Ћ≥тература св≥това > ‘ранцузький класичний реал≥зм в л≥тератур≥

антитеза м≥ж рац≥ональною ≥ буденною св≥дом≥стю опов≥дача ≥ стих≥йн≥стю його персонаж≥в привела ћер≥ме до створенн¤ форми ел≥псу. ≈л≥пс передбачаЇ на¤вн≥сть двох центр≥в, в новелах ћер≥ме Уѕодв≥йна помилкаФ, Уƒуш≥ чистилищаФ, У¬енера ≤льськаФ, У оломбаФ, Ујрсена √≥йоФ, У арменФ ми бачимо два сюжетних центра, ¤к≥ створюють Їдиний тв≥р.

ћер≥ме ув≥йшов в ≥стор≥ю св≥товоњ культури не т≥льки ¤к письменник, а ≥ ¤к ≥сторик ( У≤стор≥¤ козацтваФ та ≥н. твори ), л≥тературний критик, перекладач. ќсобливо ц≥кавими дл¤ нас Ї його звТ¤зки ≥з сх≥днословТ¤нською культурою. ¬олод≥ючи рос≥йською мовою, ћер≥ме вивчав в ориг≥нал≥ ≥ перекладав твори ѕушк≥на, √огол¤, “ургенЇва, попул¤ризував рос≥йську ≥ украњнську культуру у ‘ранц≥њ.

з ≥менем √юстава ‘лобера Ї повТ¤заним другий етап розвитку реал≥зму. —ам в≥н вважав себе учнем Ѕальзака, ≥, насправд≥ Ц його творч≥сть Ї т≥сно повТ¤заною ≥з реал≥стичними прийомами, характерними дл¤ класичних реал≥ст≥в першоњ хвил≥. ÷е ≥ зосереджен≥сть на тенденц≥¤х, ¤к≥ ≥снують в сусп≥льств≥, ≥ осмисленн¤ руху ≥стор≥њ через показ доль окремих особистостей, але ‘лобер жив вже в ≥ншу епоху Ц епоху соц≥альноњ ≥ економ≥чноњ стаб≥льност≥, коли влада грошей вже н≥кого не дивувала, коли л≥тература к≥нцево розд≥лилас¤ на ел≥тарну( художню ) й масову ( комерц≥йно спр¤мовану ). –еал≥зм продовжуЇ ≥снувати, але стаЇ ≥ншим: на зм≥ну глобальним узагальненн¤м приходить досл≥дженн¤ приватних, домашн≥х, ≥нтимних випадк≥в, характери героњв стають б≥льш др≥бними ≥ звичайними. ‘ранц≥¤ пер≥оду трьох революц≥й, барикадних б≥йок на вулиц¤х ѕарижу, час≥в величезного зльоту людського духу в≥дходить у минуле. «Т¤вл¤Їтьс¤ ‘ранц≥¤ буржуазна, меркантильна, торговельно-промислова. ÷≥каво, що ‘лобер, Ѕодлер, поети-парнасц≥ ( Ћеконт де Ћ≥ль, “еоф≥ль •отьЇ та ≥н. ) ≥з здивуванн¤м бачать: т≥, що були рабами, рабами ≥ залишились, не дивл¤чись на величезний героњзм ≥ на численн≥ людськ≥ втрати. “ак у творчост≥ ‘лобера зароджуЇтьс¤ фатал≥зм. ¬≥н писав: Ућ≥й фатал≥зм ствердивс¤ к≥нцево. я заперечую особисту свободу, тому що ¤ не в≥дчуваЇ себе в≥льним; що ж до людства, то почитайте ≥стор≥ю ≥ ви побачите, що з ним не завжди в≥дбуваЇтьс¤ те, що воно бажаЇФ. ¬елик≥ лозунги ¬еликоњ революц≥њ Ц —вобода, –≥вн≥сть, Ѕратерство Ц перетворились на парламентськ≥ кл≥ше, ¤кими спекулювали парламентськ≥ белькотники. «в≥дси походить недов≥ра ‘лобера до будь ¤кого сусп≥льного руху, хоча в≥н ≥ не заперечував республ≥канськ≥ ц≥нност≥ ≥ називав себе Ускептичним ≥ розлюченим республ≥канцемФ. …ого концепц≥¤ особистост≥ близько п≥дходить до точки зору Ўексп≥ра на людину, ¤ку англ≥йський драматург називав Удвоногою твариноюФ. ‘лобер стверджував: Уѕол≥тичний стан крањни п≥дтвердив моњ стар≥ апр≥орн≥ погл¤ди про двоногу безп≥рТ¤ну тварину, ¤ку ¤ вважаю шул≥кою ≥ ≥ндиком одночасноФ.

