≥дею христи¤нства, УпокориФ рос≥йського народу (≥дењ революц≥њ йому чуж≥). «годом своњ ≥дењ письменник в≥дстоюЇ ≥ в журнал≥ УЁпохаФ.

ƒостоЇвський прагнув знайти засоби ≥ шл¤хи, щоб полегшити житт¤ б≥дн¤к≥в. ” нотатках письменника збер≥гс¤ запис (хоча й нањвний), ¤кий св≥дчить про неспок≥йн≥ шуканн¤ письменника: треба полегшити долю народу. јле Уде вз¤ти грошей? ƒл¤ цього необх≥дно, ≥ то нев≥дкладно, обкласти податком вищ≥, багат≥ класи ≥ таким чином зн¤ти т¤гар з б≥дного класуФ[2].

«годом письменник пише роман У«лочин ≥ караФ. ÷е тв≥р про петербурзьку б≥дноту.

Ќовою стор≥нкою у творчост≥ ƒостоЇвського став роман Уѕ≥дл≥токФ.

ѕ≥д враженн¤м перебуванн¤ за рубежем ≥ не без впливу УЋист≥в з ‘ранц≥њ та ≤тал≥њФ, У« того берегаФ √ерцена ƒостоЇвський пише У«имов≥ нотатки про л≥тн≥ враженн¤Ф (1863), в ¤ких викриваЇ буржуазний спос≥б житт¤, сусп≥льство, що руйнуЇ моральн≥ п≥двалини й породжуЇ людськ≥ пороки.

ѕисьменник у роман≥ УЅрати  арамазовиФ (1879-1880) простежуЇ, ¤к моральний розклад родини  арамазових приводить до вбивства батька. јвтор засуджуЇ карамазовщину, породжену рос≥йською д≥йсн≥стю, ≥ приходить до запереченн¤ церковноњ рел≥г≥њ.

УЅрати  арамазовиФ за замислом письменника, повинн≥ бути складати лише першу частину гранд≥озного роману, але смерть пом≥шала завершити цей задум.

як називавс¤ перший тв≥р, ¤кий прин≥с молодому авторов≥ нечувану славу? (УЅ≥дн≥ людиФ) (1845 р.).

який тв≥р письменника залишивс¤ незак≥нченим у звТ¤зку з арештом? (УЌеточка ЌезвановаФ).

¬ ¤ких журналах автор виступаЇ проти революц≥йно-демократичного руху? (У¬рем¤Ф, УЁпохаФ).

” вир≥шенн≥ проблем ƒостоЇвський користувавс¤ одним критер≥Їм: моральн≥стю мети. —воњ перш≥ л≥тературн≥ втори створюЇ в 40-х роках ’≤’ стол≥тт¤. ќсновний обТЇкт спостереженн¤ письменника Ц пореформенна –ос≥¤. ”вагу ƒостоЇвський зосереджуЇ на м≥ськ≥й –ос≥њ, зображуючи житт¤ р≥зних прошарк≥в м≥ста. ќсновна увага Ц досл≥дженн¤ психолог≥њ людини. јвтор буде шукати ключ до розум≥нн¤ духовного св≥ту людей. Ѕоротьба м≥ж почутт¤м справедливост≥, прагненн¤ людини до влади, правди. Ѕезжал≥сний в оц≥нц≥ до цього, ¤ка в результат≥ приводить людину до пад≥нн¤.

ƒивл¤чись на св≥т, характеризуючи кап≥тал≥зм ƒостоЇвський висловлюЇ дв≥ оц≥нки: а) обТЇктивна (оц≥нка самого буржуазного пор¤дку); б) субТЇктивна (в≥н висуваЇ, розвиваЇ ≥дею некап≥тал≥стичного шл¤ху соц≥ал≥зму ≥ висуваЇ ≥дею христи¤нського соц≥ал≥зму). «окрема, ƒостоЇвський не в≥дторгаЇ ≥дею соц≥ал≥зму, але обгрунтовуЇ так званий Урос≥йський соц≥ал≥змФ Ц це створенн¤ соц≥альноњ гармон≥њ на основ≥ духовноњ Їдност≥ вс≥х прошарк≥в: народу з ≥нтел≥генц≥Їю, народу з царем, народу з церквою УЌа основ≥ Ѕожоњ правди, христовоњ ≥стини, без ненавист≥ ≥ злаФ. ™диний шл¤х Ц в любов≥ ≥ в≥р≥. «а концепц≥Їю людини ƒостоЇвського особист≥сть Ї роздвоЇною.

¬ ¤ких роках ƒостоЇвський пише своњ перш≥ л≥тературн≥ твори? (40-х р. ’≤’ ст.)

