‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤

” 60-т≥ роки “.јдорно Ч ф≥лософський л≥дер старшого покол≥нн¤ ‘ранкфуртськоњ школи Ч розпочав д≥алог ≥з неопозитив≥стами ≥ запропонував "негативну д≥алектику", котра тлумачила онтолог≥ю ¤к тотальну критику бутт¤.

ƒл¤ усп≥шноњ теоретичноњ д≥¤льност≥ ≥ дл¤ д≥Ївого зв'¤зку онтолог≥њ з пол≥тикою та житт¤м ≥снуЇ гостра необх≥дн≥сть створенн¤ всеохоплюючоњ онтолог≥чноњ концепц≥њ, вважав видатний угорський ф≥лософ ƒ.Ћукач. ќдин ≥з урок≥в ≥сторико-ф≥лософського процесу, писав в≥н, пол¤гаЇ в тому, що будь-¤ка визначна ф≥лософ≥¤ прагне дати загальну картину св≥ту, щоб синтезувати у н≥й вс≥ взаЇмозв'¤зки в≥д космогон≥њ до етики ≥ ви¤вити актуальн≥ р≥шенн¤, ¤к≥ визначають долю людства ¤к необх≥дний етап його розвитку. —еред характерних рис соц≥альноњ д≥йсност≥ Ћукач вид≥л¤Ї: об'Їктивну визначен≥сть; Їдн≥сть загального, особливого ≥ одиничного, що забезпечуЇ ≥снуванн¤ реальних конкретностей та ≥сторизм. ” характеристиц≥ бутт¤ в≥н акцентуЇ увагу на тому, що воно завжди зм≥нюЇтьс¤ ≥ Ї незворотним, а також, що розгл¤дати бутт¤ сл≥д в конкретн≥й Їдност≥ предметност≥ ≥ процесуальност≥. ÷¤ Їдн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ в тому, що старе в сусп≥льств≥ "зн≥маЇтьс¤" новим, а вс≥ частини ≥ елементи нового бутт¤ Ї складними ≥ невичерпними за зм≥стом комплексами, ¤к≥ перебувають один з одним у невичерпних взаЇмод≥¤х ≥ в ¤ких формуютьс¤ можливост≥ виникненн¤ нових можливостей. ќпредметненн¤ ≥ оречевленн¤ Ч це способи ≥снуванн¤ сусп≥льного житт¤ людини. Ѕез опредметненн¤ людське ≥снуванн¤, його соц≥альн≥сть взагал≥ неможлив≥. ќпредметненн¤ почутт≥в, думок, мови й прац≥ людини Ї олюдненн¤м зовн≥шньоњ природи; поступове створенн¤ ≥ все б≥льше розширенн¤ "другоњ природи" ¤к породженн¤ ≥ результату прац≥, здатноњ зробити бутт¤ самоњ людини значно люд¤н≥шим, цив≥л≥зован≥шим.

—утн≥сть онтолог≥њ ви¤вл¤Їтьс¤ в анал≥з≥ в≥дношень, зв'¤зк≥в та взаЇмод≥й м≥ж такими категор≥¤ми ≥ пон¤тт¤ми:

—истема зазначених вище пон¤ть в≥дображаЇ найсуттЇв≥ш≥, найзагальн≥ш≥ властивост≥ бутт¤, або онтолог≥њ. ¬она даЇ змогу охопити Їдн≥сть багатоман≥тного, ун≥версального у зв'¤зках та взаЇмод≥¤х, що реально ≥ об'Їктивно, ≥деально ≥ суб'Їктивно ≥снують у св≥т≥, в≥дображаютьс¤ у св≥домост≥. «апам'¤таймо, що св≥т, ¤кий Ї, був ≥ буде Ч набагато ширший, глибший, н≥ж знанн¤ про його сутн≥сть.

