ѕсихолог≥¤ > ≤ндив≥дуальн≥ особливост≥ у зд≥бност¤х людей

ѕоказано ≥снуванн¤ особливих сензитивних пер≥од≥в, прот¤гом ¤ких розвиток спец≥альних зд≥бностей в≥дбуваЇтьс¤ особливо спри¤тливо. “ак, дл¤ музичних зд≥бностей це пер≥од до п'¤тьох рок≥в, коли активно формуЇтьс¤ музичний слух ≥ пам'¤ть.

” силу багатозначност≥ задатк≥в можливо формуванн¤ спец≥альних зд≥бностей на достатньо р≥зноман≥тн≥й анатомо-ф≥з≥олог≥чн≥й основ≥. ¬изначений р≥вень спец≥альних зд≥бностей (математичних, художн≥х ≥ ≥н.) можна сформувати практично в будь-¤коњ здоровоњ дитини. “ому Ї реальн≥ п≥дстави дл¤ спр¤мованого розвитку зд≥бностей д≥тей в умовах спец≥ально орган≥зованого навчанн¤.

4. Ќа меж≥ ген≥альност≥ та безумства

¬≥ра в зв'¤зок м≥ж р≥зними видами душевного розладу й обдарован≥стю ст≥йка. “ому, зв≥сно ж, Ї п≥дтвердженн¤ з житт¤. “алановитий письменник Ёрнест ’ем≥нгуей страждав в≥д запоњв ≥ депрес≥њ ≥ пок≥нчив житт¤ самогубством. ¬идатна акторка к≥но двадц¤того стор≥чч¤ ћерил≥н ћонро була схильна до алкогол≥зму ≥ також убила себе. Ќеаби¤кий н≥мецький ф≥лософ ‘р≥др≥х Ќицше все житт¤ страждав в≥д меланхол≥њ, а знаменитий француз ∆ан ѕоль-—артр уживав стимул¤тори й алкоголь, за допомогою ¤ких регулював св≥й настр≥й ≥ сон. ÷ю досить сумну портретну галерею можна розширити в≥дпов≥дними прикладами до неймов≥рних розм≥р≥в. « самого початку виникають два питанн¤:

1. ћожливо, випадки важких розлад≥в серед видатних, творчих людей також част≥, ¤к ≥ серед "звичайних" (так ≥ хочетьс¤ написати - "нормальних") людей. ѕ≥дтвердженн¤ ц≥Їњ г≥потези, шл¤хом пор≥вн¤нн¤ двох виб≥рок ≥з ви¤вленн¤м в≥дсотка "божев≥льних", дозволило б позбутис¤ у¤вленн¤ про нерозривний зв'¤зок у пар≥ "творч≥сть-безумн≥сть".

2. ћожливо також, що пор≥вн¤нн¤ неблагополучноњ в зм≥ст≥ псих≥чного здоров'¤ частини творчоњ попул¤ц≥њ з ≥ншою, ц≥лком благополучною по показниках душевного здоров'¤ ≥ особист≥сного усп≥ху, також позбавило нас - у випадку позитивноњ в≥дпов≥д≥ про неви¤влен≥ розходженн¤ - в≥д нав'¤зливого стереотипу про "божев≥льного професора" або "художника-ман≥¤ка".

ћи спробуЇмо серед розр≥знених досл≥дницьких даних ≥ г≥потез з≥брати в≥домост≥, що п≥дтверджують або спростовують ц≥ два положенн¤. ѕроте заздалег≥дь потр≥бно сказати, що св≥дчень про ≥снуванн¤ науково обгрунтованого досл≥дженн¤, безпосередньо присв¤ченого перев≥рц≥ сформульованих г≥потез, поки зустр≥ти не вдалос¤.

5. ћистецтво, ¤к форма душевного самовираженн¤

”сього дв≥ст≥ рок≥в тому шизофрен≥¤ ≥ меланхол≥¤ - вид≥лен≥ серед ≥ншого сонма псих≥чних захворювань - рахувалис¤ джерелом... творчост≥. „. Ћомб-розо (1896/1995) був упевнений у тому, що ген≥альн≥сть - лише одна з форм божев≥лл¤. ћожливо, ¤к в≥дгук ц≥Їњ установки (або ¤к факт творчоњ реальност≥?), недавн≥ досл≥дженн¤ п≥дкреслюють роль депрес≥њ ≥ ман≥њ, що супроводжують життЇвий шл¤х багатьох творчих людей.  ал≥форн≥йск≥ психологи пов≥домл¤ють про 10% перевищенн¤ псих≥чних захворювань в обстежен≥й ними груп≥ творчих особистостей, у пор≥вн¤нн≥ з контрольною виб≥ркою. ќбговорювану точку зору ц≥лком п≥дтримують кл≥н≥цисти, що незм≥нно ви¤вл¤ють т≥сний зв'¤зок м≥ж душевними захворюванн¤ми ≥ творч≥стю. ” зв'¤зку з цим доречно пригадати ремарку ≤вана ѕетровича ѕавлова п≥д час обговоренн¤ на одн≥Їњ з≥ знаменитих "середовищ" книги Ёрнста  речмера (1924/1994) "Ѕуд≥вл¤ т≥ла ≥ характер". ѕавлов (1951а), говор¤чи про вид≥лений  речмером на основ≥ конституц≥њ типах, п≥дкреслив:

