≈коном≥ка п≥дприЇмства > ∆итлова ≥потека перех≥дного пер≥оду, проблеми ≥ перспективи розвитку

≤нновац≥йний шл¤х розвитку показав свою ефективн≥сть при розбудов≥ повоЇнних Ќ≥меччини та япон≥њ, а п≥зн≥ше ѕ≥вденноњ  орењ та крањн групи так званих Уаз≥атських тигр≥вФ. Ќе втрачаЇ актуальност≥ в≥н ≥ сьогодн≥, адже головною особлив≥стю розвитку цих крањн Ї висок≥ темпи економ≥чного розвитку. “ак, ¤кщо у 1960 роц≥ япон≥¤ в≥дставала за показником ¬Ќѕ на душу населенн¤ в≥д —Ўј майже у пТ¤ть раз≥в, то у 80-т≥ роки япон≥¤ випереджала —Ўј ≥ крањни «ах≥дноњ ™вропи за середньор≥чними темпами росту ¬Ќѕ в дек≥лька раз≥в. ”сп≥хи ¤понськоњ промисловост≥ привели до того, що ц¤ крањна стала св≥товим л≥дером у виробництв≥ р¤ду груп товар≥в пров≥дних галузей [1]. ¬ир≥шальну роль в економ≥чному динам≥зм≥ япон≥њ в≥д≥грала св≥дома ставка на максимальну ≥нновац≥йну д≥¤льн≥сть ¤к фактор виробництва.

яскравим прикладом ≥нновац≥йного шл¤ху розвитку стала ѕ≥вденна  оре¤. «ростанню ¬Ќѕ за 17 рок≥в (1970 Ц 1987 рр.) у 36,6 раза в≥дпов≥даЇ зб≥льшенн¤ витрат на науку у 220 раз≥в. ѕоказник зростанн¤ к≥лькост≥ досл≥джень не п≥ддаЇтьс¤ ≥нфл¤ц≥њ, тому його зб≥льшенн¤ у 22,8 раза Ї дуже суттЇвим [2]. ƒосв≥д ѕ≥вденноњ  орењ переконливо доводить, що економ≥чне УдивоФ маЇ потужне ≥нновац≥йне п≥дірунт¤.

¬ивчаючи особливост≥ функц≥онуванн¤ ефективних економ≥чних систем, вчен≥ д≥йшли висновку, що дос¤гненн¤ результат≥в њх потужного розвитку стало можливим завд¤ки впровадженню в цих крањнах особливих форм ≥ метод≥в управл≥нн¤, зокрема управл≥нн¤ ≥нновац≥¤ми. “ому ми вважаЇмо, що ≥нновац≥йний шл¤х розвитку ”крањни повинен передус≥м спиратис¤ на науково обірунтовану ≥ практично вив≥рену систему управл≥нн¤ ≥нновац≥¤ми.

ќтже, необх≥дн≥сть переходу до економ≥чного пожвавленн¤ та зростанн¤ економ≥ки ”крањни передбачаЇ розробку принцип≥в ≥ механ≥зм≥в ефективного управл≥нн¤ ≥нновац≥¤ми. ј це вимагаЇ вивченн¤ ≥ анал≥зу дос¤гнень економ≥чноњ теор≥њ з питаннь ≥нновац≥йного розвитку економ≥ки, досл≥дженн¤ сучасних тенденц≥й у прискоренн≥ ≥нновац≥йного процесу, а також узагальненн¤ досв≥ду реал≥зац≥њ промисловоЦ≥нновац≥йноњ пол≥тики у р≥зних крањнах св≥ту. јдже в сучасному св≥т≥ сп≥вв≥дношенн¤ сил м≥ж державами, њх конкурентоспроможн≥сть на ринку визначаЇтьс¤ не ст≥льки на¤вн≥стю у них тих чи ≥нших ресурс≥в, ск≥льки пор≥вн¤нн¤м њх ≥нновац≥йних можливостей, вм≥нн¤м ефективно використовувати останн≥. —в≥това значим≥сть держави однозначно визначаЇтьс¤ сукупним ≥нновац≥йним потенц≥алом, сумою високих технолог≥й та темпом њхнього продукуванн¤. ≤ хоча ≥нновац≥йний шл¤х розвитку вважаЇтьс¤ одним ≥з найскладн≥ших [3], але в той же час усп≥шна реал≥зац≥¤ поставлених завдань ≥нновац≥йного розвитку даЇ можлив≥сть крањн≥ в к≥нцевому результат≥ дос¤гнути стаб≥льност≥ економ≥чного устрою та п≥днесенн¤ життЇвого р≥вн¤ населенн¤, що, безумовно, Ї к≥нцевою метою розвитку прогресивного сусп≥льства.

