јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > як людина п≥знаЇ ¬сесв≥т

¬ той же час сл≥д розр≥зн¤ти об'Їктивну реальн≥сть ≥ предмет п≥знанн¤. ѕредмет п≥знанн¤ Ч це заф≥ксован≥ в досл≥д≥ ≥ включен≥ в процес практичноњ д≥¤льност≥ людини сторони, властивост≥ ≥ в≥дношенн¤ об'Їкт≥в, що њх досл≥джують з певною метою в даних умовах та об≠ставинах.

Ѕуло б зовс≥м неправильно ставити знак р≥вност≥ м≥ж об'Їктивною реальн≥стю, що ≥снуЇ незалежно в≥д нашоњ св≥домост≥, ≥ предметною д≥йсн≥стю, ¤ку вид≥л¤Ї п≥знаючий суб'Їкт у процес≥ наукового п≥знанн¤.

≤ншими словами, не можна ототожнювати ф≥лософ≠ську категор≥ю матер≥њ з тими чи ≥ншими природничо-науковими у¤вленн¤ми про нењ. Ѕудь-¤к≥ природниче-

науков≥ у¤вленн¤ мають обмежений характер ≥ не мо≠жуть охопити вс≥Їњ неск≥нченноњ р≥зноман≥тност≥ ма≠тер≥ального св≥ту.

¬ище вже було зазначено, що д≥алектичний мате≠р≥ал≥зм виходить з визнанн¤ ≥снуванн¤ об'Їктивноњ реальност≥, об'Їкта незалежно в≥д суб'Їкта, в≥д його св≥домост≥. ¬ той же час об'Їкт ≥ суб'Їкт розгл¤даютьс¤ в Їдност≥, у взаЇмод≥њ.

ƒ≥алектичний матер≥ал≥зм визнаЇ ≥ вплив об'Їкта на суб'Їкт п≥знанн¤ ≥ активну роль останнього. ќск≥льки об'Їкт п≥знанн¤ виступаЇ через призму п≥знавальноњ активност≥ суб'Їкта, що зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ практи≠ки ≥ заради практики ≥ перев≥р¤Їтьс¤ практикою, в≥н Ї предметом п≥знанн¤, ¤кий не може бути повн≥стю зведений до об'Їкта п≥знанн¤ '.

¬ той же час будь-¤ка наукова абстракц≥¤ Ї право≠м≥рною лише в тому випадку, коли вона в≥дбиваЇ вла≠стивост≥ реального св≥ту. Ќеобх≥дн≥сть зв'¤зку теоретич≠них побудов з реальною д≥йсн≥стю в≥дзначали багато досл≥дник≥в. Ђ‘≥зика,Ч говорив, наприклад, ј. ≈йн≠штейн,Ч маЇ справу з математичними пон¤тт¤ми, однак ц≥ пон¤тт¤ набувають ф≥зичного зм≥сту лише тод≥, коли њх зв'¤зок з об'Їктами досл≥ду ч≥тко визначенийї.

ќб'Їкти науки Ч це насамперед фрагменти, аспекти матер≥ального св≥ту, що њх вид≥л¤ють у процес≥ п≥знан≠н¤. ќднак учен≥ у своњй п≥знавальн≥й д≥¤льност≥ мають справу не т≥льки безпосередньо з об'Їктивною реальн≥с≠тю самою по соб≥, а й з њњ теоретичним образом. ÷¤ обставина досить ≥стотна: вона даЇ змогу зрозум≥ти, чому р≥зн≥ теор≥њ, незважаючи на те, що вони стосуютьс¤ одного й того самого матер≥ального св≥ту, приписують йому р≥зн≥ властивост≥.

” ц≥й ситуац≥њ немаЇ н≥чого м≥стичного. Ђ¬она по¤с≠нюЇтьс¤ тим, що р≥зн≥ теор≥њ можуть висв≥тлювати р≥зн≥ аспекти об'Їктивно-реального св≥ту чи одн≥ й т≥ ж сам≥ його аспекти, проте з р≥зним ступенем глибини й точност≥ї '.

ћатер≥¤ неск≥нченно р≥зноман≥тна ≥ невичерпна, ≥ в процес≥ њњ п≥знанн¤ людина вид≥л¤Ї, вичленовуе лише певн≥ ¤вища, об'Їкти, зв'¤зки ≥ в≥дношенн¤.

