Ќародознавство > ѕон¤тт¤ про етнограф≥ю

—воњ особливост≥ мала й кожна з трьох територ≥альних груп ѕол≥сс¤: л≥вобережне („ерн≥г≥вщина), центральне (п≥вн≥ч  ињвськоњ област≥) та зах≥дне (п≥вн≥чн≥ райони ¬олинськоњ област≥).

„ерн≥г≥вське ѕол≥сс¤ близьке за культурою до ѕолтавщини. “ут, ¤к ≥ на ѕолтавщин≥, ж≥нки носили плахти, ¤к≥ не в≥дом≥ на ¬олин≥. ќднокол≥сний плуг затримавс¤ т≥льки на „ерн≥г≥вщин≥.

÷≥кавими етнограф≥чними особливост¤ми в≥дзначаЇтьс¤ ¬олинь. «емл≥, що межують з ѕол≥сс¤м, √аличиною ¤ ѕод≥лл¤м, з VI ст. належали племенам дул≥б≥в, волин¤н, бужан, ¤к≥ вже мали розвинут≥ традиц≥њ ювел≥рного ремесла, ковальського, гончарного виробництва. ќсновними галуз¤ми господарства були орне землеробство, скотарство, рибальство, бдж≥льництво. Ќазву ц≥ земл≥ отримали в≥д назви м≥ста ¬олинь, ¤ке вважалос¤ центром рег≥ону. ¬олин¤ни були могутн≥м племенем, мали 70 м≥ст типу замк≥в. ÷е Їдиний район, мешканц≥ ¤кого зберегли свою назву ще з кн¤з≥вськоњ доби.
јрх≥тектура ¬олин≥ зазнала значних зм≥н, ¤к≥ тут в≥дбуваютьс¤ швидше, н≥ж в ≥нших м≥сцевост¤х: хата, кухн¤ ≥ прис≥нок уже схож≥ з п≥вденними зразками. ƒахи хат мають фронтони р≥зноњ форми. јрхањчний тип ¤рма трапл¤вс¤ на початку ’’ ст. т≥льки на п≥вн≥чн≥й ¬олин≥. ∆≥нки носили кольоров≥ вовн¤н≥ сп≥дниц≥-л≥тники та кольоров≥ фартухи. ƒе¤к≥ елементи од¤гу тут под≥бн≥ до под≥льських та галицьких. “ак ж≥ноча сорочка ≥ чолов≥ча шапка схож≥ на под≥льськ≥. јрхањчний звичай в≥дтинанн¤ коси у молодоњ на вес≥лл≥ збер≥гавс¤ в зах≥дн≥й ¬олин≥, ¤к ≥ в гуцул≥в та галичан, ще на початку ’’ ст.

 арпати ≥ ѕрикарпатт¤, √аличина, Ѕуковина, ѕокутт¤

ƒо  арпатського етнограф≥чного району належать Ћьв≥вська, ≤вано-‘ранк≥вська, «акарпатська (кр≥м сх≥дноњ частини), „ерн≥вецька, б≥льша частина “ерноп≥льськоњ областей. ¬  арпатському етнограф≥чному район≥ вид≥л¤ютьс¤ три основн≥ п≥дгрупи: ѕрикарпатт¤, ¬ласне  арпати, «акарпатт¤. “ак ≥сторично склалос¤, що, перебуваючи у склад≥ р≥зних держав, украњнц≥ зберегли свою етнокультуру, хоча ≥ не уникли де¤ких взаЇмовплив≥в з культурами словак≥в, угорц≥в та пол¤к≥в. ћешканц≥ г≥рських район≥в  арпат зберегли найархањчн≥ш≥ риси культури, ¤к≥ дещо в≥дм≥нн≥ в≥д пол≥ських.

