–ел≥г≥¤ > “еор≥њ походженн¤ рел≥г≥њ

÷е м≥стичне богоп≥знанн¤ Ї пров≥дним методом багатьох бого≠словських систем. ¬оно маЇ багатов≥кову ≥стор≥ю, особливо ¤ск≠рав≥ стор≥нки ¤коњ написан≥ на —ход≥, ¤к≥ ≥ тепер активно оброб≠л¤ютьс¤ неорел≥г≥¤ми сх≥дного походженн¤ ¤к за кордоном, так ≥ в наш≥й крањн≥.

ƒл¤ богослов≥в, ¤к≥ оперують лог≥чними м≥ркуванн¤ми ≥ ак≠тивно звертаютьс¤ до науки, м≥стика не виступаЇ впевненим сп≥льником нов≥тн≥х богословських побудувань. ќсь тому теоретизуюч≥ православн≥ богослови стримано ставл¤тьс¤ до м≥стич≠них концепц≥й.

в)ћонотењзм, пол≥тењзм, генотењзм. ѕри розгл¤д≥ проблем поход≠женн¤ рел≥г≥њ виникаЇ питанн¤ про те, в ¤ких бог≥в в≥рили на початку рел≥г≥њ люди? ¬ залежност≥ в≥д характеру ≥ складу ≥Їрар≠х≥чноњ побудови системи надприродних ≥стот, ¤кою оперуЇ кож≠на рел≥г≥¤ без вин¤тку, в рел≥г≥Їзнавств≥ вид≥л¤ють два типи рел≥г≥й: монотењстичн≥ ≥ пол≥тењстичн≥.

ћонотењстичн≥ рел≥г≥њ Ч це так≥, ¤к≥ будуютьс¤ на визнанн≥ одного, Їдиного Ѕога; ≥нш≥ надприродн≥ ≥стоти (ангели, св¤т≥, пророки тощо) Ч це посередники м≥ж Ѕогом ≥ людьми.

ѕл≥тењстичн≥ рел≥г≥њ в своњй ≥Їрарх≥њ мають певну, нав≥ть знач-ну к≥льк≥сть бог≥в р≥зних ранг≥в ≥ ваги, з своњм колом прав ≥ обов'¤зк≥в, сферою управл≥нн¤ ≥ д≥¤льност≥.

≤снуЇ ще (мне ¤вище в ≥Їрарх≥чн≥й оц≥нц≥ бог≥в: звичайно з великоњ к≥лькост≥ бог≥в не вид≥л¤вс¤ жоден, але в м≥ру потреби, коли в≥руючий звертавсь до ¤когось бога, в≥н оц≥нювавс¤ на той час ¤к головний. ÷е ¤вище д≥стало назву генотењзму.

