јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > ћ≥с¤ць - супутник «емл≥

” 1896-1910 великий атлас ћ≥с¤ц¤ був виданий французькими астрономами ћ. Ћеви ≥ ѕ. ѕьюзе по фотограф≥¤х, отриманим на ѕаризьк≥й обсерватор≥њ; п≥зн≥ше фотограф≥чний альбом ћ≥с¤ц¤ виданий Ћ≥кскою обсерватор≥Їю в —Ўј, а в середин≥ 20 стол≥тт¤ ƒж.  ойпер (—Ўј) склав к≥лька детальних атлас≥в фотограф≥й ћ≥с¤ц¤, отриманих на великих телескопах р≥зних астроном≥чних обсерватор≥й. «а допомогою сучасних телескоп≥в на ћ≥с¤ц≥ можна пом≥тити, але не розгл¤нути кратери розм≥ром близько 0,7 к≥лометр≥в ≥ тр≥щини шириною в перш≥ сотн≥ метр≥в.

–ельЇф м≥с¤чноњ поверхн≥.

–ельЇф м≥с¤чноњ поверхн≥ був в основному з'¤сований у результат≥ багатор≥чних телескоп≥чних спостережень. Ућ≥с¤чного мор¤Ф, що займають близько 40 % видимоњ поверхн≥ ћ≥с¤ц¤, ¤вл¤ють собою р≥внинн≥ низовини, перес≥чен≥ тр≥щинами ≥ невисокими звивистими валами; великих кратер≥в на мор¤х пор≥вн¤но мало. Ѕагато мор≥в оточен≥ концентричними к≥льцевими хребтами. ≤нша, б≥льш св≥тла поверхн¤ покрита численними кратерами, к≥льцепод≥бними хребтами, борознами ≥ так дал≥.  ратери менш 15-20 к≥лометр≥в мають просту чашопод≥бну форму, б≥льш велик≥ кратери (до 200 к≥лометр≥в) складаютьс¤ з округлого вала з крутими внутр≥шн≥ми схилами, мають пор≥вн¤но плоске дно, б≥льш заглиблене, чим навколишн¤ м≥сцев≥сть, часто з центральною г≥ркою. ¬исоти г≥р над навколишньою м≥сцев≥стю визначаютьс¤ по довжин≥ т≥ней на м≥с¤чн≥й чи поверхн≥ фотометричним способом. “аким шл¤хом були складен≥ г≥псометричн≥ карти масштабу 1:1000000 на велику частину видимоњ сторони. ќднак абсолютн≥ висоти, в≥дстан≥ крапок поверхн≥ ћ≥с¤ц¤ в≥д центра чи ф≥гури маси ћ≥с¤ц¤ визначаютьс¤ дуже непевно, ≥ заснован≥ на них г≥псометричн≥ карти дають лише загальне представленн¤ про рельЇф ћ≥с¤ц¤. Ќабагато докладн≥ше ≥ точн≥ше вивчений рельЇф крайовоњ зони ћ≥с¤ц¤, що, у залежност≥ в≥д фази л≥брац≥њ, обмежуЇ диск ћ≥с¤ц¤. ƒл¤ ц≥Їњ зони н≥мецький учений ‘. ’айн, рад¤нський вчений ј. ј. ЌефедьЇв, американський учений „. ”отс склали г≥псометричн≥ карти, що використовуютьс¤ дл¤ обл≥ку нер≥вностей краю ћ≥с¤ц¤ при спостереженн¤х з метою визначенн¤ координат ћ≥с¤ц¤ (так≥ спостереженн¤ виробл¤ютьс¤ мерид≥анними колами ≥ по фотограф≥¤х ћ≥с¤ц¤ на тл≥ навколишн≥х з≥рок, а також за спостереженн¤ми покрить з≥рок). ћ≥крометричними вим≥рами визначен≥ стосовно м≥с¤чного екватора ≥ середнього мерид≥ана ћ≥с¤ц¤ селенограф≥чн≥ координати дек≥лькох основних опорних крапок, що служать дл¤ прив'¤зки великого числа ≥нших крапок поверхн≥ ћ≥с¤ц¤. ќсновною вих≥дною точкою при цьому Ї невеликоњ правильноњ форми ≥ добре видимий б≥л¤ центра м≥с¤чного диска кратер ћестинг. —труктура поверхн≥ ћ≥с¤ц¤ був в основному вивчена фотометричними ≥ пол¤риметричними спостереженн¤ми, доповненими рад≥оастроном≥чними досл≥дженн¤ми.