"„ому типи, що переважають у захворюванн¤х ≥ тих, хто зрештою в псих≥атричн≥й л≥карн≥, повинн≥ рахуватис¤ основними јдже б≥льш≥сть людств а зовс≥м до ц≥Їњ л≥карн≥ в≥дношенн¤ не маЇ. ¬≥н ( речмер) захопивс¤с¤ кл≥н≥кою ≥ позабув про ≥нший св≥т" .

ѕроте погл¤д на розходженн¤ м≥ж "творчими" ≥ "нетворчими" типами людей через дан≥ кл≥н≥чних обстежень дуже поширен≥ ≥ зараз. ћ.јйзенк також припускаЇ, що психотизм - ¤к риску особистост≥, що характеризуЇ скрута поводженн¤ й у¤ви мисленн¤ - лежить в основ≥ множини форм креативности.

6. “ворч≥ зд≥бност≥, ¤к ун≥кальна форма самовираженн¤

–адуЇ те, що де¤к≥ - поки ще дуже нечисленн≥ - автори п≥дкреслюють у своњх досл≥дженн¤х, що творчий розвиток по природ≥ своЇњ базуЇтьс¤ на здорових псих≥чних процесах .

ƒе¤к≥ висновки Ї шокуючими нав≥ть дл¤ прихильник≥в винесеноњ г≥потези. Ќаприклад, дан≥ в п≥дтримку у¤вленн¤ про необх≥дн≥сть емоц≥йноњ стаб≥льност≥ дл¤ дос¤гненн¤ життЇвого усп≥ху. “ут потр≥бно зробити одне важливе зауваженн¤. ” досл≥дженн≥ психолог≥чних особливостей творчоњ особистост≥ не завжди розвод¤тьс¤ р≥вн≥ дос¤гнутих результат≥в, по котрим, власне кажучи, творч≥сть ≥ оц≥нюЇтьс¤.

«розум≥ло, що не вс≥ люди, що дос¤гли життЇвого усп≥ху, обов'¤зково можуть похвастатис¤ на¤вн≥стю творчих дос¤гнень, також ¤к ≥ не усе, що мають так≥, рахуютьс¤ (а не "вважають себе") ген≥альними. ƒв≥ обрамл¤ющ≥ п≥рам≥ди усп≥ху суб'Їктивних (≥нтра≥ндив≥дуальних) параметра Ї необх≥дними умовами творчого росту ≥ важливого доповненн¤ до загального портрета видатноњ особистост≥. ѕроте вони часто ≥нтепретуютьс¤ ¤к сво¤ протилежн≥сть, перетворюючись у перше ≥ друге обмеженн¤, що перешкоджають творчому розвитку. ≤стор≥¤ св≥дчить, що далеко не усе ген≥њ мали в≥дпов≥дний р≥вень особист≥сного розвитку, центральним елементом ¤кого Ї чинник психолог≥чноњ культури. ≤, зв≥сно ж, зн¤ти перше обмеженн¤ (дос¤гненн¤ в≥дчутт¤ добробуту) зовс≥м не рекомендуЇтьс¤ можливим ≥з погл¤ду прихильник≥в "кл≥н≥чноњ (психопатолог≥чноњ) теор≥њ.

7. ќбдарован≥сть, талантлив≥сть, ген≥альн≥сть - в чому р≥зниц¤

ƒиференц≥альний аспект анал≥зованоњ проблеми, зрозум≥ло, пов'¤заний ≥з загальними досл≥дженн¤ми творчост≥ ¤к процесу, але нас б≥льше ц≥кавить визначальна його специф≥ка. Ќайб≥льше значн≥ под≥ли диференц≥йно-психолог≥чного анал≥зу феномена креативности, компонентами ≥Їрарх≥чноњ орган≥зац≥њ ¤кого Ї конструкты обдарованост≥, таланта ≥ ген≥альност≥.

’оча вс≥ р≥вн≥ тр≥ади "обдарован≥сть-талановит≥сть-ген≥альн≥сть" мають в≥дношенн¤ ¤к до спроможностей, так ≥ до ≥ндив≥дуальност≥ в ц≥лому, склалас¤ визначена традиц≥¤ у вивченн≥ кожного з компонент≥в.