г)јкадем≥чний тењзм. ” друг≥й половин≥ 19 ст. в рос≥йському бо≠гослов'њ виникла школа академ≥чноњ ф≥лософ≥њ, засновником ¤коњ був професор ћосковськоњ духовноњ академ≥њ ‘.ќ.√олубинський (1796Ч1854), ¤кий розробл¤в онтолог≥чн≥ проблеми, а також проблеми богоп≥знанн¤. …ого учень ¬. ƒ.  удр¤вцев-ѕлатонов (1828Ч1891) досл≥джував проблему походженн¤ рел≥г≥њ. ¬иникненн¤ рел≥г≥њ ѕлатонов вважаЇ можливим по¤снити д≥Їю двох джерел: 1) об'Їктивного, що пол¤гаЇ у впливов≥ Ѕога на дух людини, ≥ 2) суб'Їктивного, чим Ї засвоЇнн¤ людиною цього впли≠ву. ƒл¤ аргументац≥њ своЇњ точки зору  удр¤вцев посилаЇтьс¤ на теор≥ю вродженого знанн¤: у св≥домост≥ людини Ї знанн¤, ¤ке ≥снуЇ перед досв≥дом, незалежно в≥д практики. ¬оно виникаЇ тод≥, коли душа ще до народженн¤ т≥ла спогл¤даЇ сутност≥, що ≥снують за межами ф≥зичного св≥ту, або воно йде в≥д ¤когось јбсолюта, ¤кий через це знанн¤ ви¤вл¤Ї своЇ ≥снуванн¤.  уд≠р¤вцев м≥ркуЇ, що оск≥льки вроджен≥ ≥дењ Ї продуктом Ѕоже-ственоњ вол≥, вони, перш за все, мус¤ть м≥стити ≥дею Ѕога. ÷≥ ≥дењ Ї насл≥дком промислительного ставленн¤ Ѕога до св≥ту, ¤ке вклю≠чаЇ в себе не т≥льки творенн¤ його, але ≥ д≥¤нн¤ на дух людини в напр¤мку пов≥домленн¤ людин≥ ≥дей про себе, поруч з ≥де¤ми про ≥стину, добро тощо. ѕравда, така точка зору лишаЇ осто≠ронь в≥дпов≥дь на питанн¤ про те, а чи Ї вроджен≥ ≥дењ зла? ≤ ¤кщо Ї, то хто виражаЇ себе в цих ≥де¤х?

–озгл¤немо ≥нше питанн¤. „им по¤снити на¤вн≥сть нев≥рую≠чих в св≥т≥? ¬иходить, що у них нема вроджених ≥дей про Ѕога? ¬иходить, що вплив промислительноњ вол≥ був не досить енер≠г≥йним?

Ќа це  удр¤вцев в≥дпов≥даЇ: не сл≥д припускати, що вроджена ≥де¤ Ѕога з самого початку ≥снуЇ в св≥домост≥ кожноњ людини ¤к у¤вленн¤ або пон¤тт¤. ¬она не ≥снуЇ нав≥ть ¤к зд≥бн≥сть утворю≠вати пон¤тт¤ про Ѕога, чи ¤к вроджене прагненн¤ до неск≥нчен≠ного, чи ¤к потреба набутт¤ знань про Ѕога. ј так≥ припущенн¤ окрем≥ богослови висловлювали. «а думкою  удр¤вцева, вс≥ ц≥ припущенн¤ хибн≥, бо вони беруть за основу одноразову д≥ю Ѕожества на дух людини; п≥сл¤ цього ц¤ д≥¤ начебто припи≠н¤Їтьс¤. Ќасправд≥ ц¤ д≥¤ Ї пост≥йною, вона маЇ ¤вити чи в≥дкрити людському розуму Ѕога, тому ≥ зветьс¤ одкровенн¤м. ¬она маЇ характер в≥дкритт¤, прозр≥нн¤, натхненн¤. ќск≥льки одкровенн¤ грунтуЇтьс¤ на природних в≥дносинах м≥ж ≥стотою розумно-в≥льною ≥ “ворцем,  удр¤вцев зве його природним ≥ цим хоче уникнути звинуваченн¤ у м≥стицизм≥.

