‘≥лософ≥¤ > —утн≥сть та структура п≥знавального процесу

—уб'Їкт п≥знанн¤, таким чином, Ч це людина, ¤ка включена в сусп≥льне житт¤, в сусп≥льн≥ зв'¤зки та в≥дносини, ¤ка використовуЇ сусп≥льно-вироблен≥ форми, способи, методи практичноњ та п≥знавальноњ д≥¤льност≥, ¤к матер≥альн≥ (знар¤дд¤ прац≥, прилади, експериментальн≥ установки ≥ т.п.), так ≥ духовн≥ (категор≥њ, лог≥чн≥ форми та правила мисленн¤, зм≥ст мови, правила њњ структурноњ побудови та вживанн¤); це людина, ¤ка д≥¤льно зд≥йснюЇ перех≥д в≥д незнанн¤ до знанн¤, в≥д неповного знанн¤ до б≥льш повного ≥ точного, нарощуючи сусп≥льне необх≥дне нове знанн¤ про д≥йсн≥сть.

ќб'Їкт п≥знанн¤ Ч це те, на що спр¤мовуЇтьс¤ на основ≥ практики п≥знавальна д≥¤льн≥сть суб'Їкта. ќб'Їктом п≥знанн¤ може бути в принцип≥ вс¤ д≥йсн≥сть, але лише в т≥й м≥р≥, в ¤к≥й вона ув≥йшла в сферу д≥¤льност≥ суб'Їкта. ѕон¤тт¤ "об'Їкт" та "об'Їктивна реальн≥сть" пов'¤зан≥ м≥ж собою, але не тотожн≥ за своњм зм≥стом. ќб'Їктом Ї не вс¤ об'Їктивна реальн≥сть, а лише та њњ частина, що вже введена в практику людства ≥ становить коло його п≥знавальних ≥нтерес≥в. ќб'Їктом п≥знанн¤ виступають не лише ¤вища природи, а й сусп≥льства, ≥ сама людина, ≥ в≥дносини м≥ж людьми, њхн≥ взаЇмини, а також св≥дом≥сть, пам'¤ть, вол¤, почутт¤, духовна д≥¤льн≥сть взагал≥, в ус≥й пол≥фон≥њ њњ про¤в≥в. ѕ≥знанн¤ може бути спр¤мованим на досл≥дженн¤ не лише об'Їктивного св≥ту, й ≥деальних об'Їкт≥в, наприклад, числа, площини ≥ т.п. в математиц≥, абсолютно чорного т≥ла, ≥деального газу, р≥вном≥рно-пр¤мол≥н≥йного руху в ф≥зиц≥, т≥Їњ чи ≥ншоњ сусп≥льно-економ≥чноњ формац≥њ в сусп≥льствознавств≥ ≥ т.д. ≤деальн≥ об'Їкти Ч це ≥деальн≥ образи об'Їктивно ≥снуючих предмет≥в та ¤вищ, ¤к≥ одержуютьс¤ суб'Їктом у результат≥ абстрагуванн¤ та ≥деал≥зац≥њ ≥ ¤к≥ виступають зам≥нниками реальних предметно-чуттЇвих об'Їкт≥в. Ќеобх≥дн≥сть вид≥ленн¤ ≥деальних об'Їкт≥в зумовлена прогресуючим розвитком науки, все глибшим њњ проникненн¤м в сутн≥сть д≥йсност≥. ќб'Їкт п≥знанн¤, таким чином, Ч це частина об'Їктивноњ ≥ частина суб'Їктивноњ реальност≥, на ¤ку спр¤мована п≥знавальна д≥¤льн≥сть суб'Їкта. ќб'Їкт не Ї чимось раз ≥ назавжди р≥вним соб≥, в≥н пост≥йно зм≥нюЇтьс¤ п≥д впливом практики та п≥знанн¤, оск≥льки зм≥нюЇтьс¤, розширюючись та поглиблюючись, та частина матер≥ального ≥ духовного св≥ту, ¤ка включаЇтьс¤ в сферу д≥¤льност≥ сусп≥льства ≥ тим самим стаЇ об'Їктом ≥нтерес≥в суб'Їкта.

