√рош≥ ≥ кредит > ѕон¤тт¤ кредитноњ системи

ўоправда можлива ≥ однор≥внева схема орган≥зац≥њ кредитних установ. ќднак така практика у б≥льш≥й м≥р≥ Ї характерною або дл¤ ранн≥х стад≥й розвитку кредитноњ системи, коли в≥дсутн≥й центральний банк, або дл¤ крањн з адм≥н≥стративно-командними методами управл≥нн¤ господарством, де Їдиний державний банк самост≥йно виконуЇ ус≥ функц≥њ кредитноњ системи. —тановленн¤ ≥ розвиток повноц≥нних ринкових в≥дносин довели неспроможн≥сть такоњ орган≥зац≥йноњ побудови ¤к в першому, так ≥ у другому випадках.

ƒвор≥внева орган≥зац≥¤ кредитноњ системи дозвол¤Ї ефективно розпод≥лити адм≥н≥стративно-регулююч≥ та операц≥йн≥ функц≥њ м≥ж центральним банком ≥ ус≥ма ≥ншими кредитними ≥нститутами, що забезпечуЇ належний р≥вень обслуговуванн¤ ус≥х субТЇкт≥в ринкових в≥дносин.

ќкреме м≥сце у склад≥ кредитноњ системи належить ≥нфраструктур≥, що ¤вл¤Ї собою комплекс засоб≥в, ¤к≥ забезпечують нормальне функц≥онуванн¤ ≥нститут≥в кредитноњ системи. ќсновними елементами ц≥Їњ ≥нфраструктури Ї:

1. Ќормативно-правове забезпеченн¤, що включаЇ систему закон≥в ≥ п≥дзаконних акт≥в, ¤к≥ юридично визначають ≥ регламентують сфери д≥¤льност≥ кредитних ≥нститут≥в.

2. —истеми захисту ≥нтерес≥в вкладник≥в банк≥в, що передбачають д≥¤льн≥сть спец≥ал≥зованих орган≥в страхуванн¤ депозит≥в кл≥Їнт≥в п≥д контролем центрального банку, незалежних ур¤дових орган≥в або самих комерц≥йних банк≥в.

3. Ќац≥ональн≥ асоц≥ац≥њ банк≥в та ≥нших кредитних установ, обТЇднаних за функц≥ональними ознаками з метою захисту ≥нтерес≥в своњх член≥в ≥ встановленн¤ дл¤ них основних правил веденн¤ б≥знесу, тобто саморегулюванн¤.

4. ≤нформац≥йне забезпеченн¤, що передбачаЇ на¤вн≥сть спец≥ал≥зованих орган≥зац≥й, ¤к≥ вивод¤ть рейтинги банк≥в, централ≥зованих систем ≥нформац≥њ про кл≥Їнт≥в, публ≥кац≥ю спец≥альних видань ≥з статистичними та анал≥тичними матер≥алами про стан грошово-кредитноњ сфери економ≥ки.

5. –озрахункова мережа, що забезпечуЇ врегулюванн¤ плат≥жних зобовТ¤зань м≥ж ≥нститутами кредитноњ системи через електронн≥ засоби звТ¤зку, кл≥рингов≥ палати, обчислювальн≥ центри, що можуть знаходитись п≥д контролем центрального банку або виступати самост≥йними орган≥зац≥¤ми.

6. ≤нкасаторське та охоронне обслуговуванн¤ кредитних ≥нститут≥в, що може зд≥йснюватись ¤к самими банками, так ≥ спец≥ал≥зованими орган≥зац≥¤ми.

7. —иситема п≥дготовки кадр≥в дл¤ ≥нститут≥в кредитноњ системи, що включаЇ мережу навчальних заклад≥в, ¤к≥ готують спец≥ал≥ст≥в дл¤ роботи в кредитних установах.

“аким чином, не зд≥йснюючи безпосередньо операц≥й ≥нститут≥в кредитноњ системи, њњ ≥нфраструктура створюЇ оптимальн≥ умови дл¤ виконанн¤ банками ≥ небанк≥вськими кредитно-ф≥нансовими ≥нститутами своњх функц≥й.

11.2. ѕќ’ќƒ∆≈ЌЌя ≤ ‘”Ќ ÷≤ѓ ЅјЌ ≤¬

Ѕанки ¤к основа кредитноњ системи виступають головними посередниками у всьому комплекс≥ взаЇмов≥дносин м≥ж р≥зними субТЇктами ринковоњ економ≥ки. ¬иникненн¤ ≥ розвиток банк≥в був обТЇктивно зумовлений еволюц≥Їю кредитних в≥дносин та став важливим етапом на шл¤ху економ≥чного прогресу сусп≥льства.

