Ћ≥тература св≥това > ‘ранцузький класичний реал≥зм в л≥тератур≥

- скептицизм ≥ ненависть парнасц≥в до вульгарного у своњй прагматичност≥ св≥ту розд≥л¤ли Ѕодлер ≥ ‘лобер. Ћ≥дер романтичного руху Умистецтво заради ѕрогресуФ, √юіо, не сприймав њхньоњ естетичноњ платформи, але шанував ¤к видатних художник≥в та ≥з сп≥вчутт¤м ставивс¤ до њхнього конфл≥кту ≥з утил≥тарним св≥том.

- Ўарл¤ Ѕодлера бачили на паризьких барикадах у 1848 р. –еволюц≥¤ прилучила його можлив≥стю зруйнувати старий св≥т. ѕ≥зн≥ше Ѕодлер згадував: УЕмоЇ спТ¤н≥нн¤ 1848 року. „им воно було? —маком до помсти. ™дина ут≥ха в≥д руйнуванн¤. Ћ≥тературне спТ¤н≥нн¤.Ф ”д≥лом Ѕодлера стала безмежна самотн≥сть посередин≥ держави, ¤ка Упроходила фазу вульгарност≥Ф. Ќе варто сприймати участь Ѕодлера у вуличних б≥йках п≥д час революц≥њ серйозно. "—учасна шваль усел¤Ї в мене жахФ, - скаже в≥н п≥д час перемоги у ‘ранц≥њ демократ≥њ. —оц≥ум, взагал≥, був ворогом Ѕодлера, ворогом його похмуроњ ≥ чудернацькоњ поез≥њ.

- основн≥ особливост≥ стилю Ѕодлера формувалис¤ п≥д сильним впливом поез≥њ ≈. ѕо, в ¤кому поет знайшов р≥дну соб≥ душу. јмериканець ѕо ран≥ше, н≥ж француз Ѕодлер, в≥дчув страшну дл¤ мистецтва силу утил≥тарно налаштованоњ маси, в≥дчув ≥ сприйн¤в д≥йсн≥сть ¤к јд. “аким же шл¤хом п≥шов Ѕодлер. …ого У в≥ти злаФ ≥ УЅ≥бл≥¤ порокуФ ( ¤ку ≥ дос≥ не дозволено публ≥кувати у б≥льшост≥ крањн св≥ту ) в≥дтворюють кола јду сучасноњ д≥йсност≥.  нигу присв¤чено Ћеконту де Ћ≥лю. “аким чином Ѕодлер висловлюЇ свою естетичну позиц≥ю, ¤ку у б≥льш розширеному вигл¤д≥ в≥н розкрив у теоретичних прац¤х У≈стетичн≥ памТ¤ткиФ ≥ У–омантичне мистецтвоФ. ¬ступ, написаний у вигл¤д≥ поетичноњ передумови, розкриваЇ ≥дейний зм≥ст зб≥рки. Ѕодлер пор≥внюЇ докори сов≥ст≥, ¤к≥ люди в≥дчувають в≥д гр≥х≥в, що твор¤тьс¤ св≥домо ( Урозб≥йФ ) ≥ безсв≥домо ( Удур≥стьФ ), ≥з укусами вошей. Ћюдство, под≥бно жебракам-волоцюгам, тупо годуЇ собою кровожерливу сов≥сть. Ѕодлер закликаЇ зв≥льнитис¤ в≥д обману доброд≥йност≥, ¤ку в≥н знец≥нюЇ, правда, на зам≥ну доброд≥йност≥ в≥н не пропонуЇ н≥чого, окр≥м своњх талановитих в≥рш≥в.

