–ел≥г≥¤ > јскетичн≥ моменти у рел≥г≥йно-ф≥лософських погл¤дах стародавн≥х грек≥в

¬загал≥ ж ф≥лософ≥¤ грек≥в, руйнуюча традиц≥йну м≥фолог≥ю, багато в ч≥м спри¤ла встановленню погл¤ду на аскетизм ¤к на повед≥нку, г≥дну мудроњ людини. Ѕагато в чому це визначено Ђс≥мома мудрец¤миї ƒревньоњ √рец≥њ. ƒ≥оген Ћаерц≥й пов≥домл¤Ї, що ≥мена Ђсеми мудрец≥вї були оф≥ц≥йно проголошен≥ в јф≥нах при јрхон≥ ƒамас≥њ (582 р. до –.’.) [9, с. 119Ц120].

“ут простежуЇтьс¤ зародженн¤ давньогрецькоњ етики. «вичайно, етика Ц наука про моральн≥сть, а не сама моральн≥сть, але моральна самосв≥дом≥сть Ц це вже початок етики. ¬ основ≥ етичних норм, що складалис¤, лежав один важливий принцип. ¬≥н був ч≥тко виражений уже поетом √ес≥одом: Ђм≥ру в усьому дотримуй!ї. “ому зло розум≥лос¤ ¤к безм≥рн≥сть, а благо Ц ¤к пом≥ркован≥сть. „ас д≥¤льност≥ Ђсеми мудрец≥вї Ц к≥нець VII ≥ початок VIV стол≥тт¤ до –.’. ћудр≥сть Ђсеми мудрец≥вї не можна в≥днести н≥ до науки, н≥ до м≥фолог≥њ. ÷е чисто життЇва, практична мудр≥сть, ¤ка дос¤гла високого ступен¤ узагальненн¤ в стислих виразах. ÷≥ афоризми або гноми користувалис¤ великою попул¤рн≥стю.

ѕерший вид гном Ц моральн≥ сентенц≥њ. ћоральну безм≥рн≥сть греки усв≥домлювали ¤к розбещен≥сть ≥ називали Ђгюбр≥сї Ц нагл≥сть, нахабн≥сть, зухвал≥сть, брутальн≥сть, знущанн¤. «в≥дси так≥ гноми, ¤к висл≥в —олона: Ђн≥чого надм≥ру!ї або висл≥в  леобула Ц Ђм≥ра Ц найкращеї. ” цьому ж род≥ поради Ѕианта Ц Ђговори до реч≥ї, ’≥лона Ц Ђне дозвол¤й своњй мов≥ випереджати св≥й розумї, ѕ≥ттака Ц Ђзнай св≥й часї ≥ т.д. ”с≥ ц≥ гноми служили гармон≥зац≥њ стосунк≥в м≥ж людьми шл¤хом самообмеженн¤.

ƒругий вид гном Ц це м≥ркуванн¤ масштабу б≥льшого, н≥ж просто моральн≥ рекомендац≥њ. —юди, наприклад, в≥дноситьс¤ гнома Ђп≥знай самого себе!ї. ¬она мала не т≥льки моральний, але й св≥тогл¤дно-ф≥лософський, метаф≥зичний зм≥ст, ¤кий щоправда, був розкритий у вс≥й його глибин≥ лише —ократом у V стол≥тт≥ до –.’. ¬ислови Ђн≥чого надм≥руї ≥ Ђп≥знай самого себеї були нав≥ть вис≥чен≥ над входом у дельф≥йський храм јполлона.

—л≥д особливо зазначити, що грецька ф≥лософ≥¤ сл≥дом за поез≥Їю й образотворчим мистецтвом своњм в≥льнодумством руйнувала основи того нањвного м≥фолог≥зму, ¤кий лежить в основ≥ пол≥тењстичних рел≥г≥й стародавност≥. јнтропоморф≥зм, ¤кий вона вносила (Ђлюдина Ц м≥ра вс≥х речейї, ¤к говорив јнаксагор), руйнував у¤вленн¤ про н≥бито Ђзв≥ринуї, Ђне-людськуї природу божества, ¤к≥ беруть початок з епохи мисливського тотем≥зму Ц в ус¤кому раз≥, саме антропоморф≥зм сильно в≥др≥зн¤Ї рел≥г≥ю грек≥в в≥д ус≥х ≥нших пол≥тењстичних систем стародавност≥ з њх зв≥ропод≥бними богами [12, с. 123]. ” грецькому ф≥лософствуванн≥ ви¤вл¤Їтьс¤ прагненн¤ подолати грубу розгнуздан≥сть повед≥нки, властиву ¤зичництву взагал≥. “им самим воно створювало певн≥ передумови дл¤ майбутньоњ перемоги христи¤нства.