«ародженн¤ банк≥вськоњ справи припадаЇ ще на рабовласницький пер≥од, коли виникають лихварство та м≥н¤льн≥ операц≥њ. ÷ентром зазначених процес≥в було спершу ¬ав≥лонське царство (7-6 ст. до н.е.), до ≥снуванн¤ ¤кого належать перш≥ ≥сторичн≥ згадки про д≥¤льн≥сть стародавн≥х банк≥р≥в. ÷≥ в≥домост≥ стосуютьс¤, зокрема, вав≥лонських банк≥рських дом≥в ≤г≥б≥, ≤дд≥н-ћардука, ћурашу та ≥н., що приймали процентн≥ вклади, видавали позики п≥д письмов≥ зобовТ¤занн¤ ≥ п≥д заставу р≥зних ц≥нностей, зд≥йснювали платеж≥ за рахунок кл≥Їнт≥в, виступали поручител¤ми за р≥зноман≥тними угодами, брали участь у торговельн≥й справ≥ на пайових засадах, виконували роль радника та дов≥реноњ особи при укладанн≥ р≥зних угод.

«начного розвитку банк≥вська справа набула ≥ у —тародавн≥й √рец≥њ, де початково банк≥вськ≥ операц≥њ зд≥йснювались окремими храмами, найв≥дом≥шими з ¤ких були ƒельф≥йський, ≈феський, ƒелонський, ‘окейський, ћ≥летський та де¤к≥ ≥н. “орговц≥, приватн≥ особи ≥ нав≥ть ц≥л≥ м≥ста √рец≥њ в≥ддавали своњ грош≥ на збер≥ганн¤ до скарбниць храм≥в, недоторкан≥сть ¤ких гарантувалась шанобливим ставленн¤м до рел≥г≥њ. јмф≥кт≥они, що зав≥дували храмами, розум≥ли невиг≥дн≥сть простого збер≥ганн¤ величезних ц≥нностей, що концентрувалис¤ у њх сховищах, а тому пускали в оборот дов≥рен≥ храму грош≥, б≥льша частина ¤ких надавалась у позику п≥д проценти м≥стам та приватним особам.

¬насл≥док ≥нтенсивного розвитку рем≥сництва ≥ торг≥вл≥ зростали в≥дпов≥дн≥ потреби в обм≥нних операц≥¤х ≥ кредит≥, що спонукало окр≥м храм≥в ≥ рпиватних ос≥б зд≥йснювати банк≥вськ≥ операц≥њ. ” √рец≥њ цих ос≥б називали трапезитами (в≥д грецьк. УтрапезаФ ¾ ст≥л), оск≥льки початково банк≥вськ≥ обороти пол¤гали у розм≥н≥ гот≥вкових грошей, що зд≥йснювавс¤ за столами на ринках. ¬ епоху надзвичайноњ розмањтост≥ грошових знак≥в так≥ операц≥њ потребували високоњ квал≥ф≥кац≥њ м≥н¤л, що викликало дов≥ру до них та надавало можлив≥сть збер≥гати й розпор¤джатис¤ чужими коштами. ѕередан≥ трапезиту грош≥ надавались в кредит п≥д заставу рухомого майна, раб≥в, дом≥в, земель, а також вантаж≥в на корабл¤х ≥ самих корабл≥в. –≥вень процентних ставок при цьому був досить високим ¾ в≥д 10 до 36% р≥чних, що було повТ¤зано ≥з значним попитом на в≥льн≥ кап≥тали, а також ≥з високими прибутками в≥д торговельних оборот≥в (внасл≥док використанн¤ прац≥ раб≥в). ”с≥ отриман≥ вклади заносились трапезитами в особливий реЇстр ≥з вказанн¤м суми та ≥мен≥ вкладник≥в, ¤к≥ могли доручати отриманн¤ своњх грошей ≥ншим особам, що спри¤ло поширенню такого способу платеж≥в, ¤к списанн¤ кошт≥в у книгах банк≥ра.

” стародавньому –им≥ банк≥вська д≥льн≥сть хоча ≥ була схожа на грецьку, однак ¤вл¤ла собою самобутн≥й продукт латинськоњ цив≥л≥зац≥њ, що визначалось значно вищим р≥внем д≥ловодства у римських банк≥р≥в пор≥вн¤но з банк≥рами √рец≥њ.

” римл¤н банк≥ри, ¤ких називали менсар≥¤ми (в≥д лат. УменсаФ ¾ ст≥л), розпочали свою д≥¤льн≥сть з ром≥ну грошей. «годом вони отримували кошти на збер≥ганн¤, ¤к≥ використовувались дл¤ видач≥ кредит≥в п≥д заставу рухомого й нерухомого майна, а також морських вантаж≥в. «ростаюча внасл≥док внасл≥док завоювань роль –иму ¤к центру економ≥чного житт¤ тогочасного сусп≥льства спри¤ло бурхливому розвитку банк≥вськоњ справи, що було повТ¤зано з концентрац≥Їю кап≥тал≥в п≥дкорених крањн та видачею цих кошт≥в у позику в р≥зних частинах великоњ ≥мпер≥њ.

