Sort-ref - “екст ¤к модель комун≥кативного акту


		√оловна Ј «амовити реферат Ј √остьова к≥мната Ј ѕартнери Ј онтакт Ј



		ѕошук



		–екомендуЇм

∆урнал≥стика > “екст ¤к модель комун≥кативного акту

ќсобливо пом≥тно ви¤вл¤Ї себе системн≥сть пов≥домленн¤ у процес≥ формуванн¤ зм≥ст≥в ≥ подоланн¤ суперечност≥ ≥ндив≥дуального та соц≥ального при переклад≥.

"” практиц≥ перекладу, - пише ј. ¬. ‘едоров, - зустр≥чаЇтьс¤ р¤д випадк≥в, коли не в≥дтворюють зовс≥м або заступають формально далеким тим чи ≥ншим елементом ориг≥налу, пропускають те чи ≥нше слово, словосполученн¤, ≥ т.п., адже неможливо передати окремий елемент, окрему особлив≥сть ориг≥налу... це суперечить принципу перекладу, оск≥льки останн≥й стосуЇтьс¤ до твору ¤к ц≥лого. «вичайно, ц≥ле ≥снуЇ не ¤к ¤кесь абстраговане пон¤тт¤, - воно складаЇтьс¤ ≥з конкретних елемент≥в, котр≥, однак, ≥стотн≥ не кожний окремо ≥ не в механ≥чн≥й сукупност≥, а в систем≥, ¤ка утворюЇтьс¤ внасл≥док њх поЇднанн¤ ≥ складаЇ Їдн≥сть з зм≥стом твору. «в≥дси можлив≥сть зам≥щень ≥ компенсац≥й в систем≥ ц≥лого, ¤ка в≥дкриваЇ дл¤ цього р≥зноман≥тн≥ шл¤хи; таким чином, втрата окремого елемента, ¤кий не в≥д≥граЇ орган≥зуючоњ рол≥, може не в≥дчуватис¤ на фон≥ ц≥лого, бо в≥н розчин¤Їтьс¤ в ц≥лому чи зам≥щуЇтьс¤ ≥ншими елементами, ≥нод≥ ≥ не заданими ориг≥налом.

¬≥дправним моментом дл¤ визначенн¤ рол≥ окремого елемента в ориг≥нал≥ ≥ необх≥дност≥ точноњ його передач≥, а також можливост≥ чи законом≥рност≥ його пропуску або зам≥ни Ї сп≥вв≥дношенн¤ зм≥сту ≥ форми в њх Їдност≥"[69].

—истема пов≥домленн¤ дозвол¤Ї з користю дл¤ ц≥лого зд≥йснювати зам≥ни окремих його елемент≥в, що робить можливими ≥ редакторську правку, ≥ компенсац≥йний переклад (котрий маЇ на уваз≥ ј. ¬. ‘едоров).

—истему зм≥стовоњ сторони твору визначають дв≥ складов≥ - лог≥чна та ≥нформац≥йна.

Ћог≥чна складова забезпечуЇ посл≥довн≥сть ≥ несуперечн≥сть викладу. ѕри цьому вона в≥дображаЇ не т≥льки будову ¤вища, ¤ке в≥дображають, але й спос≥б усв≥домленн¤ його читачем, слугуЇ диригентською паличкою, за рухами котроњ читач усв≥домлюЇ текст твору.

Ћог≥чна складова ≥м≥туЇ х≥д п≥знанн¤ того що в≥дображають ≥ зображують, вибудовуЇ текст зг≥дно з законами його руху. –екомендуючи описувати науково-техн≥чн≥ нововведенн¤ в посл≥довност≥: пристр≥й, тобто безпосередньо дане - процес - властив≥сть. ё. Ћ. Ќов≥ков по¤снюЇ:

"—початку п≥знаЇтьс¤ загальна його (пристрою. - ћ. ‘.) будова шл¤хом пор≥вн¤нн¤ з в≥домими (що це таке?), пот≥м визначаЇтьс¤ його основна, предметна властив≥сть (нав≥що в≥н потр≥бен?), вид≥л¤ютьс¤ його конструктивн≥ особливост≥, наприклад, на основ≥ аналог≥њ з вивченими (¤к в≥н влаштований?), нарешт≥, розгл¤даютьс¤ специф≥чн≥, так би мовити, вторинн≥, позитивн≥ та негативн≥ властивост≥ (чим в≥н характерний?)"[70].

ожен блок в силу ц≥Їњ ≥м≥тац≥њ ≥ повинен м≥стити зак≥нчену лог≥чну, точн≥ше, п≥знавальну, операц≥ю. ѕредставл¤ючи доведенн¤ чи спростуванн¤, в≥н реал≥зуЇтьс¤ в по¤снювальному текст≥.

’арактеристики ¤вищ виражаютьс¤ в описовому блоц≥, тимчасов≥ в≥дносини та причиново-насл≥дков≥ звТ¤зки - в розпов≥дному.