- У в≥ти злаФ складаютьс¤ ≥з наступних розд≥л≥в: У—пл≥н та ≥деалФ, Уѕаризьк≥ картиниФ, У¬иноФ, У в≥ти злаФ, У«аколотФ, У—мертьФ. ¬с¤ книга в≥дтворюЇ духовний шл¤х поета, його Ув≥ру, вивернуту навивор≥тФ. ≈п≥граф, уз¤тий ≥з творчост≥ одного ≥з найтраг≥чн≥ших поет≥в ‘ранц≥њ, гуіенота ’”≤≤ ст., јгр≥ппи де ќб≥нТЇ, ¤кий загинув п≥д час рел≥г≥йноњ в≥йни, знову в≥двертаЇ читача в≥д обличч¤ благочест¤ ≥ нагадуЇ про гр≥хи церкви. јгр≥ппа де ќб≥нТЇ в≥дстоював право людини на самост≥йне мисленн¤, на власну точку зору, ≥ Ѕодлер у У в≥тах злаФ показуЇ власне баченн¤ св≥ту, не бо¤чись засудженн¤ публ≥ки ≥ образи сусп≥льноњ морал≥. У—пл≥н та ≥деалФ присв¤чено естетичним погл¤дам поета, ¤кий констатуЇ фатальну антитетичн≥сть реального св≥ту ≥ мистецтва. ” поез≥њ УјльбатросФ Ѕодлер пор≥внюЇ художника ≥з птахом, прекрасним у пов≥тр≥ ≥ незграбним на земл≥. У÷ар небесноњ лазур≥Ф на земл≥ перетворюЇтьс¤ на обТЇкт знущань дл¤ матрос≥в, що втратили в≥д неробства здоровий глузд. “ак само поет залишаЇтьс¤ осм≥¤ним й Упрокл¤тимФ на земл≥, розмах його крил натовп не бачить, тому що не дивитьс¤ на небо, спр¤мовуючи своњ оч≥ на землю. ¬ образ≥ альбатроса, ¤кий набув значенн¤ емблеми творчост≥ Ѕодлера, в≥дчуваЇтьс¤ звТ¤зок ≥з спадщиною англ≥йського романтика  ольр≥джа, в поем≥ ¤кого У—казанн¤ про старого мореплавц¤Ф теж Ї сцена ≥з мор¤ками ≥ альбатросом, ¤кого один ≥з матрос≥в вбиваЇ в≥д безглузд¤ ≥ тим самим прир≥каЇ себе ≥ своњх товариш≥в на страшну кару ѕрироди. јльбатрос, птиц¤, ¤ка не вТЇ гн≥зд ≥ практично н≥коли не с≥даЇ на землю, нав≥ть п≥д час бур≥ залишаючись у пов≥тр≥, пройде також через творч≥сть „ехова ( пТЇса У„айкаФ ), √орького ( УЅурев≥сникФ ). Ѕодлер н≥бито приЇднуЇтьс¤ до загальносв≥тового символу художника, його служ≥нню ћистецтву ≥ трагед≥њ його ≥снуванн¤.

- Ѕодлер повн≥стю заперечував можлив≥сть рац≥онального сприйн¤тт¤ поез≥њ. ѕоет дл¤ нього Ц жрець, ¤кий у храм≥ ћистецтва сприймаЇ Ууривки таЇмничих фразФ ( У¬≥дпов≥дност≥Ф ).  оли, п≥зн≥ше, у ‘ранц≥њ та Ѕельг≥њ зародитьс¤ символ≥зм, ћетерл≥нк, ¬ерлен, ћалларме будуть вважати Ѕодлера УбатькомФ свого мистецтва. ѓхн¤ в≥ра у неп≥знан≥сть св≥ту силою людського розуму буде ц≥лком зб≥гатис¤ ≥з впевнен≥стю у теж саме романтик≥в ( Ўелл≥нг, √офман, Ўатобр≥ан, ћюссе ) ≥ Ѕодлера, ¤кого ‘лобер вважав поетом, що поновлюЇ романтизм. ¬ сонет≥ У расотаФ Ѕодлер розпов≥даЇ про своЇ баченн¤ краси, ¤ка виступаЇ у нього у вигл¤д≥ Усф≥нксу загадковогоФ. ѕоет, под≥бно хлопчику  аю, ¤кого у казц≥ јндерсена зачарувала —н≥гова  оролева, один раз зазирнувши в оч≥  раси, нав≥ки залишаЇтьс¤ бранцем, полоненим Ус¤¤нн¤м в≥чност≥Ф. √≥мни мистецтву р≥зко зм≥нюютьс¤ на цикл поез≥й, присв¤чених ∆анн≥ ƒюваль (є 22-39 ). Ућ≥й бог, м≥й ¬ельзевулФ, - називаЇ њњ поет ( УќдержимийФ ). ѕоез≥¤ У¬олосс¤Ф перетворюЇ волосс¤ коханоњ ж≥нки на Учорне море, сповнене мр≥¤миФ, де поет бачить Ущогли, вогн≥, в≥трилаФЕ ѕоез≥¤ УѕадальФ, можливо, Ї найнезвичн≥шою любовною поез≥Їю у св≥т≥.  артина трупу кобили, ¤кий розкладаЇтьс¤, пожираЇмий Ухмарою мухФ ≥ купою хропак≥в, ¤к≥ копошатьс¤ у черев≥ мертвоњ, наче Учорна слизотаФ, присв¤чуЇтьс¤ Ѕодлером кохан≥й ж≥нц≥. “еж саме чекаЇ незабаром њњ прекрасне т≥ло. ’оча естетизуюючи потворне, поет допускаЇ, що ≥, гн≥ючи, т≥ло ∆анни буде прекрасним. “рупн≥ пл¤ми на ньому будуть под≥бними Увеликим кв≥тамФ. ’ропаки будуть не т≥льки њсти плоть прекрасноњ ∆анни, а ≥ не втримаютьс¤ в≥д поц≥лунку, вони будуть ц≥лувати труп Уу темр¤в≥ сир≥йФ.  оли т≥лесна краса ∆анни давно вже не буде ≥снувати, поез≥њ про нењ залишатьс¤, т≥льки поет зможе зберегти У≥ форму, ≥ безсмертний ладФ. —мерть, взагал≥, була завс≥дником поез≥њ Ѕодлера. ¬≥н то змальовуЇ власн≥ похорони ( Уѕохорон прокл¤того поетаФ ), то говорить, що в≥н вже давно помер, ≥ близьким люд¤м т≥льки здаЇтьс¤, що в≥н Ї живим ( У¬еселий мертв¤кФ ).

