Ќаукознавство > ћетоди ≥ канали збору ≥ поширенн¤ ≥нформац≥њ

пошук, процес доступу до даних, що збер≥гаютьс¤;

вих≥д, формуванн¤ чи даних ≥нформац≥њ у вид≥, зручному дл¤ користувача.

÷¤ класиф≥кац≥¤ зб≥гаЇтьс¤ з точкою зору ƒрукера (Drucker, 1967), що запропонував застосовувати ¤к в≥дм≥тну рису кер≥вника його здатн≥сть контролювати ≥ використовувати знанн¤. «араз це загальноприйн¤та точка зору; проте усе ще продовжуютьс¤ суперечки щодо природи ≥нформац≥њ ≥ ступен¤, у ¤к≥й њњ можна використовувати. “очка зору прагматик≥в резюмована √арнхемом (Garnham, 1983), що вважав, що ≥нформац≥¤ Ч це функц≥¤, основна мета ¤коњ пол¤гаЇ в розвитку ринк≥в ≥ зб≥льшенн≥ прибутку.  оннел (Connell, 1983) дотримуЇ ≥ншоњ думки про б≥знес-≥нформац≥ю: оск≥льки њњ потр≥бно ≥нтерпретувати, щоб одержати знанн¤, то здатн≥сть економ≥чноњ влади контролювати ≥нформац≥ю обмежена. Ќарешт≥, ≥нформац≥¤ залишаЇтьс¤ поза зоною контролю ф≥рми, тому що ≥нформац≥ю про ф≥рму можуть одержати користувач≥ з боку; саме тому сусп≥льство набагато б≥льш могутнЇ, чим ф≥рма.

ќрган≥зац≥њ використовують ≥нформац≥ю в чотирьох основних ц≥л¤х:

дл¤ створенн¤ можливост≥ чи функц≥онувати, говор¤чи словами √арнхема, дл¤ зростанн¤ прибутку ≥ розширенн¤ ринк≥в;

дл¤ зниженн¤ ризику ≥ зменшенн¤ невизначеност≥;

дл¤ одержанн¤ влади ≥ засоб≥в впливу на ≥нш≥;

дл¤ контролю й оц≥нки продуктивност≥ й ефективност≥ своЇњ ф≥рми.

« цих ролей найважлив≥шим Ї зниженн¤ ризику. “еоретично можна приймати р≥шенн¤, узагал≥ не ірунтуючись н≥ на ¤к≥й ≥нформац≥њ: так надходить б≥ржовий спекул¤нт, хоча досв≥дчен≥ б≥ржов≥ спекул¤нти будуть затверджувати, що при прийн¤тт≥ р≥шень вони використовують таку ≥нформац≥ю, ¤к розрахунок ≥мов≥рностей. ќднак сумн≥вно, щоб ¤ка-небудь серйозна компан≥¤ приймала р≥шенн¤ (особливо зв'¤зан≥ з чи витратами з ризиком утрати доходу) у такий спос≥б. ≤нформац≥¤ може бути розр≥зненоњ ≥ дуже неповноњ (у 1989 р. один комерц≥йний банк прийн¤в р≥шенн¤ про перем≥щенн¤ великоњ частини своњх актив≥в з метою ≥нвестуванн¤ в Ќ≥меччину, ірунтуючись лише на т≥й ≥нформац≥њ, що Ѕерл≥нська ст≥на упала), але вона, проте, повинна матис¤ в на¤вност≥ (див. —истеми п≥дтримки прийн¤тт¤ р≥шень). ” той же час багато орган≥зац≥й змушен≥ вир≥шувати, коли ≥нформац≥њ дл¤ ефективного керуванн¤ витратами вже досить; здатн≥сть керувати ≥нформац≥Їю так, щоб одержувати в≥д њњ користь ≥ м≥н≥м≥зувати витрати, Ї важливою навичкою дл¤ тих, хто керуЇ ≥нформац≥Їю.