ўе до 40-х рок≥в тут збер≥гались залишки ручного землеробства (в «акарпатт≥ залишки п≥дс≥чно-вогневого землеробства), а в де¤ких м≥сцевост¤х оброб≥ток земл≥ з допомогою рискал¤ ≥ сапи (на ≤вано-‘ранк≥вщин≥). ” г≥рському скотарств≥ багато сп≥льних рис з≥ степовим, проте воно маЇ своњ особливост≥: т≥льки в г≥рських скотар≥в ж≥нки не допускаютьс¤ до роботи на полонинах, т≥льки в≥вчар≥ зберегли обр¤ди, повТ¤зан≥ з культом вогню. ѕастухи полонин вд¤галис¤ в сорочки, прокипТ¤чен≥ в лою, зм≥шаному з ≥ншими жирами. јрхањчн≥ риси збереглис¤ також в обр¤дах при пок≥йнику, ¤к≥ в≥рог≥дно залишилис¤ ще з кн¤жоњ доби. «р≥дка такий обр¤д ще, збер≥гавс¤ ≥ на ѕод≥лл≥.
” г≥рських районах ≥ вл≥тку й узимку нос¤ть киптар. ƒавн≥ типи житла з коморою, розм≥щеною позаду хати, характерн≥ також ≥ дл¤ пол¤к≥в. ∆итло також маЇ галерею, в ≥нших районах вона поширилас¤ значно п≥зн≥ше. ”  арпатському рег≥он≥ Ї три етнограф≥чн≥ групи: лемки, бойки, гуцули. –озгл¤немо особливост≥ культури ≥ побуту кожноњ з них.
Ћемки живуть по обидва схили Ѕескиду, м≥ж р≥чками —аном (—¤ном) та ѕопрадом. ÷е автохтонн≥ жител≥  арпат: ѕерш≥ згадки про них у писемних джерелах зТ¤вл¤ютьс¤ в VI ст. ƒо лемк≥в за етнограф≥чними особливост¤ми культури належать русини, ¤к≥ через р≥зн≥ ≥сторичн≥ обставини опинилис¤ на територ≥¤х р≥зних держав: ”горщини, ѕольщ≥, —ловаччини, ”крањни. «начна частина цих украњнц≥в асим≥лювалас¤ м≥сцевим населенн¤м. “ак у —ловаччин≥ њх було близько 200 тис¤ч, нин≥ лишилос¤ близько 40 тис.; у ѕольщ≥ п≥д час операц≥њ У¬≥слаФ в 1947 p. русин≥в було примусово вивезено з р≥дних земель ≥ розселено по вс≥й крањн≥. “ому визначити м≥сц¤ њхньоњ локал≥зац≥њ нин≥ важко, хоча приблизно можна вважати: в —ловаччин≥ Ч ѕр¤ш≥вщина (по с. ќстурно), в ѕольщ≥ Ч по Ѕ≥лу ¬ежу Ї м≥сцевост≥, заселен≥ украњнц¤ми-русинами.
ќтже, лемки Ї найзах≥дн≥шою групою украњнц≥в. Ќазву свою в≥рог≥дно отримали в≥д сус≥дн≥х народ≥в за вживанн¤ поширеноњ тут д≥алектноњ частки лем, що означаЇ Ут≥льки, лишеФ. «а г≥потезою ћ. ’удаша, назва лемк≥в походить в≥д давньословТ¤нського ≥мен≥ Ћемко. —амоназва њх Ч русини або лемаки.
Ќародний од¤г Ћемк≥вщини маЇ специф≥чн≥ риси, що лишилис¤, [в≥рог≥дно], з кн¤з≥вськоњ доби Ч плащопод≥бна чуга з широким ком≥ром та шнурками. ≤нш≥ стародавн≥ види од¤гу: с≥р¤к, лейбик, опанча, с≥рман¤ (од¤г з пелериною). “≥льки у лемк≥в лишивс¤ обрус, ¤кий накидаЇтьс¤ (а не повТ¤зуЇтьс¤) на голову, а також чолов≥ча сорочка з розр≥зом ≥ззаду.