 ратери на м≥с¤чн≥й поверхн≥ мають р≥зний в≥дносний в≥к: в≥д древн≥х, ледь пом≥тних, сильно перероблених утворень до дуже ч≥тких в обрисах молодих кратер≥в, ≥нод≥ оточених св≥тлими Упромен¤миФ. ѕри цьому молод≥ кратери перекривають б≥льш древн≥. ¬ одних випадках кратери вр≥зан≥ в поверхню м≥с¤чних мор≥в, а в ≥нш≥ - г≥рськ≥ породи мор≥в перекривають кратери. “ектон≥чн≥ розриви те розс≥кають кратери ≥ мор¤, те сам≥ перекриваютьс¤ б≥льш молодими утворенн¤ми. ÷≥ й ≥нш≥ сп≥вв≥дношенн¤ дозвол¤ють установити посл≥довн≥сть виникненн¤ р≥зних структур на м≥с¤чн≥й поверхн≥; у 1949 рад¤нський вчений ј. ¬. ’абаков розд≥лив м≥с¤чн≥ утворенн¤ на к≥лька посл≥довних в≥кових комплекс≥в. ѕодальший розвиток такого п≥дходу дозволило до к≥нц¤ 60-х рок≥в скласти середньомасштабн≥ геолог≥чн≥ карти на значну частину поверхн≥ ћ≥с¤ц¤. јбсолютний в≥к м≥с¤чних утворень в≥домий поки лише в дек≥лькох крапках; але, використовуючи де¤к≥ непр¤м≥ методи, можна установити, що в≥к найб≥льш молодих великих кратер≥в складаЇ дес¤тки ≥ сотн≥ м≥льйон≥в рок≥в, а основна маса великих кратер≥в виникла в УдоморськийФ пер≥од, 3-4 млрд. рок≥в тому.

¬ утворенн≥ форм м≥с¤чного рельЇфу брали участь ¤к внутр≥шн≥ сили, так ≥ зовн≥шн≥ впливи. –озрахунки терм≥чноњ ≥стор≥њ ћ≥с¤ц¤ показують, що незабаром п≥сл¤ њњ утворенн¤ надра були роз≥гр≥т≥ рад≥оактивним теплом ≥ значною м≥рою розплавлен≥, що привело до ≥нтенсивного вулкан≥зму на поверхн≥. ” результат≥ утворилис¤ г≥гантськ≥ лавов≥ полючи ≥ де¤ка к≥льк≥сть вулкан≥чних кратер≥в, а також численн≥ тр≥щини, уступи й ≥нше. –азом з цим на поверхню ћ≥с¤ц¤ на ранн≥х етапах випадала величезна к≥льк≥сть метеорит≥в ≥ астероњд≥в - залишк≥в протопланетноњ хмари, при вибухах ¤ких виникали кратери - в≥д м≥кроскоп≥чних лунок до к≥льцевих структур поперечником у багато дес¤тк≥в, а можливо ≥ до дек≥лькох сотень к≥лометр≥в. „ерез в≥дсутн≥сть атмосфери ≥ г≥дросфери значна частина цих кратер≥в збереглас¤ до наших дн≥в. «араз метеорити випадають на ћ≥с¤ць набагато р≥дше; вулкан≥зм також в основному припинивс¤, оск≥льки ћ≥с¤ць витратив багато тепловоњ енерг≥њ, а рад≥оактивн≥ елементи були винесен≥ в зовн≥шн≥ шари ћ≥с¤ц¤. ѕро залишковий вулкан≥зм св≥дчать вит≥канн¤ вуглецевих газ≥в у м≥с¤чних кратерах, спектрограми ¤ких були вперше отриман≥ рад¤нським астрономом Ќ. ј.  озирЇв.