Ќа кому автор зосереджуЇ увагу (на м≥ськ≥й –ос≥њ)

якою Ї особист≥сть ƒостоЇвського за концепц≥Їю людини? (роздвоЇною).

–оман У«лочин ≥ караФ був написаний не лише з великим болем за людськ≥ стражданн¤, а й звучав ¤ки присуд сусп≥льству. ÷ьому твору ƒостоЇвський надав великого значенн¤: Уѕов≥сть, ¤ку ¤ пишу тепер, можливо, найкраще, що ¤ написавФ. ’удожник побачив навколо таку безправн≥сть ≥ безпросв≥тн≥сть, коли людин≥ вже УнемаЇ куди йтиФ.

У«лочин ≥ караФ Ц тв≥р про петербурзьку б≥дноту. ” ньому автор ставить нов≥ проблеми, розкриваЇ стосунки м≥ж зневаженими ≥ власть ≥мущими.

–оман соц≥ально-психолог≥чний. Ќа питанн¤ в даному твор≥ ƒостоЇвського в в≥дпов≥дей чимало: роман-ф≥лософський, нав≥ть дискус≥йно-ф≥лософський. “ак, бо в цьому твор≥ проблема засудженн¤ войовничого ≥ндив≥дуал≥зму й так званоњ Унадособистост≥Ф знаходитьс¤ в центр≥ уваги. –оман Ц психолог≥чний. “еж доречне визначенн¤, оск≥льки йдетьс¤ у першу чергу про людську психолог≥ю, у р≥зних њњ, нав≥ть хворобливих про¤вах. “акож роман Ї пол≥фон≥чний: кожний з героњв стверджуЇ свою ≥дею, тобто маЇ власний голос. ќтже, р≥зножанров≥сть У«лочину ≥ кариФ Ї в даному раз≥ головною умовою усп≥шноњ творчоњ реал≥зац≥њ масштабного авторського задуму (його дидактичноњ настанови), дуже характерноњ дл¤ л≥тературноњ д≥¤льност≥ цього видатного письменника.

ѕостать ‘.ћ. ƒостоЇвського (1821-1881) Ц одна з найвидатн≥ших, найвпливов≥ших ≥ разом з тим найсуперечлив≥ших в рос≥йськ≥ л≥тератур≥ другоњ половини ’≤’ стол≥тт¤.

¬ л≥тературу ƒостоЇвський прийшов ¤к автор першого в –ос≥њ соц≥ально-психолог≥чного роману, з кону життЇвого з≥йшов, полишаючи нащадкам гранд≥озний епос своЇњ доби, епос людини, њњ страждань, бол≥сних пошук≥в нею найважлив≥ших життЇвих ≥стин, тих гармон≥йних впор¤дкованостей житт¤, де людський дух не роздирали б найт¤жч≥ кризи та протир≥чч¤, де сумл≥нн¤ людське могло б св≥титис¤ спок≥йним ≥ рад≥сним св≥тлом.

ƒостоЇвський належить до тих мислител≥в ≥ митц≥в, роль ≥ значенн¤ ¤ких в ≥стор≥њ л≥тератури важко переб≥льшити. Ѕуло б неправильно применшувати його заслуги, наголошувати на слабкост¤х у його св≥тогл¤д≥ й творчост≥. Ќ≥би звертаючись до своњх майбутн≥х читач≥в ≥ досл≥дник≥в, в≥н щиросердно ≥ мужньо сказав про себе: Уякий ¤ Їсмь, таким мене й приймайтеФ.

ƒостоЇвський напрацював св≥й творчий метод, ¤кий називавс¤ фантастичним реал≥змом.

“акож романи ƒостоЇвського справедливо називали пошуковими романами-≥деолог≥чними, бо у центр≥ проблеми пол≥тичн≥, ф≥лософськ≥, етичн≥, а сам≥ героњ стають нос≥¤ми певноњ конкретноњ ≥дењ.

“акож у романах мав своЇ м≥сце психолог≥зм, тобто людська особист≥сть, з њњ психолог≥чними протир≥чч¤ми, розгл¤даЇтьс¤ у контекст≥ ц≥лого житт¤ народу, крањни, епохи.

—южети роман≥в характеризуютьс¤ невеликою к≥льк≥стю под≥й, драматизмом ≥ напружен≥стю.

ѕрисутн¤ тут ≥ пол≥фон≥¤: кожний з героњв стверджуЇ свою ≥де., тобто маЇ власний голос.

1	2	3

Ќазва: ∆итт¤ ≥ творчий шл¤х ‘.ћ. ƒостоЇвського
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4455 прочитано)