ћожлив≥сть одкровенн¤, за  удр¤вцевим, маЇ дв≥ посилки. ѕерша Ч це безмежн≥ зд≥бност≥ Ѕога, ¤кий може все, а також висока г≥дн≥сть людського розуму. ƒруга Ч це сам процес люд≠ського п≥знанн¤. ѕерша не потребуЇ доведенн¤, це справа в≥ри. ƒругу богослов трактуЇ в такому пор≥дку. ћи визнаЇмо д≥ю Ѕо≠жества першоджерелом рел≥г≥йноњ в≥ри. “од≥ сл≥д визнати, що в людськ≥й душ≥ с щось, що сприймаЇ цю д≥ю. ÷ей орган Ч розум людини? ¬≥н в≥др≥зн¤Їтьс¤ вщ розуму тим, що розум оперуЇ в≥дчут≠т¤м, що ≥дуть в≥д оточенн¤, ≥ на ц≥й основ≥ зд≥йснюЇ п≥знанн¤ св≥ту. ј от розум маЇ вищу ¤к≥сть, здатн≥сть в≥дданн¤, в≥дчутт¤ надчуттЇвого, тобто надприродного. ÷е вже не звичайне мислен≠н¤, а вище п≥знанн¤, ≥деальний погл¤д, безпосереднЇ спогл¤дан≠н¤ надприродного. ¬ той же час розумне спогл¤данн¤ доповнюЇть≠с¤ працею почутт≥в ≥ вол≥, працюЇ все мисленн¤, в≥дбуваЇтьс¤ п≥знанн¤ Ѕога, утворюЇтьс¤ р≥зноман≥тн≥сть рел≥г≥йних у¤влень ≥ пон¤ть ( в цьому, м≥ж ≥ншим, основа утворенн¤ рел≥г≥йноњ р≥зно≠ман≥тност≥). “ак, п≥д впливом одкровенн¤ ≥ людськоњ розумовоњ д≥¤льност≥ утворюЇтьс¤ рел≥г≥¤.  онцепц≥¤ досить струнка.

јкадем≥чний тењзм, звертаючись до науковоњ аргументац≥њ, ро≠бить серйозний крок удосконаленн¤ богословськоњ теор≥њ поход≠женн¤ рел≥г≥њ. јле ≥ в≥н не може перейти грань у справжню на≠уку, в≥н не може в≥дмовитись в≥д абсолютного пр≥оритету в≥ри ¤к пров≥дного аргументу. ¬≥н просто намагаЇтьс¤ п≥днестис¤ до сучасного р≥вн¤ розвитку людського мисленн¤, хоче зробити рел≥г≥ю б≥льш сучасною.

3.ѕерш≥ спроби наукового по¤сненн¤ походженн¤ рел≥г≥њ

—проби знайти, так би мовити, земн≥ витоки рел≥г≥њ с¤гають в далекустародавн≥сть. ўе в 5 ст. до н. Ї.  ргг≥й (б≥л¤ 460 Ч 403 рр. до н.е.) висловив думку, що рел≥г≥¤ Ї вигадкою законодавц≥в. ¬≥н поклав початок пол≥тико-державн≥й г≥потез≥ виникненн¤ рел≥г≥њ. ÷ю точку зору под≥л¤в Ћактац≥й (приблизно 250 Ч 325), ¤кий називав засновником рел≥г≥њ другого легендарного цар¤ –иму Ч Ќуму ѕомп≥л≥¤.

÷¤ г≥потеза ефективного ≥ гострого вигл¤ду набрала у гуман≥ст≥в та енциклопедист≥в 17-18 ст. ¬≥дом≥ атењсти т≥Їњ епохи: ∆ан ћальЇ (1664 Ч 1729), ‘рансуа ¬ольтер (1694 - 1778), ∆ан ∆ак –уссо (1712 Ч 1778), ц≥ла пле¤да матер≥ал≥ст≥в 17Ч18 ст. у ‘ранц≥њ вважали рел≥г≥ю продуктом ошуканн¤, вигадки, неуцтва, на≠сл≥дком св≥домого нечесного зговору дл¤ сусп≥льного спокою.

—тародавньому св≥тов≥ належить ще одна концепц≥¤ виник≠ненн¤ рел≥г≥њ, ¤ка д≥стала назву Ївгемеризму. ѓњ автор, стародавн≥й ф≥лософ ™вгемер (б≥л. 340 Ч 260 рр. до н.е.) вчив, що рел≥г≥¤ бере початок з вшануванн¤ ≥ обожненн¤ найстародавн≥ших цар≥в.

