’≥м≥¤ > ≤стор≥¤ х≥м≥њ

’≥м≥чна спор≥днен≥сть. ѕрот¤гом всього 17 в. х≥м≥ки, м≥ркуючи про Ђспор≥днен≥стьї тенденц≥њ атом≥в до утворенн¤ сполук, сл≥дували ≥де¤м Ѕехера ≥ Ўтал¤, ¤к≥ класиф≥кували вс≥ речовини в≥дпов≥дно до њх здатност≥ реагувати з≥ специф≥чними кислотами.

ƒосл≥дженн¤ спор≥дненост≥ ≥ складу р≥зних тип≥в речовин п≥шло по ≥ншому руслу на початку 19 ст. з в≥дкритт¤м нового анал≥тичного методу. ” 1807 англ≥йський х≥м≥к ’амфр≥ ƒев≥ (1778 - 1829) пропустив електричний струм, що отримувавс¤ в≥д батарењ з 250 металевих пластин, через розплавлений карбонат кал≥ю ≥ отримав маленьк≥ кульки металу, згодом названого кал≥Їм, а пот≥м таким же способом вид≥лив з соди натр≥й. ƒев≥ передбачив, що х≥м≥чна спор≥днен≥сть зводитьс¤ до електризац≥њ атом≥в при контакт≥. Ўведський х≥м≥к …енс якоб Ѕерцел≥ус (1779 - 1848) уточнив ≥ розвинув у¤вленн¤ про атом ≥ електричну спор≥днен≥сть, запропонувавши першу концепц≥ю х≥м≥чноњ взаЇмод≥њ - електрох≥м≥чну теор≥ю. Ѕерцел≥ус вважав, що, оск≥льки сол≥ в розчин≥ п≥д д≥Їю електричного струму розкладаютьс¤ на негативн≥ ≥ позитивн≥ компоненти, вс≥ з'Їднанн¤ повинн≥ складатис¤ з позитивних ≥ негативних частин радикал≥в (дуал≥стична теор≥¤ Ѕерцел≥уса).  исень найб≥льш електронегативний елемент, ≥ т≥ елементи, ¤к≥ утвор¤ть з ним з'Їднанн¤ з властивост¤ми основ, електропозитивн≥, а т≥, ¤к≥ утвор¤ть речовини з кислотними властивост¤ми, електронегативн≥. ” в≥дпов≥дност≥ з цим Ѕерцел≥ус отримав шкалу елемент≥в, першим елементом ¤коњ був кисень, пот≥м ≥шли с≥рка, азот, фосфор ≥ т.д. з переходом через водень до натр≥ю, кал≥ю ≥ ≥нших метал≥в. ƒо 1840-м рок≥в, однак, стало ¤сно, що електрох≥м≥чна теор≥¤ не може по¤снити ≥снуванн¤ простих двоатомних молекул (наприклад, O2 ≥ H2) або реакц≥ю зам≥щенн¤ водню (позитивна спор≥днен≥сть) хлором (негативна спор≥днен≥сть).

 ласиф≥кац≥¤ по атомн≥й ваз≥. «≥ час≥в ƒальтона до 1860 в х≥м≥њ не було точного визначенн¤ пон¤тт¤ атомноњ ваги. —истема, заснована на Ђекв≥валентн≥й ваз≥ї, запропонована англ≥йським х≥м≥ком ”њль¤мом ¬олластоном (1766 - 1828), спиралас¤ на сп≥вв≥дношенн¤, в ¤ких елементи могли об'Їднуватис¤, ≥ кожний х≥м≥к м≥г скласти власний список атомноњ ваги. Ќе ≥снувало н≥¤коњ в≥дправноњ точки дл¤ створенн¤ системи елемент≥в ≥ н≥¤коњ угоди про те, ¤к виражати склад сполук. ” 1860 на першому ћ≥жнародному х≥м≥чному конгрес≥ в  арлсруе (Ќ≥меччина) ≥тал≥йський х≥м≥к —тан≥слао  анн≥ццаро (1826 - 1910) знову повернув до житт¤ забуту г≥потезу свого сп≥вв≥тчизника јмедео јвогадро (1776 - 1856), ¤кий, засновуючись на в≥дкритт≥ Ћюссаком закону об'Їмних в≥дносин, передбачив, що р≥вн≥ об'Їми газ≥в м≥ст¤ть однакове число молекул.  анн≥ццаро стверджував, що за допомогою г≥потези јвогадро можна розмежувати пон¤тт¤ Ђатомна вагаї ≥ Ђмолекул¤рна вагаї дл¤ газопод≥бних елемент≥в ≥ внести ¤сн≥сть в питанн¤ про атомну вагу взагал≥.

