‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤

”загальнюючи здобутки минулих час≥в, јр≥стотель у книз≥ "ћетаф≥зика" писав, що "б≥льш≥сть перших ф≥лософ≥в вважали початком усього лише матер≥альн≥ начала, а саме, те, з чого складаютьс¤ вс≥ реч≥, ≥з чого, ¤к першого, вони виникають ≥ на що, ¤к останнЇ, вони, гинучи, перетворюютьс¤, причому сутн≥сть хоч ≥ залишаЇтьс¤, але зм≥нюЇтьс¤ в своњх про¤вах, Ч це вони вважають елементом ≥ початком речей. ‘алес, засновник такоњ ф≥лософ≥њ, ¤к стверджуЇ дал≥ јр≥стотель, говорить, що начало Ч вода, що с≥м'¤ всього за природою вологе, а начало вологого Ч вода". «вичайно, таке розум≥нн¤ ≥сторично обмежене, але ¤кщо вдуматись, то сьогодн≥, вир≥шуючи глобальн≥ проблеми сучасност≥, чи не починаЇмо ми розум≥ти, що вода, земл¤, пов≥тр¤, енерг≥¤ Ч першооснови бутт¤ людини?

якщо дл¤ ф≥лософ≥в стародавнього св≥ту матер≥¤ Ч це матер≥ал, з ¤кого складаютьс¤ т≥ла, предмети, а кожен предмет (т≥ло) складаЇтьс¤ з матер≥њ та форми ¤к духовного першопочатку, то дл¤ –.ƒекарта (XVII ст.) матер≥¤ Ч це складова частинка предмета (т≥ла), а саме: т≥ло разом з формою. ќск≥льки предмет≥в, т≥л Ч безл≥ч, то матер≥¤ Ч це сукупн≥сть т≥л, предмет≥в, ¤к≥ м≥ст¤тьс¤ у ¬сесв≥т≥. ƒекарт розкриваЇ зм≥ст пон¤тт¤ матер≥њ за допомогою трьох категор≥й: субстанц≥њ, атрибута ≥ аксиденсу. ѕри цьому п≥д субстанц≥Їю в≥н розум≥Ї само≥снуюче бутт¤ Ч самост≥йне, самод≥¤льне: п≥д атрибутом Ч нев≥д'Їмн≥, загальн≥, ун≥версальн≥ риси даноњ субстанц≥њ, а п≥д аксиденсом Ч дов≥льн≥, випадков≥, необов'¤зков≥ риси субстанц≥њ.

“ому ƒекарт визначаЇ матер≥ю ¤к субстанц≥ю само≥снуючого бутт¤, атрибутом ¤коњ Ї прот¤жн≥сть ≥з њњ властивост¤ми: займати певне м≥сце, мати об'Їм, бути тривим≥рною.

≤. Ќьютон додаЇ до ƒекартового визначенн¤ матер≥њ ¤к субстанц≥њ ще три атрибути: прот¤жн≥сть, непроникн≥сть (непорушна ц≥л≥сн≥сть т≥ла), ≥нертн≥сть (пасивн≥сть, нездатн≥сть самост≥йно зм≥нювати швидк≥сть зг≥дно ≥з законами динам≥ки); вага, зумовлена д≥Їю закону всесв≥тньоњ грав≥тац≥њ. ѕричому ≥нертн≥сть та вага пот≥м об'Їднуютьс¤ ним у пон¤тт¤ маси, ¤ка виступаЇ основним атрибутом матер≥њ ≥ одночасно м≥рою њњ к≥лькост≥.