Ќа першому м≥сц≥ тут сто¤ть, безумовно, п≥фагор≥йц≥ (орф≥ки). ѕер≥од житт¤ ѕ≥фагора Ц к≥нець VI-початок V стол≥тт¤ до –.’. ѕ≥фагор заснував свою ф≥лософську школу, що довго ≥снувала п≥сл¤ його смерт≥ ≥ служила розсадником моральних ≥стин ≥ аскетичного поводженн¤ ¤к серед безпосередньо п≥фагор≥йц≥в, так ≥ в античному сусп≥льств≥ взагал≥.

—в≥дченн¤ св¤тих отц≥в-аскет≥в, наприклад, преподобного Ќ≥ла —инайського, п≥дтверджують ≥снуванн¤ серед п≥фагор≥йц≥в особливого роду подвижництва або, ¤к виражаЇтьс¤ автор, Ђлюбомудри¤ї (ф≥лософ≥њ) [13, с. 1-2].

–ано створена греками цив≥л≥зац≥¤ наклала на њхнЇ поводженн¤ в≥дбиток особливоњ стриманост≥ Ц досить згадати знаменитий ар≥стотел≥вський принцип Ђзолотоњ серединиї. Ђ÷ив≥л≥зована людина готова заради майбутн≥х задоволень перенести стражданн¤ в сьогоденн≥, нав≥ть ¤кщо ц≥ задоволенн¤ досить в≥ддален≥ї [14, с. 33].

—воЇр≥дною в≥ддушиною став запозичений з варварськоњ ‘рак≥њ вакх≥чний культ, що компенсуЇ ранню втрату перв≥сноњ розгнузданост≥ ≥ стимулюЇ ≥нтерес до прим≥тивного ≥ перв≥сного. ¬ рамках цього культу, що припускаЇ ентуз≥азм сп'¤н≥нн¤ ≥ шаленства, стародавний грек бачив шл¤х до в≥дновленн¤ Їдност≥ з божеством, в≥дкидаючи пом≥рн≥сть ≥ розсудлив≥сть Ђаполлон≥чногої початку грецькоњ культури. –азом з тим, ц¤ розгнуздан≥сть була в очах ф≥лософа-п≥фагор≥йц¤ лише сходинкою п≥знанн¤, що веде до майбутнього самозреченн¤ й аскетизму.

ћ≥фолог≥¤ приписуЇ встановленн¤ вакх≥чного культу поетов≥ ќрфею. ќрф≥зм у його джерелах був пов'¤заний, ймов≥рно, з аскетично-екстатичними установками Їгипетськоњ жрецькоњ традиц≥њ (ѕ≥фагор, ¤кий встановив орф≥чний культ бував у ™гипт≥ ≥ багато чого в≥дт≥л¤ почерпнув).„асто згадуване в зв'¤зку з вакх≥чним культом сп'¤н≥нн¤, однак, було скор≥ше словесним символом Ђентуз≥азмуї, тобто, злитт¤ з божеством, ¬акхом. ¬акх≥чний екстаз мисливс¤ шл¤хом дос¤гненн¤ небесного начала. јле оск≥льки в м≥фолог≥њ орф≥к≥в ¬акх (ƒ≥он≥с) був роздертий на шматки титанами, то в орф≥чний культ ув≥йшла варварська церемон≥¤ роздиранн¤ на шматки живого козла ≥ поњданн¤ його сирого м'¤са (козел символ≥зував ƒ≥он≥са, ¤кого роздирали титани; з'њвши бога, вони оволод≥вали божественним началом). ¬≥д Їгипт¤н, мабуть, була запозичена обр¤дов≥сть похованн¤, що включаЇ таблички, повчаюч≥ померлого, ¤к дос¤гти потойб≥чного св≥ту ≥ що говорити, щоб ур¤туватис¤ (в одн≥й табличц≥ Ї така фраза: Ђѕрив≥т тоб≥, що пережив стражданн¤... « людини ти став богомї).

