–ел≥г≥¤ > јскетичн≥ моменти у рел≥г≥йно-ф≥лософських погл¤дах стародавн≥х грек≥в

јскетичн≥ моменти у рел≥г≥йно-ф≥лософських погл¤дах стародавн≥х грек≥в

ƒжерельною базою аскези у рел≥г≥йно-ф≥лософських погл¤дах стародавн≥х грек≥в ¤вл¤ютьс¤ письмов≥ прац≥ грецьких ф≥лософ≥в, ≥сторик≥в, ритор≥в, драматург≥в, письменник≥в тощо. ≤стор≥¤ √еродота (484-425 рр. до –.’.) присв¤чена греко-перським в≥йнам ≥ висв≥тлюЇ найр≥зноман≥тн≥ш≥ в≥домост≥ географ≥чного, етнограф≥чного характеру. ≤стор≥¤ ‘ук≥д≥да (460-400 рр. до –.’.), сучасника √еродота, написана в час розкв≥ту јф≥н ≥ присв¤чена ѕелопоннеськ≥й в≥йн≥, котру вели јф≥ни ≥ —парта за гегемон≥ю у √рец≥њ.  сенофан (430-355 рр. до –.’.) палкий прихильник —парти, продовжуЇ працю ‘ук≥д≥да ≥ описуЇ економ≥чне, зовн≥шньопол≥тичне, культурне житт¤ грек≥в. ƒуже важлив≥ прац≥ ф≥лософа ѕлатона саме ф≥лософського, морально-аскетичного та рел≥г≥йного характеру, ¤к монолог Ц Ујполог≥¤ —ократаФ, 34 бес≥ди (д≥алоги) ≥з котрих, ¤к вважають досл≥дники 23 д≥йсних, 11 сумн≥вних ≥ 13 лист≥в ≥з котрих б≥льш≥сть сумн≥вних. ћайже вс≥ твори ѕлатона написан≥ в художньо-д≥алог≥чн≥й форм≥. ” ѕлатона були ≥ Уусн≥ пропов≥д≥Ф, наприклад Уѕро благоФ, що розрахован≥ дл¤ посв¤чених, але не збереглись. —л≥д в≥дзначити де¤к≥ д≥алоги написан≥ ѕлатоном п≥д час навчанн¤ у —ократа, скаж≥мо, УЋахесФ про мужн≥сть, У’арм≥дФ про благорозумн≥сть, УЋ≥с≥сФ про любов ≥ дружбу, У р≥тонФ про повинн≥сть, У™вт≥фронФ про благочест¤, У≈вт≥демФ ≥ У√ипп≥й ћеншийФ критика соф≥ст≥в, УѕротагорФ про ¤зичницьких грецьких бог≥в та добр≥ д≥ла, початок УƒержавиФ про справедлив≥сть, до ц≥Їњ групи працю раннього ѕлатона в≥дносить с¤таокж монолог Ујполог≥¤ —ократаФ тощо. јристотель (384-322 рр. до –. ’.) написав багато праць р≥зноњ тематики, досл≥дники розд≥люють њх на в≥с≥м груп. « ≥сторичних праць јристотел¤ в≥дома Ујф≥нська пол≥т≥¤Ф висв≥тлюЇ ≥стор≥ю аф≥нськоњ демократ≥њ V i IV в≥к≥в. ‘≥лософськ≥, моральн≥, психолог≥чна прац≥, що м≥ст¤ть у соб≥ аскетичн≥ елементи наступн≥. У≈вдемФ про в≥чн≥ ≥дењ ≥ реч≥ чуттЇвого св≥ту, смертн≥сть т≥ла, безсмерт¤ душ≥, втрату душ≥, знанн¤ про в≥чн≥ реч≥ в результат≥ њњ т≥лесного вт≥ленн¤ (перевт≥ленн¤ душ≥) тощо. √оловна ф≥лософська прац¤ јристотел¤ Ц Ућетаф≥зикаФ, психолог≥чна прац¤ Уѕро душуФ, моральн≥ прац≥ Ун≥комхова етикаФ, У≈вдемова етикаФ ≥ У¬елика етикаФ тощо. ѕлутарх (46-127 рр. по –.’.) описав б≥ограф≥њ ≥ прац≥ давн≥х автор≥в, що не д≥йшло до нас. ¬елике значенн¤, ¤к джерела мають поеми √омера У≤л≥адаФ, Уќд≥ссе¤Ф, ¤к≥ були написан≥ (V≤≤≤ ст. до –.’) але висв≥тлюють економ≥ку, ≥деолог≥ю √рец≥њ епохи ’≤-≤’ ст. до –. ’. ѕоеми √ес≥ода У“руди ≥ дн≥Ф ≥ У“еогон≥¤Ф описують родов≥д бог≥в. ѕрац≥ траг≥чних поет≥в ≈сх≥ла, —офокла, ≈врип≥да в≥ддзеркалюють складне сусп≥льне, пол≥тичне житт¤ грек≥в в класичну епоху. ѕромови оратор≥в (ритор≥в) ƒемосфена (384-322 рр. до –.’.), Ћ≥с≥¤, висв≥тлюють злобу дн¤. ÷≥нна прац¤ У√еограф≥¤Ф географа —тратона (перша половина ≤ ст. по –.’.) м≥стить матер≥али не т≥льки про природн≥ дан≥ р≥зних крањн, але ≥ про житт¤ њх народ≥в. ≤з сучасних досл≥дник≥в прац≥ ¤ких використан≥ в дан≥й стат≥ сл≥д в≥дзначити саме так≥: „анишева ј., «ел≥нського  ., “омсона ƒж., ћаковельського ћ., ЋурьЇ —., –ассела Ѕ. « вище наведених джерел ≥ досл≥джень, жодна прац¤ не розкриваЇ в повнот≥ аскетичноњ тематики, але тим не менше вс≥ джерела в б≥льш≥й чи менш≥й м≥р≥ подають багатий матер≥ал з аскетизму стародавн≥х грек≥в, що даЇ змогу в дан≥й стат≥ висв≥тлити ширшу ц≥л≥сну картину аскетичноњ проблематики давн≥х грек≥в ≥ показати реальне значенн¤ аскези в житт≥ давньогрецького сусп≥льства, в чому ≥ пол¤гаЇ новизна даноњ прац≥.

