ћедицина > ќсобливост≥ застосуванн¤ антиб≥отик≥в у сучасних умовах та засади рац≥ональноњ антиб≥отико терап≥њ
¬ окремих випадках ≥з тривал≥стю протим≥кробноњ терап≥њ повТ¤зане ще одне питанн¤, ≥ виникаЇ воно, ¤к не дивно, при усп≥шному л≥куванн≥. “рапл¤Їтьс¤, що л≥кар не наважуЇтьс¤ на 10-у добу в≥дм≥нити антиб≥отик внасл≥док залишкових ¤вищ ≥нфекц≥њ. „и сл≥д зм≥нювати препарат, ¤кий вже вводивс¤ 10 дн≥в, чи довести л≥куванн¤ до одужанн¤ тим самим засобом? ” в≥дпов≥дь на це питанн¤ в науков≥й л≥тератур≥ ≥снують розрахунки динам≥ки розповсюдженн¤ субпопул¤ц≥й резистентних штам≥в збудник≥в, ¤кими ≥ треба користуватись у даному випадку. ѕроте сл≥д зазначити, що ≥нколи терап≥¤ може бути подовжена тим самим препаратом до 12Ц14 дн≥в без будь-¤ких негативних насл≥дк≥в. Ќеобх≥дно лише памТ¤тати, що под≥бне подовженн¤ л≥куванн¤ (понад 10 д≥б) не Ї бажаним дл¤ рифамп≥цину, стрептом≥цину та л≥нкозам≥н≥в (л≥нком≥цин, кл≥ндам≥цин), оск≥льки до даних препарат≥в м≥кроорган≥зми набувають ст≥йкост≥ шл¤хом одноступеневих мутац≥й. –озгл¤даючи питанн¤ рац≥онального застосуванн¤ антибактер≥альних препарат≥в, доц≥льно зупинитис¤ на характеристиц≥ окремих, найб≥льш уживаних та перспективних на сьогодн≥шн≥й день груп засоб≥в. ѕри пор≥вн¤нн≥ антиб≥отик≥в, що використовуютьс¤ в ”крањн≥ та св≥т≥, можна зазначити низку в≥дм≥нностей. ” наш≥й крањн≥ збер≥гаЇ своњ позиц≥њ традиц≥йне л≥куванн¤ пен≥цил≥нами, що займають майже третину всього продажу антиб≥отик≥в Ч 36 %. ѕ≥сл¤ них на украњнському ринку йдуть ам≥ногл≥козиди та сульфан≥лам≥ди (разом з триметопримом) Ч по 15 %. ≤ т≥льки близько 7Ц8 % припадаЇ на цефалоспорини, макрол≥ди, тетрацикл≥ни. ќстанн≥м часом ¤к на «аход≥, так ≥ в ”крањн≥ стр≥мко зростаЇ обТЇм використанн¤ фторх≥нолон≥в та фунг≥цидних засоб≥в. ’арактерною особлив≥стю останнього дес¤тир≥чч¤ Ї зменшенн¤ в антибактер≥альн≥й терап≥њ частки тетрацикл≥н≥в (4,8 %), але в ”крањн≥ вони залишаютьс¤ досить попул¤рними препаратами.
як в≥домо, основу сучасноњ х≥м≥отерап≥њ складають бета-лактамн≥ антиб≥отики (пен≥цил≥ни, цефалоспорини, карбапенеми та монобактами), ¤к≥ мають бактерицидний ефект завд¤ки порушенню утворенн¤ кл≥тинноњ ст≥нки. «а к≥льк≥стю на¤вних препарат≥в це найб≥льш численна група серед ус≥х антибактер≥альних засоб≥в. ќсновою класиф≥кац≥њ сучасних бета-лактам≥в Ї њх х≥м≥чна структура (табл. 1). ласиф≥кац≥¤ сучасних бета-лактам≥.  ѕриродн≥ пен≥цил≥ни Ї препаратами вибору при л≥куванн≥ стрептококовоњ, пневмококовоњ, мен≥нгококовоњ ≥ гонококовоњ ≥нфекц≥й. «а останн≥ роки в≥дм≥чаЇтьс¤ зб≥льшенн¤ частоти резистентних штам≥в пневмокок≥в ≥ гонокок≥в до бензилпен≥цил≥ну, через що в емп≥ричн≥й терап≥њ захворювань, ¤к≥ викликаютьс¤ цими збудниками, рекомендован≥ цефалоспорини ≤≤≤ покол≥нн¤, макрол≥ди.
