‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤

‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤

« самого початку зах≥дно-Ївропейського мисленн¤ ≥ до сьогодн≥шнього дн¤ бутт¤ означаЇ те ж саме, що й присутн≥сть... Ѕутт¤ ¤к присутн≥сть визначаЇтьс¤ через час.

ћарт≥н ’айдеггер

—в≥т ¤к Їдн≥сть об'Їктивноњ д≥йсност≥ ≥ д≥йсност≥ людських сутн≥сних сил.

«нанн¤ про св≥т Ч складова частина вченн¤ про людину. “≥льки через п≥знанн¤ св≥ту, його сутност≥, структурних р≥вн≥в орган≥зац≥њ, закон≥в розвитку та ≥снуванн¤ людина може п≥знати саму себе, свою природу ≥ сутн≥сть, зв'¤зок з ≥ншими людьми.

ѕон¤тт¤ "св≥т" маЇ конкретно-≥сторичний зм≥ст, ¤кий визначаЇтьс¤ станом культури, науки, техн≥ки, матер≥ального виробництва, сусп≥льних в≥дносин, природи. „им б≥льше розвинут≥ форми д≥¤льност≥ людини ≥ продуктивн≥ сили сусп≥льства, тим ширше ≥ р≥зноман≥тн≥ше бачитьс¤ св≥т людиною, тим сильн≥ше цей св≥т олюднюЇтьс¤. –азом з тим ≥ сама людина, "опредметнюючись" результатами своЇњ прац≥, своњм розвитком зобов'¤зана св≥тов≥. “ому св≥т Ч це Їдн≥сть об'Їктивноњ д≥йсност≥ ≥ "д≥йсност≥ людських сутн≥сних сил", ¤к≥ мають конкретно-≥сторичний характер.

ѕон¤тт¤ "св≥т" ¤к св≥тогл¤дна категор≥¤ формувалось ще в доф≥лософський пер≥од розвитку людства. …ого виникненн¤ ≥ розвиток пов'¤зан≥ з практичним вид≥ленн¤м людини з природи. ќпосередкуванн¤ життЇд≥¤льност≥ людей процесом матер≥ального виробництва та системою сусп≥льних в≥дносин зумовило становленн¤ сусп≥льства ¤к в≥дпов≥дноњ ц≥л≥сност≥, в ¤к≥й житт¤ людей стало можливим т≥льки у форм≥ колективноњ д≥¤льност≥.

“ака система зв'¤зк≥в м≥ж самими ≥ндив≥дами в межах перв≥сноњ общини про¤вилас¤ в тому, що житт¤ окремих людей могло забезпечуватись т≥льки через задоволенн¤ потреб общини ¤к ц≥лого. —еред загальних потреб вид≥л¤ютьс¤ потреби у виробництв≥ знар¤дь прац≥ та зд≥йсненн≥ сусп≥льних в≥дносин. ¬нутр≥шн¤ система взаЇмозалежност≥ виробник≥в та споживач≥в общини формувала характер ≥ напр¤м њхньоњ д≥¤льност≥, необх≥дн≥сть у колективн≥й прац≥ на всю громаду.

¬ажливо, що в цей пер≥од зм≥нюЇтьс¤ характер ставленн¤ общини до природи: людина переходить в≥д пристосовництва та збиральництва до д≥¤льност≥, спр¤мованоњ на виробництво з предмет≥в природи знар¤дь прац≥, а з њхньою допомогою Ч до перетворенн¤ предмет≥в природи на засоби задоволенн¤ потреб людини. “им самим природа безпосередньо включаЇтьс¤ до сфери активноњ д≥¤льност≥ людини. —кладаЇтьс¤ в≥дпов≥дна Їдн≥сть не т≥льки людей усередин≥ общини, а й людини та природи, ¤ка вплетена у сферу њњ активноњ д≥¤льност≥. Ќа ц≥й основ≥ починаЇ створюватись ц≥л≥сне у¤вленн¤ про св≥т предмет≥в, ¤вищ, ц≥нностей, зв'¤зк≥в, в≥дносин, ¤к≥ становл¤ть життЇву сферу бутт¤ людини.