ѕоходженн¤ ћ≥с¤ц¤.

ѕоходженн¤ ћ≥с¤ц¤ остаточно ще не установлено. Ќайб≥льш розроблен≥ три р≥зн≥ г≥потези. Ќаприк≥нц≥ 19 в. ƒж. ƒарв≥н висунув г≥потезу, в≥дпов≥дно до ¤коњ ћ≥с¤ць ≥ «емл¤ спочатку складали одну загальну розплавлену масу, швидк≥сть обертанн¤ ¤коњ зб≥льшувалас¤ в м≥ру њњ остиганн¤ ≥ стиску; у результат≥ ц¤ маса роз≥рвалас¤ на двох частин: велику - «емлю ≥ меншу - ћ≥с¤ць. ÷¤ г≥потеза по¤снюЇ малу щ≥льн≥сть ћ≥с¤ц¤, утвореноњ з зовн≥шн≥х шар≥в перв≥сноњ маси. ќднак вона стикаЇтьс¤ ≥з серйозними запереченн¤ми з погл¤ду механ≥зму под≥бного процесу; кр≥м того, м≥ж породами земноњ оболонки ≥ м≥с¤чних пор≥д Ї ≥стотн≥ геох≥м≥чн≥ розходженн¤.

√≥потеза захопленн¤, розроблена н≥мецьким ученим  . ¬ейцзеккером, шведським ученим ’. јльфвеном ≥ американським ученим √. ёри, припускаЇ, що ћ≥с¤ць спочатку був малою планетою, що при проходженн≥ поблизу «емл≥ в результат≥ впливу т¤ж≥нн¤ останньоњ перетворилас¤ в супутник «емл≥. ≤мов≥рн≥сть такоњ под≥њ дуже мала, ≥, кр≥м того, у цьому випадку варто було б оч≥кувати б≥льшого розходженн¤ земних ≥ м≥с¤чних пор≥д.

¬≥дпов≥дно до третьоњ г≥потези, що розробл¤лас¤ рад¤нськими вченими - ќ. ё. Ўмидтом ≥ його посл≥довниками в середин≥ 20 стол≥тт¤, ћ≥с¤ць ≥ «емл¤ утворилис¤ одночасно шл¤хом об'Їднанн¤ й ущ≥льненн¤ великого ро¤ др≥бних часток. јле ћ≥с¤ць у ц≥лому маЇ меншу щ≥льн≥сть, чим «емл¤, тому речовина протопланетного хмари повинна було розд≥литис¤ з концентрац≥Їю важких елемент≥в у «емл≥. ” зв'¤зку з цим виникло припущенн¤, що першоњ початку формуватис¤ «емл¤, оточена могутньою атмосферою, збагаченоњ в≥дносно летучими сил≥катами; при наступному охолодженн≥ речовина ц≥Їњ атмосфери скондесувалос¤ в к≥льце планетезималей, з ¤ких ≥ утворивс¤ ћ≥с¤ць. ќстанн¤ г≥потеза на сучасному р≥вн≥ знань (70-≥ роки 20 стол≥тт¤) представл¤Їтьс¤ найб≥льш кращоњ.

Ќовий етап досл≥дженн¤ ћ≥с¤ц¤.

Ќе дивно, що перший пол≥т косм≥чного апарата вище навколоземноњ орб≥ти був спр¤мований до ћ≥с¤ц¤. ÷¤ честь належить рад¤нському косм≥чному апарату "ћ≥с¤ць-l", запуск ¤кого був зд≥йснений 2 с≥чн¤ 1958 року. ¬≥дпов≥дно до програми польоту через к≥лька дн≥в в≥н пройшов на в≥дстан≥ 6000 к≥лометр≥в в≥д поверхн≥ ћ≥с¤ц¤. ѕ≥зн≥ше в тому ж роц≥, у середин≥ вересн¤ под≥бний апарат сер≥њ "ћ≥с¤ць" дос¤г поверхн≥ природного супутника «емл≥.