—л≥д нагадати, що бензилпен≥цил≥н випускаЇтьс¤ у вигл¤д≥ натр≥Ївоњ та кал≥Ївоњ солей дл¤ парентерального введенн¤ (антиб≥отик при внутр≥шньому застосуванн≥ руйнуЇтьс¤ кислотою шлункового соку). ал≥Їва с≥ль бензилпен≥цил≥на м≥стить велику к≥льк≥сть кал≥ю (1,7 мекв в 1 млн ќƒ), через що велик≥ дози ц≥Їњ форми не бажан≥ у хворих з нирковою недостатн≥стю. Ѕензилпен≥цил≥н швидко виводитьс¤ з орган≥зму, у звТ¤зку з чим потребуЇ частого введенн¤ (в≥д 4 до 6 раз≥в на добу залежно в≥д т¤жкост≥ ≥нфекц≥њ). ¬елик≥ його дози (20Ц30 млн ќƒ на добу) застосовуютьс¤ при л≥куванн≥ т¤жких ≥нфекц≥й, зокрема мен≥нг≥ту, ≥нфекц≥йного ендокардиту, газовоњ гангрени. —ередн≥ дози препарату (10Ц18 млн ќƒ на добу) призначаютьс¤ при л≥куванн≥ асп≥рац≥йноњ пневмон≥њ або абсцесу легень, викликаних стрептококами групи ј чи анаеробними коками, а також у комб≥нац≥њ з ам≥ногл≥козидами при л≥куванн≥ ентерококовоњ ≥нфекц≥њ (ендокардит). ћал≥ дози бензилпен≥цил≥ну (4Ц8 млн ќƒ на добу) застосовуютьс¤ при л≥куванн≥ пневмококовоњ пневмон≥њ. Ќе рекомендовано призначати бензилпен≥цил≥н у дозах понад 30 млн ќƒ через ризик розвитку токсичних про¤в≥в з боку центральноњ нервовоњ системи (судоми). ѕролонгован≥ препарати пен≥цил≥ну (бензатинпен≥цил≥н або б≥цил≥н) застосовуютьс¤ дл¤ проф≥лактики ревматизму ≥ л≥куванн¤ сиф≥л≥су. ‘еноксиметилпен≥цил≥н не руйнуЇтьс¤ сол¤ною кислотою шлунка, тому його можна призначати внутр≥шньо та застосовувати в амбулаторн≥й практиц≥, ¤к правило Ч у д≥тей при л≥куванн≥ легких ≥нфекц≥й верхн≥х дихальних щл¤х≥в (тонзил≥т, фаринг≥т), порожнини рота ≥ пневмококовоњ пневмон≥њ. —пектр антим≥кробноњ д≥њ пен≥цил≥назостаб≥льних пен≥цил≥н≥в под≥бний до природн≥х пен≥цил≥н≥в, хоча дещо поступаЇтьс¤ њм в антим≥кробн≥й активност≥. ™диною њх перевагою Ї стаб≥льн≥сть щодо стаф≥лококових бета-лактамаз, у зв¤зку з чим ц≥ нап≥всинтетичн≥ пен≥цил≥ни Ї препаратами вибору при л≥куванн≥ доведеноњ або передбачуваноњ стаф≥лококовоњ ≥нфекц≥њ (шк≥ри ≥ мТ¤ких тканин, к≥сток ≥ суглоб≥в, при ендокардит≥ та абсцес≥ мозку). Ќа сьогодн≥ метицил≥н не рекомендований до використанн¤ в кл≥н≥чн≥й практиц≥, оск≥льки у 2Ц10 % хворих викликаЇ ≥нтерстиц≥альний нефрит. ќксацил≥н, не поступаючись в антим≥кробн≥й активност≥ метицил≥ну, краще переноситьс¤, але при внутр≥шньому застосуванн≥ в≥дм≥чаЇтьс¤ невисока його концентрац≥¤ в кров≥, через що препарат