≤нший п≥дх≥д у ѕ.√ольбаха, ¤кий визначаЇ матер≥ю ¤к все те, що п≥знаЇтьс¤ чуттЇво, при цьому джерелом чуттЇвого знанн¤ Ї в≥дчутт¤ форми, кольору, смаку, звуку та ≥н. ¬≥н доводить розум≥нн¤ матер≥њ до гносеолог≥чного узагальненн¤, п≥дн≥маЇтьс¤ на вищий р≥вень абстрагуванн¤, незважаючи нате, що приск≥плив≥ критики дор≥кали йому за надм≥рну широту, неконкретн≥сть, а тому неадекватн≥сть цього визначенн¤. як на аргумент, вони посилалис¤ на рел≥г≥йн≥ та ф≥лософськ≥ концепц≥њ, за ¤кими боги ≥ духи (Ѕог-—онце в Їгипетськ≥й рел≥г≥њ або пон¤тт¤ Ѕога у ф≥лософ≥њ ƒ.ёма) Ч чуттЇво п≥знаван≥ реал≥њ.

¬≥дпов≥дний внесок до поглибленн¤ пон¤тт¤ матер≥њ зробив √.√ельмгольц. «а його словами, матер≥¤ Ч це все, що ≥снуЇ об'Їктивно (незалежно в≥д св≥домост≥ людини). јле Ѕог ≥снуЇ об'Їктивно ≥ в≥д того не стаЇ матер≥альним.

ћатер≥¤ ¤к ф≥лософська категор≥¤ Ч не закостен≥ла, незм≥нна форма або вм≥стилище всього ≥снуючого у св≥т≥. ¬она визначаЇ найб≥льш суттЇв≥ властивост≥ об'Їктивно-реального бутт¤ св≥ту Ч п≥знаного ≥ ще не п≥знаного. ƒо таких суттЇвих ознак належать: ц≥л≥сн≥сть, невичерпн≥сть, м≥нлив≥сть, системна упор¤дкован≥сть та ≥нше.

—истемн≥сть в орган≥зац≥њ матер≥њ Ч не т≥льки њњ фундаментальна властив≥сть, вона також визначаЇ методолог≥ю сучасного наукового п≥знанн¤ структурних р≥вн≥в матер≥њ: неорган≥чний (м≥кро-, макро-, мегасв≥ти); орган≥чний (орган≥змений, п≥дорган≥змений, понадорган≥змений); соц≥альний (особист≥сть, родина, плем'¤, народн≥сть, нац≥¤, клас, сусп≥льство, людство).

ќтже, пон¤тт¤ матер≥њ проходить складний шл¤х, пост≥йно уточнюЇтьс¤, поглиблюЇтьс¤, збагачуЇтьс¤ новими властивост¤ми, в≥дображаЇ р≥вень розвитку п≥знанн¤ людиною св≥ту. ћатер≥альн≥сть св≥ту, ¤к зазначаЇ ‘.≈нгельс, доводитьс¤ не парою фокусницьких фраз, а довгим ≥ важким розвитком ф≥лософ≥њ та природознавства.

ѕоширене визначенн¤ матер≥њ ¤к ф≥лософськоњ категор≥њ дл¤ означенн¤ об'Їктивноњ реальност≥, що дана людин≥ у њњ в≥дчутт¤х, в≥дображаЇтьс¤ нашими в≥дчутт¤ми та св≥дом≥стю й ≥снуЇ незалежно в≥д них, певною м≥рою Ї обмеженим, оск≥льки зосереджуЇтьс¤ на гносеолог≥чних аспектах матер≥ального, не враховуючи притаманний йому онтолог≥чний зм≥ст.

—правд≥, ¤кщо не зосереджуватис¤ т≥льки на гносеолог≥чному визначенн≥ матер≥њ, а розгл¤дати њњ, враховуючи розвиток сучасноњ науки ≥ ф≥лософ≥њ, то можна виокремити:

1. ќнтолог≥чн≥ складов≥: а) рух та його форми; б) прост≥р; в) час;

г) детерм≥нац≥¤.

2. √носеолог≥чн≥ принципи: а) п≥знаван≥сть; б) об'Їктивн≥сть;

в) реальн≥сть.