ўе через р≥к, у жовтн≥ 1959 року автоматичний апарат "ћ≥с¤ць-3", оснащений апаратурою дл¤ фотографуванн¤, пров≥в зйомку зворотноњ сторони ћ≥с¤ц¤ (близько 70 % поверхн≥) ≥ передав њњ зображенн¤ на «емлю. јпарат мав систему ор≥Їнтац≥њ з датчиками —онц¤ ≥ ћ≥с¤ц¤ ≥ реактивних двигун≥в, що працювали на стиснутому газ≥, систему керуванн¤ ≥ терморегулюванн¤. …ого маса 280 к≥лограм. —творенн¤ "ћ≥с¤ц¤-3" було техн≥чним дос¤гненн¤м дл¤ того часу, принесло ≥нформац≥ю про зворотну сторону ћ≥с¤ц¤: ви¤влен≥ пом≥тн≥ розходженн¤ з видимою стороною, насамперед в≥дсутн≥сть прот¤жних м≥с¤чних мор≥в.

” лютому 1966 року апарат "ћ≥с¤ць-9" доставив на ћ≥с¤ць автоматичну м≥с¤чну станц≥ю, що зробила м'¤ку посадку ≥ передала на «емлю к≥лька панорам прилеглоњ поверхн≥ - похмуроњ кам'¤нистоњ пустел≥. —истема керуванн¤ забезпечувала ор≥Їнтац≥ю апарата, включенн¤ гальмовоњ ступ≥н≥ по команд≥ в≥д рад≥олокатора на висот≥ 75 к≥лометр≥в над поверхнею ћ≥с¤ц¤ ≥ в≥дд≥ленн¤ станц≥њ в≥д њњ безпосередньо перед пад≥нн¤м. јмортизац≥¤ забезпечувалас¤ надувним гумовим балоном. ћаса "ћ≥с¤ц¤-9" близько 1800 к≥лограм, маса станц≥њ близько 100 к≥лограм.

Ќаступним кроком у рад¤нськ≥й м≥с¤чн≥й програм≥ були автоматичн≥ станц≥њ "ћ≥с¤ць-16, -20, -24" , призначен≥ дл¤ забору ірунту з поверхн≥ ћ≥с¤ц¤ ≥ доставки його зразк≥в на «емлю. ѓхн¤ маса була близько 1900 к≥лограм.  р≥м гальмовоњ руховоњ установки ≥ посадкового пристрою, до складу станц≥й входили грунтозаб≥рний пристр≥й, зл≥тна ракетна ступ≥нь з апаратом, що повертаЇтьс¤, дл¤ доставки ірунту. ѕольоти в≥дбулис¤ в 1970, 1972 ≥ 1976 роках, на «емлю були доставлен≥ невелик≥ к≥лькост≥ ірунту.

ўе одну задачу вир≥шували "Ћуна-17, -21" (1970, 1973 року). ¬они доставили на ћ≥с¤ць самох≥дн≥ апарати - м≥с¤цеходи, керован≥ з «емл≥ по стереоскоп≥чному телев≥з≥йному зображенню поверхн≥. "ћ≥с¤цех≥д- 1 " пройшов шл¤х близько 10 к≥лометр≥в за 10 м≥с¤ц≥в, "ћ≥с¤цех≥д-2" - близько 37 к≥лометр≥в за 5 мес.  р≥м панорамних камер на м≥с¤цеходах були встановлен≥: грунтозаб≥рний пристр≥й, спектрометр дл¤ анал≥зу х≥м≥чного складу ірунту, вим≥рник шл¤ху. ћаси м≥с¤цеход≥в 756 ≥ 840 кг.

1	2	3	4

Ќазва: ћ≥с¤ць - супутник «емл≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (3225 прочитано)