ћузика > √≥тара в ≥стор≥њ розвитку музичноњ культури

јле суперництво буваЇ р≥зним.  раще, ¤кщо б≥льш сильний партнер будить не заздр≥сть ≥ роздратуванн¤, а бажанн¤ роз≥братис¤ в його сильних сторонах ≥ у власних недол≥ках. √≥тара вибрала саме цей шл¤х, ≥ з'¤сувалос¤, що пер≥од застою не зломив њњ, а змусив учитис¤.

√≥тара поступово навчилас¤ виконувати найбагатший репертуар лютн≥, скористалас¤ багатьма прийомами гри на н≥й, ≥ до середини в≥с≥мнадц¤того стол≥тт¤ почавс¤ зворотний процес Ч г≥тара стала вит≥сн¤ти лютню. ÷е теж було з'¤совано: можливост≥ двох ≥нструмент≥в начебто б зр≥вн¤лис¤, але грати на г≥тар≥ було зручн≥ше завд¤ки вузькому ≥ довгому грифу.

¬итиснувши лютню, г≥тара не забула свою вчительку: нав≥ть у наш≥ дн≥, коли репертуар г≥тари став незр≥вн¤нно ширше колишнього репертуару лютн≥, г≥тара нер≥дко з концертноњ сцени виконуЇ стародавню лютневу музику. ј сама лютн¤ зараз такий же р≥дкий ≥нструмент на п≥дмостках концертних зал≥в, ¤к, скажемо, чи клавесин клав≥корд.

јле ми заб≥гли вперед. ўе т≥льки почавс¤ пер≥од в≥дродженн¤, ≥ г≥тар≥ були потр≥бн≥ своњ ентуз≥асти. ƒо к≥нц¤ в≥с≥мнадц¤того стол≥тт¤ њх було вже чимало, а на початку дев'¤тнадц¤того стор≥чч¤ ми знаходимо серед них ≥мена прославлених музикант≥в.

¬≥ртуозно грав на г≥тар≥ Ќикну-коло ѕаган≥н≥. Ђя король скрипки,Ч говорив в≥н, - а г≥тара мо¤ королеваї. ѕаган≥н≥ написав чимало добутк≥в дл¤ г≥тари Ч романси, сонати, вар≥ац≥њ. ¬≥н уключав г≥тару у своњ квартети разом з≥ скрипкою, альтом ≥ в≥олончеллю.

√рали на г≥тар≥ ≥ писали дл¤ нењ ‘ранц Ўуберт,  арл ¬ебер, √ектор Ѕерл≥оз. ” записках Ѕерл≥оза згадуЇтьс¤, що в≥н зобов'¤заний г≥тар≥ своњм перв≥сним музичним утворенн¤м.

ѕер≥од в≥дродженн¤ г≥тари дав музикант≥в, що ц≥лком присв¤тили себе цьому ≥нструменту. Ќайб≥льш видатний з них Ч ≥тал≥йський виконавець, композитор ≥ педагог ћауро ƒжул≥ан≥. —аме в його часи остаточно оформилас¤ та г≥тара, що ми зараз називаЇмо класичною. ƒжул≥ан≥ народивс¤ в 1781 роц≥. ” двадц¤ть рок≥в став одним ≥з кращих ≥тал≥йських г≥тарист≥в. ¬≥н усп≥шно гастролював на батьк≥вщин≥ й у де¤ких ≥нших крањнах. «давалос¤, ƒжул≥ан≥ була приготована дол¤ виконавц¤, однак брак концерт≥в стаЇ головною його справою. ƒжул≥ан≥ пише власн≥ твори дл¤ г≥тари ≥ займаЇтьс¤ педагог≥чною д≥¤льн≥стю. Ѕагато хто його твори, наприклад “рет≥й концерт дл¤ г≥тари з оркестром, виконують дотепер. јле найважлив≥ша спадщина ƒжул≥ан≥ Ч його етюди. ћабуть, ≥ зараз немаЇ жодноњ школи гри на г≥тар≥, що не м≥стила би етюд≥в ƒжул≥ан≥, причому де¤к≥ з них служать не т≥льки дл¤ вправ. Ќаприклад, етюд є5 незм≥нно включаЇ у св≥й репертуар будь-¤кий г≥тарист Ч це один ≥з найгарн≥ших твор≥в дл¤ г≥тари.