- л≥ричний герой Ѕодлера нагадуЇ неприка¤ну душу, ¤ка вештаЇтьс¤ св≥том ≥ н≥де не може знайти притулку. ’ристи¤нських ц≥нностей дл¤ ц≥Їњ прокл¤тоњ душ≥ не ≥снуЇ. УЌе бажаю!Ф Ц в≥дпов≥даЇ похмура душа на вимоги любити людей ( УЌескоренийФ ).

- Ѕодлер вважав любов до природи ознакою тупост≥. “ому в його творчост≥ Ї практично в≥дсутн≥ми пейзажн≥ картини. Ѕодлер зображуЇ ландшафт ѕарижу у цикл≥ Уѕаризьк≥ картиниФ, ¤кий в≥н особливо любив спостер≥гати з маленького в≥конц¤ мансарди, зв≥дки в≥дкривавс¤ вид на Укр≥вл≥ м≥ста, шпил≥ церков, щогли дзв≥ниць в марев≥ з копоти ≥ пилу Ф. Ќав≥ть леб≥дь, ¤кого важко у¤вити поза водою ≥ пов≥тр¤м, у Ѕодлера вмираЇ на вулиц¤х ѕарижу (УЋеб≥дьФ ).

- Ѕог дл¤ Ѕодлера завжди був синон≥мом тиран≥њ, тому своњм вчителем ≥ патроном Ѕодлер обрав —атану. ¬ еп≥граф≥ до основного розд≥лу зб≥рки, ¤кий надав назву вс≥й книз≥, Ѕодлер звертаЇтьс¤ до можливого читача ≥з попередженн¤м: ¤кщо в≥н не Ї знайомим ≥з —атаною, йому краще не брати в руки ц≥Їњ книги, тому що в≥н н≥чого в н≥й не зрозум≥Ї ( У≈п≥граф до засудженоњ книгиФ ). ѕоет, вс≥ книги ¤кого були забороненими, нав≥ть у в≥льнолюбн≥й ‘ранц≥њ, у У в≥тах злаФ н≥бито припин¤Ї браваду ≥ зненацька просить в читача просто пожал≥ти його, ≥ раптом знову в≥докремлюЇтьс¤ в≥д усього людського, в≥дмовл¤ючись в≥д прощенн¤ ≥ проклинаючи людство: У∆ал≥й менеЕ ≤ прокл¤т будь!Ф ¬ розд≥л≥ У«аколотФ Ѕодлер приЇднуЇтьс¤ до байрон≥чноњ традиц≥њ, причисл¤ючи себе до брат≥в  ањна ≥ проклинаючи ¤к нечисленних јвел≥в, що нагадують йому ус≥м задоволених Ул≥сних клоп≥вФ, так ≥ несправедливого Ѕога. ¬≥н призиваЇ ус≥х скривджених п≥дн¤тис¤ на небо ≥ скинути Унеправого ЅогаФ (Ујвель ≥  ањнФ ). ѕоез≥¤ л¤каЇ своЇю безвих≥дн≥стю Ц на небо зал≥зти не можна ≥ скинути Ѕога, ¤кого Ѕодлер вважаЇ УнеправимФ, теж не можна.

- Ѕодлер культивував епатаж ¤к зас≥б помсти Убуржуаз≥њФ, ¤ку в≥н ненавид≥в. —тил≥стичний прийом оксюморону, ¤к поЇднанн¤ непоЇднуваЇмого, виконував у нього функц≥њ засобу, ¤ким поет намагавс¤ Увдарити цей байдужий св≥т по мозкуФ.  в≥ти в нього, зам≥сть того, щоб виливати чудов≥ аромати, божевол≥ють в≥д злостивост≥. Ѕог стаЇ УнеправимФ, поет Ц Упрокл¤тимФ ≥ т. д. „ерез це його поез≥¤ л¤каЇ ≥ одночасно приваблюЇ своЇю незвичн≥стю.

- Ѕодлер прожив усього 46 рок≥в. «азнавши ус≥ засоби спТ¤н≥нн¤, в≥н помер, за виразом √орького Узалишивши ‘ранц≥њ своњ похмур≥, отруйн≥, сповнен≥ холодного в≥дчаю поез≥њФ.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ‘ранцузький класичний реал≥зм в л≥тератур≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4852 прочитано)