«в≥дси випливаЇ, що чим б≥льше ≥нформац≥њ Ї в компан≥њ, тим менше р≥вень ризику в њњ наступних д≥¤х. ѕриклад цього можна знайти в маркетингу. ƒл¤ фах≥вц¤ з маркетингу теоретичним ≥деалом була би можлив≥сть ≥дентиф≥кувати кожного ≥ндив≥да на ц≥льовому ринку ≥ мати ≥нформац≥ю про його бажанн¤, потреби ≥ модел≥ споживанн¤. Ѕ≥льш≥сть маркетингових досл≥дницьких програм нац≥лено на наближенн¤ до цього ≥деалу, наск≥льки можливо, а все р≥зноман≥тт¤ ≥нструмент≥в використовуЇтьс¤, щоб вит¤гти ¤кнайб≥льше одиниць ≥нформац≥њ. —итуац≥¤, коли вс¤ доступна ≥нформац≥¤ Ї у вс≥х учасник≥в ринку, в≥домий ¤к ефективний ринок; на такому ринку немаЇ невизначеност≥, а тому що через в≥дсутн≥сть конкуренц≥њ вс≥ учасники ринку д≥ють рац≥онально, на ньому немаЇ ризику. –инками, найб≥льш наближеними по цих характеристиках до ефективного ринку, Ї ринки кап≥талу, а особливо ринки акц≥й.

ќднак нав≥ть на ринках кап≥талу немаЇ ≥нформац≥йноњ ефективност≥, а на ринках споживчих товар≥в ≥ послуг ефективний ринок неможливий чисто лог≥чно, ¤кщо т≥льки маркетологи не зможуть знайти способу, ¤к ≥дентиф≥кувати й анал≥зувати модель поводженн¤ кожного окремого споживача. јле нав≥ть у такому випадку цей метод довелос¤ б зробити доступним не дл¤ одн≥Їњ т≥льки ф≥рми, а дл¤ вс≥х учасник≥в ринку, що теж стали б його використовувати. ѕоки ≥снуЇ асиметр≥¤ ≥нформац≥њ, ф≥рми, що волод≥ють великою к≥льк≥стю ≥нформац≥њ, чим њхн≥ конкуренти, будуть панувати над ними. ≤нформац≥¤ дозвол¤Ї компан≥¤м д≥¤ти першими, а ¤кщо в них Ї б≥льш над≥йне знанн¤, чим у конкурент≥в, то ≥нформац≥¤ даЇ њм б≥льш високий шанс завоювати ринок.

ѕроцес збору ≥нформац≥њ

јктивний зб≥р ≥нформац≥њ найчаст≥ше буваЇ ad hoc (моментальний) ≥ фокусируетс¤ на конкретному чи р≥шенн≥ под≥њ; в≥н р≥дко буваЇ пост≥йним ≥ усв≥домлюваноњ саме ¤к процес збору ≥нформац≥њ. ” далеко не вс≥х компан≥¤х вивченн¤ навколишнього середовища ≥снуЇ оф≥ц≥йно; чи в≥дбуваЇтьс¤ це так, залежить в≥д стратег≥чних умов дл¤ них (в≥д њхньоњ по≥нформованост≥) ≥ в≥д њхньоњ чутливост≥ до р≥зних аспект≥в навколишнього середовища.

–егул¤рний зб≥р ≥нформац≥њ виникаЇ ¤к складова частина б≥знесу, але б≥льш ц≥леспр¤мовану роботу можна включити до складу заход≥в щодо щор≥чного плануванн¤ ≥ складанн¤ бюджету, по координац≥њ стратег≥чних р≥шень ≥з прогнозами зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х умов, по розробц≥ нових товар≥в, послуг, ринк≥в або рац≥онал≥зац≥њ забезпеченн¤. ѕасивний зб≥р ≥нформац≥њ виникаЇ в б≥льшост≥ випадк≥в у процес≥ р≥зних чи взаЇмод≥й операц≥й у б≥знес≥, а також п≥д час неоф≥ц≥йного обм≥ну.  оли менеджери з≥штовхуютьс¤ з ¤кий-небудь складний, власне кажучи невизначеноњ, але стратег≥чно важливоњ дл¤ ф≥рми проблемою, процес пошуку ≥нформац≥њ стаЇ б≥льш активним, оф≥ц≥йним ≥ ц≥леспр¤мованоњ.