—тародавньогрецьк≥ ≥ стародавньоримськ≥ в≥руванн¤ були тим ≥сторичним контекстом, у ¤кому складалас¤ Ѕ≥бл≥¤ ≥ рел≥г≥¤ ’риста, вступивши тут з ¤зичницькою спадщиною в особливо напружен≥ ≥ складн≥ стосунки. ƒосить згадати повстанн¤ ћаккавењв проти јнт≥оха ≈п≥фана, ¤кий нам≥р¤вс¤ знищити рел≥г≥ю ягве, або гон≥нн¤ на христи¤н в епоху пануванн¤ –иму. –азом з тим, в≥д жодноњ ≥ншоњ культури христи¤нство не вз¤ло в област≥ ф≥лософ≥њ, науки ≥ мистецтва б≥льше, н≥ж в≥д культури античного сусп≥льства. ¬з¤то було так багато, що де¤к≥ антихристи¤нськи й антисем≥тськи налаштован≥ вчен≥ проголошували нав≥ть, що христи¤нство майже н≥чим не зобов'¤зане —тарому «ав≥тов≥ ≥ чи ледве не вс≥м Ц рел≥г≥њ ¤зичницькоњ √рец≥њ [1]. ™ також спекул¤тивн≥ за¤ви про те, що виникненн¤м своњм христи¤нське чернецтво зобов'¤зане не ст≥льки власн≥й духовн≥й баз≥, ск≥льки впливов≥ аскетичних практик елл≥н≥зованого ™гипту. ¬се це змушуЇ нас в дан≥й статт≥ поставитис¤ до питанн¤ про м≥сце аскетизму в рел≥г≥йному житт≥ античност≥ з особливою увагою: необх≥дно розс≥¤ти забобони, що накопилис¤, ≥ помилков≥ думки ≥ показати реальне значенн¤ ≥ реальну м≥ру впливу античноњ культури на христи¤нство, зокрема Ц в област≥ питанн¤ про аскетизм.

