‘≥лософ≥¤ > ѕроцес ор≥Їнтац≥њ на ц≥нност≥ пов'¤заний з оц≥нкою

ѕроцес ор≥Їнтац≥њ на ц≥нност≥ пов'¤заний з оц≥нкою

ќц≥нка Ч це сам процес ≥ лог≥чно вт≥лений в оц≥ночному судженн≥ насл≥док, усв≥домленн¤ позитивноњ чи негативноњ значущост≥ будь-¤ких ¤вищ природи, витвор≥в прац≥, форм виробничо-трудовоњ д≥¤льност≥, сусп≥льно-≥сторичних под≥й, сусп≥льно-пол≥тичних утворень, моральних вчинк≥в, твор≥в мистецтва, здобутк≥в п≥знанн¤ дл¤ задоволенн¤ людських потреб, ≥нтерес≥в, ц≥лей суб'Їкта. —пираючись на досв≥д так званих постфактуальних оц≥нок (тобто, оц≥нок ¤вищ, ¤к≥ вже в≥дбулис¤), суб'Їкт маЇ змогу оц≥нювати за аналог≥Їю на¤вн≥ у нього можливост≥ подальшоњ д≥¤льност≥ ≥ повед≥нки, обирати ≥ вт≥лювати в д≥йсн≥сть саме ту, ¤ка найб≥льш в≥дпов≥даЇ його потребам, прагненн¤м, у¤вленн¤м про мету п≥знанн¤ ≥ практику. ƒопомагають окремому суб'Їкту зробити соц≥альне найц≥нн≥ший виб≥р загально визнан≥ певною сп≥льн≥стю (нац≥Їю, сусп≥льною групою, сусп≥льством в ц≥лому) норми, ¤к≥ Ї узагальненою, перев≥реною на величезному досв≥д≥ багатьох людей оц≥нкою певних ¤вищ, процес≥в, вид≥в д≥¤льност≥ (практичноњ ≥ п≥знавальноњ) в найтипов≥ших обставинах людського житт¤. јле оц≥нки можуть правильно скеровувати людей лише за умови, ¤кщо в них адекватно усв≥домлюЇтьс¤ на емоц≥йно-чуттЇвому та рац≥онально-лог≥чному р≥вн¤х об'Їктивне соц≥ально-практичне значенн¤ в≥дпов≥дних под≥й ≥ ¤вищ, тобто коли сам≥ оц≥нки ≥стинн≥.

”с≥ вище зазначен≥ фактори та засоби ≥нтелектуальноњ п≥знавальноњ д≥¤льност≥, безумовно, спри¤ють розр≥зненню ≥стини та заблудженн¤ ≥ досить часто в≥д≥грають роль покажчик≥в правильност≥ шл¤ху досл≥дницького пошуку, а ≥нколи нав≥ть стимулюють ≥нтуњтивне ос¤гненн¤ ≥стини. Ѕезумовно, њхнЇ значенн¤ в процес≥ п≥знанн¤ не сл≥д недооц≥нювати, але висока оц≥нка ус≥х цих складових процесу п≥знанн¤ все ж не може бути п≥дставою, щоб вважати њх критер≥Їм ≥стини.

 ритер≥Їм ≥стини не може бути н≥ св≥дом≥сть суб'Їкта в будь-¤ких њњ про¤вах, н≥ предмет п≥знанн¤.  ритер≥й ≥стини може виконувати свою критер≥альну функц≥ю лише в тому випадку, ¤кщо в≥н включаЇтьс¤ ¤к певна д≥¤ в сам процес п≥знанн¤ ≥ в той же час п≥дкор¤Їтьс¤ законом≥рност¤м д≥йсност≥. ѕрактика ≥ Ї саме таким суб'Їктно-об'Їктним в≥дношенн¤м, специф≥чною д≥¤льн≥стю, ¤ка об'ЇктивуЇ знанн¤, вт≥люючи його в ц≥леспр¤мован≥й ≥ ƒоц≥льн≥й зм≥н≥ д≥йсност≥. ¬ той же час практика п≥дкор¤Їтьс¤ об'Їктивним законам самоњ д≥йсност≥. ÷¤ двоЇдина природа практики ≥ забезпечуЇ њй функц≥ю критер≥ю ≥стини: знанн¤ про реальний св≥т, вт≥лен≥ через практичну д≥¤льн≥сть ≥ д≥йсн≥сть, контролюютьс¤ законами самоњ ц≥Їњ д≥йсност≥.