–≥зн≥ види ≥нформац≥њ компан≥њ схильн≥ збирати р≥зними способами, наприклад, маркетингову ≥ збутову ≥нформац≥ю Ч б≥льш неформально, чим ф≥нансову ≥ законодавчу ≥нформац≥ю, що збирають оф≥ц≥йно. (Jenkins, 1994). ’оча процес збору ≥нформац≥њ ¤вл¤Ї собою комб≥нац≥ю оф≥ц≥йних ≥ неоф≥ц≥йних схем, спостер≥гаЇтьс¤ тенденц≥¤ до того, щоб використовувати оф≥ц≥йний п≥дх≥д до ≥нформац≥њ, що стосуЇтьс¤ регулюванн¤, ≥ до службових вид≥в ≥нформац≥њ. ≤ все-таки часто зведенн¤ про кращ≥ оф≥ц≥йн≥ джерела ≥нформац≥њ надход¤ть через неоф≥ц≥йн≥ канали. ћенеджери, особливо в невеликих ф≥рмах, вол≥ють звертатис¤ до людей, а не до документ≥в. ƒжинтер ≥ ƒункан (Ginter & Duncan, 1990), а також Ўарки (Sharkey, 1992) п≥дтверджують ц¤ перевага ≥ п≥дкреслюють, що не сл≥д зневажати внутр≥шн≥ми джерелами ≥нформац≥њ, тому що найчаст≥ше вони ви¤вл¤ютьс¤ дуже коштовними.

«б≥р ≥нформац≥њ ¤к процес складаЇтьс¤ з двох частин: безупинний зб≥р загальних д≥лових зведень в≥д неформального сп≥лкуванн¤ з колегами й ≥ншими контактами ¤к частина повс¤кденноњ д≥¤льност≥, а також пост≥йне п≥дживленн¤ ≥нформац≥Їю з б≥льш оф≥ц≥йних мереж, в≥дк≥л¤ надход¤ть важлив≥ новини.

Ќавички керуванн¤ ≥нформац≥Їю

ќсновн≥ навички, що вимагаютьс¤ дл¤ одержанн¤ ≥ використанн¤ ≥нформац≥њ, Ч це пошук, анал≥з, структуруванн¤, збереженн¤ ≥ ман≥пул¤ц≥¤. √алиерс в≥дстоюЇ необх≥дн≥сть п≥дходити до збору новоњ ≥нформац≥њ, ірунтуючись на вже на¤вноњ, а також важлив≥сть ≥нтерпретац≥њ ≥нформац≥њ наступною фразою: Ући припускаЇмо, що усього лише наб≥р даних, що Ї поб≥чним результатом д≥¤льност≥ ф≥рми, забезпечить нам прийн¤тт¤ р≥шень, засноване на на¤вн≥й ≥нформац≥њ. јле дуже часто це приводить до того, що ми називаЇмо У≥нформац≥йним перевантаженн¤мФФ (Galliers, 1993) (див. ≤нформац≥йне перевантаженн¤).

—ьогодн≥ росте складн≥сть збору ≥нформац≥њ ≥ керуванн¤ нею; виходить, це вимагаЇ усе б≥льше часу ≥ базових навичок, необх≥дних менеджерам дл¤ керуванн¤ ≥нформац≥Їю, часто не вистачаЇ. Ѕлейер ≥ √ордон п≥дтримують думку, що росте значенн¤ контролю ≥ керуванн¤ письмовою ≥нформац≥Їю у ф≥рмах: Ућенеджери бувають перевантажен≥ масою марноњ ≥нформац≥њ, що часто робить заплутаними д≥йсно важлив≥ документиФ (Blair & Gordon, 1991). “аке неправильне керуванн¤ заважаЇ правильному прийн¤ттю р≥шень ≥ плануванню ≥ пог≥ршуЇ результати д≥¤льност≥ ф≥рми.  оли на¤вноњ в розпор¤дженн≥ ≥нформац≥Їю чи не можуть не хочуть правильно керувати, це часто приводить до подв≥йноњ витрати сил ≥ засоб≥в. Уякби ми керували своњми грошима так само, ¤к керуЇмо ≥нформац≥Їю, то ми б уже давно розорилис¤Ф (авторство приписуЇтьс¤ ƒелано —лоту, процитоване в Ѕаббара ≥ –е¤ (Babbar & Rai 1993).