—учасна матер≥ал≥стична гносеолог≥¤ розгл¤даЇ суб'Їкт та об'Їкт у д≥алектичному взаЇмозв'¤зку, взаЇмод≥њ, Їдност≥, де активною стороною Ї суб'Їкт п≥знанн¤. ѕроте активн≥сть суб'Їкта у п≥знанн≥ сл≥д розум≥ти не в значенн≥ творенн¤ об'Їктивного св≥ту та закон≥в його розвитку, а в значенн≥ творчого характеру њх в≥дкритт¤ та виразу мовою науки, в формуванн≥ та розвитку форм, засоб≥в та метод≥в п≥знавальноњ д≥¤льност≥.

¬заЇмод≥¤ суб'Їкта ≥ об'Їкта ф≥ксуЇ Їдн≥сть матер≥њ ≥ св≥домост≥, бутт¤ ≥ мисленн¤, природи ≥ духу. ≤ об'Їкт, ≥ суб'Їкт формуютьс¤ в процес≥ практичноњ д≥¤льност≥ ≥ нев≥дд≥льн≥ один в≥д одного в своЇму виникненн≥ та функц≥онуванн≥. ¬ цьому план≥ ¤к без об'Їкта не може бути суб'Їкта, так ≥ без суб'Їкта немаЇ об'Їкта, а точн≥ше без сусп≥льно-≥сторичноњ практики нема н≥ суб'Їкта, н≥ об'Їкта. ’оч об'Їкт, звичайно, не конструюЇтьс¤ суб'Їктом, його св≥дом≥стю, а ≥снуЇ об'Їктивно, проте об'Їктивна реальн≥сть не може стати об'Їктом без активноњ д≥¤льност≥ суб'Їкта. ѕроцес п≥знанн¤ можливий лише при на¤вност≥ взаЇмод≥њ суб'Їкта та об'Їкта, в ¤к≥й суб'Їкт Ї нос≥Їм д≥¤льност≥, а об'Їкт Ч предметом, на ¤кий вона спр¤мована.

–езультатом процесу п≥знанн¤ Ї п≥знавальний (гносеолог≥чний) образ, суб'Їктивний образ д≥йсност≥ ≥ до того ж не коп≥¤, а ≥деальний образ, ¤кий Ї д≥алектичною Їдн≥стю суб'Їктивного та об'Їктивного. ѕ≥знавальний образ не може вийти за меж≥ суб'Їктивност≥ в тому план≥, що, по-перше, в≥н завжди належить суб'Їкту; по-друге, в≥н завжди Ї лише ≥деальним образом об'Їкта, а не самим об'Їктом з ус≥ма його властивост¤ми ≥ матер≥альними про¤вами; по-третЇ, об'Їкт у п≥знавальному образ≥ в≥дображаЇтьс¤ з р≥зною м≥рою адекватност≥, глибини проникненн¤ в сутн≥сть, всеб≥чност≥. ѕ≥знавальний образ не Ї коп≥Їю д≥йсност≥ ≥ в тому план≥ (це, по-четверте), що д≥йсн≥сть в≥дображаЇтьс¤ в ньому, ¤к уже зазначалос¤, не лише такою, ¤кою вона Ї, а й такою, ¤кою може стати в результат≥ практичноњ д≥¤льност≥ людини, не лише з точки зору сущого, а й можливого. ¬ той же час п≥знавальний образ Ї об'Їктивним за зм≥стом, оск≥льки, по-перше, д≥йсн≥сть в≥дображаЇтьс¤ в ньому в њњ об'Їктивних зв'¤зках та в≥дношенн¤х, по-друге, цей зм≥ст завжди опосередкований практичною та п≥знавальною д≥¤льн≥стю попередн≥х покол≥нь, ¤к≥ дл¤ кожного суб'Їкта теж Ї об'Їктивною реальн≥стю. ѕ≥знавальний образ та в≥дображений у ньому об'Їкт становл¤ть Їдн≥сть протилежностей. ¬они Їдин≥, тому що п≥знавальний образ Ї образом об'Їкта, але в той же час ≥ протилежн≥, тому що образ по в≥дношенню до об'Їкта виступаЇ ¤к ≥деальне до матер≥ального. ѕ≥знавальний образ не Ї н≥ матер≥альною коп≥Їю св≥ту, н≥ особливою умогл¤дною р≥ччю, що ≥снуЇ поруч з ≥ншими речами д≥йсност≥. ѕ≥знанн¤, мисленн¤ не створюЇ свого особливого матер≥ального чи ≥деального предмета, воно створюЇ в результат≥ в≥дображенн¤ лише ≥деальн≥ образи предмет≥в. ≤деальн≥сть п≥знавального образу ≥снуЇ лише ¤к активна здатн≥сть суб'Їкта в своњй д≥¤льност≥, в духовному план≥ Ч в думках, почутт¤х та ц≥л¤х в≥дтворювати той чи ≥нший предмет, ¤вище, процес.