в≥н народивс¤ неподал≥к в≥д –уану, у маЇтку свого батька јшил¤ ‘лобера, головного л≥кар¤ м≥ськоњ л≥карн≥ ≥ талановитого х≥рурга. јш≥ль ‘лобер колись мав чудову практику в ѕариж≥, але залишив столицю заради спокою ≥ служ≥нн¤ науц≥. —ин такого кроку спочатку зрозум≥ти не м≥г ≥ вирушив до ѕарижського ун≥верситету. ¬≥н мр≥¤в про карТЇру столичного юриста. јле столичне житт¤ поступово переконало його: вчинок батька, ¤кий зам≥сть грошей ≥ звТ¤зк≥в столичноњ практики обрав можлив≥сть ц≥кавоњ профес≥йноњ прац≥ у –уан≥, був глибоко г≥дним. √юстав ‘лобер залишаЇ ѕариж о назавжди осел¤Їтьс¤ у родинному маЇтку  руассе. “ам в≥н збираЇ величезну б≥бл≥отеку, робить  руассе осередком культурного житт¤ ‘ранц≥њ. ‘лобер н≥де не служив, не робив карТЇри, неохоче залишав св≥й затишний маЇток. ≤нколи њздив до ѕарижу, ≥нколи мандрував ( √рец≥¤, ™гипет, крањни —ходу ), але ус≥ його поњздки були повТ¤заними ≥з творч≥стю. ћандри були потр≥бними дл¤ вдосконаленн¤ знань про ƒавн≥й —в≥т п≥д час написанн¤ роману У—аламбоФ, до ѕарижу викликали теж р≥зн≥ письменницьк≥ справи. —в≥й спос≥б житт¤ ‘лобер називав ¬ежею ≥з —лоновоњ  ≥стки: УЌехай соб≥ стверджуЇтьс¤ ≤мпер≥¤, закриЇмо своњ двер≥, п≥дн≥мемос¤ на самий верх нашоњ веж≥ ≥з слоновоњ к≥стки, на найостанн≥шу площадку, ¤к можна ближче до Ќього. ѕравда, там ≥нколи буваЇ холоднувато. “а х≥ба не все одне? “ам ти бачиш блискаюч≥ з≥рки ≥ не чуЇш ≥ндик≥вФ. ≤ндик, дл¤ француз≥в, - алегор≥¤ дурост≥. ¬теча в≥д ≥ндик≥в складала сенс житт¤ ‘лобера. Ќехай ≥ндики ган¤ютьс¤ за щаст¤м, карТЇрою, грошима. ‘лоберу ус≥ ц≥ маренн¤ не були потр≥бн≥. ¬≥н нехтував ними заради  раси ≥ ћистецтва ( ц≥ слова ‘лобер завжди писав з великоњ л≥тери ). —луж≥нн¤  рас≥ ≥ ћистецтву ‘лобер не у¤вл¤в без затишку ≥ спокою: Уўаст¤ Ц обман, пошуки ¤кого спричин¤ють вс≥ життЇв≥ б≥дуванн¤. «ате ≥снуЇ безтурботний спок≥й, ¤кий Ї схожим на щаст¤, в≥н, нав≥ть кращий за ньогоФ.

