Релігія > Іслам

Крім тілесного посту, потрібне й моральне утримання: негоже сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів – блюзнірство, осуд Мухамеда, образа духовної особи, які роблять піст недійсними і вимагають подвійного відшкодування.

Щодня перед сніданком мусульманин повинен промовити сакраментальну формулу (нійа), заявивши про намір постити й благати Аллаха благословити його в цьому. Без цього піст недійсний. У вільний час потрібно читати Коран.

У мечетях вдень і ввечері мулли читають проповідь. Колективно нічною молитвою відзначається ніч з 26 на 27 рамадана – ніч коли згідно з віровченням, з неба Мухам меду зійшов Коран.

У постах вечори чимось подібні на новорічну ніч. З настанням темряви спалахує ілюмінація. Світлові написи закликають правовірних бути богобоязливими, доброчесними, не скоювати грішних вчинків. Після трапези народ виходить на вулиці, жваво йде торгівля різними справами, фруктами, горіхами. Поступово нічне пожвавлення стихає. Народ розходиться по домівках: треба відпочити і встигнути ще поїсти після світанку, особливо якщо наступного дня чекає праця.

Останні дні рамадану присвячені генеральному прибиранню в помешканнях, установах, на вулицях. Усе це свідчить про підготовку до свята розговіння, яке завершує місячний піст. Воно припадає на перші три дні шавваля – десятого місяця за мусульманським календарем, які є вихідними. Це свято має різні назви – в арабських країнах - “ід – уль - фітр” (свято розговіння), “аль – ід - ульсаір” (мале свято). Малим його називають у Туреччині “кучук - байралє”, а в Середній Азії – “ураза - байрам”. Під час свята розговіння традиційним є обмін подарунками, придбання нових речей та вживання різноманітних ласощів. Турки називають це свято “солодким” (шекер - байрам). Друзі й знайомі ходять у гості один до одного, підлеглі роблять візити до керівництва, обов‘язково з подарунками. В останній день свята відвідують цвинтарі та згадують померлих родичів. Благодійні установи допомагають нужденним.

Також під час цього свята віруючий повинен згідно з правилами ісламу, звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване “пощення свята переживу” – дітр-садака.

Хаджах (паломництво до Священних Місць Ісламу).

Кожний повнолітній мусульманин, якщо він не хворий і має кошти має здійснити обряд, хоча б раз за життя, хаджах – відвідати Мекку, священне місце ісламу. Після того він отримує право на титул “хаджаси”. Літня чи хвора людина може відправити замість себе кого - не будь, іншого, забезпечивши фінансово мандрівку.

До Мекки вирушають на початку двадцятого місяця тому він має назву зусиль хадж аса. Святе місце ісламу можна відвідати й іншого місяця. Цей вид паломництва має назву улера – мале паломництво. Але воно не в такій шані, як хаджах. Перебування в Мецці триває до десяти діб.

Історія цього звичайно започаткована 631 році, коли Муха мед відвідав це місто після десяти років перебування в Медині. Тоді ж він здійснив ритуал поклоніння Каабі (тепер це головне святилище ісламу, споруда в центрі Заповідної мечеті в Мецці) та іншими місцевими святинями, чим канонізував язичницькі звичаї, ввівши їх до культу ісламу.

Територію Мекки вважають священною. Паломник виконує омивання усього тіла (гусль), одягає особливі речі (іхрам) – одяг з двох шматків тканини, один настячна (щось подібне до спідниці), другий покриває груди, ліве плече. Кінці цієї тканини зв‘язані з другого боку. Обидві шматки не повинні мати швів. Подвійний одяг існував в арабів ще до ісламу, він схожий на одяг євреїв. Взувати можна тільки сандалії. Голова залишається непокритою. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфумами.

Разом з чоловіками хадж можуть здійснювати їх дружини, що має бути засвідчено документально. Одяг паломниць повинен повністю прикривати їх фігуру, волосся має бути також покритим. Відкритими залишаються тільки руки і обличчя. До прийому трогам не тільки влада, духовенство, а й усі поселенці Мекки на час. Хаджу місто перетворює на гігантський двір.

Продане збираються в центрі міста біля Заповітної мечеті. У дворі її, крім карби знаходиться священне джерело Замзаги. Тут хаджі слухають проповіді, говорять молитви, обходять сім разів навколо Кааби. Кожен намагається поцілувати Чорний камінь чи хоча б доторкнутися до нього рукою. Потім починається біг між пагорбами Сада та Марва (за легендою коли Ізмаїла Хаджу (Агарі) бігала тут у пошуках води для свого сина.