якщо дл¤ √омера земне житт¤ важлив≥ше загробного, то дл¤ орф≥к≥в навпаки. ѕ≥фагор в≥рив у переселенн¤ душ≥. ¬≥н н≥бито знав про своњ минул≥ вт≥ленн¤ ≥ мислив себе сином божества. «в≥дси виводив, що ≥снуЇ три види розумних ≥стот: бог, людина ≥ Ђпод≥бн≥ ѕ≥фагоруї Ц останн≥ поход¤ть з нас≥нн¤ кращого н≥ж людське [9, с. 142]. Ѕуло висунуте пон¤тт¤ благородства, ¤ке поширюЇтьс¤ насамперед на св¤того й мудрец¤.

ќрф≥ки вважали людину нап≥внебесною-нап≥вземною ≥стотою, т≥ло Ц гробницею душ≥; чистота житт¤ спри¤ла множенню Ђнебесногої начала. ¬они в≥рили, що душу чекаЇ посмертне випробуванн¤, ≥ прагнули до стриманн¤ й очищенн¤ в земному житт≥. ” число способ≥в очищенн¤ дл¤ найб≥льш посл≥довних орф≥к≥в входило невживанн¤ тваринноњ њж≥ (за вин¤тком описаного вище ритуалу роздиранн¤ козла). –¤туванню в≥д прокл¤тт¤ неск≥нченних в≥дроджень служили очищувальн≥ обр¤ди орф≥к≥в, сам њхн≥й пом≥рний спос≥б житт¤ в громад≥. ќрф≥ки не вбивали живих ≥стот. ¬они були вегетар≥анц¤ми [9, с. 116; див. 15, с. 262; 16, с. 227-228]. ≤снуЇ думка, що в орф≥зм≥ сильно про¤вл¤Їтьс¤ також вплив ≥нд≥йськоњ м≥фолог≥њ.

Ќезважаючи на свою пол≥тичну активн≥сть, п≥фагор≥йц≥ понад усе ц≥нували спогл¤дальний спос≥б житт¤, житт¤ мудрец¤. —ам спос≥б житт¤ мав св≥тогл¤дн≥ основи Ц в≥н випливав з њхнього у¤вленн¤ про космос ¤к упор¤дковане й симетричне ц≥ле. јле краса космосу в≥дкривалас¤ не вс≥м. ¬она доступна лише тим, хто веде правильний спос≥б житт¤ [9, с. 141; див.10, с. 1007Ц1008].

“аким чином п≥фагор≥йц≥ вчили, що гармон≥¤ Ц основа ≥снуванн¤, основа житт¤. ƒе немаЇ гармон≥њ, там немаЇ житт¤. «в≥дси, у свою чергу, виходить, що практичне завданн¤ людини пол¤гаЇ в облаштуванн≥, зг≥дно з пон¤тт¤м гармон≥њ, житт¤ спочатку ≥ндив≥дуального, а пот≥м сусп≥льного. ѕроцес дос¤гненн¤ ц≥Їњ гармон≥њ Ї чеснота.

ѕ≥фагор≥йський спос≥б житт¤ спиравс¤ на ≥Їрарх≥ю ц≥нностей. Ќа перше м≥сце в житт≥ п≥фагор≥йц≥ ставили прекрасне й благопристойне, на друге Ц виг≥дне й корисне, на третЇ Ц приЇмне. ƒо прекрасного й благопристойного п≥фагор≥йц≥ в≥дносили в першу чергу науку [9, с. 140], вважаючи њњ ел≥тним зан¤тт¤м, спри¤ючим зв≥льненню в≥д круговороту народженн¤ ≥ найважлив≥шим засобом очищенн¤ людини. ѕ≥фагор недарма прославивс¤ ¤к великий математик, ¤кий абсолютизував пон¤тт¤ числа (Ђвс≥ реч≥ суть числаї). ¬≥н пом≥тив, що число Ц м≥ра всього сущого, що ¤вище ≥ його ¤к≥сть визначаЇтьс¤ через к≥льк≥сть, ≥ за¤вив, що Ђчисло.. волод≥Ї речамиї [9, с. 134; див. 15, с. 276]. «в≥дси ≥ прагненн¤ точно обчислити, що ¤краз личить мудрецев≥.