ќбдарован≥сть розгл¤даЇтьс¤ част≥ше усього ¤к компонент природних спроможностей (див. “епле, 1986), що ви¤вл¤ютьс¤ в к≥льк≥сних ≥ ¤к≥сних характеристиках основних псих≥чних процес≥в. щорозвиваЇтьс¤ в школ≥ диференц≥альноњ психофизиологии концепц≥¤ задатк≥в ¤к природних передумов спроможностей (див. наприклад, √олубева, 1994), утворить вих≥дний, орган≥зм≥чний р≥вень у досл≥дженн¤х обдарованост≥. ≤снуванн¤ загального, безособист≥сного або передособист≥сного характеру обдарованост≥ ¤к найважлив≥шого компонента ≥ндив≥дуальност≥ рахуЇтьс¤ зараз практично узвичаЇним. ” цьому зв'¤зку ј.Ќ.Ћеонтьев (1960) ставив задачу вивченн¤ обдарованост≥ не ¤к анал≥з вин¤тково "крайн≥х випадк≥в", а ¤к "досл≥дженн¤ природи ≥ формуванн¤ людських спроможностей у њх, так сказати, звичайному вираженн≥ ≥ вже зв≥дси йти дал≥ - до анал≥зу випадк≥в вин¤ткового розвитку спроможностей".

Ћ.“Єрмэн (“еrтап, 1954а,№), узагальнюючи дан≥ своњх досл≥джень розумових зд≥бностей, також зробив висновок, що р≥вень ≥нтелекту може бути значимим предиктором майбутн≥х дос¤гнень, але в≥н не визначаЇ виду д≥¤льност≥ ≥ не може залишатис¤ Їдиним засобом прогнозу. «важаючи на все, обдарован≥сть ¤к симптомокомплекс найб≥льше загальних передумов до розвитку таланта може бути в≥днесена до индивидному р≥вн¤ ≥ндив≥дуальност≥, що спираЇтьс¤ на конституц≥ональний базис (маючи у вид≥, у першу чергу, особливост≥ нервовоњ системи).

Ѕагато автор≥в висловлюють точку зору, що сп≥вв≥дношенн¤ обдарованост≥ ≥ талановитост≥ випливаЇ рассматривать ¤к сп≥вв≥дношенн¤ б≥льш загального ≥ б≥льш спец≥ального. ” цьому випадку обдарован≥сть Ї чинник некоей загальноњ спроможност≥ до творчост≥, а талант виступаЇ у вид≥ особливого вим≥ру в розвитку спец≥альних спроможностей. ќчевидний зв'¤зок ц≥Їњ г≥потези з у¤вленн¤ми про природу ≥нтелекту, у ¤кому вид≥л¤ютьс¤ загальний ≥ спец≥альн≥ чинники. ѕерспективною Ї ≥ точка зору Ѕ.ћ.“еплова (1986), що, усупереч традиц≥йним у¤вленн¤м про одноб≥чн≥сть таланта, вважав, що "талант ¤к такий багатосторонн≥й" (див. Ћейтес, 1997). Ќе менше ≥стотним рекомендуЇтьс¤ по¤сненн¤ розходжень м≥ж обдарован≥стю ≥ талановит≥стю з позиц≥й генетично-в≥кових зм≥н, коли перше виступаЇ лише у вид≥ потенц≥йного компонента, природноњ передумови, а друге - ¤к актуал≥зуючий п≥д впливом життЇвого досв≥ду процес.

ћожлив≥сть дос¤гти видатних результат≥в обумовлена не т≥льки р≥внем розвитку загальних ≥ спец≥альних зд≥бностей, але, насамперед, њхн≥м сп≥вв≥дношенн¤м з ≥ншими ≥ндив≥дуальними властивост¤ми (у першу чергу мотивац≥йними чинниками) ≥ наданими середовищем можливост¤ми (√ржибкова, 1988). ” багатом≥рних модел¤х таланту п≥дкреслюЇтьс¤ ≥нтерактивний характер взаЇмод≥њ м≥ж особист≥сними передумовами, когн≥тивними ≥ екопсихолог≥чними перем≥нними {Ќе11еr, 1986).

”се б≥льш очевидним стаЇ зв'¤зок таланта з особливост¤ми особистост≥.  онцентроване вираженн¤ ц¤ точка зору одержуЇ, наприклад, у концепц≥њ креативной активност≥ особистост≥ (Ѕого¤вленска¤, 1983), в≥дпов≥дно до ¤коњ можна говорити про ≥снуванн¤ особливого симптомокомплекса (типу) властивостей, що благопри¤тствуют розвитку таланта. “ак≥, наприклад, прагненн¤ вийти за меж≥ нормативноњ активност≥, що в≥дпов≥даЇ конструкту "пошуковоњ активност≥" (јршавский, –отенберг, 1976; –отенберг, јршавский, 1984) ≥ "пошуку в≥дчутт≥в" (Zuckerman, 1994). ƒан≥ багатьох ≥нших досл≥джень також дозвол¤ють розгл¤дати талановит≥сть ¤к перем≥нну, пов'¤зану з особист≥стим р≥внем у структур≥ ≥ндив≥дуальних властивостей.

1	2	3

Ќазва: ≤ндив≥дуальн≥ особливост≥ у зд≥бност¤х людей
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (3191 прочитано)