” 1869 великий рос≥йський х≥м≥к ƒмитро ≤ванович ћенделеЇв, що був присутн≥м на конгрес≥ в  арлсруе, опубл≥кував свою пер≥одичну таблицю. ¬с≥ в≥дом≥ елементи в≥н розташував в≥дпов≥дно до зб≥льшенн¤ њх атомноњ ваги ≥ розбив на пер≥оди ≥ групи, що в≥дпов≥дають зм≥н≥ валентност≥. ” таблиц≥ були залишен≥ пуст≥ м≥сц¤ дл¤ ще нев≥дкритих елемент≥в; де¤ким з них ћенделеЇв нав≥ть привласнив назви (экабор, экаалюм≥н≥й ≥ экакремн≥й; преф≥кс Ђэкаї означаЇ Ђодне ≥ те жї). „удова точн≥сть пер≥одичного закону була продемонстрована в≥дкритт¤ми гал≥ю в 1875, ≥дентичного по своњх властивост¤х экаалюм≥н≥ю, сканд≥¤ (экабора) в 1879 ≥ √ерман≥¤ (экакремн≥¤) в 1886.

ќрган≥чна х≥м≥¤. ѕрот¤гом всього 18 в. в питанн≥ про х≥м≥чн≥ взаЇмов≥дносини орган≥зм≥в ≥ речовин вчен≥ керувалис¤ доктриною в≥тал≥зму вченн¤, що розгл¤дало житт¤ ¤к особливе ¤вище, що п≥дкор¤Їтьс¤ не законам св≥тобудови, а впливу особливих життЇвих сил. ÷ей погл¤д був успадкований ≥ багатьма вченими 19 в., хоч його основи були розхитан≥ ще в 1777, коли Ћавуазье передбачив, що диханн¤ процес, аналог≥чний гор≥нню. ѕерш≥ експериментальн≥ п≥дтврдженн¤ Їдност≥ неорган≥чного ≥ орган≥чного св≥ту були отриман≥ на початку 19 в.

” 1828 н≥мецький х≥м≥к ‘р≥др≥х ¬елер (1800 - 1882), нагр≥ваючи ц≥анат амон≥й (це з'Їднанн¤ беззастережно прираховувалос¤ до неорган≥чних речовин), отримав мочу продукт життЇд≥¤льност≥ людини ≥ тварин. ” 1845 јдольф  ольбе (1818 1884), учень ¬елера, синтезував оцтову кислоту з початкових елемент≥в вуглеводу, водню ≥ кисню. ” 1850-е роки французький х≥м≥к ѕьер Ѕертло (1827 -1907) почав систематичну роботу по синтезу орган≥чних сполук ≥ отримав метиловий ≥ етиловий спирти, метан, бензол, ацетилен. —истематичне досл≥дженн¤ природних орган≥чних сполук показало, що вс≥ вони м≥ст¤ть один або дек≥лька атом≥в вуглеводу ≥ дуже багато з них атоми водню. ¬насл≥док цих досл≥джень н≥мецький х≥м≥к ‘р≥др≥х —ерпень  екуле (1829 - 1896) у 1867 визначив орган≥чну х≥м≥ю ¤к х≥м≥ю з'Їднань вуглеводу. Ќовий п≥дх≥д до орган≥чного анал≥зу був узагальнений н≥мецьким х≥м≥ком ёстусом Ћ≥б≥хом (1803 - 1873) творцем знаменитоњ досл≥дницькоњ ≥ учбовоњ лаборатор≥њ в √≥сенському ун≥верситет≥. ” 1837 Ћ≥б≥х разом з французьким х≥м≥ком ∆аном Ѕатистом ƒюма (1800 - 1884) уточнив у¤вленн¤ про радикал ¤к про специф≥чну незм≥нну групу атом≥в, що входить до складу багатьох орган≥чних сполук (приклад радикал CH3). —тало ¤сно, що визначити будову великих молекул можна, лише встановивши будову певного числа радикал≥в.