ќтже, наукове знанн¤ в≥дображаЇ не т≥льки власти≠вост≥ об'Їктивноњ реальност≥, а й властивост≥ п≥знаючого суб'Їкта.

“ому наукова картина св≥ту Ч це завжди к≥нцевий Ђзр≥зї неск≥нченно р≥зноман≥тноњ матер≥альноњ д≥йснос≠т≥, характер ¤кого залежить не т≥льки в≥д властивостей самоњ матер≥њ, а й в≥д сусп≥льно-п≥знавальноњ д≥¤льност≥ людей.

“еоретичн≥ модел≥. ќдним з необх≥дних етап≥в науко≠вого досл≥дженн¤ Ї побудова теоретичних моделей об'Їк≠т≥в ≥ ¤вищ, ўо вивчаютьс¤. Ѕудь-¤ка модель Ч це завжди певна ≥деал≥зац≥¤. ћи не можемо досл≥джувати ¤вище в ус≥х його незл≥ченних ≥ неск≥нченно р≥зноман≥тних реальних зв'¤зках. “ому при теоретичному моделюван≠н≥ ¤к≥сь зв'¤зки враховуютьс¤, вичленовуютьс¤, щоб вид≥лити у ¤вищ≥ головне, а ¤к≥сь другор¤дн≥ в≥дкида≠ютьс¤.

Ќа жаль, ≥нод≥ забувають, що теоретична модель Ч це лише наближене в≥дображенн¤ реальноњ д≥йсност≥, своЇр≥дний ≥нструмент дл¤ вивченн¤ об'Їктивного св≥ту, ≥ ставл¤ть знак р≥вност≥ м≥ж моделлю ≥ д≥йсн≥стю. ≤нак≠ше кажучи, реальному св≥ту приписують ус≥ властивост≥ теоретичноњ модел≥.

«розум≥ло, ¤кщо в основ≥ модел≥ лежать над≥йно встановлен≥ дан≥ ≥ правильно п≥дм≥чен≥ законом≥рност≥

в≥дпов≥дних природних процес≥в, то вона даЇ б≥льш-менш точний опис сутност≥ ¤вищ, ¤к≥ вивчаютьс¤.  оли б це було не так, то побудова моделей позбавилас¤ б ус¤кого смислу.

≤ все ж реальну д≥йсн≥сть ≥ модель ¤к в≥дображенн¤ певних њњ аспект≥в ототожнювати не можна: природа завжди багатша ≥ р≥зноман≥тн≥ша в≥д будь-¤коњ теоре≠тичноњ схеми.

јвтоматичне перенесенн¤ властивостей модел≥ на реальний св≥т особливо неправом≥рне ≥ небезпечне тод≥, коли йдетьс¤ про ф≥зичн≥ й астроф≥зичн≥ модел≥, в ¤ких широко використовуЇтьс¤ математичний спос≥б опису ¤вищ. ѕри цьому нер≥дко застосовуЇтьс¤ найвищою м≥рою абстрактний математичний апарат.

Ќаведемо приклад ≥з сучасноњ теоретичноњ ф≥зики. як в≥домо, ми живемо у тривим≥рному простор≥, ¤кому властив≥ три вим≥ри Ч довжина, ширина ≥ висота. ¬одно≠час теоретична ф≥зика широко користуЇтьс¤ математич≠ним апаратом багатовим≥рних простор≥в. «окрема, в так≥й фундаментальн≥й ф≥зичн≥й теор≥њ, ¤к теор≥¤ в≥д≠носност≥, дл¤ описанн¤ властивостей ¬сесв≥ту застосовуЇ≠тьс¤ чотиривим≥рне утворенн¤ Ч Ђпрост≥р Ч часї.

” нас немаЇ п≥дстав сумн≥ватис¤ в тому, що теор≥¤ в≥дносност≥ правильно описуЇ досить широке коло ре≠альних ф≥зичних ¤вищ. ÷е п≥дтверджене ц≥лою низкою спостережень та експеримент≥в. „и випливаЇ, однак, з цього, що прост≥р нашого ¬сесв≥ту чотиривим≥рний?

ѕ≥сл¤ по¤ви теор≥њ в≥дносност≥ де¤к≥ богослови ско≠ристалис¤ њњ математичною формою, зв'¤завши з че≠твертим вим≥ром ≥снуванн¤ бога ≥ надприродних сил. ѕри цьому твердилос¤, н≥бито бог саме тому невидимий ≥ неспостережува¤ий, що знаходитьс¤ в Ђчетвертому вим≥р≥ї.