≈коном≥чна теор≥¤ ¤к основну умову прибутковост≥ виробництва висуваЇ збереженн¤ економ≥чноњ стаб≥льност≥ через ст≥йк≥сть його функц≥онуванн¤. “обто функц≥онуванн¤ виробничоњ системи, цикл≥чне в≥дтворенн¤ њњ д≥й та результат≥в лише тод≥ може бути ефективним, коли воно стале на максимально можливо б≥льш тривалому в≥др≥зку часу. Ќовац≥њ ж на де¤кий час збивають њњ ритм≥чне функц≥онуванн¤, вимагаючи де¤коњ перебудови, а пот≥м покритт¤ витрат часу, кап≥талу, прац≥ та зм≥ни ритму. ÷е один ≥з фактор≥в в≥дчуженн¤ ≥нновац≥й в орган≥зац≥йних системах. ≤ншою причиною опору та ухиленн¤ в≥д нововведень Ї зростанн¤ труднощ≥в зд≥йсненн¤ новац≥й, повТ¤заних з по¤вою ризику ≥ в≥дпов≥дальност≥ через невисокий р≥вень ймов≥рност≥ оц≥нки його техн≥чного ≥ економ≥чного потенц≥алу.

ќкр≥м названих загальних протир≥ч м≥ж функц≥онуванн¤м ≥ розвитком субТЇкт≥в господарюванн¤ на ≥нновац≥йн≥й основ≥, ≥снують ≥ ситуац≥йн≥ протир≥чч¤, характерн≥ дл¤ сучасного стану економ≥ки ”крањни. ÷≥ протир≥чч¤ викликан≥ взаЇмоадаптац≥Їю нововведенн¤ ≥ середовища його використанн¤. « одного боку новац≥¤ повинна орган≥чно влитис¤ в середовище використанн¤ ≥з врахуванн¤м вс≥Їњ специф≥ки ≥снуючоњ системи, а з ≥ншого Ч орган≥зац≥йна система повинна в≥дновити свою ст≥йк≥сть ≥ можлив≥сть д≥Їздатност≥ без обмеженн¤ функц≥онуванн¤ новац≥њ. “обто ≥нновац≥йний процес лише тод≥ набуваЇ сили, коли усп≥шно вир≥шуютьс¤ або слабшають протир≥чч¤ м≥ж темпами розвитку науки ≥ впровадженн¤ њњ дос¤гнень у виробництво.

ѕри усуненн≥ вид≥лених протир≥ч, що перешкоджають активн≥й ≥нновац≥йн≥й д≥¤льност≥ в ”крањн≥, необх≥дно враховувати ще р¤д фактор≥в, ¤к≥, на нашу думку, можна звести до двох головних груп: 1) ≥нертн≥сть виробництва ≥ 2) невизначен≥сть результат≥в ≥нновац≥й.

