Sort-ref - “екст ¤к модель комун≥кативного акту


		√оловна Ј «амовити реферат Ј √остьова к≥мната Ј ѕартнери Ј онтакт Ј



		ѕошук



		–екомендуЇм

∆урнал≥стика > “екст ¤к модель комун≥кативного акту

«розум≥ло, тут п≥д вульгарн≥стю малос¤ на уваз≥ не використанн¤ грубих сл≥в, а ставленн¤ до читач≥в ¤к до позбавленого зд≥бност≥ самост≥йно мислити натовпу, "черн≥", "голоти" (пор. лат. "рорulus" - народ-громад¤ни ≥ "vuglus" народ-натовп, чернь).

¬ естетичн≥й складов≥й твору риси вульгарного викладу ви¤вл¤ють себе в в≥дсутност≥ орган≥чност≥. јвтор перел≥чуЇ багато питань, але на жодному з них не зупин¤Їтьс¤ достатньо широко, не вид≥л¤Ї головного. Ќа ≥нших р≥вн¤х особлив≥сть вульгарного стилю - в≥дсутн≥сть будь-¤ких лог≥чних операц≥й (або передаютьс¤ незалежн≥ один в≥д одного м≥ркуванн¤, або по дек≥лька раз≥в без вс¤кого розвитку повторюЇтьс¤ одне ≥ те саме).

„ерез одноман≥тн≥сть лог≥чних звТ¤зк≥в вульгарно викладений тв≥р "н≥би написаний зовс≥м не дл¤ того, щоб ви вдумувались в зм≥ст кожноњ фрази, щоб розбиратис¤ в посл≥довност≥ сл≥в. «овс≥м н≥, мета цього твору - створити в читача свого роду тьм¤ний стан душ≥, заколисати його словами та словосполученн¤ми, що повторюютьс¤ "[90].

” вульгарному виклад≥ майже виключен≥ вар≥юванн¤ ≥ ритм ¤к ви¤вленн¤ суперечностей в ¤вищах. ¬≥н розрахований на бездумне запамТ¤товуванн¤ дедуктивних положень, через що не лише шк≥дливий дл¤ сприйн¤тт¤, але й виховуЇ лог≥чне безкультурТ¤, створюЇ можлив≥сть бездоказового наведенн¤ тверджень.

«овн≥шн≥ про¤ви вульгарного викладу в≥дображають нерозвТ¤зану суперечн≥сть пом≥ж його засобами (пов≥домленн¤м, зм≥ст котрого даний без лог≥чного розвитку) ≥ метою впливу - формуванн¤ погл¤д≥в та налаштувань читач≥в. ¬ульгарний виклад представлено найчаст≥ше прикладним стилем в пов≥домленн≥, предмет котрого потребуЇ знанн¤, що формуЇтьс¤.

” рад¤нський час вульгарний стиль здобув великого поширенн¤.

„ерез суперечност≥ стилю, ор≥Їнтованого на особливост≥ роботи св≥домост≥, ≥ матер≥алу, що в≥дображаЇтьс¤ в твор≥, стиль зм≥нюЇтьс¤ в час≥, б≥льш задовольн¤ючи то одну, то другу ≥з протипоставлених стор≥н. ÷е викликано, напевне, тим, що, оск≥льки стиль виступаЇ в св≥домост≥ мовц≥в абстраговано в≥д твору, автори починають вт≥лювати стиль автоматично, без врахуванн¤ будови зм≥сту.

„ималий вплив на тип пов≥домленн¤ накладаЇ традиц≥¤, скаж≥мо, дос≥ тип прикладного пов≥домленн¤ у ‘ранц≥њ ≥нший, н≥ж в Ќ≥меччин≥.

3.2. ¬и¤вленн¤ особливостей елементарного стилю
(розмовно-побутове ≥ розмовно-д≥лове мовленн¤, аг≥тац≥йного, попул¤рного)

ўоб вид≥лити особливост≥ того чи ≥ншого стилю, необх≥дно пор≥вн¤ти його з ¤кимсь еталоном. “ут можлив≥ два п≥дходи.

ќдин заснований на методиц≥ "≥дентиф≥кац≥њ", запропонован≥й Ў. Ѕалл≥. —тил≥стично забарвлений текст пор≥внюЇтьс¤ з його лог≥чно-пон¤т≥йним екв≥валентом, безпристрасним, безоц≥ночним, таким, що максимально повно виражаЇ зм≥ст за допомогою нанизуванн¤ сл≥в, ¤к≥ передають вс≥ ознаки зм≥сту, кожний окремо. ¬ цьому випадку точкою в≥дл≥ку ви¤вл¤Їтьс¤ нейтральний, ор≥Їн хований на практику стиль, до котрого кожного разу приЇднуЇтьс¤ нова стильова "оболонка"[91].