Ќасправд≥ ж теор≥¤ в≥дносност≥ не даЇ дл¤ под≥бних спекул¤ц≥й н≥¤ких п≥дстав. „отиривим≥рнцй Ђпрост≥р Ч часї ц≥Їњ теор≥њ Ч це лише математичний прийом, ¤кий

даЇ змогу описати певн≥ сторони ≥ властивост≥ реальноњ д≥йсност≥. ƒо того ж четвертою координатою Ї час.

јналог≥чна справа ≥ з р≥зними багатовим≥рними про≠сторами, ¤к≥ використовуютьс¤ в теоретичн≥й ф≥зиц≥. “ам роль додаткових координат можуть в≥д≥гравати ≥мпульс, маса, швидк≥сть, ≥нш≥ ф≥зичн≥ параметри. ѕо≠д≥бн≥ багатовим≥рн≥ модел≥ ≥нколи спри¤ють ефективному описанню складних ф≥зичних процес≥в ≥ здобуванню ц≥н≠них результат≥в. јле було б глибоко неправильно при≠ймати под≥бн≥ модел≥ за саму реальну д≥йсн≥сть. Д.

—истемний п≥дх≥д. ’арактерною особлив≥стю сучасноњ науки Ї так званий системний п≥дх≥д до вивченн¤ й ро≠зум≥нн¤ ¤вищ навколишнього св≥ту ≥ процес≥в, ¤к≥ в ньому в≥дбуваютьс¤.

ѕотреба такого п≥дходу безпосередньо пов'¤зана з нагромадженн¤м ≥ поглибленн¤м наукових знань, з ускладненн¤м науковоњ картини св≥тобудови, з'¤суван≠н¤м р≥зноман≥тних зв'¤зк≥в м≥ж ¤вищами, п≥знанн¤м р≥зних р≥вн≥в ≥снуванн¤ матер≥њ Ч в≥д м≥кропроцес≥в до г≥гантських утворень косм≥чного пор¤дку.

” ход≥ розвитку природознавства з'¤сувалос¤, що вс¤кий об'Їкт маЇ ц≥лий р¤д властивостей не зводжуваних до його власних ≥ндив≥дуальних ¤костей. Ќа¤вн≥сть цих властивостей визначаЇтьс¤ т≥Їю фундаментальною обставиною, що кожний окремо вз¤тий об'Їкт, з одного боку, Ї складною системою Ч Їдн≥стю складових його частин, а з другого Ч елементом певноњ сукупност≥ предмет≥в, в≥дносин ≥ взаЇмод≥й Ч певних реальних си≠стем.

ќтже, системний п≥дх≥д до вивченн¤ довколишньоњ д≥йсност≥ в≥дбиваЇ системний характер предмет≥в ≥ про≠цес≥в об'Їктивного св≥ту.

« точки зору системного п≥дходу будь-¤кий об'Їкт розгл¤даЇтьс¤ водночас з к≥лькох р≥зних аспект≥в. ѕо-перше, ¤к самост≥йна система, ¤кась ¤к≥сна одиниц¤ реального св≥ту. ѕри цьому особлива увага звертаЇтьс¤

на сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж частинами ≥ ц≥лим, що в≥добра≠жаЇ один з основних закон≥в д≥алектики Ч закон пере≠ходу к≥льк≥сних зм≥н у ¤к≥сн≥. ѕо-друге, об'Їкт, ¤кий нас ц≥кавить, розгл¤даЇтьс¤ ¤к утворенн¤, що п≥дл¤гаЇ пев≠ним законом≥рност¤м м≥кросв≥ту, ¤кий ≥ сам Ї складною системою. ѕо-третЇ, ¤к частина зовн≥шнього середовища, що п≥дпор¤дковуЇтьс¤ њњ законом≥рност¤м ≥ взаЇмод≥Ї з нею. ≤, нарешт≥, по-четверте, ¤к елемент певноњ сукуп≠ност≥ ¤вищ.

¬одночас треба зазначити, що системний п≥дх≥д Ч це не Їдиний зас≥б п≥знанн¤ природи. «окрема, в≥н не може зам≥нити метод≥в досл≥дженн¤ р≥зних об'Їкт≥в ≥ ¤вищ, застосовуваних конкретними науками.

1	2	3	4	5

Ќазва: як людина п≥знаЇ ¬сесв≥т
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (2718 прочитано)