Страхування > Страхування ЗЕО

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про перестраховування відповідальності, що перевищує зазначену місткість.

Перестрахувальні пули бувають таких видів:

• Пул ринку, або ринковий пул.

Ринковий пул є організаційною формою, яка об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).

* Урядовий перестрахувальний пул.

У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків іноземним закордонним перестраховикам урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину.

* Андеррайтерські пули.

Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати проводити новий вид страхування, але не мають достатнього досвіду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об'єднуватись, утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об'єднуючи андеррайтерські можливості для прийняття на страхування конкурентоспроможних часток.

Україна також іде шляхом створення страхових і перестраховувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул, перестраховувальний «АВТО-КАСКО ПУЛ», до яких увійшли найвідоміші українські страховики, що спеціалізуються у відповідних галузях.

2. Суть перестрахування. Суб’єкти перестрахування

Прийнято вважати, що перший договір перестрахування бу­ло укладено в Генуї в 1370 році. Предметом договору були това­ри, які перевозились на морському судні з Генуї до Брюгге. Під дію договору підпала частина цього рейсу: від Каделеса до Брюгге.

Систематичне використання перестрахування почалося з кінця XVI століття, коли страховики - купці розподіляли між со­бою ризики в певних частках. Проте початок формування сучас­ного ринку перестрахування відносять до середини XIX століття, коли процес економічного розвитку і зростання промисловості сприяли появі більш великих та складних ризиків, реалізація яких могла призвести до катастрофічних наслідків. З'являються спеціалізовані перестрахувальні компанії в Німеччині, Росії.

В Україні перші такі компанії з'явились на початку XX століття (1910-1915 рр.) - земські страхові компанії - перестра­хування вогневих ризиків.

Можна сказати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків при збільшенні обсягів і використанні но­вих форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає в тому, що індивідуальні можливості страховика по страхуванню, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим оди­ночним ризиком досить обмежені.

Система перестрахування, як і система прямого страхування, побудована на розподілі ризику між декількома учасниками. Це дозволяє прямому страховику, з одного боку, цілком виконати прийняті на себе страхові зобов'язання перед страхувальником, а з іншого, полегшити навантаження за виплатою у будь-якому стра­ховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність.

Найбільш часто застосовується визначення перестрахуван­ня, яке наведене у Німецькому Торговому Статуті: „Перестраху­вання - це страхування ризику, взятого на себе страховиком".

У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестрахо­вує прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цедуванням ризику або цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, сторону, яка приймає такий ризик -ретроцесіонарієм.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить, з того, що даний процес повинен бути економічно .ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен Враховувати вартість перестрахування.

Вартість-- перестрахування включає:

частину страхової премії, що передасться перестраховику;

витрати компанії на ведення справи у зв'язку з переда­чею ризиків.

В самому процесі перестрахування закладене певне про­тиріччя. З одного боку, перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфе­лю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахуван­ня пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показ­ників діяльності страхової компанії.

Виходячи із зазначеного, правильне визначення розміру пе­рестрахування має важливе значення для кожної страхової ком­панії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в перестрахуван­ня суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного ут­римання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рішенні зазначеної проблеми важливим с врахування багатьох факторів (середньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доходність чи прибут­ковість операцій по відповідному виду страхування, територіаль­ний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на веден­ня страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

факультативні;

облігаторні (договірні);

факультативно-облігаторні.

Факультативні перестрахувальні операції характеризують­ся певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньо умовою для укладання договору факульта­тивного перестрахування с сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.

Облігаторне страхування передбачає обов'язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма по­криттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод прове­дення перестрахування має свої переваги:

досягнення рівномірності розподілу ризиків;

автоматичність прийняття ризиків;

розвиток довгострокових взаємовідносин між сторо­нами;

збільшення обсягів страхових операцій;

гарантії підтримки перестраховика.

Факультативно-облігаторне перестрахування поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особли­во великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.

Перерозподіл ризику у перестрахувальник операціях відбу­вається за двома формами:

пропорційною;

непропорційною.

Пропорційна форма - перестрахування історично перша фор­ма та до кінця XIX ст. єдина загальна форма перерозподілу ри­зиків. Сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента й перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов'язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними ви­дами договорів перестрахування:

квотний - коли цедент зобов'язується передати пере-страховику частку у всіх ризиках даного виду, а пере-страховик зобов'язується їх прийняти;

ексцедептаї суми - використовується, коли застрахо­вані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхо­вої суми , яка менша чи рівна власному утриманню, а перестраховик - за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;

квотно-ексцендентний - змішаного типу, використо­вується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо за­значених договорів.

Непропорційне перестрахування широко стало застосовува­тись після Другої світової війни. Інтереси сторін можуть прийма­ти суперечливий характер. Найчастіше використовується в дого­ворах страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів за збиток, спричинений третім особам в резуль­таті ДТП. Ця форма страхування застосовується також й там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:

ексцедента збитку - застосовується тоді, коли страхо­вик намагається не вирівняти окремі ризиків даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпо­середньо на забезпечення фінансової рівноваги стра­хових операцій;

ексцедента збитковості - перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками над­то великої збитковості.

Обслуговування договорів непропорційного перестраху­вання досить просте, не вимагає особливих витрат.

В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:

активне - означає передачу ризику;

пасивне - означає приймання ризику.

Отже, перестрахування - це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.

3. Методи перестрахування

Для досягнення поставленої мети страхова компанія використовує певні форми і методи перестрахувального захисту. В процесі розвитку перестрахувальних операцій сформувалися види перестрахувальних дого­ворів. За методами виділяють перестрахування пропорційне і непропорцій­не.

1	2	3

Назва: Страхування ЗЕО
Дата публікації: 2005-03-23 (1905 прочитано)