 ультурно-побутов≥ особливост≥ населенн¤ «акарпатт¤ позначен≥ де¤ким впливом сус≥дн≥х народ≥в: так звана волоська сорочка з чотирикутним вир≥зом нагадуЇ молдавську (не сл≥д плутати волохи Ч молдовани ≥ валахи Ч румуни). Ќа «акарпатт≥ до початку ’’ ст. збереглис¤ буд≥вл≥ к≥лькох с≥мей в одному подв≥рТњ, в≥дом≥ ще з опис≥в ’V≤≤≤ ст. “иповим дл¤ закарпатц≥в Ї народний верхн≥й од¤г з ворсу гун¤, ¤кий маЇ плащепод≥бну форму ≥ поширений також серед угорц≥в. «береглос¤ також к≥лька вид≥в короткого чолов≥чого ≥ ж≥ночого верхнього од¤гу: уйош, с≥рак, кожух (губа) без рукав≥в. ƒ≥вчата носили г≥рл¤ндочки з кв≥т≥в (косиц≥) над вухами Ч традиц≥йна прикраса. Ќабедреним од¤гом ж≥нок Ї лише фартух (плат), ¤кий закриваЇ сорочку т≥льки спереду. « ѓж≥ тут ц≥кав≥ ¤чн≥ коржики. «емлеробство, ¤к ≥ в горах, п≥дс≥чно-вогневе. Ѕойки живуть на ≤вано-‘ранк≥вщин≥; у п≥вденно-зах≥дн≥й частин≥ –ожн¤т≥вського району та в ƒолинському район≥ (за вин¤тком його п≥вн≥чноњ частини); на Ћьв≥вщин≥: у ¬оловецькому, на п≥вноч≥ ћ≥жг≥рського ≥ ¬еликоберезн¤нського район≥в; в «акарпатськ≥й област≥. —ам≥ бойки цю назву не любл¤ть, дехто вважаЇ њњ глузливою, тому в≥ддають перевагу назв≥ верховинц≥. ƒосл≥дник —. ¬ерхратський виводить назву бойк≥в в≥д д≥алектноњ частки бойЇ, ¤ку вони вживають у значенн≥ УтакФ. У–уська тр≥йц¤Ф Ч ћарк≥¤н Ўашкевич, ≤ван ¬агилевич та як≥в √оловацький Ч вважали бойк≥в нащадками кельтських племен, ¤к≥ з VI ст. до н.е. жили в ÷ентральн≥й ™вроп≥, а близько ≤ ст. н.е. перейшли на Ѕалкани. јрхеологи стверджують, що в басейнах р≥к “иси, ƒн≥стра, «ах≥дного Ѕугу, а також ѕрипТ¤т≥, ƒн≥пра, в  риму Ї памТ¤тки кельтського походженн¤. як видно, територ≥¤ бойк≥в також позначена кельтськими памТ¤тками. ћовознавц≥ назву бойк≥в повТ¤зують з антропон≥мом (пр≥звище чи ≥мТ¤) Ѕойко, ¤ке в словТ¤н було поширене з дуже давнього часу.
ƒл¤ поселень бойк≥в дуже характерний замкнутий дв≥р, де буд≥вл≥ розташован≥ в одну л≥н≥ю.  лун¤ називаЇтьс¤ боњско. ќриг≥нальний стародавн≥й звичай мали ж≥нки дл¤ укладанн¤ волосс¤. ” буденн≥ дн≥ зам≥жн≥ ж≥нки в≥д закладених п≥д оч≥пок к≥с в≥дд≥л¤ли по пасму волосс¤ з обох бок≥в так, щоб воно спускалось на груди. Ќа св¤та ж волосс¤ повн≥стю розпускалос¤ на спину, нав≥ть ¤кщо воно було довшим, н≥ж до по¤са. –озпущене волосс¤ покривали п≥вкою, давн≥м видом нам≥тки (пр¤мокутне полотно або перкаль з вишивкою на одному з крањв). „олов≥ки також носили довге розпущене волосс¤, ¤ке ≥нод≥ запл≥тали в дв≥ коси Ч це було дуже архањчне ¤вище, заф≥ксоване т≥льки у бойк≥в. ∆≥ноч≥ сердаки без рукав≥в так≥ ж, ¤к ≥ в лемк≥в та болгар. ∆≥ноча сорочка складаЇтьс¤ з двох частин: верхн¤ дуже коротка, в≥докремлена в≥д нижньоњ Ч подолки. „олов≥чий сердак довший в≥д гуцульського, з вусами, б≥льше схожий на свиту.