ѕ≥фагор≥йц≥ вважали, що видим≥ матер≥альн≥ реч≥ Ц ≥люзорн≥ ≥ що сл≥д розвивати в соб≥ почутт¤ небесного. —татут п≥фагор≥йського союзу визначив умови прийому до союзу ≥ спос≥б житт¤ його член≥в. ” союз приймалис¤ особи чолов≥чоњ ≥ ж≥ночоњ стат≥ (зрозум≥ло, т≥льки в≥льн≥), ¤к≥ витримали багатор≥чну перев≥рку своњх розумових ≥ моральних ¤костей. ¬ласн≥сть була сп≥льною, при вступ≥ в союз ус≥ здавали свою власн≥сть особливим економам. ” союз≥ було два ступен≥: акусматики (послушники), ¤к≥ засвоювали знанн¤ догматично, ≥ математики (вчен≥), ¤к≥ займалис¤ складн≥шими питанн¤ми. ѕ≥фагор≥йський союз був закритою орган≥зац≥Їю, а його вченн¤ Ц таЇмним.

ѕ≥фагор≥йц≥ вставали до сходу сонц¤. ѕрокинувшись, вони йшли на берег мор¤ зустр≥чати сонце. ѕот≥м вони обм≥рковували майбутн≥ справи, робили г≥мнастику, трудилис¤. ¬вечер≥ вони влаштовували сп≥льне купанн¤, п≥сл¤ чого вс≥ разом вечер¤ли ≥ зд≥йснювали Двозли¤ниеФ (вилив почутт≥в) богам. ѕот≥м сл≥дувало сп≥льне читанн¤. ѕеред сном п≥фагор≥Їць усв≥домлював попередн≥й день: Ђ≤ не можна було прийн¤ти очима спок≥йними сну, поки трич≥ не продумаЇш минулий день: ¤к ¤ його прожив? що ¤ зробив? ¤кий м≥й обовТ¤зок залишивс¤ невиконаним?ї [9, с. 141].

¬ основ≥ п≥фагор≥йськоњ етики лежало вченн¤ про Ђналежнеї. ЂЌалежнеї Ц це перемога над пристраст¤ми, це п≥дпор¤дкуванн¤ молодших старшим, це культ дружби ≥ товаришуванн¤ (своњ корен≥ мало в орф≥чн≥й громад≥), нарешт≥ Ц це шануванн¤ ѕ≥фагора. ¬елику увагу п≥фагор≥йц≥ прид≥л¤ли медицин≥, психотерап≥њ ≥ проблем≥ д≥тонародженн¤. ¬они розробл¤ли прийоми пол≥пшенн¤ розумових зд≥бностей, ум≥нн¤ слухати й спостер≥гати. ¬они розвивали свою пам'¤ть, ¤к механ≥чну, так ≥ смислову (останн¤ можлива лише в тому випадку, коли в систем≥ знанн¤ знайден≥ визначальн≥ начала).

ћетою п≥фагор≥йськоњ школи Ї вихованн¤ в њњ член≥в самовладанн¤, моральноњ ур≥вноваженост≥, гармон≥њ т≥ла ≥ душ≥.  ращими засобами дл¤ дос¤гненн¤ школою ц≥Їњ мети вважалас¤, з одного боку, утриман≥сть, що розум≥лас¤ ≥ в ф≥зичному, ≥ в духовному сенс≥, ≥, з другого боку Ц музика, ¤к зас≥б, заспокоюючий бунт≥вний настр≥й людини.

1	2	3	4	5

Ќазва: јскетичн≥ моменти у рел≥г≥йно-ф≥лософських погл¤дах стародавн≥х грек≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4233 прочитано)