¬ажливе значенн¤ в розкритт≥ д≥алектичного взаЇмозв'¤зку людини ≥ св≥ту, визначенн≥ њхньоњ сутност≥ та конкретних форм про¤ву в д≥йсност≥ маЇ категор≥¤ "бутт¤". ўоб зрозум≥ти њњ значенн¤, необх≥дно враховувати зв'¤зок бутт¤ з повс¤кденною мовною практикою.

ƒ≥Їслово "бути" (не бути) в минулому, тепер≥шньому, майбутньому час≥, а також зв'¤зка "Ї" належать до числа найб≥льш уживаних сл≥в у багатьох мовах ("есть Ч у рос≥йськ≥й, "ist" Ч н≥мецьк≥й, "is" Ч англ≥йськ≥й, "est" Ч у французьк≥й мовах).

–озгл¤даючи проблему бутт¤, ф≥лософ≥¤ виходить ≥з того, що св≥т ≥снуЇ. ‘≥лософ≥¤ ф≥ксуЇ не просто ≥снуванн¤ св≥ту, а б≥льш складний зв'¤зок всезагального характеру: предмети та ¤вища св≥ту. ¬они разом з ус≥ма њхн≥ми властивост¤ми, особливост¤ми ≥снують ≥ тим самим об'Їднуютьс¤ з ус≥м тим, що Ї, ≥снуЇ у св≥т≥.

«а допомогою категор≥њ "бутт¤" зд≥йснюЇтьс¤ ≥нтеграц≥¤ основних ≥дей, ¤к≥ вид≥л¤ютьс¤ в процес≥ ос¤гненн¤ св≥ту "¤к ц≥лого": св≥т Ї, ≥снуЇ ¤к безмежна та неминуща ц≥л≥сн≥сть; природне ≥ духовне, ≥ндив≥ди ≥ сусп≥льство ≥снують у р≥зних формах; њх р≥зне за формою ≥снуванн¤ Ч передумова Їдност≥ св≥ту; об'Їктивна лог≥ка ≥снуванн¤ та розвитку св≥ту породжуЇ сукупну реальну д≥йсн≥сть, ¤ка наперед задана св≥домост≥.

¬сезагальн≥ зв'¤зки бутт¤ про¤вл¤ютьс¤ через зв'¤зки м≥ж одиничними ≥ загальними в≥дношенн¤ми предмет≥в та ¤вищ св≥ту. ÷≥л≥сний св≥т Ч це всезагальна Їдн≥сть, ¤ка включаЇ в себе р≥зноман≥тну конкретн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть речей, процес≥в, стан≥в, орган≥зм≥в, структур, систем, людських ≥ндив≥д≥в та ≥нше. «а ≥снуючою традиц≥Їю њх можна назвати сущими, а св≥т в ц≥лому Ч сущим.  ожне суще Ч ун≥кальне, неповторне в його внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х умовах ≥снуванн¤. ¬изначен≥сть сущого характеризуЇ м≥сце ≥ час його ≥ндив≥дуального бутт¤. ”мови цього бутт¤ н≥коли не в≥дтворюютьс¤ знову ≥ не залишаютьс¤ незм≥нними.

¬изнанн¤ ун≥кальност≥ кожного сущого особливо важливе дл¤ вченн¤ про людину, воно нац≥лене на визнанн¤ в кожн≥й людин≥ неповторноњ ≥стоти. –азом ≥з цим п≥знанн¤ та практика потребують того, щоб будь-¤ке одиничне ¤вище знаходило своЇ м≥сце в систем≥ зв'¤зк≥в, об'Їднувалось у групи, узагальнювалось у всеос¤жну ц≥л≥сн≥сть. ¬изначаючи под≥бн≥сть умов, способ≥в ≥снуванн¤ одиничних сущих, ф≥лософ≥¤ об'ЇднуЇ њх у р≥зноман≥тн≥ групи, ¤ким притаманна загальн≥сть форм бутт¤. —еред основних форм бутт¤ розр≥зн¤ютьс¤:

1) бутт¤ речей (т≥л), процес≥в, ¤к≥ у свою чергу под≥л¤ютьс¤ на бутт¤ речей, процес≥в, стан природи, бутт¤ природи ¤к ц≥лого; бутт¤ речей ≥ процес≥в, вироблених людиною;