√уцули живуть на ≤вано-‘ранк≥вщин≥: п≥вдень Ќадв≥рн¤нського,  ос≥вського та ¬ерховинського район≥в; в „ерн≥вецьк≥й област≥: в ѕутильському та на п≥вдн≥ ¬ижницького район≥в; в «акарпатськ≥й област≥ переважно в –ах≥вському район≥.

ѕоходженн¤ назви гуцул≥в дос≥ викликаЇ дискус≥њ серед вчених. Ќайпоширен≥ш≥ г≥потези Ч в≥д молдавського гуц, гоц, що означаЇ Урозб≥йникФ. ” ’V≤≤ Ч ’V≤≤≤ ст. серед гуцул≥в було чимало опришк≥в Ч повстанц≥в, народних месник≥в. Ќа думку ƒмитра «елен≥на це слово позначало партизан≥в, тобто Ублагородних розб≥йник≥вФ. ћовознавц≥ повТ¤зують цю назву з д≥Їсловом кочувати через форми кочул, гочул, що не зовс≥м переконливо. ЌемаЇ також достатн≥х аргумент≥в на п≥дтвердженн¤ г≥потез про походженн¤ ц≥Їњ назви в≥д назви тюркського племен≥ уци, або давньоруського племен≥ улич≥. ќтже, назва дос≥ лишаЇтьс¤ не зовс≥м зрозум≥лою. —ам≥ гуцули не називають себе цим словом, ¤ке, можливо, в давнину було дл¤ њхн≥х предк≥в образливим.
¬олодимир Ўухевич писав: У¬с≥м укладом свого житт¤, своњми нравами ≥ звича¤ми гуцули в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д своњх сп≥вв≥тчизник≥в, що живуть у  арпатах ≥ дал≥ на зах≥д. «окрема, гуцульський костюм ¤вл¤Ї собою особливе й видатне ¤вище; б≥льш за все в≥н в≥дзначаЇтьс¤ великою к≥льк≥стю метал≥чних прикрас, що дуже красиво вид≥л¤ютьс¤ на темно-червоному фон≥ њхнього од¤гуФ.
ќриг≥нальн≥сть культури гуцул≥в стала причиною г≥потез про походженн¤ њх в≥д кавказц≥в, котр≥ зм≥шалис¤ з украњнц¤ми (‘ед≥р ¬овк), або фрак≥йц≥в. ¬олодимир —≥чинський знаходить в гуцульськ≥й арх≥тектур≥ чимало сп≥льних рис ≥з культурою давн≥х етруск≥в. јрхањзм давн≥х гуцульських буд≥вель пол¤гаЇ насамперед у типовому замкненому подв≥рТњ Ч своЇр≥дн≥й фортец≥, ¤ка маЇ т≥льки ворота ≥ хв≥ртку.  ожна гуцульська хата нагадуЇ своЇр≥дний музей народного мистецтва: вс≥ реч≥ повс¤кденного вжитку (посуд, мебл≥, килими, од¤г, збро¤) прикрашаютьс¤ р≥зноман≥тними в≥зерунками, р≥зьбою, вишивками, художн≥м розписом тощо.

∆ивучи в горах, гуцули не забули землеробства, тим б≥льше, що в жнива вони спускалис¤ в долини на зароб≥тки. «емлеробська терм≥нолог≥¤ гуцул≥в ус¤ словТ¤нського походженн¤, тод≥ ¤к терм≥нолог≥¤ тваринництва маЇ багато сл≥в волоського (молдавського) походженн¤: бербениц¤ Ч д≥жка: бриндз¤; будз Ч назви сир≥в; де¤к≥ назви рослин ≥ тварин.

1	2	3	4

Ќазва: ѕон¤тт¤ про етнограф≥ю
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (4390 прочитано)