“аке у¤вленн¤ про бутт¤ людини серед людей ≥ природи знаходить в≥дображенн¤ у пон¤тт≥ св≥ту ¤к родовоњ самосв≥домост≥ людини перв≥сного сусп≥льства, в усв≥домленн≥ причетност≥ ≥ндив≥да до общини, до колективноњ д≥¤льност≥ дл¤ освоЇнн¤ природи.

ќск≥льки община Ч це в≥дносно самост≥йна система, ¤ка об'ЇднуЇ ≥ндив≥д≥в у њхн≥й боротьб≥ за забезпеченн¤ свого ≥снуванн¤, ост≥льки дл¤ них св≥т обмежений родоплем≥нними зв'¤зками та в≥дносинами. “ака форма ≥ндив≥дуальноњ самосв≥домост≥ ¤к вт≥ленн¤ природних та сусп≥льних, родових зв'¤зк≥в збереглась у мовах р≥зних народ≥в: "св≥т Ч це община", "весь св≥т Ч вс¤ община", "у св≥т Ч у люди", "ус≥м миром Ч ус≥Їю общиною" та ≥нше.

” процес≥ розвитку людини зм≥нюЇтьс¤ у¤вленн¤ про св≥т, воно наповнюЇтьс¤ конкретно-≥сторичним та чуттЇво-сприйн¤тним зм≥стом. 1 з розкритт¤м сутн≥сних сил людини св≥т дл¤ нењ стаЇ не просто об'Їктивною д≥йсн≥стю, а й д≥йсн≥стю њњ сутн≥сних сил.

“ому св≥т Ч це Їдн≥сть природноњ та сусп≥льноњ д≥йсност≥, зумовленоњ практичною д≥¤льн≥стю. ј категор≥¤ "св≥т" визначаЇ не т≥льки природн≥, об'Їктивно-матер≥альн≥ властивост≥, а передус≥м особливост≥ людського практично-д≥¤льного в≥дношенн¤ до себе ≥ до умов свого ≥снуванн¤.

Ћюдину необх≥дно у¤вл¤ти не просто у св≥т≥, а в св≥т≥ ≥стор≥њ природи та сусп≥льства, в систем≥ сусп≥льних в≥дносин, ¤к≥ значною м≥рою визначають характер њњ ставленн¤ до природи.

«розум≥ло, що св≥т Ч це ц≥л≥сна система, ¤ка розвиваЇтьс¤ в д≥алектичн≥й Їдност≥ природи ≥ сусп≥льства. “ака Їдн≥сть суперечлива, про що св≥дчить ≥стор≥¤ њхньоњ взаЇмод≥њ.

Ћюдина в процес≥ активноњ ц≥леспр¤мованоњ д≥¤льност≥ перетворюЇ природу на св≥т свого бутт¤, ¤кий, з одного боку, забезпечуЇ њњ ≥снуванн¤ ≥ життЇд≥¤льн≥сть, а з ≥ншого Ч руйнуЇ природу ≥ створюЇ загрозу власному ≥снуванню. якщо зникне людина, зникне ≥ св≥т ¤к св≥т бутт¤ людини, але це не означаЇ, що зникне природа ≥ зм≥ни, ¤к≥ в≥дбулис¤ у н≥й за допомогою людини. ѕрирода втратить свою ¤к≥сну визначен≥сть ¤к св≥т людського бутт¤.