¬ стародавньому св≥т≥ народилас¤ натурал≥стична концепц≥¤ походженн¤ рел≥г≥њ.ўе соф≥ст ѕрод≥кт (нар. м≥ж 470 Ч 460 рр. до н.е. Ч р≥к смерт≥ нев≥домий) вбачав джерело рел≥г≥њ в шануванн≥ хл≥ба, вина, м≥с¤≠ц¤, р≥чок тощо, ¤к корисних ≥ потр≥бних людин≥ речей. ÷¤ точка зору виходить з того, що все духовне, в тому числ≥ ≥ рел≥г≥¤, виникло в процес≥ розвитку матер≥ального св≥ту ¤к пох≥дне в≥д нього. –ел≥г≥¤ Ї насл≥дком в≥дображенн¤ св≥ту в св≥домост≥ лю≠дей, в≥дображенн¤ взаЇмов≥дносин людей ≥ природи, в≥дображенн¤ перекручене, фантастичне.

Ѕезумовно, таке широке розум≥нн¤ процесу виникненн¤ рел≥г≥њ виникло не в≥дразу. ќкрем≥ мислител≥, б≥льш чи менш под≥л¤юч≥ таку матер≥ал≥стичну по своњй сут≥ точку зору на св≥т, сприймали ¤кусь часточку, ¤кийсь б≥к цього процесу, лише ¤кийсь момент розвитку сусп≥льноњ св≥домост≥, бо вони ще не розум≥ли матер≥а≠л≥стичного характеру сусп≥льства. ÷е були ген≥альн≥ припущен≠н¤, здогадки з дуже обмеженою аргументац≥Їю, ≥нший раз чисто лог≥чного пор¤дку.

« числа таких мислител≥в, перш за все, назвемо ≈п≥кура (324 Ч 270 до н.е.), ¤кий висловив думку про те, що св≥т в≥чний ≥ не≠ск≥нченний ≥ тому не м≥г бути створений богами. ”чень ≈п≥кура Ћукрец≥й  ар (бл. 96Ч55 рр. до н.е.), розвиваючи думки вчител¤ в поем≥ Ђѕро природу речейї, писав, що люди створили у¤влен≠н¤ про бог≥в ≥з своњх спостережень природи, що жах людей перед могутн≥ми силами природи штовхаЇ њх споруджувати богам капи≠ща. ўе один учень ≈п≥кура ѕетрон≥й (р≥к нар. нев≥домий Ч 66) Ї автором в≥домого афоризму: Ђѕерших бог≥в на земл≥ створив страхї.

јле цю думку про створенн¤ бог≥в страхом висловив ще заснов≠ник матер≥ал≥стичноњ л≥н≥њ в ф≥лософ≥њ ƒемокр≥т (460 Ч 361). «а час≥в ƒемокр≥та була поширена думка, що рел≥г≥ю винайшли ста≠родавн≥ Їгипт¤ни, ¤к≥ зробили це в≥д страху перед гр≥зними сила≠ми природи, в≥д них њњ запозичили ≥нш≥ люди. ѕро це також писав в≥домий ≥сторик стародавнього св≥ту ƒ≥одор —≥ц≥л≥йський (бл.90 Ч 21 рр. до н. Ї.), а також в≥домий стародавн≥й письменник з с≥р≥йського м≥ста —амосата Ћук≥ан (бл.120 Ч п≥сл¤ 180). ћожна було б назвати ще чимало ≥нших ≥мен.

Ќатурал≥стична концепц≥¤ походженн¤ рел≥г≥њ знайшла своЇ про≠довженн¤ в чисельних побудовах ¤к матер≥ал≥ст≥в, так ≥ немате-р≥ал≥ст≥в в наступному розвитку рел≥г≥Їзнавства. “ут треба згада≠ти ƒавида ёма (1711 Ч 1776) ≥ його Ђѕриродну ≥стор≥ю рел≥г≥њї, “омаса √оббса (1588 Ч 1697), √.√егел¤ (1770 Ч 1831), його учн¤ ƒ.Ўтрауса (1808 Ч 1874), ‘.Ќ≥цше (1844 Ч 1900), Ћ.‘ейЇрбаха (1804 Ч 1872), ‘.≈нгельса (1820 Ч 1895) та багатьох ≥нших.  о≠жен з них зробив певний внесок в наукову теор≥ю походженн¤ рел≥г≥њ, але вони здеб≥льшого обмежувалис¤ ф≥лософським ас≠пектом цього питанн¤