Дев‘ятого дня паломники йдуть у долину Арафат, де відбувається головний обряд хаджу перебування біля скелі Арафат, де стояв пророк під час останніх відвідин Мекки. Тут можна сидіти, лежати, стояти, ховатися від спеки у наметах, але не ходити. Цього дня прочани повинні постити. Постять і віруючі, які не беруть участі у хаджі. На світанку самого зуль-хаджа пілігрими відвідують долину Мекка, де в давнину знаходились язичницькі ідоли, кидають каміння у місця, де вони стояли. Після цього святкового різання жертовних тварин починаються найбільше мусульманське свято – жертвопринесення. Це свято відзначається через 70 днів після закінчення урази. Центральною ритуальною дією курбаш – байрану є принесення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей день також здійснюється паломництво (хадж) до Мекки (Аравія).

В дні курбаш – байрану для жертвоприношень забирали найкращий скот. В це свято, за шаріатом, коза і вівця можуть бути заколотими “за гріхи” однієї людини, корова і бик – за семеро, а верблюд – за десятьох за ісламом пожертвування необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна минувши Сірат – міст, перекинутий над пеклом, він тонший за жіночий волос, гостріший за жало пера, шаблю і горячіший від вогню при вході на Сірат стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на курбан-байран. На них віруючі й перейдуть Сірат. Той, хто не приносив жертви самостійно не може перейти і утриматися на мості і впаде в пекло.

Після свята жертвопринесення прочани підстригають волосся та нігті (жінки відрізають невелике пасмо) й закопують їх у землю. Це ритуальне діяння починає вивільнення від стану іхраму. Потім всі повертаються до мекканської мечеті, обходять Каабу, пагорби Сада і Мавра. Хадж закінчено.

Багато прочан відвідують й Медину, щоб поклонитися гробниці Мухамеда. Додому вони повертаються у зеленій туніці, арабській бурмусі білій туніці. Цей одяг символізує вчинення хаджу. Коли прочани переступає рідний поріг у ній ріжуть жертовного барана, влаштовують святкову зустріч.

Оскільки не всім мусульманам доступний хадж, було прийнято кульмінаційну частину паломництва – жертвопринесення – здійснювати за місцем проживання, або там, де застане правовірного десятий день зу – ло – хаджа. У жертву приносять будь – яку худобу. Готують м‘ясні страви, влаштовують благородні трапези.

Цей обряд пов‘язаний з давньою легендою за якою прабатько арабів Ібрагім вигнав в пустелю улюбленого сина Ісмаїла та його матір – рабиню Хадасар (Агань). Аллах, щоправда не дав загинути їм від спраги: у пустелі вони знайшли колодязь з водою. Згодом навколо нього і виникла Мекка. Але Бог послав ще одне випробування Ібрагіму: звелів принести в жертву Ізмаїла. Коли Ібрагім підніс над сином ножа, Аллах дозволив замінити жертву ягням. Згодом Ібрагім з Ісмаїлом збудували у Мецці храм Каабу, де зберігався Чорний камінь, що впав з неба.

Мораль цієї легенди в тому, що людина повинна підкорятись волі Всевишнього, і тільки тоді матиме благословення. Легенда символізує і відмову від людських жертв, які приносили предки арабів.

Напередодні свята у мусульманських країнах відбуваються ярмарки тварин. Їх продають на спеціально відведених площах.

Худобу приносять у жертву не тільки на свято. Мусульманин, зарізавши ягня, роздає м‘ясо правовірним, сподіваючись, що в нагороду за це Аллах допоможе владнати йому свої справи. Коли родину відвідує бажаний гість, теж ріжуть ягня, а його кров‘ю змащують лоба гостя. І перед початком спорудження будинку мулла приносить у жертву ягня, повернувши його голову до Мекки, а кров‘ю змочує фундамент.

Чим більше жертв принесе мусульманин за життя, тим простіше йому буде потрапити до раю.

В ісламі багато свят та пам‘ятних дат відзначаються в нічний час. Це ніч присуду долі, ніч зачаття пророка, ніч його народження, ніч вознесіння пророка на небо.

Урада – байрам – свято розговіння, закінчення посту, яке справляється в перший день наступного за рамазаном місяця – шваля. Під час цього свята (воно триває три дні) віруючий повинен згідно з правилами ісламу, звітуватися за наступний піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване “почищення свята перериву” – дітр – садана.

Занят (сплата податку).

До п‘яти стовпів ісламу належить звичай збирання грошей у заможних членів мусульманської громади для роздачі їх бідним чи на користь мусульманського духовенства. В Корані це називається “очищення” (занят). Вважається, що у такий спосіб заможний очищається перед Аллахом за володіння надмірним багатством. Добровільне пожертвування.

Сенегат (обряд обрізання).

В ісламі існує обряд обрізання. Хлопчик має бути підрізаний від семи днів до 15 років. Але найчастіше обрізання роблять у 7-8 років, приурочуючи це до початку шкільних занять.

Обрізання передує підстригання волосся, перевірка на знання головних толитів. Хлопчика одягають у святковим постом зі стрічкою через плече, на якій написано “мамулах”(це те, що побажав Аллах). Його садовлять верхи коня , верблюда, у вірк обрізання – велике сімейне свято.

1	2	3	4

Назва: Іслам
Дата публікації: 2005-03-22 (5800 прочитано)