ѕ≥знанн¤ д≥йсност≥ Ї процесом пост≥йноњ взаЇмод≥њ суб'Їкта ≥ об'Їкта, процесом, що перебуваЇ в пост≥йному розвитку ≥ опосередковуЇтьс¤ активною д≥¤льн≥стю суб'Їкта. јнал≥з п≥знанн¤ саме через призму активноњ практичноњ ≥ п≥знавальноњ д≥¤льност≥ ≥ даЇ змогу зрозум≥ти суб'Їктивну активн≥сть людини не ¤к перепону, а ¤к необх≥дну умову дос¤гненн¤ ≥стинного знанн¤ про д≥йсн≥сть.

ѕроблема ≥стини завжди була серцевиною теор≥њ п≥знанн¤, до ¤коњ спр¤мована вс¤ гносеолог≥чна проблематика. “ому вс≥ ф≥лософськ≥ напр¤ми ≥ школи в ус≥ часи намагалис¤ сформулювати своЇ розум≥нн¤ природи ≥ сутност≥ ≥стини.

 ласичне визначенн¤ ≥стини, ¤ке пот≥м стало традиц≥йним у ф≥лософ≥њ, дав јр≥стотель, визначивши ≥стину ¤к в≥дпов≥дн≥сть наших знань д≥йсност≥. ѕроте це визначенн¤ було наст≥льки широким ≥ абстрактним, що його дотримувались вс≥ ф≥лософи ¤к матер≥ал≥сти, так ≥ ≥деал≥сти, ¤к д≥алектики, так ≥ метаф≥зики. ÷е визначенн¤ ≥стини визнавали так≥ р≥зн≥ за своњми ф≥лософськими погл¤дами мислител≥, ¤к ‘.јкв≥нський ≥ ѕ.√ольбах, √.√егель ≥ Ћ.‘ейербах, а також  .ћаркс та його посл≥довники. –≥зн¤тьс¤ њхн≥ погл¤ди ≥ в питанн≥ про характер в≥дображуваноњ реальност≥ та про механ≥зм в≥дпов≥дност≥.

—пециф≥ка сучасного розум≥нн¤ ≥стини пол¤гаЇ, по-перше, в тому, що д≥йсн≥сть в≥дображена в ≥стин≥, трактуЇтьс¤ ¤к об'Їктивна реальн≥сть, ¤ка ≥снуЇ незалежно в≥д св≥домост≥ ≥ сутн≥сть ¤коњ ви¤вл¤Їтьс¤ через ¤вище; по-друге, п≥знанн¤ та його результат Ч ≥стина нерозривно пов'¤зан≥ з предметно-чуттЇвою д≥¤льн≥стю людини, з практикою, достов≥рне знанн¤ сутност≥ та њњ про¤в≥в в≥дтворюЇтьс¤ в практиц≥. ≤стина Ч це адекватне в≥дображенн¤ об'Їкта суб'Їктом, ¤ке в≥дтворюЇ об'Їкт таким, ¤ким в≥н ≥снуЇ незалежно в≥д св≥домост≥ суб'Їкта п≥знанн¤.