ѕом≥тний сл≥д в ≥стор≥њ ≥нструмента залишив ≥спанський г≥тарист ‘ернандо —ор, що народилос¤ в 1778 роц≥ в Ѕарселон≥. —ор на в≥дм≥ну в≥д ƒжул≥ан≥ не думав присв¤чувати себе вин¤тково г≥тар≥, хоча концерти його завжди викликали великий ≥нтерес. ¬≥н писав симфон≥њ, оратор≥њ, опери, балети, а музику дл¤ г≥тари складав ¤к би м≥ж справою. ќднак час розсудив по-своЇму. √≥тарна музика —ор залишилас¤ жити, а вс¤ ≥нша майже забута. —ор одним з перших в≥дкрив у г≥тар≥ найширш≥ пол≥фон≥чн≥ можливост≥, використовував њх у своњх творах ≥ описав у У“рактат≥ про г≥таруФ.

¬идатним педагогом г≥тари пер≥оду њњ в≥дродженн¤ був ≥тал≥Їць ћаттео  аркасси. ¬≥н наст≥льки повно освоњв особливост≥ ≥ можливост≥ цього ≥нструменту, що його школа гри на г≥тар≥ дотепер служить дл¤ вивчаючих г≥тару одним з основних пос≥бник≥в.

ƒо середини девТ¤тнадц¤того стол≥тт¤ п≥сл¤ багатьох удосконалень основним ≥нструментом концертних зал≥в стаЇ ро¤ль. ћ≥цно утримуЇ своЇ м≥сце ≥ скрипка. ј дл¤ г≥тари настаЇ час спаду. ¬иступи г≥тарист≥в залучають усе менше ≥ менше слухач≥в. —усп≥льна думка р≥зко м≥н¤Їтьс¤: п≥ти на концерт г≥тариста означало ви¤вити низький смак. √≥тару стали вважати неблагородним ≥нструментом, в≥двернулос¤ в≥д нењ б≥льш≥сть композитор≥в. ѕомалу г≥тара у вс≥х крањнах, х≥ба що кр≥м ≤спан≥њ, п≥шла з концертних п≥дмостк≥в.

Ќа щаст¤, пер≥од спаду тривав усього к≥лька дес¤тил≥ть. ј пот≥м почавс¤ стр≥мкий розкв≥т. ≤ початок розкв≥ту в першу чергу пов'¤заний з ≥м'¤м ≥спанського г≥тариста ‘ранс≥ско “аррег≥ ≈шеа.

“аррега народивс¤ в 1852 роц≥. √рати на г≥тар≥ навчивс¤ з дитинства. Ќав≥ть те, що пот≥м в≥н зак≥нчив ћадридську консерватор≥ю по клас≥ фортеп≥ано, не розлучило його з г≥тарою. «аймаючись на н≥й по дек≥лька годин у день, в≥н в≥ртуозно опанував ус≥ма знайденими до нього прийомами гри ≥ розробив власн≥. “аррега прийшов до висновку, що не розкрита найширша звукова пал≥тра г≥тари, але ж темброва пал≥тра звуку, найтонш≥ звуков≥ нюанси важлив≥ так само, ¤к техн≥ка виконанн¤. Ѕагато концертуючи, “аррега прославивс¤ ¤к видатний музикант. ѕо-новому осмисливши г≥тару, в≥н спри¤в тому, що вона знову знайшла зац≥кавлених слухач≥в ≥ стала концертним ≥нструментом.