≤нертн≥сть Ц несприйн¤тлив≥сть виробництва до нововведень Ц визначаЇтьс¤ багатьма взаЇмозалежними причинами: новац≥њ привод¤ть до зам≥ни чи зм≥ни частини або вс≥х складових виробництва: матер≥ал≥в, виробничого апарату, технолог≥њ, орган≥зац≥њ виробництва ≥ продукц≥њ. Ѕазов≥ новац≥њ зм≥нюють одночасно вс≥ складов≥, вони бувають р≥дко ≥ наступають поступово. ѕсевдо≥нновац≥¤ найчаст≥ше модиф≥куЇ однуЦдв≥ складових ≥ в останню чергу сам виробничий апарат. јле вс¤ка зм≥на потребуЇ активност≥ д≥й, витрат, часу ≥ т.≥н., що сприймаЇтьс¤ у виробничому середовищ≥ неадекватно.

Ќевизначен≥сть обумовлюЇтьс¤ тим, що р≥зн≥ науковоЦтехн≥чн≥ винаходи, що впровад-жуютьс¤ у виробництво, нав≥ть за умови реал≥зац≥њ ними однакового економ≥чного ефекту мають неоднаковий економ≥чний потенц≥ал, оск≥льки по-р≥зному впливають на зм≥ни у виробничому апарат≥, використанн¤ ресурс≥в, на орган≥зац≥ю виробництва. ”суненн¤ цього фактора найчаст≥ше вир≥шуЇтьс¤ на м≥крор≥вн≥, в той час, ¤к подоланн¤ ≥нновац≥йноњ ≥нертност≥ Ц завданн¤ управл≥нн¤ ≥нновац≥¤ми на р≥вн≥ держави в ц≥лому.

ƒосв≥д економ≥чно розвинутих систем св≥дчить, що ≥нновац≥йна д≥¤льн≥сть в ринков≥й економ≥ц≥ визначаЇтьс¤ через узгоджен≥сть двох головних принцип≥в: 1) принципу узгодженост≥ централ≥зованого (державного) та децентрал≥зованого (внутр≥ф≥рмового) ≥ територ≥ального управл≥нн¤ ≥нновац≥йними процесами; 2) принцип забезпеченн¤ Їдност≥ ≥нтерес≥в ≥ ц≥лей ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥ на вс≥х р≥вн¤х ≥Їрарх≥њ ≥ вс≥х економ≥чних субТЇкт≥в. “ому, на нашу думку, головну увагу дл¤ розробки ефективного механ≥зму актив≥зац≥њ ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥ в ”крањн≥ сл≥д прид≥лити реал≥зац≥њ саме цих двох принцип≥в з метою знаходженн¤ оптимальних механ≥зм≥в управл≥нн¤, ¤к≥ б найб≥льшою м≥рою забезпечили актив≥зац≥ю ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥ в ”крањн≥.

“аким чином, ми д≥йшли важливого висновку: сучасний стан ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥ в ”крањн≥ потребуЇ активних заход≥в з боку держави дл¤ формуванн¤ необх≥дних правових та економ≥чних умов, ¤к≥ б забезпечували подоланн¤ ≥нновац≥йноњ ≥нертност≥ виробництва. ѕроте питанн¤ про роль та м≥сце держави в систем≥ розробки ≥ реал≥зац≥њ ≥нновац≥й досить суперечливе ≥ на сьогодн≥шн≥й день економ≥чною теор≥Їю не розроблено Їдиного п≥дходу до його розвТ¤занн¤.

¬≥домо, що п≥д час економ≥чноњ кризи б≥льш≥сть держав значно посилювали державний вплив на економ≥ку, стимулюванн¤ прогресивних зрушень ≥ зменшували цей вплив у пер≥оди стаб≥л≥зац≥њ та зростанн¤ [4]. ƒосв≥д цих крањн св≥дчить, що забезпеченн¤ орган≥чного поЇднанн¤ ≥нновац≥йноњ активност≥ субТЇкт≥в господарюванн¤ ≥ державного впливу реал≥зуЇтьс¤ у систем≥ державноњ ≥нновац≥йноњ пол≥тики.