ѕо сут≥, Ў. Ѕалл≥ описуЇ операц≥њ перекладача (або редактора) при анал≥з≥ тексту, ≥ у¤вити такий механ≥зм, зрозум≥ло, можна. јле стиль в такому випадку ви¤витьс¤ штучним додатком до тексту певних засоб≥в викладу, що не випливають ≥з самого мисленн¤ автора, не засвоЇн≥ ним ≥ не вт≥лен≥ в його сутн≥сть, не Ї результатом його перевт≥ленн¤ в читача, слухача. “акий стиль ми можемо знайти в творах граматично та лог≥чно бездоганних, але позбавлених сл≥д≥в становленн¤ - ¤кост≥, котру Ў. Ѕалл≥ називав "душевною напругою".

“ому хоча пор≥вн¤нн¤ з нейтральним стилем ≥ дозвол¤Ї встановити ¤вища, що в≥др≥зн¤ють ту чи ≥ншу п≥дмову за ≥нвентарем, воно не може розкрити тип мовленнЇвого зображенн¤.

≤нша справа, коли дл¤ пор≥вн¤нн¤ стил≥в вз¤ти ¤вища розмовно-побутового мовленн¤, що протистоњть за умовами сп≥лкуванн¤ "в≥¤льному".

” побутовому д≥алоз≥, ¤к в≥домо, вс≥ обставини сп≥лкуванн¤ (сп≥вбес≥дник, ситуац≥¤, автор, реакц≥¤ слухача) можуть бути врахован≥ обома сторонами. онструктивний принцип розмовно-побутового мовленн¤ зводитьс¤ до максимальноњ шпаруватост≥ ≥ ел≥птичност≥ (тут же доповнюваних обставинами чи в≥дпов≥ддю на запитанн¤), до передач≥ переважно того, що Ї в св≥домост≥ автора, не будучи пр¤мо представлене в д≥йсност≥, до вид≥ленн¤ одн≥Їњ ознаки, або звТ¤зку, ¤к≥ видаютьс¤ особливо суттЇвими.

ќкр≥м того, що побутовий д≥алог в≥дбуваЇтьс¤ за умов, коли все стаЇ зрозум≥лим з "нап≥вслова", у нього Ї ще й ≥нш≥ особливост≥. ¬≥н част≥ше всього заздалег≥дь не п≥дготовлений "експромт", за самим своњм призначенн¤м не розрахований на особливу точн≥сть передач≥ думок, емоц≥ональний. Ќав≥ть тод≥, коли немаЇ особливоњ потреби в емоц≥¤х, д≥алог через свою сутн≥сть завжди м≥стить у соб≥ момент чуттЇвого, достатньо поверхового п≥знанн¤ д≥йсност≥. Ѕезпосередн≥сть ≥ неп≥дготован≥сть д≥алогу обумовлюють те, шо внутр≥шнЇ мовленн¤ у ньому так ≥ виринаЇ па поверхню ("я купила таку широку - жест - сп≥дничку").

“ому тема (прив≥д висловлюванн¤ ≥ його лог≥чний п≥дмет) згадуЇтьс¤ на самому початку фрази: " ≥шка - тоб≥ подобаЇтьс¤, щоб була в хат≥?"... "¬≥д Ќатал≥ - лист прийшов?"

¬казаний принцип обумовлюЇ смислову незалежн≥сть сполучень сл≥в, що вход¤ть у висловлюванн¤, ≥ в звТ¤зку з цим виникненн¤ предикативних конструкц≥й, ¤к≥ ¤вл¤ють зовн≥ незалежн≥ кадри д≥йсност≥: "¬≥зьми там сир - кавалок", "я прочитаю тоб≥ лист - тр≥шки", "Ќа наступн≥й - вис≥дайте".

¬≥д особливостей чуттЇвого сприйманн¤ йдуть ≥ узагальнен≥ анал≥тичн≥ описи зам≥сть в≥дсутнього, або такого, що не пощастило згадати мовного знаку на позначенн¤ у¤вленн¤; узагальненн¤, аналог≥чн≥ анал≥тичному описов≥ пон¤тт¤ до того, ¤к встановлено лексичний терм≥н на його позначенн¤: "ƒай мен≥ чим писати" (пор. старовинне "писало"), "ƒай мен≥ щось вд¤гнути", "ћаленька, що б≥жить, вчитьс¤ в одному клас≥ з √натом".

«ображенн¤ (це особливо добре видно в останньому випадку) народжуЇтьс¤ тут, ¤к ≥ у властивих розмовному мовленню пох≥дних словах з прозорою внутр≥шньою формою, що в≥дбиваЇ ознаку, ¤ка найб≥льше кидаЇтьс¤ в оч≥ (тобто найб≥льш суттЇву дл¤ даноњ ситуац≥њ).