“еор≥¤ тип≥в. ¬≥дкритт¤ ≥ вид≥ленн¤ величезного числа складних сполук гостро поставило питанн¤ про склад њх молекул ≥ привели до необх≥дност≥ рев≥зувати ≥снуючу систему класиф≥кац≥њ. ƒо 1840-м рок≥в вчен≥-х≥м≥ки усв≥домили, що дуал≥стичн≥ ≥дењ Ѕерцел≥уса застосовн≥ т≥льки до неорган≥чних солей. ” 1853 була зроблена спроба класиф≥кувати вс≥ орган≥чн≥ сполуки по типах. ”загальнена Ђтеор≥¤ тип≥вї була запропонована французьким х≥м≥ком Ўарлем ‘редер≥ком ∆ераром (1816 - 1856), ¤кий вважав, що об'Їднанн¤ р≥зних груп атом≥в визначаЇтьс¤ не електричним зар¤дом цих груп, а њх специф≥чними х≥м≥чними властивост¤ми. ∆ерар вид≥лив чотири основних типи атомних груп, з ¤ких, на його думку, ≥ перебувають вс≥ з'Їднанн¤ ¤к орган≥чн≥, так ≥ неорган≥чн≥.

—труктурна х≥м≥¤. ” 1857  екуле, виход¤чи з теор≥њ валентност≥ (п≥д валентн≥стю розум≥лос¤ число атом≥в водню, вступаючих в сполученн¤ з одним атомом даного елементу), передбачив, що вуглець чотиривалентний ≥ тому може сполучатис¤ з чотирма ≥ншими атомами, утворюючи довг≥ ланцюги пр¤м≥ або розгалужен≥. “ому орган≥чн≥ молекули стали зображати не у вигл¤д≥ комб≥нац≥й радикал≥в, а у вигл¤д≥ структурних формул атом≥в ≥ зв'¤зк≥в м≥ж ними. ƒо 1860-м рок≥в роботами  екуле ≥ рос≥йського х≥м≥ка ќлександра ћихайловича Ѕутлерова (1828 - 1886) був закладений п≥дмурок структурноњ х≥м≥њ, що дозвол¤Ї по¤снювати властивост≥ речовин, засновуючись на розташуванн≥ атом≥в в њх молекулах.

” 1874 датський х≥м≥к якоб ¬ант - √офф (1852 - 1911) ≥ французький х≥м≥к ∆озеф јшиль Ће Ѕель (1847 - 1930) розповсюдили цю ≥дею на розташуванн¤ атом≥в в простор≥. ¬они вважали, що молекули не плоск≥, а трьохм≥рн≥ структури. ÷¤ концепц≥¤ дозвол¤ла по¤снити багато в≥домих ¤вищ, наприклад просторову ≥зомер≥ю, ≥снуванн¤ молекул однакового складу, але з р≥зними властивост¤ми. ƒуже добре вписувалис¤ в нењ дан≥ Ћуњ ѕастера (1822 - 1895) про ≥зомери винноњ кислоти.

ƒо к≥нц¤ 19 в. ≥дењ структурноњ х≥м≥њ були п≥дкр≥плен≥ даними, отриманими спектроскоп≥чними методами. ÷≥ методи дозвол¤ли отримувати ≥нформац≥ю про будову молекул виход¤чи з њх спектр≥в поглинанн¤. ƒо 1900 концепц≥¤ трьохм≥рноњ орган≥зац≥њ молекул ¤к складних орган≥чних, так ≥ неорган≥чних була прийн¤та практично вс≥ма вченими.