«м≥ст ≥ кордони св≥ту не Ї чимось незм≥нним. « оволод≥нн¤м природою, ускладненн¤м сусп≥льних в≥дносин ≥ зв'¤зк≥в зм≥ст пон¤тт¤ про св≥т поглиблюЇтьс¤, збагачуЇтьс¤, а його меж≥ розширюютьс¤. ƒо сфери практичноњ д≥¤льност≥ людина включаЇ не т≥льки предмети безпосередньо близькоњ природи, а й поглиблюЇ знанн¤ про ¬сесв≥т. “ак, вона виходить у космос, проникаЇ у глибини м≥кро- та мегасв≥ту. јле центральну частину пон¤тт¤ про св≥т становить система соц≥альних зв'¤зк≥в ≥ в≥дносин, у ¤ких людина зд≥йснюЇ свою життЇд≥¤льн≥сть.  р≥м того, до зм≥сту людського св≥ту належить њњ духовне житт¤, продукти духовноњ життЇд≥¤льност≥.

“аким чином, св≥т Ч це визначене бутт¤, ун≥версальна предметн≥сть, в ¤к≥й людина самовизначаЇтьс¤ ¤к суб'Їкт д≥¤льност≥, котрий створюЇ власний св≥т Ч св≥т людського бутт¤.

 атегор≥¤ "св≥т" разом з ≥ншими категор≥¤ми ф≥лософ≥њ утворюЇ смислове ¤дро св≥тогл¤ду в ус≥х його ≥сторичних типах. ¬она ув≥брала в себе у¤вленн¤ про граничн≥ дл¤ людини основи сущого. —в≥т у ф≥лософсько-св≥тогл¤дному розум≥нн≥ визначаЇ меж≥ абсолютност≥ ¤вищ в≥д ун≥версуму, що мислитьс¤ ¤к проекц≥¤ ус≥х можливих св≥т≥в на ¤к≥сно безконечну реальн≥сть, до внутр≥шнього св≥ту людини. ѕроте св≥т не може бути ототожненим ≥з тим або ≥ншим ¤вищем, оск≥льки разом ≥з внутр≥шньою визначен≥стю бутт¤ йому притаманн≥ невизначен≥сть, в≥дносн≥сть, зовн≥шн¤ обумовлен≥сть.

 атегор≥альна визначен≥сть св≥ту пол¤гаЇ насамперед у його фундаментальних властивост¤х: ц≥л≥сност≥, саморозвитку, конкретн≥й всезагальност≥. —в≥тогл¤дн≥ в≥дм≥нност≥ у тлумаченн≥ фундаментальних характеристик св≥ту в≥дображаютьс¤ у способах розв'¤занн¤ кардинальних проблем св≥торозум≥нн¤ та наукового п≥знанн¤. “ак, ц≥л≥сн≥сть св≥ту знайшла в≥дбиток у проблем≥ Їдност≥ св≥ту, грунтуючись на мон≥стичних, дуал≥стичних, плюрал≥стичних погл¤дах, а характеристика саморозвитку св≥ту пов'¤зана з питанн¤ми його виникненн¤ ≥ становленн¤, п≥знанн¤м ¬сесв≥ту, природи, людини, њх причинност≥ та доц≥льност≥.

“иполог≥¤ св≥ту, в ¤к≥й людина Ч це м≥крокосм, а ¬сесв≥т Ч макрокосм, бере початок з м≥фолог≥чного ототожненн¤ природного та людського бутт¤. ѕ≥зн≥ше в цю типолог≥ю було включено сакральний св≥т символ≥чного бутт¤, що в≥дпов≥дав у¤вленн¤м про м≥сце надприродних сил у структур≥ ун≥версуму, так званого ставленн¤ Ѕога до св≥ту. « по¤вою людини на вищому етап≥ розвитку матер≥њ структура бутт¤ зазнаЇ докор≥нних зм≥н. Ќа¤вн≥сть людського св≥ту позначаЇтьс¤ передус≥м на типолог≥њ св≥ту, ¤кий под≥л¤Їтьс¤ на: матер≥альний, духовний, об'Їктивно-реальний, суб'Їктивно-≥деальний.