 еруванн¤ ≥нформац≥Їю в теор≥њ ≥ на практиц≥ найчаст≥ше приводить до двох розповсюджених проблем. ѕерша, про ¤ку вже згадувалос¤ вище, стосуЇтьс¤ вибору ≥нформац≥њ. ¬исокоточн≥ методики збору ≥нформац≥њ часто компрометуютьс¤ неправильними ≥ зовс≥м недостатн≥ми критер≥¤ми добору, що можуть привести до звуженн¤ ц≥лей орган≥зац≥њ ≥ до обмеженн¤ њњ можливостей. ќтже, дл¤ б≥льшост≥ критер≥њв добору ≥нформац≥њ рамки варто визначити максимально широко. ƒруга, що дуже часто зустр≥чаЇтьс¤ проблема пол¤гаЇ в т≥м, що придбанн¤ ≥ поширенн¤ ≥нформац≥њ Ї останн≥ми етапами в ≥нформац≥йному ланцюжку. ќднак занадто мало пов≥домл¤Їтьс¤ про те, ¤к можна застосувати ≥нформац≥ю з максимальною користю.

¬ажливою розробкою останнього часу стала по¤ва Укеруванн¤ знанн¤миФ, дисципл≥ни, зв'¤заноњ з керуванн¤м ≥нформац≥Їю, але в≥дм≥нноњ в≥д њњ (див., наприклад, ¬енцина (Venzin, 1997)) (див. корпорац≥њ знанн¤). ’оча керуванн¤ ≥нформац≥Їю включаЇ в першу чергу виб≥р ≥ зб≥р ≥нформац≥њ, керуванн¤ знанн¤ми Ч пон¤тт¤ набагато б≥льш широке ≥ включаЇ так≥ розд≥ли, ¤к ≥дентиф≥кац≥¤ знанн¤, керуванн¤ знанн¤м, розвиток знанн¤ ≥ використанн¤ знанн¤. “аким чином, керуванн¤ знанн¤ми займаЇтьс¤ питанн¤ми, ¤к одержувати, використовувати, поширювати ≥ трансформувати знанн¤, а також знаходитьс¤ в безупинному пошуку практичних переваг дл¤ ф≥рми. ћожлив≥сть того, що в найближчому майбутньому керуванн¤ знанн¤ми в≥днесуть до розд≥лу керуванн¤ чи ≥нформац≥Їю що керуванн¤ ≥нформац≥Їю через ¤кийсь час стане чимось б≥льшим, н≥ж просто техн≥чна д≥¤льн≥сть по збор≥ ≥ збереженню ≥нформац≥њ, здаЇтьс¤ ц≥лком ймов≥рною.

¬икористанн¤ ≥нформац≥њ

√овор¤чи практичною мовою, б≥знес-≥нформац≥¤ дозвол¤Ї б≥знесу робити багато справ. √оловноњ руш≥йний силом≥ць збору й анал≥зу б≥знесу-≥нформац≥њ Ї п≥двищенн¤ конкурентноздатност≥. «араз дл¤ ефективного використанн¤ ≥нформац≥њ ф≥рми найчаст≥ше використовують комп'ютер ≥ телекомун≥кац≥йн≥ технолог≥њ.

1	2	3	4

Ќазва: ћетоди ≥ канали збору ≥ поширенн¤ ≥нформац≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (2457 прочитано)