–озмовне побутове мовленн¤ може бути основою пор≥вн¤нн¤ не лише тому, що в стил¤х "в≥¤льного" мовленн¤ в≥дтворюЇтьс¤ упущене в побутовому д≥алоз≥, бо само собою зрозум≥ле, а й тому, що тв≥р б≥льш ефективний в тому випадку, коли в≥н так чи ≥накше д≥алог≥чний, тобто попереджаЇ запитанн¤ ≥ нерозум≥нн¤ читача, заздалег≥дь реагуЇ на них, керуЇ сприйманн¤м. ¬оно може бути основою дл¤ пор≥вн¤нн¤ ≥ тому, що ¤вл¤Ї собою лише перший крок розгортанн¤ внутр≥шнього мовленн¤ у зовн≥шнЇ, ≥ нарешт≥ (≥ це головне) розмовне побутове мовленн¤ в≥дбиваЇ початок п≥знанн¤ д≥йсност≥ - чуттЇве сприйманн¤.

√оловна риса розмовного мовленн¤ пол¤гаЇ в тому, що воно обмежуЇтьс¤ вказ≥вкою на Їдину ознаку, що кидаЇтьс¤ в оч≥ -"«ачини!", або "ƒвер≥!" ≥ в цьому розум≥нн≥ Ї наче непод≥льне. „ерез це план виразу тут суттЇво менший плану зм≥сту, оск≥льки здеб≥льшого з усього десигнату експл≥цитно виражена лише одна його ознака.

ѕобутове мовленн¤ ≥ багато його рис (¤к≥ звичайно описують в≥дштовхуючись в≥д повноњ форми мовленн¤): емоц≥йно забарвлен≥, або так≥, що збер≥гають сл≥ди емоц≥йност≥ слова, самост≥йн≥сть кадр≥в, анал≥тичн≥ описи, неповнота висловлювань, велика к≥льк≥сть ел≥псис≥в, запитанн¤, ¤к форма ствердженн¤ або п≥дбитт¤ п≥дсумк≥в, висуненн¤ наперед, лог≥чного п≥дмета, послабленн¤ синтаксичних звТ¤зк≥в, переважанн¤ сур¤дност≥ - все це той природний ≥сторичний фон, з ¤кого (спочатку на основ≥ його запереченн¤, а згодом ≥ запереченн¤ цього запереченн¤) виникають р≥зн≥ стил≥ "в≥¤льного" мовленн¤.

” цьому сенс≥ (¤к, зрозум≥ло ≥ в багатьох ≥нших) побутовий д≥алог протиставл¤Їтьс¤ ≥ виробничому, в котрому смисли сполучень сл≥в повинн≥ точно зб≥гатис¤ ≥з њх значенн¤ми, причому, ¤к в≥домо, зовн≥шн≥м про¤вом вимоги однозначного точного розум≥нн¤, зб≥гу мовного (соц≥ального) ≥ мовленнЇвого (≥ндив≥дуального) у виробничому д≥алоз≥ Ї необх≥дн≥сть дл¤ того, хто одержав вказ≥вку, пов≥домити: "«розум≥в!" або "√отовий!" ≥ повторити (досл≥вно) отримане пов≥домленн¤. ≤накше не може бути впевненост≥, що д≥¤ буде зд≥йснена.

” "в≥¤льному" сп≥лкуванн≥ момент живого спогл¤данн¤ обслуговуЇтьс¤ аг≥тац≥йним стилем. «розум≥ло, багато в цьому стил≥ залежить в≥д конкретних обставин, в ¤ких його застосовують. ѕерш за все, в≥д того, чи потр≥бно створити настанову, чи вона вже створена, ≥ тод≥ ¤скрав≥, виразн≥ факти, пов≥домлен≥ "телеграфним стилем", чин¤ть достатн≥й ефект.

„ималу рольв≥д≥граЇ ≥ гострота становища, в звТ¤зку з котрим публ≥куЇтьс¤ аг≥тац≥йне пов≥домленн¤. ¬ реклам≥, наприклад, гостроти становища немаЇ.

јг≥тац≥йний стиль в л≥нгв≥стичн≥й л≥тератур≥ звичайно не розгл¤даЇтьс¤. “≥льки при вивченн≥ ≥ндив≥дуального стилю публ≥цист≥в ≥нод≥ вид≥л¤ють њх твори аг≥тац≥йного характеру.

ўо ближче предмет твору читачев≥, що гостр≥ша ситуац≥¤ ≥ ¤сн≥ше њњ гострота, то б≥льше читач п≥дготований до сприйн¤тт¤ твору, то менше потреба в по¤сненн¤х, поступовому п≥дведенню до заклику.

” випадках, коли аг≥тац≥¤ з≥штовхуЇтьс¤ з принципово новим, у найзагальн≥шому вигл¤д≥ описуЇтьс¤ становище, що склалос¤, з ¤кого випливаЇ конкретний, ч≥тко сформульований заклик (чи заклики).

ќсобливо ¤скраво характер аг≥тац≥йного твору виражений в плакат≥, де роль зачину та основного блоку виконуЇ художнЇ зображенн¤, а з допомогою тексту передаЇтьс¤ лише гасло, що випливаЇ з малюнка ≥ н≥би завершуЇ Їдиний тв≥р.