“аким чином, узагальнене визначенн¤ категор≥њ "матер≥¤" маЇ базуватис¤ на тому, що це Ч об'Їктивно реальне бутт¤ св≥ту в час≥, простор≥, рус≥, детерм≥новане ≥ безпосередньо чи опосередковано п≥знаване людиною.

¬≥дпов≥дей на запитанн¤, ¤к св≥т розвиваЇтьс¤, ≥снуЇ багато: м≥фолог≥чн≥, рел≥г≥йн≥, науков≥, ненауков≥ тощо. «а д≥алектичного розум≥нн¤, розвиток Ч це зм≥на матер≥ального та духовного св≥ту, його перех≥д в≥д старого до нового. –озвиток маЇ так≥ властивост≥:

1. ¬≥дтворенн¤ старого: незворотн≥сть, спр¤мован≥сть, законом≥рн≥сть (необх≥дн≥сть);

2. ¬иникненн¤ нового.

–озвиток Ї ун≥версальною властив≥стю ¬сесв≥ту. ÷е саморух св≥ту та розмањтт¤ його про¤в≥в (природа, сусп≥льство, п≥знанн¤ тощо), самоперех≥д до б≥льш високого р≥вн¤ орган≥зац≥њ. —аморух ≥ саморозвиток Ч важлив≥ моменти д≥алектики ¤к теор≥њ розвитку. —аморозвиток св≥ту виростаЇ з саморуху матер≥њ. —аморух в≥дображаЇ зм≥ну св≥ту п≥д д≥Їю внутр≥шн≥х суперечностей. —амов≥дтворенн¤ ¤к феномен можливе лише тод≥, коли йому передуЇ рух, зм≥на, бо без цього взагал≥ не може бути самов≥дтворенн¤, розвитку.

–ух, зм≥на Ч це внутр≥шньо зв'¤зана Їдн≥сть бутт¤ ≥ небутт¤, тотожност≥ ≥ в≥дм≥нност≥, стаб≥льност≥ ≥ плинност≥, того, що зникаЇ, з тим, що з'¤вл¤Їтьс¤. –ух, зм≥ну можна ос¤гнути лише в тому раз≥, коли розгл¤дати його суперечлив≥ сторони в Їдност≥ та взаЇмод≥њ.

якщо вз¤ти до уваги лише одну його сторону ≥ про≥гнорувати ≥ншу, рух, зм≥на стануть незрозум≥лими. “акий же результат буде тод≥, коли ми станемо розгл¤дати њх не у взаЇмод≥њ, а в≥докремлено. Ѕо рух Ч це суперечн≥сть, це у¤вленн¤ про те, що т≥ло може рухатись лише тод≥, коли воно знаходитьс¤ в даному м≥сц≥ ≥ водночас у ньому не знаходитьс¤.

–ух, зм≥на Ї такою Їдн≥стю протилежностей, коли вони взаЇмно передбачають одна одну, коли немаЇ одн≥Їњ без взаЇмозв'¤зку з ≥ншою. ѕост≥йне виникненн¤ й одночасне вир≥шенн¤ даноњ суперечност≥ ≥ Ї рухом. ќстанн≥й, ¤к в≥домо, Ї абсолютним, нев≥д'Їмним атрибутом усього сутнього. “ому сл≥д вважати розвиток вищою формою руху ≥ зм≥ни, точн≥ше сутн≥стю руху, а рух можна визначити ¤к будь-¤ку зм≥ну ¤вища чи предмета. –ух Ч це зм≥на взагал≥.

≤сторичний досв≥д людства, лог≥ка п≥знанн¤ св≥ту переконують нас у тому, що св≥т Ч це рухома матер≥¤, а п≥знанн¤ форм руху матер≥њ неможливе без знанн¤ про прост≥р ≥ час.