—учасна матер≥ал≥стична теор≥¤ п≥знанн¤ конкретизуЇ традиц≥йну концепц≥ю ≥стини через д≥алектичний взаЇмозв'¤зок пон¤ть: "об'Їктивна ≥стина", "абсолютна ≥стина", "в≥дносна ≥стина", "конкретн≥сть ≥стини", "заблудженн¤".

ќб'Їктивна ≥стина визначаЇтьс¤ ¤к такий зм≥ст людських знань про д≥йсн≥сть, ¤кий не залежить ан≥ в≥д суб'Їкта, н≥ в≥д людини, н≥ в≥д людства. —л≥д звернути увагу на те, що в цьому визначенн≥ наголошуЇтьс¤ на незалежност≥ в≥д суб'Їкта саме зм≥сту ≥стини. јле будучи характеристикою людського знанн¤, ≥стина не може бути абсолютно незалежною в≥д суб'Їкта п≥знанн¤. Ќа вс≥х етапах свого розвитку людське п≥знанн¤ та його результат Ч знанн¤, було ≥ буде д≥алектичною Їдн≥стю об'Їктивного ≥ суб'Їктивного, оск≥льки на вс≥х етапах картина св≥ту своњм джерелом маЇ той чи ≥нший р≥вень розвитку практики ≥ створюЇтьс¤ за образом ≥ подобою засоб≥в, форм та способ≥в людського впливу на д≥йсн≥сть.

ѕоложенн¤ про об'Їктивн≥сть ≥стини не означаЇ, що вона Ї елементом об'Їктивного св≥ту. ≤стина Ч це теоретична форма розв'¤занн¤ суперечност≥ м≥ж суб'Їктом та об'Їктом у процес≥ п≥знанн¤. Ѕудучи результатом суб'Їктивноњ д≥¤льност≥ людини, ≥стина в той же час у своЇму зм≥ст≥ в≥дтворюЇ д≥йсн≥сть ≥ тим самим не залежить в≥д суб'Їкта. « ≥ншого боку, будучи характеристикою знанн¤ ≥ завжди ≥снуючи в суб'Їктивн≥й форм≥, вона характеризуЇ знанн¤ не з його суб'Їктивного боку, а з точки зору його об'Їктивного зм≥сту.

—учасна матер≥ал≥стична гносеолог≥¤, розгл¤даючи п≥знанн¤ ¤к сусп≥льно-≥сторичний процес, наголошуЇ, що ≥стина також Ї ≥сторично зумовленим процесом. “ому анал≥з ≥стини вона не обмежуЇ характеристикою њњ лише ¤к об'Їктивноњ за зм≥стом, а доповнюЇ анал≥зом д≥алектики абсолютноњ та в≥дносноњ ≥стини або, точн≥ше, д≥алектикою абсолютного та в≥дносного в ≥стин≥.

ѕ≥знанн¤ св≥ту н≥коли не може бути абсолютно завершеним, воно пост≥йно удосконалюЇтьс¤, збагачуючись усе новим ≥ новим зм≥стом. ¬ цьому план≥ будь-¤ке знанн¤, заф≥ксоване на тому чи ≥ншому конкретно-≥сторичному етап≥, Ї неповним, неточним, певною м≥рою одноб≥чним, тобто на кожному конкретно-≥сторичному р≥вн≥ розвитку п≥знанн¤ ми маЇмо справу лише з в≥дносною ≥стиною.

1	2	3	4

Ќазва: —утн≥сть та структура п≥знавального процесу
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (5163 прочитано)