сл≥д призначати парентерально, а дл¤ перорального застосуванн¤ краще використовувати клоксацил≥н або диклоксацил≥н. ќдн≥Їю з найб≥льш поширених груп пен≥цил≥н≥в у наш≥й крањни залишаютьс¤ ам≥нопен≥цил≥ни. јмп≥цил≥н ≥ амоксицил≥н характеризуютьс¤ однаковим спектром антим≥кробноњ активност≥. ѕри цьому амп≥цил≥н ≥снуЇ у формах дл¤ парентерального ≥ перорального застосуванн¤, амоксицил≥н вводитьс¤ лише внутр≥шньо. јмп≥цил≥н погано всмоктуЇтьс¤ при призначенн≥ per os (б≥одоступн≥сть складаЇ 20Ц40 %), через що в кров≥ створюютьс¤ не зовс≥м адекватн≥ концентрац≥њ, окр≥м цього на абсорбц≥ю препарату може суттЇво впливати прийом њж≥. Ѕ≥одоступн≥сть амоксицил≥ну становить 70Ц80 %, в≥н краще всмоктуЇтьс¤, незалежно в≥д прийому њж≥, створюючи в кров≥ ≥ тканинах вищ≥ концентрац≥њ.
јмоксицил≥н Ї препаратом першого р¤ду в амбулаторн≥й практиц≥ при л≥куванн≥ гострих ≥нфекц≥й Ћќ– орган≥в, нижн≥х дихальних шл¤х≥в (гострий бактер≥альний бронх≥т, позал≥карн¤на бактер≥альна пневмон≥¤), сечовив≥дних шл¤х≥в, де¤ких ≥нфекц≥¤х кишк≥вника (черевний тиф, сальмонельоз), а також при стоматолог≥чних втручанн¤х ¤к проф≥лактика бактер≥ального ендокардиту. јм≥нопен≥цил≥ни недоц≥льно призначати при л≥куванн≥ хрон≥чних або госп≥тальних ≥нфекц≥й дихальних та сечовив≥дних шл¤х≥в, оск≥льки в цьому випадку спостер≥гаЇтьс¤ зб≥льшенн¤ частоти ст≥йких до цих препарат≥в штам≥в бактер≥й. ” таких ситуац≥¤х доц≥льн≥ше використовувати комб≥нован≥ препарати ам≥нопен≥цил≥н≥в з ≥нг≥б≥торами бета-лактамаз Ч амоксиклав, амп≥цил≥н+сульбактам. јнтисиньогн≥йн≥ пен≥цил≥ни. «алежно в≥д х≥м≥чноњ структури вид≥л¤ють карбоксипен≥цил≥ни (карбен≥цил≥н, тикарцил≥н) ≥ урењдопен≥цил≥ни (п≥перацил≥н, азлоцил≥н, мезлоцил≥н). јнтим≥кробна активн≥сть карбоксипен≥цил≥н≥в ≥ урењдопен≥цил≥н≥в однакова, за вин¤тком lebsiela spp. ÷≥ пен≥цил≥ни активн≥ щодо P. Aeruginosa. «а д≥Їю на синьогн≥йну паличку дан≥ препарати можна розм≥стити таким чином: азлоцил≥н = п≥перацил≥н > мезлоцил≥н = тикарцил≥н > карбен≥цил≥н. ѕоказанн¤м до њх призначенн¤ Ї т¤жк≥ госп≥тальн≥ ≥нфекц≥њ р≥зноман≥тноњ локал≥зац≥њ (дихальних, сечовив≥дних шл¤х≥в, ≥нтраабдом≥нальн≥, г≥неколог≥чн≥), викликан≥ чутливими м≥кроорган≥змами. Ќайб≥льш часто ц≥ препарати в комб≥нац≥њ з ам≥ногл≥козидами та фторх≥нолонами призначаютьс¤ при л≥куванн≥ ≥нфекц≥й, викликаних P. aeruginosa, а також при п≥дозр≥ на синьогн≥йну ≥нфекц≥ю ≥ при зм≥шан≥й аеробно-анаеробн≥й ≥нфекц≥њ. јнтисиньогн≥йн≥ пен≥цил≥ни не сл≥д призначати у вигл¤д≥ монотерап≥њ через можливий швидкий розвиток ст≥йких штам≥в. ѕри введенн≥ њх не можна зм≥шувати в розчин≥ з ам≥ногл≥козидами. Ќеобх≥дно памТ¤тати, що вс≥ ≥нТЇкц≥йн≥ форми цих препарат≥в м≥ст¤ть натр≥й. ѕри призначенн≥ великих доз карбен≥цил≥ну в≥дбуваЇтьс¤ значне надходженн¤ натр≥ю до орган≥зму та зб≥льшенн¤ ризику розвитку г≥покал≥Їм≥њ, що сл≥д враховувати у хворих ≥з хрон≥чною серцевою ≥ нирковою недостатн≥стю. —хильн≥сть до кровотеч обумовлена розвитком дисфункц≥њ мембран тромбоцит≥в ≥ част≥ше спостер≥гаЇтьс¤ при застосуванн≥ карбоксипен≥цил≥н≥в. ѕри л≥куванн≥ пац≥Їнт≥в з нирковою недостатн≥стю або перед операц≥¤ми перевагу сл≥д надавати урењдопен≥цил≥нам, а не карбоксипен≥цил≥нам, через ризик розвитку гемораг≥чних ускладнень. «а частотою застосуванн¤ цефалоспорини пос≥дають одне з перших м≥сць серед ус≥х антим≥кробних препарат≥в. ѕопул¤рн≥сть цих антиб≥отик≥в по¤снюЇтьс¤ такими чинниками: широким спектром антим≥кробноњ д≥њ (за вин¤тком ентерокок≥в, хлам≥д≥й та м≥коплазм); бактерицидним механ≥змом д≥њ; ст≥йк≥стю до бета-лактамаз стаф≥локок≥в у препарат≥в I та II покол≥нь ≥ грам(Ц) бактер≥й у препарат≥в III та IV покол≥нь; доброю переносим≥стю ≥ невеликою частотою поб≥чних про¤в≥в; простотою ≥ зручн≥стю дозуванн¤. ласиф≥кац≥¤ цефалоспорин≥в заснована на њхньому спектр≥ антим≥кробноњ активност≥. ¬ кл≥н≥чн≥й практиц≥ найб≥льш часто застосовуютьс¤ цефалоспорини I, II та III покол≥нь, а в останнЇ дес¤тир≥чч¤ зТ¤вилис¤ препарати цефалоспорин≥в IV покол≥нн¤ (табл. 1). ÷ефалоспорини I покол≥нн¤ активн≥ переважно щодо грам(+) кок≥в (стаф≥лококи, стрептококи, пневмококи). ѕрепарати руйнуютьс¤ бета-лактамазами грам(Ц) бактер≥й, але стаб≥льн≥ до бета-лактамаз, що продукуютьс¤ стаф≥лококами. ќсь чому застосуванн¤ цефалоспорин≥в I покол≥нн¤ у кл≥н≥ц≥ виправдане при доведен≥й або ймов≥рн≥й стаф≥лококов≥й ≥нфекц≥њ (шк≥ри та мТ¤ких тканин, к≥сток ≥ суглоб≥в, мастит, сепсис та ендокардит). ” цьому випадку вони Ї альтернативними засобами пен≥цил≥назост≥йким пен≥цил≥нам (оксацил≥н тощо).
Ќазва: ќсобливост≥ застосуванн¤ антиб≥отик≥в у сучасних умовах та засади рац≥ональноњ антиб≥отико терап≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (2036 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