«вичайно ж, визнанн¤ практики справжн≥м критер≥Їм ≥стини не означаЇ, що кожне наукове положенн¤ маЇ застосовуватись у практичн≥й д≥¤льност≥, п≥дтверджуватис¤ нею. ” процес≥ обгрунтуванн¤ положень наукового п≥знанн¤ суб'Їкт користуЇтьс¤ р≥зноман≥тними засобами опосередкованого пор≥вн¤нн¤ наукових тверджень з д≥йсн≥стю: лог≥чним доказом, принципами в≥дпов≥дност≥, простоти ≥ несуперечност≥, правилами зведенн¤ складного до простого ≥ т.д. ¬они лише в к≥нцевому рахунку зв'¤зан≥ з практикою, причому досить часто через складн≥ опосередкован≥ ланки. јле, незважаючи на на¤вн≥сть багатьох фактор≥в, що спри¤ють розр≥зненню ≥стини та заблудженн¤, саме практика з притаманною њй ун≥версальн≥стю та р≥зноман≥тн≥стю про¤в≥в Ї Їдиним достов≥рним критер≥Їм ≥стини. ѕравда, ≥ вона Ї критер≥Їм ≥стини лише в д≥алектичн≥й Їдност≥ абсолютност≥ та в≥дносност≥, про що вже йшла мова. ¬≥дносн≥сть практики ¤к критер≥ю ≥стини ви¤вл¤Їтьс¤ у тому, що вона функц≥онуЇ ¤к практика певного ≥сторичного пер≥оду свого розвитку ≥ ¤к окрема д≥¤, окремий практичний акт, а абсолютн≥сть Ч у Їдност≥ ус≥х њњ про¤в≥в, форм, р≥вн≥в, ¤к ц≥л≥сний сусп≥льно-≥сторичний процес. Ќа кожному конкретно ≥сторичному етап≥ практика може п≥дтвердити ¤к ≥стину, так ≥ заблудженн¤, оск≥льки вона неспроможна абсолютно точно визначити т≥ меж≥, в ¤ких ≥стина буде об'Їктивною ≥ абсолютною, тобто неспроможна повною м≥рою конкретизувати ≥стину. јле саме практика ≥ т≥льки вона своњм подальшим розвитком зможе виправити своњ "помилки", рухаючи розвиток ≥стини по шл¤ху все глибшоњ ≥ точн≥шоњ њњ конкретизац≥њ. ѕроте сл≥д зазначити, що перев≥рка ≥стини практикою не зд≥йснюЇтьс¤ стих≥йно, без досл≥дницькоњ д≥¤льност≥. ѕрактична перев≥рка т≥Їњ чи ≥ншоњ науковоњ концепц≥њ, теор≥њ (так само ¤к ≥ њњ практичне застосуванн¤) можлива не завжди, а лише при певних умовах ≥ на певному р≥вн≥ розвитку п≥знанн¤, матер≥ального виробництва, техн≥ки, практики взагал≥ ≥ нав≥ть через багато рок≥в, а ≥нод≥ ≥ стол≥ть.