ќкрем≥ св≥ти под≥л¤ютьс¤ на  осмос, «емлю, живу ≥ неживу природу з безл≥ччю субсв≥т≥в, ¤к≥ доповнюютьс¤ соц≥огенними св≥тами з матер≥ально-культурною типолог≥Їю (олюднена природа, техн≥ка тощо). ƒуховно-практичне освоЇнн¤ св≥ту формуЇ типолог≥ю в≥дпов≥дно до його форм: життЇвий св≥т повс¤кденного бутт¤, св≥т культури, св≥т символ≥в та ≥нше.

јдекватне розкритт¤ проблеми ≥снуванн¤ св≥ту стаЇ можливим завд¤ки актив≥зац≥њ таких форм св≥тов≥дношенн¤, в ¤ких людина, виход¤чи за меж≥ на¤вного бутт¤, творить св≥т свого бутт¤.

‘≥лософський зм≥ст категор≥њ бутт¤

ѕитанн¤ про те, ¤к все ≥снуЇ, ¤ке його бутт¤, розгл¤даютьс¤ в онтолог≥њ. ќнтолог≥¤ Ч це вченн¤ про суще, про першооснови бутт¤: система найзагальн≥ших пон¤ть бутт¤, за допомогою ¤ких зд≥йснюЇтьс¤ ос¤гненн¤ д≥йсност≥.

“ерм≥н "онтолог≥¤" запровадив у XVII ст. н≥мецький ф≥лософ –.√окл≥н≥ус. ѕ≥д онтолог≥Їю розум≥Їтьс¤ окрема галузь ф≥лософського знанн¤, ¤ка досл≥джуЇ сутн≥сть бутт¤ св≥ту, основи всього сущого: матер≥ю, рух, розвиток, прост≥р, час, необх≥дн≥сть, причинн≥сть та ≥нше.

ћайже вс≥ ф≥лософськ≥ системи минулого присв¤чен≥ розробц≥ проблем онтолог≥њ. «окрема, в курсах метаф≥зики, що читалис¤ в ”крањн≥ в  иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ починаючи з XVII ст., висв≥тлювалис¤ так≥ питанн¤ онтолог≥њ, ¤к в≥дношенн¤ бутт¤ ≥ сутност≥, сутност≥ й ≥снуванн¤ тощо. “од≥ вважалос¤, що бутт¤ маЇ три основн≥ визначенн¤ Ч Їдине, ≥стинне ≥ добре.

‘≥лософське житт¤ ™вропи першоњ половини XX ст. характеризуЇтьс¤ р¤дом теоретичних пошук≥в, спроб створенн¤ загальноњ онтолог≥њ. ѕро це св≥дчать не т≥льки неотом≥зм ≥з його давн≥ми теолог≥чними трактуванн¤ми бутт¤, а й феноменолог≥¤ ≈.√.√уссерл¤ з його в≥дмовою в≥д гносеолог≥зму, ≥ ф≥лософ≥¤ ћ.Ўелера, ¤кий прагнув сл≥дом за √уссерлем зд≥йснити "прорив" до реальност≥. Ќайповн≥ше вираженн¤ ц≥ спр¤муванн¤ знайшли у неореал≥стичн≥й "нов≥й онтолог≥њ" Ќ.√артмана, де п≥знанн¤ виступаЇ вторинним началом. ≈кзистенц≥ал≥зм, що набув значного поширенн¤ в 20-60-х роках XX ст., розвинув суб'Їктивну онтолог≥ю. “ак, у центр≥ ф≥лософ≥њ ћ.’айдеггера стоњть проблема "сенсу бутт¤", ¤ке розкриваЇтьс¤ через анал≥з суб'Їктивного людського ≥снуванн¤. —вою "феноменолог≥чну онтолог≥ю" прагнув створити ≥ екзистенц≥ал≥ст ∆.-ѕ.—артр. ¬с≥ ц≥ ф≥лософи намагалис¤ протисто¤ти значному впливу неопозитив≥зму, ¤кий нехтував будь-¤кою онтолог≥Їю.

1	2	3	4

Ќазва: ‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (7737 прочитано)