“екст блоку-доведенн¤ у повн≥й в≥дпов≥дност≥ з формулами лог≥ки починаЇтьс¤ звичайно тезою, ¤ку належить розкрити, обгрунтувати, власне довести. ¬м≥лий автор при описанн≥ починаЇ в≥д основи под≥лу, в опов≥д≥ - з вказ≥вки на причину, прив≥д чи насл≥док под≥й, або на ¤кийсь ц≥кавий дл¤ читача про¤в њх.

Ќа початку блоку, таким чином, н≥би уводитьс¤ його п≥дмет, називаЇтьс¤ те, про що буде йтис¤. «годом викладають ознаки присудку. оли виклад присудку вичерпаний, п≥дмет та присудок блоку варто повторити (в згорнутому вигл¤д≥, ≥ звичайно, загал≥, не обовТ¤зково тими самими словами). ÷е експл≥цитно завершуЇ комун≥кативний акт на р≥вн≥ блоку.

Ћог≥чна складова структури твору в ц≥лому (на р≥вн≥ твору знаходить зовн≥шн≥й ви¤в у звТ¤зках пом≥ж блоками (розд≥лами, параграфами), що в≥дбуваЇтьс¤ за допомогою зворот≥в типу: як вже в≥дзначалось.... “ому в даному розд≥л≥ розгл¤немо.... ћи розгл¤нули.. “епер перейдемо до... ≥ т.п. ¬и¤вленн¤ таких структурних звТ¤зк≥в спри¤Ї тому, щоб внутр≥шн¤ структура матер≥алу була виражена зовн≥шньо, хоч ≥ не навТ¤зливо.

” межах параграфу окрем≥ моменти в лог≥чн≥й складов≥й можуть вид≥л¤тис¤ риторичним запитанн¤м, котре ви¤вл¤Ї побудову тексту ("згин складуваноњ парасольки") ≥ одночасно психолог≥чно актив≥зуЇ усв≥домленн¤ тексту читачем.

Ћог≥чна складова, таким чином, реал≥зуЇтьс¤ у в≥дтворюваних читачем за текстом лог≥чних операц≥¤х доведенн¤, спростуванн¤ д≥ленн¤, у встановленн≥ звТ¤зк≥в пом≥ж висловлюванн¤ми (розгорнутими ≥ згорнутими) ¤к судженн¤ми, що формують ≥дею.

Ўл¤х в≥д аргумент≥в до висновк≥в може бути обраний стислий щодо обс¤гу тексту, але такий, що мало актив≥зуЇ думку читача. ÷е випадок, коли в рол≥ аргумент≥в використовуютьс¤ загальн≥ правила, шл¤х в≥д загального до окремого, дедуктивний виклад - готове правило, котре застосовують до окремого конкретного випадку. Ќедол≥ки викладу в≥д загального до окремого - його слабка перев≥рюван≥сть ≥ категоричн≥сть, що не актив≥зуЇ думки читача, - компенсуютьс¤ нетривал≥стю шл¤ху читацькоњ думки ≥ безсумн≥вн≥стю окремого висновку, ¤кщо, зрозум≥ло, готове правило ≥стинне.

≤нший шл¤х - в≥д окремого до загального, тобто ≥ндуктивний виклад. ¬≥н доказовий, актив≥зуЇ думку читача, але менш стислий, а висновок на основ≥ ≥ндукц≥њ може з по¤вою нових фактор≥в потребувати уточнень.

¬ основ≥ розпов≥дного тексту лежить звТ¤зок конТюнкц≥њ пом≥ж окремими фактами, що в≥дображаЇ одночасн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть под≥й (≥ ... ≥), ¤к≥ незалежно одна в≥д одноњ в≥дбуваютьс¤, але цей звТ¤зок пост≥йно перериваЇтьс¤ - ≥мпл≥кац≥Їю (¤кщо..., то),¤ка в≥дбиваЇ причину, залежн≥сть, та ≥ншими лог≥чними звТ¤зками. ƒо них належить дизТюнкц≥¤ - розд≥ленн¤ (чи ... чи), екв≥впленц≥¤ - р≥внозначн≥сть висловлювань, запереченн¤.

якщо конТюнктивний звТ¤зок не перериваЇтьс¤ ≥ виклад за конТюнкц≥Їю йде досить довго, виникаЇ так названий нанизаний текст або безперервний стиль. ѕро нього ще јр≥стотель писав: —тиль безперервний - стародавн≥й... я називаю безперервним такий стиль, котрий немаЇ к≥нц¤, ¤кщо не зак≥нчуЇтьс¤ предмет, про ¤кий йде; в≥н неприЇмний своЇю незак≥нчен≥стю, тому що кожен хоче бачити к≥нець; з ц≥Їњ ж причини (т≥, що змагаютьс¤ з б≥гу) задихаютьс¤ ≥ знесилюютьс¤ на поворотах, тод≥ ¤к вони ран≥ше не в≥дчували втоми, бачачи перед собою предмет (б≥гу)"[71].

Ќа одних конТюнкц≥¤х вибудовуЇтьс¤ звичайно розпов≥дь дитини, ¤ка передаЇ посл≥довн≥сть под≥й, але не дозвол¤Ї встановити звТ¤зок пом≥ж ними.

—прийманн¤ полегшуЇтьс¤ у випадку чергуванн¤ р≥зних вид≥в звТ¤зк≥в.