ѕрактична перев≥рка ≥стинност≥ п≥знанн¤ Ї насамперед св≥домою д≥¤льн≥стю людей, ¤к≥ застосовують ≥ вт≥люють у житт¤ результати п≥знанн¤, критично оц≥нюючи не лише в≥дображенн¤ д≥йсност≥, а й саму практичну д≥¤льн≥сть. ƒл¤ правильного оц≥нюванн¤ теор≥њ, њњ ≥стинност≥ практика ¤к критер≥й ≥стини функц≥онуЇ в Їдност≥ з теор≥Їю, з уже накопиченими ≥ перев≥реними практикою науковими знанн¤ми. ≤ншими словами, щоб стати критер≥Їм ≥стини, практика маЇ освоњти ус≥ на¤вн≥ науков≥ дос¤гненн¤ т≥Їњ галуз≥, де вона виконуЇ своЇ призначенн¤. ™дн≥сть теор≥њ ≥ практики Ї необх≥дною умовою не лише пл≥дного наукового досл≥дженн¤, а й д≥йсного доведенн¤ ≥стинност≥ його результат≥в. ѕроте, ¤к уже зазначалось, в≥дносн≥сть ≥стини не виключаЇ њњ об'Їктивност≥ ≥ абсолютност≥.

яким же чином, за допомогою ¤ких п≥знавальних зд≥бностей та засоб≥в, ¤ким шл¤хом суб'Їкт одержуЇ ≥стинне знанн¤ про об'Їкт?

™дн≥сть чуттЇвого та рац≥онального, лог≥ки та ≥нтуњц≥њ у п≥знанн≥

ѕ≥знанн¤ людиною св≥ту, формуванн¤ п≥знавальних образ≥в починаЇтьс¤ з чуттЇвого контакту з≥ св≥том, з чуттЇвого в≥дображенн¤, з "живого спогл¤данн¤".

ѕ≥д "живим спогл¤данн¤м", "чуттЇво-сенситивним в≥дображенн¤м" розум≥ють чуттЇве в≥дображенн¤ д≥йсност≥ в таких формах, ¤к в≥дчутт¤, сприйманн¤, у¤вленн¤. ¬с≥ ц≥ форми, ¤к ≥ п≥знанн¤ в ц≥лому, опосередкован≥ та обумовлен≥ практикою, ≥ тому не можуть бути зведен≥, ¤к це робилось метаф≥зичним спогл¤дальним матер≥ал≥змом, до пасивноњ чуттЇвост≥ ≥зольованого ≥ндив≥да. ¬ ф≥лософ≥њ в≥дзначаЇтьс¤, що ≥ чуттЇве в≥дображенн¤ основою своЇю маЇ практичне предметно-чуттЇве перетворенн¤ суб'Їктом св≥ту, освоЇнн¤ ним матер≥альноњ та духовноњ культури, результат≥в попередн≥х етап≥в розвитку п≥знанн¤.

¬≥дчутт¤ Ч це в≥дображенн¤ окремих властивостей предмет≥в та ¤вищ внасл≥док њхнього безпосереднього впливу на органи чутт¤ людини. ¬≥дчутт¤ Ч це т≥ канали, ¤к≥ зв'¤зують суб'Їкт ≥з зовн≥шн≥м св≥том. јле, будучи результатом безпосереднього впливу лише окремих властивостей та стор≥н об'Їкт≥в, в≥дчутт¤ хоч ≥ Ї джерелом п≥знанн¤, даЇ не ц≥л≥сну характеристику д≥йсност≥, а лише одноб≥чну њњ картину.

Ѕ≥льш складною формою в≥дображенн¤ Ї сприйманн¤.

—прийманн¤ Ч це чуттЇве в≥дображенн¤ предмет≥в та ¤вищ д≥йсност≥ в сукупност≥ притаманних њм властивостей при безпосередн≥й њх на органи чутт¤ людини. —прийманн¤ Ч це ц≥л≥сний, багатоаспектний чуттЇвий образ д≥йсност≥, ¤кий виникаЇ на основ≥ в≥дчутт≥в, але не Ї њхньою механ≥чною сумою. ÷е ¤к≥сно нова форма чуттЇвого в≥дображенн¤ д≥йсност≥, ¤ка виконуЇ дв≥ взаЇмозв'¤зан≥ функц≥њ: п≥знавальну та регул¤тивну. ѕ≥знавальна функц≥¤ розкриваЇ властивост≥ та структуру об'Їкт≥в, а регул¤тивна Ч спр¤мовуЇ практичну д≥¤льн≥сть суб'Їкта зг≥дно з цими властивост¤ми об'Їкт≥в. —прийманн¤ маЇ активний характер, воно в≥дображаЇ в Їдност≥ ≥з всеб≥чними характеристиками об'Їкта також ≥ все багатогранне житт¤ суб'Їкта: його св≥тогл¤дн≥ установки, минулий досв≥д, ≥нтереси, прагненн¤, над≥њ.