ƒержавна ≥нновац≥йна пол≥тика у широкому розум≥нн≥ обТЇднуЇ науку, техн≥ку, п≥дприЇмництво, економ≥ку ≥ управл≥нн¤ ”крањни. ≈фективний вплив на ≥нновац≥йну д≥¤льн≥сть держава повинна зд≥йснювати в межах своњх функц≥ональних д≥й за допомогою виважених метод≥в регулюванн¤ пор¤д з безпосередньо ринковим регулюванн¤м, використовуючи економ≥чн≥, правов≥ та адм≥н≥стративн≥ ≥нструменти щодо економ≥ки держави в ц≥лому. ѕроте, щоб забезпечити д≥йсно рац≥ональну систему державного регулюванн¤ ≥нновац≥йних процес≥в, необх≥дно провести досл≥дженн¤ найб≥льш чутливих точок прикладанн¤ зусиль дл¤ актив≥зац≥њ ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥ в ”крањн≥.

ƒл¤ забезпеченн¤ поступу в ≥нновац≥йн≥й д≥¤льност≥ першочерговим завданн¤м Ї розробка принцип≥в п≥дтримки науково-техн≥чних досл≥джень. јдже найважлив≥шим напр¤мом науково- техн≥чноњ пол≥тики держави Ї стимулюванн¤ ≥нновац≥йних процес≥в. «а останн≥ роки наука в ”крањн≥ зазнала великих збитк≥в. ѕричому втрати в≥дбувалис¤ великою м≥рою за рахунок значного в≥дтоку кадр≥в. “ак, лише за три роки (1993Ц1996 рр.) чисельн≥сть спец≥ал≥ст≥в, що виконують науково-досл≥дн≥ та досл≥дноЦконструкторськ≥ роботи скоротилась на 62 тис. чол. ≤нша, не менш болюча проблема украњнськоњ науки, Ц скороченн¤ ф≥нансуванн¤. јдже наука маЇ державний характер, њњ утриманн¤ ведетьс¤ за рахунок державного бюджету. ѕроте затрати на нењ з кожним роком скорочуютьс¤ ≥ набагато в≥дстають в≥д заруб≥жних крањн. Ќеухильне зниженн¤ обс¤г≥в ф≥нансуванн¤ науки Ї загальною тенденц≥Їю останн≥х рок≥в. ќднак виправити таку ситуац≥ю повинен прийн¤тий у грудн≥ 1998 р. «акон ”крањни Уѕро внесенн¤ зм≥н до «акону ”крањни Уѕро основи державноњ пол≥тики у сфер≥ науки ≥ науково-техн≥чноњ д≥¤льност≥Ф, ¤кий передбачаЇ бюджетне ф≥нансуванн¤ науковоњ та науково-техн≥чноњ д≥¤льност≥ у розм≥р≥ не менше 1,7% валового внутр≥шнього продукту ”крањни. «аруб≥жн≥ ≥нвестиц≥њ в науку не надход¤ть, адже в ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших крањнах, ф≥нанси спр¤мовуютьс¤ лише на ≥нвестуванн¤ вторинних виробництв, а не у науком≥стк≥ галуз≥, ¤к≥ у розвинутих крањнах п≥дтримуютьс¤ ≥ науково забезпечуютьс¤ у рамках внутр≥шньодержавних науково-техн≥чних стратег≥й.

ƒл¤ ”крањни державна науково-техн≥чна стратег≥¤ повинна передбачати систему конкретних заход≥в п≥дтримки науки. јдже лог≥ка св≥товоњ науковоЦтехн≥чноњ конкуренц≥њ вимагаЇ переведенн¤ виробництва затратноњ продукц≥њ ≥ сировини у в≥дстал≥ в технолог≥чному план≥ крањни. “ому, щоб не допустити перетворенн¤ ”крањни у користувача вторинних технолог≥й, необх≥дна ефективна державна програма п≥дтримки науки ≥ наукових досл≥джень.

1	2	3	4	5

Ќазва: ∆итлова ≥потека перех≥дного пер≥оду, проблеми ≥ перспективи розвитку
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-15 (3070 прочитано)