‘лобер не поважав сучасного людства ≥ говорив, що воно скоро вершину ќл≥мпу засадить картоплею. ѕринципи прагматизму були абсолютно протилежними його натур≥. Ќа письменництво в≥н дививс¤, ¤к на покликанн¤ ≥ дуже високо ставив таку ¤к≥сть, ¤к майстерн≥сть. “ут ‘лобер був ц≥лком протилежним Ѕальзаку, ¤кий нер≥дко л≥пив своњ романи насп≥х. «а все житт¤ ‘лобер написав пТ¤ть твор≥в ( Ућадам Ѕовар≥Ф ( 1856 ), У—аламбоФ ( 1862 ), У¬ихованн¤ почутт≥вФ ( 1869 ), У—покуса св¤того јнтон≥¤Ф ( 1872 ), Уѕроста душаФ ( 1876 ), незак≥нчений роман УЅувар ≥ ѕекюшеФ писав до самоњ смерт≥ ). ¬≥н пост≥йно повертавс¤ до написаного, знову ≥ знову переробл¤ючи його, вдосконалюючи св≥й стиль, намагаючись довести його до досконалост≥. ≤деальним витвором мистецтва ‘лобер вважав ст≥ну аф≥нського акрополю, просто ст≥ну, на ¤к≥й н≥чого не написано ≥ не намальовано. јле, ¤к з≥знававс¤ ‘лобер, в≥н не м≥г в≥д≥рвати в≥д нењ очей, наст≥льки ≥деально був обточеним кам≥нь, наст≥льки досконало були пригнаними одна до одноњ плити. ‘лобер мр≥¤в створити книгу Ун≥ про щоФ, ¤ка трималась би у св≥домост≥ людей т≥льки силою стилю, ¤к наша планета тримаЇтьс¤ у космос≥ силою грав≥тац≥њ, ¤ку не можна побачити. ¬≥н мр≥¤в створити щось повн≥стю протилежне масов≥й л≥тератур≥, ¤ка приваблюЇ читач≥в лихо закрученим сюжетом або скандальною ≥нтригою. ¬≥н мр≥¤в про книгу, в ¤к≥й би майже не було сюжету, книгу про буденне житт¤, ¤ке б осмислилос¤ на р≥вн≥ ≥стор≥њ або епопењ. ≈стетична позиц≥¤ ‘лобера принципово в≥др≥зн¤лась в≥д звичних вимог до еп≥чного твору тим, що звичайно еп≥к ( письменник ) розпов≥даЇ. ‘лобер шукав Уф≥лософський кам≥ньФ у мистецтв≥ ≥ намагавс¤ не розпов≥дати, а створювати картини, ¤к≥ б не просто зображували певн≥ моменти житт¤, а надавали б можлив≥сть зазирнути у глибину житт¤, у т≥ його моменти, ¤к≥ Ї непом≥тними дл¤ звичайного погл¤ду. ј от щоб зробити св≥й тв≥р максимально глибоким, письменник повинен розпов≥дати не про себе, а про зовн≥шн≥й св≥т. "... чим б≥льш особистого ≥снуЇ в наш≥й творчост≥, тим вона Ї слабк≥шоюФ, - стверджував в≥н. ‘лобер ц≥нував л≥тературу УстильнуФ, незалежно в≥д того, про що вона розпов≥дала. Уѕерше коханн¤Ф, УЌапередодн≥Ф ≤.“ургенЇва, У¬≥йна ≥ мирФ Ћ.“олстого, У∆ерм≥н≥ ЋасертеФ брат≥в √онкур≥в, Уѕад≥нн¤ ѕлассанаФ, УЌанаФ «ол¤ його ц≥лком задовольн¤ли.

роман Ућадам Ѕовар≥Ф зТ¤вивс¤ у 1856 р. ≥ в≥дразу ж став новим словом у Ївропейському мистецтв≥. “аким чином л≥тературних твор≥в ще н≥хто не писав. «намените ствердженн¤ ‘лобера Ућадам Ѕовар≥ Ц це ¤!Ф здивувало спец≥ал≥ст≥в. ≤ппол≥т “ен, нав≥ть, пров≥в анкетуванн¤ ‘лобера з цього приводу, ¤ке залишаЇтьс¤ одним ≥з найц≥кав≥ших документ≥в, що стосуютьс¤ природи художньоњ творчост≥.