Ѕув “аррега ≥ блискучим композитором. Ќаписав в≥н не дуже багато, але чи ледве не кожен його добуток став класикою. ј до славнозв≥сних його твор≥в Ђ—погад про јльгамбреї, Ђћр≥њї, Ђ¬ар≥ац≥њ на тему хотиї ми ще повернемос¤, коли будемо говорити докладн≥ше про можливост≥ г≥тари.

Ќеоц≥ненний внесок “аррег≥ й у г≥тарну педагог≥ку. —еред його учн≥в було чимало в≥домих виконавц≥в. ќдин з них, ≈м≥л≥о ѕухоль, сам став згодом найб≥льшим педагогом г≥тари, професором консерватор≥њ в Ѕарселон≥ ≥ Ћ≥сабон≥, автором книги про свого вчител¤ ≥, самим головне, автором серйозноњ школи гри на шестиструнн≥й г≥тар≥, що була побудована на принципах техн≥ки “аррег≥.

—права, почата ‘ранс≥ско “аррегою, блискуче продовжив ≥нший ≥спанський г≥тарист Ч јндрес —егов≥¤.

ƒо —егов≥њ вважалос¤, що репертуар г≥тари обмежений, що њњ ш≥сть струн ставл¤ть нездоланн≥ перешкоди перед багатьма добутками. јндр≥њ —егов≥¤ зруйнував це упередженн¤. ¬≥н дов≥в, що г≥тара доступно майже ус≥м.

 оли перегортаЇш п≥тн≥ зб≥рники дл¤ г≥тари, часто зустр≥чаЇш ≥м'¤ ≥спанського композитора ≤саака јльбен≥са. јле јльбен≥с спец≥ально дл¤ г≥тари н≥коли не писав. ¬≥д —егов≥¤ мистецьки пер≥ лож ≥л багато хто його добутки, серед ¤ких Ї справжн≥ шедеври, ≥ тепер ≥з працею в≥ритьс¤, що автор ≥ не припускав њхнього виконанн¤ на г≥тар≥.

Ѕ≥льш того, Ї серед твор≥в јльбениса реч≥, що уже Ђне звучатьї на фортеп≥ано, п≥сл¤ того ¤к —еюв≥¤, а сл≥дом за ним ≥ ≥ншими г≥таристами, стал≥ виконувати њх на г≥тар≥. “ой, хто любить класичну г≥тару, прекрасно знаЇ ЂЋегендуї ≤саака јльбен≥са (≥нод≥ њњ називають ¤к Ђјстур≥юї). ÷е дивно красивий добуток наст≥льки зр≥днивс¤ з г≥тарою завд¤ки —егов≥њ, що виконанн¤ його на ¤кому-небудь ≥ншому ≥нструмент≥ здаЇтьс¤ тепер просто немислимим. јле ж спочатку ЂЋегендаї була написана дл¤ фортеп≥ано.

” репертуар≥ —егов≥њ з'¤вилис¤ твори найб≥льших композитор≥в: Ѕаха, √ендел¤, ћоцарта, Ѕетховена. якщо при виступ≥ сучасного г≥тариста з'¤вл¤Їтьс¤, наприклад, скрипкова Ђ„аконаї Ѕаха, ми сприймаЇмо це ¤к належне. ј коли —егов≥¤ переклав њњ дл¤ г≥тари ≥ уперше включив у програму свого концерту, не було недол≥ку н≥ в здивуванн≥, н≥ в в≥дв≥ртих глузуванн¤х. ѕеред —егов≥Їй сто¤ла подв≥йна задача: мало було просто добре з≥грати Ђ„аконуї, треба було ще ≥ довести, що вона не утрачаЇ виразност≥, глибини ≥ сили у виконанн≥ на г≥тар≥.