√рецьке слово аскезис (Тάσκησις) походить в≥д слова Тaskέω Ц вправно переробл¤ти, обробл¤ти груб≥ матер≥али, вправл¤тис¤ в ц≥й справ≥ (пор≥вн. наше випробуванн¤, випробуваний). —лово аскетизм означало у св≥й час процес художньоњ ≥ техн≥чноњ обробки шк≥ри, однак згодом стало вживатис¤ дл¤ позначенн¤ ф≥зичних вправ, загартуванн¤, г≥мнастики атлет≥в, що вправл¤ли ≥ розвивали своЇ т≥ло ≥ дотримували строгого, пом≥рного способу житт¤, чому ≥ стали називатис¤ Тασκηταί. “аким чином, Ђаскетизмомї греки стали в к≥нцевому п≥дсумку називати загартовуванн¤ ≥ вправи, необх≥дн≥ дл¤ усп≥шного змаганн¤ та боротьби на арен≥[1] . —лово набуло значенн¤: вправа, практичне вивченн¤, практика, подвижництво, певний спос≥б житт¤, вихованн¤ чесноти [2, с. 247Ц248].

«годом, завд¤ки ф≥лософам, смисл слова доповнивс¤ духовно-моральним зм≥стом: аскеза Ц це вихованн¤ духу й вол≥, що включаЇ, зокрема, стриманн¤, самообмеженн¤. –ел≥г≥йний зм≥ст у пон¤тт¤ внос¤ть уже п≥фагор≥йц≥, а головним ≥ основним його робить уперше ‘≥лон ќлександр≥йський (I ст.). ÷е найближчий попередник христи¤нського трактуванн¤: у нього аскеза Ц це необх≥дна умова шл¤ху м≥стичного гносису, сходженн¤ ≥ спогл¤данн¤ Ѕога; вона виражаЇ в≥дкиданн¤ чуттЇво-матер≥ального св≥ту ≥ вимагаЇ боротьби з ним, зовн≥шньоњ ≥ внутр≥шньоњ [3, с. 4].

’оча, строго кажучи, етимолог≥¤ сл≥в Тaskέω (Ђвправл¤ти, вправл¤тис¤, займатис¤ї), Тάσκησις (Ђвправаї), Тάσκητης (Ђборець, атлетї) залишаЇтьс¤ багато в чому загадковою, в п≥зн≥й античн≥й л≥тератур≥ вони ч≥тко набули трьох основних значень: 1) смислу ф≥зичного (вправа т≥ла); 2) смислу морального (вправа розуму ≥ вол≥); 3) смислу рел≥г≥йного [4, с. 9].

ѕерше значенн¤ переважало в б≥льш древн≥х пластах стародавньоњ грецькоњ словесност≥ (√еродот, ‘ук≥дид ≥ ≥нш≥), а друге почало набувати прав громад¤нства, починаючи з  сенофонта ≥, особливо в соф≥ст≥в [4, с. 9-10]. ѕеренесенн¤ пон¤тт¤ вправи Ц Ђаскетизмуї Ц з т≥ла на душу, з г≥мнастики на моральну д≥¤льн≥сть могло статис¤ за законом простоњ аналог≥њ. ¬ ус¤кому раз≥, у ф≥лософ≥в стоњчноњ школи слово Тάσκησις стало вживатис¤ вже в специф≥чно моральному зм≥ст≥ Ц у зм≥ст≥ моральноњ вправи в чеснот≥ та здержливост≥ [7, с. 113-114]. ” вс≥х прихильник≥в названоњ школи, в≥д «енона до ≈п≥ктета, даний терм≥н грав уже опорну роль, хоча пор¤д з ним вживалис¤ ≥ синон≥м≥чн≥ вирази: γυμνάζειν, μελετάν, Тαγωνίζεσθαι. “аким чином, уже в класичному слововживанн≥ Тάσκησις набуваЇ зм≥сту широкого ≥ вузького, Ц об≥ймаЇ ≥ почуттЇву, ≥ духовну сфери, в≥дт≥нюЇ напругу, зусилл¤, працю дл¤ зд≥йсненн¤ ¤коњ-небудь мети [3, с. 3-4]. ћовою п≥зн≥ших ф≥лософ≥в воно стало означати вправу духовну: зан¤тт¤ наукою й особливо моральну дисципл≥ну [8, с. 54].