роман, ¤кий писавс¤ Ус≥рим по с≥ромуФ передаЇ баченн¤ св≥ту ≈мми Ѕовар≥, тому ми сп≥вчуваЇмо героњн≥, жал≥Їмо њњ. —ам ‘лобер ставивс¤ до ≈мми ≥рон≥чно, бачив њњ обмежен≥сть ≥ егоњзм. јле п≥д час створенн¤ твору перевт≥ливс¤ на нењ, причому перевт≥ливс¤ до такого ступеню, що п≥д час написанн¤ сцени отруЇнн¤ ≥ смерт≥ ≈мми сам в≥дчув ознаки отруЇнн¤ мишТ¤ком, в нього нав≥ть зТ¤вилис¤ небезпечн≥ симптоми, ≥ йому викликали карету швидкоњ допомоги. “очка зору ≈мми на св≥т Ї ц≥лком протилежноњ св≥тогл¤ду письменника: те, що в ≈мми викликаЇ огиду, наприклад с≥льське житт¤, ‘лобер дуже любив; л≥тература, ¤кою зачитуЇтьс¤ Уучениц¤ ЋамартинаФ, н≥чого, окр≥м ≥рон≥њ у письменника не викликаЇ. ” роману н≥бито ≥снуЇ два автори Ц √юстав ‘лобер ≥ сама ≈мма, ¤ка ≥нколи може переконати нас у своњй правот≥.  омпозиц≥¤ роману теж дивуЇ: ми прочитали вже п≥вкнижки, а н≥¤коњ мадам Ѕовар≥ перед нами не зТ¤вл¤Їтьс¤. „ому ж тод≥ роман маЇ таку назву? ≤ чому ми так довго вивчаЇмо житт¤ Ўарл¤ Ѕовар≥, майбутнього чолов≥ка ≈мми, ¤кий ще не зустр≥вс¤ ≥з нею? –оман ≈ммою не починаЇтьс¤ ≥ ≈ммою не зак≥нчуЇтьс¤. ” ф≥нал≥ письменник детально ≥ ≥рон≥чно розпов≥даЇ про усп≥хи революц≥онера-карТЇр≥ ста аптекар¤ ќме, ¤к≥ в≥дбулис¤ тод≥, коли ≈мми вже не ≥снувало на цьому св≥т≥. ¬≥дпов≥дь надаЇ п≥дзаголовок роману Ц Упров≥нц≥йн≥ звичањФ. ѕисьменник пише роман не ст≥льки про перес≥чну ж≥нку ≈мму Ѕовар≥, ¤ка глупо прожила житт¤ ≥ глупо, хоча ≥ траг≥чно, його зак≥нчила. ‘лобер пише про ‘ранц≥ю, про њњ долю, про њњ суть, ¤ку може показати т≥льки пров≥нц≥¤. —толиц≥ завжди Ї космопол≥тичними. “аким чином картина перес≥чного житт¤ набуваЇ ¤кост≥ багатовим≥рност≥, надаЇ читачу можлив≥сть зазирнути у глибину житт¤. ≈мма, красива, елеіантна, емоц≥йна до екзальтованост≥, узагальнюЇ в соб≥ ‘ранц≥ю, з њњ трьома революц≥¤ми, ¤к≥ ‘лобер вважав облудою. “ак само, ¤к ≈мма нищить житт¤ своЇњ патр≥архальноњ родини, пов≥рив у Уромани-обманиФ, так само ‘ранц≥¤ знищила саму себе, пов≥рив у У≥дењ-обманиФ. ≈мма вчин¤Ї жорстоко ≥ одночасно нањвно, ≥ ми не пом≥чаЇмо њњ жорстокост≥, тому що њњ нањвн≥сть чаруЇ нас. ≈мма руйнуЇ житт¤ Ўарл¤ ≥ Ѕерти, але ≥ сама при цьому страждаЇ, ≥ ми сп≥вчуваЇмо Унещасн≥йФ, тому що св≥дом≥сть саме ≈мми опинаЇтьс¤ на авансцен≥, а сам автор залишаЇтьс¤ десь дуже далеко, под≥бно богам, ¤к≥ створили людство ≥ спостер≥гають за його помилками, перебуваючи на девТ¤тому неб≥. Ўарль, с≥льський л≥кар, Ї людиною звичайною. Ућолодим дубкомФ ≥менуЇ його автор. јле в≥н по-справжньому кохаЇ ≈мму, ≥ т≥льки в≥н, той кого вона зраджувала, обкрадала, кому пост≥йно брехала, залишаЇтьс¤ пор¤д у скрутну годину. ≈мма це розум≥Ї, але занадто п≥зно, вижити вона вже не зможе.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ‘ранцузький класичний реал≥зм в л≥тератур≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4852 прочитано)