2) бутт¤ людини, ¤ке под≥л¤Їтьс¤ на бутт¤ людини у св≥т≥ речей ≥ специф≥чне людське бутт¤;

3) бутт¤ духовного (≥деального), ¤ке ≥снуЇ ¤к ≥ндив≥дуальне духовне ≥ об'Їктивне (поза≥ндив≥дуальне) духовне;

4) бутт¤ соц≥ального, ¤ке д≥литьс¤ на ≥ндив≥дуальне (бутт¤ окремоњ людини в сусп≥льств≥ та в ≥сторичному процес≥) ≥ сусп≥льне бутт¤.

¬ид≥л¤ючи головн≥ сфери бутт¤ (природу, сусп≥льство, св≥дом≥сть), сл≥д враховувати, що розмањтт¤ ¤вищ, под≥й, процес≥в, ¤к≥ вход¤ть у ц≥ сфери, об'Їднан≥ певною загальною основою.

ќсобливе м≥сце в онтолог≥њ пос≥даЇ бутт¤ духовного та р≥зноман≥тних форм його про¤ву.

ƒух, душа, духовне, духовн≥сть, св≥дом≥сть, ≥деальне Ч пон¤тт¤. вживан≥ в р≥зних значенн¤х ≥ смислах в м≥фолог≥њ, рел≥г≥њ, ф≥лософ≥њ.

ћ≥фолог≥¤ ототожнюЇ дух ≥з д≥Їю сил природи: в≥тру, перем≥щенн¤ пов≥тр¤, грому, блискавки тощо, а також життЇвого подиху, початку нижчого ≥ вищого житт¤.

–ел≥г≥¤ терм≥ном "дух" визначаЇ душ≥ людей, ¤к≥ мають розум, волю, могутн≥сть, надприродн≥ сили Ѕога.

‘≥лософський зм≥ст пон¤тт¤ "дух" по-р≥зному тлумачитьс¤ ф≥лософами, зокрема, ¤к притаманна людин≥ здатн≥сть мислити, в≥дчувати, ви¤вл¤ти вольов≥ зусилл¤, ц≥лепокладати та творчо д≥¤ти. „асто терм≥н дух вживають дл¤ характеристики сусп≥льних ¤вищ: дух народу, нац≥њ, дух сол≥дарност≥ тощо.

√егель у прац≥ "‘≥лософ≥¤ духу" зауважуЇ, що "п≥знанн¤ духу Ї найб≥льш конкретним ≥ тому найб≥льш високим ≥ складним". ¬≥н грунтовно анал≥зуЇ суб'Їктивний, об'Їктивний ≥ абсолютний дух. ƒо форм ≥снуванн¤ абсолютного духу √егель в≥дносить мистецтво, рел≥г≥ю ≥ ф≥лософ≥ю.

ѕродовжуючи думку √егел¤, марксизм доповнюЇ вказан≥ форми духу пол≥тикою, правом, мораллю, називаючи њх формами сусп≥льноњ св≥домост≥, ¤к≥ в≥дображають стан сусп≥льного бутт¤. Ѕутт¤ сусп≥льноњ св≥домост≥ неможливе без њњ нос≥њв Ч конкретно-≥сторичних особистостей, ≥ндив≥дуальностей, ¤к≥ недзеркально в≥дображають д≥йсн≥сть, а перетворюють њњ на зм≥ст власного духовного св≥ту, св≥домост≥.

ƒух Ч це дивовижний св≥т, ¤кий ще називають внутр≥шн≥м св≥том людини. Ќос≥Їм св≥домост≥ Ї конкретний ≥ндив≥д, людина, особист≥сть, з притаманними њй психолог≥чними особливост¤ми. як ми зазначали, завд¤ки взаЇмод≥њ людини ≥ св≥ту в≥дбуваЇтьс¤ процес в≥дображенн¤ всього, що оточуЇ людину в њњ св≥домост≥. —в≥дом≥сть Ч це здатн≥сть головного мозку людини ц≥леспр¤мовано в≥дображати бутт¤ св≥ту, перетворювати його в образи ≥ пон¤тт¤.