–имськ≥ громад¤ни здеб≥льшого не збер≥гали своњ грош≥ вдома, а в≥ддавали банк≥ров≥, ¤кий записував њх у себе в книгах ≥ зобовТ¤зувавс¤ зд≥йснювати виплати на вимогу вкладника. ” книгу, що мала назву codex rationum, записувались внески вс≥х кл≥Їнт≥в банк≥ра, дл¤ кожного з ¤ких в≥дводилась окрема стор≥нка (nomen) з указанн¤м ≥мен≥ вкладника, року ≥ дн¤ в≥дкритт¤ рахунку.  ожна стор≥нка була розд≥лена на дв≥ частини ¾ УacceptiФ та УexpensiФ, що в≥дпов≥дно в≥дображали надходженн¤ кошт≥в в≥д кл≥Їнт≥в та зд≥йснюван≥ ними витрати. ѕри цьому платники могли розраховуватись з≥ своњми кредиторами, направл¤ючи њх до банк≥р≥в з наказом зд≥йснити плат≥ж гот≥вкою або переказом кошт≥в з≥ стор≥нки на стор≥нку у книз≥ банк≥ра. ќбТЇднанн¤ римських банк≥р≥в в асоц≥ац≥њ значно розширювало сферу застосуванн¤ таких розрахунк≥в, оск≥льки вкладники одного банку ставали вкладниками ≥нших банк≥в-член≥в асоц≥ац≥њ.

«начн≥ обс¤ги грошових оборот≥в спри¤ли по¤в≥ в≥дд≥лень римських банк≥рських дом≥в у р≥зних крањнах. ѕри цьому ≥з становленн¤м Їдиноњ монетноњ системи в ≥мпер≥њ, втрачали своЇ значенн¤ грошово-обм≥нн≥ операц≥њ, натом≥сть набували розвитку де¤к≥ нов≥ види функц≥й, що зд≥йснювалис¤ банк≥рами –иму ¾ орган≥зац≥¤ аукц≥он≥в, веденн¤ справ, повТ¤заних з отриманн¤м спадщини, розпод≥лом майна, посередництвом у торговельних угодах та ≥нш≥.

–озкв≥т банк≥вськоњ справи в античну епоху зм≥нивс¤ тимчасовим занепадом в пер≥од раннього середньов≥чч¤, що було повТ¤зано з де¤ким зниженн¤м рол≥ товарно-грошових в≥дносин та натурал≥зац≥Їю господарства.

ќднак феодальна роздроблен≥сть Ївропейських крањн та велика к≥льк≥сть грошових знак≥в, ¤к≥ перебували в об≥гу, стримували розвиток торг≥вл≥, що зумовлювало необх≥дн≥сть у зд≥йсненн≥ м≥н¤льних операц≥й, при чому в значних масштабах. Ќайб≥льшого поширенн¤ ц≥ операц≥њ спочатку отримали в ≤тал≥њ, м≥ста ¤коњ вже у X ст. набули рол≥ св≥тових центр≥в торг≥вл≥, куди ст≥кались товари ≥ грош≥ з р≥зних крањн. —аме слово УбанкФ походить в≥д ≥тал≥йського УbancoФ, що означало ст≥л, лавку чи конторку, за ¤кою обм≥нювались монети. ћ≥н¤ли сид≥ли б≥л¤ столу, вкритого зеленим сукном, на ¤кому лежав реЇстр укладених договор≥в та були розкладен≥ монети. “аким чином, обм≥нн≥ операц≥њ, що в сучасних банках належать до числа другор¤дних, стали основою розвитку банк≥вськоњ справи у середньов≥чн≥й ™вроп≥.

≤тал≥йськ≥ м≥н¤ли, ¤к ≥ њхн≥ попередники в античний пер≥од, активно проводили операц≥њ з прийому вклад≥в, переказу кошт≥в по записах у книгах, видач≥ позик, а також спри¤ли по¤в≥ й орган≥зац≥њ вексельного об≥гу. ≤ хоча дан≥ форми п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ приватних ос≥б мали вс≥ ознаки банк≥вських операц≥й, сам≥ банки ¤к установи у сучасному розум≥нн≥ цього слова зТ¤вились п≥зн≥ше.

“ак, у 1407 р. було засновано Ѕанк —в¤того √еорг≥¤ в √енуњ, ¤кий початково ¤вл¤в собою асоц≥ац≥ю кредитор≥в держави, та згодом розпочав д≥¤льн≥сть з прийому внеск≥в в≥д приватних ос≥б, про що останн≥м видавалис¤ св≥доцтва, ¤к≥ могли переходити ≥з рук в руки. Ѕанки поступово зТ¤вл¤лис¤ ≥ в ≥нших м≥стах, набуваючи складн≥ших орган≥зац≥йних форм функц≥онуванн¤. Ќаприклад, у 1593 р. було створено Ѕанк —в¤того јмврос≥¤ в ћ≥лан≥, що мав де¤к≥ початков≥ риси акц≥онерного товариства. …ого кап≥тал формувавс¤ за рахунок пайових внеск≥в та поточних вклад≥в громад¤н ≥ використовувавс¤ дл¤ видач≥ позик м≥сту. √оловним завданн¤м под≥бних банк≥в в ≤тал≥њ початково була п≥дтримка державних ф≥нанс≥в.

1	2	3

Ќазва: ѕон¤тт¤ кредитноњ системи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (2372 прочитано)