Ђ„аконаї Ч т≥льки один приклад перекладанн¤ твор≥в Ѕаха дл¤ г≥тари. ј —егов≥¤ вз¤в далеко не один тв≥р ≥ в Ѕаха, ≥ в багатьох ≥нших композитор≥в-класик≥в. …ому довелос¤ перегл¤нути, вивчити, ретельно проанал≥зувати тис¤ч≥ добутк≥в, щоб в≥д≥брати дл¤ г≥тари повноц≥нний репертуар, що не уступаЇ репертуару будь-¤кого ≥ншого концертного ≥нструмента.

јле ≥ це —егов≥њ здавалос¤ недостатн≥м. ¬≥н вважав, що г≥тара не повинна обмежуватис¤ запозиченн¤м музики, написаноњ дл¤ ≥нших ≥нструмент≥в.  омпозитори повинн≥ складати спец≥ально дл¤ нењ.

ћи вже знаЇмо, що дл¤ г≥тари складали ≥ ран≥ш. ¬она розташовувала великим власним репертуаром Ч згадаЇмо ≥мена ћауро ƒжул≥ан≥, ћаттео  аркасси, ‘ернандо —ора, ‘ранс≥ско “аррег≥. Ѕагато твор≥в цих композитор≥в стали класикою. јле д≥¤льн≥сть —егов≥њ розкрила нов≥ можливост≥ г≥тари, вона остаточно затвердивс¤ ¤к ≥нструмент, здатний в≥дтворювати складн≥ пол≥фон≥чн≥ твори. ≤ ¤кщо з цього погл¤ду перебрати минулий г≥тарний репертуар, ви¤витьс¤, що таких твор≥в було небагато. “ому —егов≥¤ звернувс¤ до композитор≥в ≥з пропозиц≥Їю писати спец≥ально дл¤ г≥тари.

—к≥льки струн у г≥тари?

¬ цьому начебто в простому питанн≥ варто роз≥братис¤ до того, ¤к ми перейдемо до ≥стор≥њ рос≥йськоњ семиструнноњ г≥тари.

ѕерш≥ три-чотири стор≥чч¤ в г≥тари було всього чотири струни. ѕот≥м з'¤вилас¤ п'¤та. ѕричому п'¤тиструнна г≥тара мала дев'¤ть струн. ÷ей парадокс розТ¤снюЇтьс¤ легко. ¬≥зьмемо дл¤ приклада мандол≥ну. ÷е чотириструнний ≥нструмент, але кожна його струна здвоюЇтьс¤, тобто складаЇтьс¤ з двох однаково налаштован≥ струн, тому усього њх в≥с≥м. ј в п'¤тиструнноњ г≥тари першу струну, на ¤к≥й в основному виконуЇтьс¤ мелод≥¤, залишали одинарноњ, а ≥нш≥ здвоювали. ≤нод≥, здвоювали ≥ вс≥ п'¤ть струн.

ѕодв≥йн≥ струни додавали звучанню г≥тари характерний в≥дт≥нок, що подобавс¤ багатьом, але налаштувати ≥нструмент з≥ здвоЇними струнами було не так-то просто. ћоже, ц¤ незручн≥сть ≥ змусила г≥тарист≥в в≥дмовитис¤ в≥д здвоЇних струн. јле швидше за вс≥, музиканти ≥ майстри-виготовлювач≥ прийшли до висновку, що г≥тар≥ подв≥йн≥ струни не властив≥.

ƒо к≥нц¤ в≥с≥мнадц¤того стол≥тт¤, майже одночасно з в≥дмовленн¤м в≥д здвоЇних струн, г≥тара обзаводитьс¤ ще одн≥Їю басовою струною. ” результат≥ вона стаЇ т≥Їњ самоњ класичний шестиструнною г≥тарою, що ми знаЇмо зараз.

1	2	3	4

Ќазва: √≥тара в ≥стор≥њ розвитку музичноњ культури
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (2247 прочитано)