ѕроблиски аскетизму, в розум≥нн≥ моральноњ д≥¤льност≥, стали ви¤вл¤тис¤ в √рец≥њ досить рано, хоча й п≥зн≥ше, н≥ж в ≤нд≥њ чи ™гипт≥.

Ќародна (доол≥мп≥йська) рел≥г≥¤ стародавн≥х грек≥в, видно, знала аскетизм. —уд¤чи з де¤ких нат¤к≥в у древн≥х поет≥в, тут ≥снували певн≥ аскетичн≥ установки й очищувальн≥ обр¤ди, однак усе це не поЇднувалос¤ з чимось вищим, н≥ж очищенн¤ т≥ла, що личить благочестивому вчинков≥.

” де¤ких грецьких державах аскетизм став принциповою установкою, життЇвою концепц≥Їю, хоча це ≥ не визначалос¤ пр¤мо рел≥г≥йними в≥руванн¤ми. ƒосить згадати —парту, Їдиним зан¤тт¤м дл¤ ¤коњ була в≥йна. ’воробливих д≥тей умертвл¤ли; ≥нш≥ з 6 рок≥в виховувалис¤ в казармах, в≥д≥рван≥ в≥д с≥мТњ ≥ материнського тепла. ѓх не годували, ≥ њжу соб≥ вони добували злод≥йством; тренувалис¤ вони на вбивствах беззахисних раб≥в-≥лот≥в. ѕриблизно в такому ж дус≥ виховували ≥ д≥вчат; у нар≥зних гуртожитках заохочувалас¤ одностатева любов. ≈моц≥њ виражати не дозвол¤лос¤. ¬≥домо, що хлопчик-спартанець, ¤кий сховав п≥д сорочкою лисен¤, помер у строю в≥д того, що зв≥рок прогриз йому жив≥т, але не видав н≥ звуку.

” доф≥лософський пер≥од (VIII-VII ст. до –.’.) у √омера ми бачили лише одну чесноту Ц мужн≥сть, ≥ один порок Ц бо¤гузтво [9, с. 108]. ” √ес≥ода, ¤кий жив стор≥чч¤м п≥зн≥ше, в повчальн≥й поем≥ Ђ“руди ≥ дн≥ї[2] виражений уже ц≥лий моральний кодекс, ¤кий зводитьс¤ до дотриманн¤ м≥ри. √ес≥од вчить: Ђм≥ру в усьому дотримуй ≥ справи своњ вчасно робиї [9, с. 109; див.10, с. 297; 11, с. 185Ц201].

«годом рел≥г≥йн≥ системи стародавньоњ √рец≥њ опин¤ютьс¤ п≥д сильним впливом ф≥лософ≥њ. ‘≥лософи витлумачували аскетизм ¤к шл¤х дос¤гненн¤ гармон≥њ, ¤к ур≥вноважен≥сть т≥ла ≥ душ≥, шуканн¤ чесноти; ¤к зас≥б зробитис¤ Ђбогомї, тобто, ≥стотою, в≥льною в≥д страждань. јскетична тенденц≥¤ вимальовуЇтьс¤ досить ч≥тко в б≥ограф≥¤х ледь чи не вс≥х античних ф≥лософ≥в, що в≥дбилос¤ в л≥тературних пам'¤тниках (твори √омера, √еродота, ‘ук≥дида, ѕлатона)[3] .

1	2	3	4	5

Ќазва: јскетичн≥ моменти у рел≥г≥йно-ф≥лософських погл¤дах стародавн≥х грек≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4233 прочитано)