¬≥дчутт¤ та сприйманн¤ хоч ≥ виступають у процес≥ п≥знанн¤ основою, на ¤к≥й виростаЇ знанн¤ про внутр≥шн≥ та зовн≥шн≥ властивост≥ д≥йсност≥, Ї багатосередн≥ми, конкретно-ситуативними формами чуттЇвого в≥дображенн¤, що обмежуЇ њхн≥ можливост≥ та активн≥сть у в≥дображенн≥ д≥йсност≥ ≥ вимагаЇ переходу до б≥льш високоњ форми Ч у¤вленн¤.

”¤вленн¤ Ч це чуттЇвий образ, форма чуттЇвого в≥дображенн¤, ¤ка в≥дтворюЇ властивост≥ д≥йсност≥ за в≥дбитими в пам'¤т≥ сл≥дами предмет≥в, що ран≥ше сприймалис¤ суб'Їктом. ”¤вленн¤ Ч це чуттЇвий образ предмета, ¤кий уже не д≥Ї на органи чутт¤ людини; це узагальнений образ д≥йсност≥. ”¤вленн¤ под≥л¤ютьс¤ на образи пам'¤т≥ та образи у¤ви. «а допомогою образ≥в у¤ви творитьс¤ картина майбутнього.

„уттЇве в≥дображенн¤, ¤к уже зазначалос¤, Ї джерелом будь-¤кого знанн¤ про д≥йсн≥сть. ѕроте вид≥ленн¤ чуттЇвого п≥знанн¤ ¤к початкового етапу п≥знанн¤ маЇ сенс лише в тому випадку, коли вир≥шуЇтьс¤ питанн¤ про джерело наших знань про д≥йсн≥сть. ¬загал≥ ж чуттЇве в≥дображенн¤ лише в тому випадку приймаЇ статус знанн¤, коли воно функц≥онуЇ в орган≥чн≥й Їдност≥ з д≥¤льн≥стю мисленн¤, п≥дпор¤дковане його категор≥альному апарату, спр¤мовуЇтьс¤ ним ≥, опосередковуючись практикою, м≥стить в кожн≥й ≥з своњх форм людський смисл ≥ значенн¤.

„уттЇве в≥дображенн¤ ≥ його основн≥ форми хоч ≥ Ї необх≥дною стороною п≥знанн¤, все ж обмежен≥ в своњх можливост¤х давати ≥стинне знанн¤, оск≥льки чуттЇво даний предмет завжди переживаЇтьс¤ в безпосередн≥й Їдност≥ з суб'Їктом. “ому знанн¤ про д≥йсн≥сть, ¤кою вона Ї, незалежно в≥д суб'Їкта, дос¤гаЇтьс¤ подальшим розвитком форм п≥знанн¤, ¤к≥ вивод¤ть за меж≥ безпосередньоњ чуттЇвост≥. “акою вищою сферою в пор≥вн¤нн≥ з чуттЇвим в≥дображенн¤м, ¤к≥сно новим р≥внем в≥дображенн¤ д≥йсност≥ Ї рац≥ональне п≥знанн¤, д≥¤льн≥сть мисленн¤.

ћисленн¤ Ч це процес активного, ц≥леспр¤мованого, узагальненого, опосередкованого, суттЇвого та системного в≥дтворенн¤ д≥йсност≥ ≥ вир≥шенн¤ проблем њњ творчого перетворенн¤ в таких лог≥чних формах, ¤к пон¤тт¤, судженн¤, умовиводи, категор≥њ.

1	2	3

Ќазва: ѕроцес ор≥Їнтац≥њ на ц≥нност≥ пов'¤заний з оц≥нкою
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (2275 прочитано)