“ак, в≥дносини пом≥ж судженн¤ми, що в≥дображають одночасн≥сть чи р≥вноправн≥сть под≥й, досв≥дчений автор чергуЇ з причиново-насл≥дковими, ¤к в наступному описовому текст≥ (на м≥сц≥ звТ¤зк≥в ми поставили рисочки).

"’оча циклотрон рад≥Ївого ≥нституту був налагоджений | ≥ ф≥зичн≥ досл≥дженн¤ на ньому йшли вже повним ходом, | в≥н вже не задовольн¤в вчених. | ƒл¤ того, щоб глибше проникнути в таЇмниц≥ ¤дра, | потр≥бно було бомбардувати його б≥льш потужними снар¤дами, потр≥бн≥ були частки б≥льших енерг≥й, | н≥ж могла надати установка рад≥Ївого ≥нституту. | Ѕуло вир≥шено, нарешт≥, форсувати виконанн¤ проекту великого циклотрону Ћ‘“≤, | розробленого ще в 1935-1936 роках; | за цей проект ≤гор ¬асильович був тод≥ удостоЇний ѕочесноњ грамоти".

—труктуру по¤снень, ¤ка м≥стить в своњй основ≥ причиново-насл≥дков≥ звТ¤зки, досв≥дчений автор перериваЇ конТюнктивними ≤ екв≥валентними звТ¤зками, пор≥внюючи ¤вища в час≥ чи представл¤ючи њх ¤к р≥внозначн≥.

Ќедол≥ки лог≥чноњ складовоњ ви¤вл¤ють себе в тому, що в н≥й збер≥гаютьс¤ без потреби кроки думки, котр≥ читач, безсумн≥вно, здатний зд≥йснити сам. Ќадм≥рна лог≥чна докладн≥сть заплутуЇ або в≥двол≥каЇ. ‘раза: "ƒумки автора, що ран≥ше видавалис¤ не¤сними, тепер стали мен≥ зрозум≥л≥", - занадто ускладнена. "ƒумки автора тепер стали мен≥ зрозум≥л≥" - в ц≥лому достатн¤ ≥нформац≥¤. ¬она повн≥стю включаЇ твердженн¤ - думки ран≥ше видавалис¤ не¤сними. ≤ при необх≥дност≥ читач це встановить.

Ќадм≥рн≥ лог≥чн≥ ланки примушують проробл¤ти непотр≥бну розумову роботу ≥ тим викликають невдоволенн¤, а ≥нод≥ ускладнюють читанн¤, що в≥дбуваЇтьс¤, коли в проспект≥ готелю ¬ас пов≥домл¤ють, що необх≥дне, "щоб зателефонувати в ¬аш номер з м≥ськоњ ј“—", тод≥ ¤к мають на уваз≥ - телефонуюч≥; до ¬ас ≥з м≥ста, "потр≥бно набрати номер..." або, ще прост≥ше, "Ќомер ¬ашого телефону..."

ѕод≥бну складн≥сть ¤вл¤ють аналог≥чн≥ за природою випадки семантичноњ (зм≥стовоњ) ≥нверс≥њ, на котр≥ вказував ј.–.Ћур≥¤: "я не звик не п≥дкор¤тис¤ правилам", означаЇ: "я звик п≥дкор¤тис¤ правилам", чи "¬≥н був останн≥й за скромн≥стю", тобто "¬≥н був перший за самовпевнен≥стю". Ћог≥чн≥ конструкц≥њ в цьому випадку потребують додатковоњ перебудови, спрощенн¤, щоб в≥добразити в≥дношенн¤ д≥йсност≥ [72]

ѕерейдемо до ≥нформац≥йноњ складовоњ.

—п≥лкуванн¤ можливе, з одного боку, т≥льки за умови ви¤вленн¤ сп≥льност≥ в погл¤дах, ≥нтересах, п≥знанн¤х читача та автора, з другого ж боку, - т≥льки за на¤вност≥ суперечност≥ пом≥ж знанн¤ми автора та читача, ¤ка усуваЇтьс¤ пов≥домленн¤м новоњ ≥нформац≥њ.

јктивн≥сть сприйн¤тт¤ твору повТ¤зана з на¤вн≥стю в ньому нових дл¤ читача в≥домостей - новоњ ≥нформац≥њ. ¬ажливо, щоб читач оц≥нював њњ ¤к ц≥каву, ц≥нну ≥ доступну. ≤ тут перед автором постаЇ питанн¤, що саме ≥з на¤вного в нього матер≥алу ввести в текст твору.

ƒосв≥дчений автор уводить в тв≥р те, що потр≥бно читачев≥, щоб в≥дтворити в своњй св≥домост≥ структуру твору, але при цьому нев≥доме читачев≥ чи не актуал≥зоване в його св≥домост≥, чи виходить з того, чого читач не знаЇ. Ќедосв≥дчений автор навпаки, прим≥р¤ючи на себе, виходить з того, що в≥н знаЇ, в результат≥ читач часом отримуЇ або ненову дл¤ нього, або, навпаки, недоступну йому ≥нформац≥ю.