Ќародженн¤ ф≥зичноњ х≥м≥њ. ƒо к≥нц¤ 19 в. з'¤вилис¤ перш≥ роботи, в ¤ких систематично вивчалис¤ ф≥зичн≥ властивост≥ р≥зних речовин (температури кип≥нн¤ ≥ плавленн¤, розчинн≥сть, молекул¤рна вага). ѕочаток таким досл≥дженн¤м поклали Ћюссак ≥ ¬ант-√офф, що показали, що розчинн≥сть солей залежить в≥д температури ≥ тиску. ” 1867 норвезьк≥ х≥м≥ки ѕетер ¬ааге (1833 - 1900) ≥  ато ћаксим≥л≥ан √ульдберг (1836 - 1902) сформулювали закон д≥ючоњ маси, зг≥дно з ¤ким швидк≥сть реакц≥й залежить в≥д концентрац≥й реагент≥в. ¬икористаний ними математичний апарат дозволив знайти дуже важливу величину, що характеризуЇ будь-¤ку х≥м≥чну реакц≥ю, константу швидкост≥.

ƒ¬јƒ÷я“≈ —“ќ–≤„„я

Ќова структурна теор≥¤. « розвитком ф≥зичних теор≥й про будову атом≥в ≥ молекул були переосмислен≥ так≥ стар≥ пон¤тт¤, ¤к х≥м≥чна спор≥днен≥сть ≥ трансмутац≥¤. ¬иникли нов≥ у¤вленн¤ про будову матер≥њ.

ћодель атома. ” 1896 јнтуан јнр≥ Ѕеккерель (1852 - 1908) в≥дкрив ¤вище рад≥оактивност≥, ви¤вивши спонтанне випущенн¤ сол¤ми урану субатомних часток, а через два роки дружина ѕьера  юр≥ (1859 - 1906) ≥ ћар≥¤  юр≥ (1867 -1934) вид≥лила два рад≥оактивних елементи: полон≥й ≥ рад≥й. ¬≥дкритт¤ ‘редер≥ка —одд≥ (1877 - 1956), що показало, що при рад≥оактивному розпад≥ в≥дбуваЇтьс¤ перетворенн¤ одних речовин в ≥нш≥, дало нове значенн¤ тому, що древн≥ називали трансмутац≥¤.

” 1897 ƒжозеф ƒжон “омсон (1856 - 1940) в≥дкрив електрон, зар¤д ¤кого з високою точн≥стю вим≥р¤в в 1909 –оберт ћ≥лл≥кен (1868 - 1953). ” 1911 ≈рнст –езерфорд (1871 - 1937), виход¤чи з електронноњ концепц≥њ “омсона, запропонував модель атома: в центр≥ атома знаходитьс¤ позитивно зар¤джене ¤дро, а навколо нього обертаютьс¤ негативно зар¤джен≥ електрони. ” 1913 Ќ≥льс Ѕор (1885 - 1962), використовуючи принципи квантовоњ механ≥ки, показав, що електрони можуть знаходитис¤ не на будь-¤ких, а на суворо визначених орб≥тах. ѕланетарна квантова модель атома –езерфорда примусила вчених по-новому п≥д≥йти до по¤сненн¤ будови ≥ властивостей х≥м≥чних сполук. Ќ≥мецький ф≥зик ¬альтер  оссель (1888 - 1956) передбачив, що х≥м≥чн≥ властивост≥ атома визначаютьс¤ числом електрон≥в на його зовн≥шн≥й оболонц≥, а утворенн¤ х≥м≥чних зв'¤зк≥в зумовлюЇтьс¤ в основному силами електростатичноњ взаЇмод≥њ. јмериканськ≥ вчен≥ √≥лберт Ќьютон Ћьюњс (1875 - 1946) ≥ ≤рв≥нг Ћенгмюр (1881 - 1957) сформулювали електронну теор≥ю х≥м≥чного зв'¤зку. ¬≥дпов≥дно до цих у¤влень молекули неорган≥чних солей стаб≥л≥зуютьс¤ електростатичними взаЇмод≥¤ми м≥ж ≥онами, що вход¤ть до њх складу, ¤к≥ утвор¤тьс¤ при переход≥ електрон≥в в≥д одного елемента до ≥ншого (≥онний зв'¤зок).

1	2	3	4

Ќазва: ≤стор≥¤ х≥м≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (4190 прочитано)