ѕрост≥р ≥ час Ч це ф≥лософськ≥ категор≥њ, ¤к≥ в≥дображають основн≥ форми ≥снуванн¤ матер≥њ. ѕросторово-часов≥ характеристики маЇ будь-¤ке ¤вище бутт¤ св≥ту. якщо прост≥р Ї найзагальн≥шою формою сталост≥, збереженн¤ зм≥сту об'Їктивноњ реальност≥, то час Ч це форма його розвитку, внутр≥шн¤ м≥ра його ≥снуванн¤ та самознищенн¤. ™дн≥сть просторово-часових властивостей св≥ту називають просторово-часовим контин≥умом, а њх ун≥версальн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть (континуальн≥сть) Ч формою орган≥зац≥њ всього розмањтт¤ неск≥нченного св≥ту.  ожна частинка св≥ту маЇ власн≥ просторово-часов≥ характеристики. –озр≥зн¤ють соц≥альний, ≥сторичний, астроном≥чний, б≥олог≥чний, психолог≥чний, художн≥й, ф≥лософський зм≥ст простору ≥ часу.

≤сторична еволюц≥¤ погл¤д≥в на прост≥р ≥ час пов'¤зана з практичною, сусп≥льно-≥сторичною д≥¤льн≥стю людини. «м≥нюЇтьс¤, розвиваЇтьс¤ сусп≥льство, зм≥нюютьс¤ ≥ розвиваютьс¤ просторово-часов≥ у¤вленн¤ про бутт¤ св≥ту. якщо дл¤ м≥фолог≥чного св≥тогл¤ду час цикл≥чно в≥дтворюЇ пори року, то в межах рел≥г≥йного св≥тосприйн¤тт¤ час набуваЇ стр≥ловидноњ форми: в≥дтворенн¤ св≥ту через тимчасове тепер≥шнЇ до райськоњ або пекельноњ в≥чност≥.

‘≥лософськ≥ просторово-часов≥ у¤вленн¤ розвиваютьс¤ разом ≥з розвитком ф≥лософських теор≥й. (ƒокладн≥ше див.: ‘≥лософ≥¤.  урс лекц≥й: Ќавч. пос≥бник. Ч  ., 1993. Ч —. 350Ч369).

”загальнюючи ≥сторико-ф≥лософський досв≥д ос¤гненн¤ категор≥й простору ≥ часу, сл≥д зазначити велику к≥льк≥сть њхн≥х визначень, неос¤жне багатство все нових ≥ нових властивостей, њхню дискус≥йн≥сть та г≥потетичн≥сть. «начна частина досл≥дник≥в простору ≥ часу (темпорал≥ст≥в) сол≥дарна в тому, що прост≥р Ч це така форма ≥снуванн¤ матер≥њ, њњ атрибут, ¤ка характеризуЇтьс¤ сп≥в≥снуванн¤м об'Їкт≥в, њхньою взаЇмод≥Їю, прот¤жн≥стю, структурн≥стю та ≥ншими ознаками. „ас Ч це внутр≥шньо зв'¤зана з простором ≥ рухом об'Їктивна форма ≥снуванн¤ матер≥њ, ¤ка характеризуЇтьс¤ посл≥довн≥стю, тривал≥стю, ритмами ≥ темпами, в≥докремлен≥стю р≥зних стад≥й розвитку матер≥альних процес≥в.

≤сторико-ф≥лософський досв≥д людства св≥дчить також про те, що кожне покол≥нн¤ людей створюЇ таку св≥тогл¤дну картину св≥ту, ¤ка задовольн¤Ї його потреби. “ому до завершеност≥, достатньоњ повноти теор≥њ бутт¤ онтолог≥њ, ¤ка в≥добразила б ¬сесв≥т ¤к ц≥ле, ≥з вс≥ма в≥дношенн¤ми, взаЇмод≥¤ми ≥ зв'¤зками, ще надзвичайно далеко.

—проби усв≥домити законом≥рност≥ походженн¤ св≥тобудови ≥снують сьогодн≥ у вигл¤д≥ ц≥кавих г≥потез. ќсь одна з них.

1	2	3	4

Ќазва: ‘≥лософський зм≥ст проблеми бутт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (7737 прочитано)