—в≥дом≥сть опосередковуЇ людське ставленн¤ до навколишнього св≥ту. ƒосл≥дники розр≥зн¤ють: ≥ндив≥дуальну (належить окрем≥й людин≥, ≥ндив≥ду), групову та сусп≥льну св≥дом≥сть.

ќсмисленн¤ кожного структурного елемента св≥домост≥ створюЇ можлив≥сть ви¤вленн¤ тих його стор≥н, на ¤к≥ не часто звертають увагу, Ч оц≥нити зм≥ст св≥домост≥ кожноњ людини. ўоб з'¤сувати, наск≥льки гармон≥йно розвинут≥ вс≥ елементи св≥домост≥ ¤к ≥нструмента п≥знанн¤ ≥ перетворенн¤ св≥ту, треба засвоњти основн≥ функц≥њ св≥домост≥: п≥знавальну, комун≥кативну, ор≥Їнтац≥йну, ц≥лепокладанн¤, управл≥нн¤.

ƒосл≥дники духовного житт¤ сусп≥льства особливу вагу прид≥л¤ють пон¤тт¤м "духовне виробництво", "духовна культура" ≥ "сусп≥льна св≥дом≥сть". ¬они вказують на залежн≥сть, зв'¤зок сусп≥льноњ св≥домост≥ ≥ сусп≥льного бутт¤.

—в≥дом≥сть стаЇ сусп≥льною завд¤ки узагальненню соц≥ально-особист≥сного ставленн¤ людей до ц≥лей ≥ результат≥в сусп≥льного виробництва. Ќос≥¤ми сусп≥льноњ св≥домост≥ Ї суб'Їкти сусп≥льноњ д≥¤льност≥. —усп≥льна св≥дом≥сть Ч це усв≥домлене сусп≥льне бутт¤.

—в≥т, у ¤кому ми живемо ≥ частиною ¤кого ми Ї, Ч це матер≥альний св≥т. ¬≥н м≥стить у соб≥ предмети та процеси, ¤к≥ перетворюютьс¤, виникають ≥ зникають, в≥дображаютьс¤ в наш≥й св≥домост≥ та ≥снують незалежно в≥д нењ. ∆оден ≥з цих предмет≥в, вз¤тий сам по соб≥, не може ототожнюватис¤ з матер≥Їю, але вс¤ њхн¤ багатоман≥тн≥сть разом з њхн≥ми зв'¤зками складаЇ матер≥альну д≥йсн≥сть. ”с≥ ц≥ характеристики знаход¤ть конкретне вираженн¤ у формуванн≥ та розвитку пон¤тт¤ про матер≥ю.

™дн≥сть матер≥њ руху, простору, часу

ѕочаткове пон¤тт¤ "матер≥¤" ототожнювалось ≥з конкретним матер≥алом, з ¤кого складаютьс¤ т≥ла ≥ предмети (кам≥нь, вода, земл¤, дерево, глина тощо). ѕод≥бне розум≥нн¤ матер≥њ зустр≥чаЇмо у ф≥лософ≥њ стародавнього св≥ту, наприклад, у представник≥в давньо≥нд≥йськоњ школи лока¤ти або давньокитайських матер≥ал≥ст≥в.

ѕерш≥ ф≥лософськ≥ визначенн¤ матер≥њ даютьс¤, власне, через узагальненн¤ њњ побутового розум≥нн¤. ѕредставники давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ в б≥льшост≥ випадк≥в п≥д матер≥Їю розум≥ли найдр≥бн≥ш≥ частинки Ч атоми, або корпускули, з ¤ких складаютьс¤ т≥ла ≥ ¤к≥ Ї першоосновами бутт¤.

1	2	3	4

Ќазва: ‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (7737 прочитано)