4.Ќауков≥ теор≥њ походженн¤ рел≥г≥њ

–озвиток науки ≥ культури, поглибленн¤ досл≥джень в галуз≥ вивченн¤ людини ≥ сусп≥льства дали поштовх розвитку рел≥г≥Їзнавства. јле його не минули по≠л≥тичн≥ пристраст≥. “ому рел≥г≥Їзнавч≥ теор≥њ набувають р≥зного забарвленн¤: в≥д апологетичного захисту рел≥г≥њ ≥ намаганн¤ при≠стосувати њњ до науки до Ђзверхвойовничогої атењзму, ¤кий в цьому заперечуЇ рел≥г≥ю ≥ закликаЇ до њњ утисненн¤. ѕозначилось це ≥ на концепц≥¤х походженн¤ рел≥г≥њ, ≥ на њх оц≥нц≥. ћабуть по≠тр≥бно шукати розумну л≥н≥ю, ¤ка забезпечить об'Їктивне нау≠кове досл≥дженн¤ рел≥г≥њ, њњ ≥стор≥њ ≥ вчень. –озгл¤даючи теор≥њ походженн¤ рел≥г≥њ, треба в≥дкинути пол≥тичн≥ симпат≥њ та анти≠пат≥њ, посп≥шн≥ обвинуваченн¤, виход¤чи з того, що в кожн≥й з них Ї св≥й сенс. Ќав≥ть хибн≥ припущенн¤ говор¤ть нам про те, куди не сл≥д спр¤мовувати досл≥дженн¤. «азначимо також, що наш огл¤д наукових концепц≥й походженн¤ рел≥г≥њ не може пре≠тендувати на будь-¤ку повноту. «а останн≥ п≥втораста рок≥в було висунуто в ц≥й галуз≥ ст≥льки припущень, г≥потез, теор≥й, а разом з тим ≥ просто вигадок ≥ фантаз≥й, що розгл¤д њх ус≥х розт¤гнеть≠с¤ на дек≥лька том≥в. ќтже, розгл¤немо найголовн≥ше. јнгл≥йський л≥нгв≥ст ‘.ћюллер (1830 Ч 1900), досл≥джуючи мови стародавн≥х народ≥в, висунув припущенн¤, що початком рел≥г≥њ Ї м≥ф про —онце, ¤кий в≥н знайшов у мовних пам'¤тках. “ак була започаткована м≥фолог≥чна теор≥¤ походженн¤ рел≥г≥њ Ч рел≥г≥¤ стародавн≥х починалас¤ з обожненн¤ життЇд≥¤льного св≥тла. ’от≥в цього ћ≥ллер чи н≥, але це було ударом по теолог≥чн≥й кон-цепц≥њ. ( а в≥н сам в св≥й час под≥л¤в думку про одкровенн¤ ¤к джерело рел≥г≥њ, бо повною м≥рою заперечувалось надприродне походженн¤ рел≥г≥њ). Ќа жаль, концепц≥¤ ћюллера мала не до≠сипї гнучку наукову основу, бо була неузгоджена з ≥стор≥Їю ви≠робництва, а саме: м≥фи про —онце пов'¤зан≥ з переходом окре≠мих племен до землеробства, а рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤ були у людей, ¤к≥ ще жили з скотарства та нав≥ть полюванн¤ ≥ збиральництва.

1	2	3	4

Ќазва: “еор≥њ походженн¤ рел≥г≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4866 прочитано)