≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ≈коном≥чн≥ ≥дењ соц≥ал≥ст≥в-р≥кардист≥в ≥ чартизму

“еор≥ю грошей –≥кардо будуЇ на основ≥ своЇњ теор≥њ ц≥нност≥. √рош≥ в≥н розгл¤даЇ ¤к товар, що маЇ ц≥нн≥сть. ќсновою грошовоњ системи Ї золото. ÷≥нн≥сть золота ≥ ср≥бла, ¤к ≥ будь-¤кого ≥ншого товару, визначаЇтьс¤ витратами прац≥. «а даноњ ц≥нност≥ грошей њхн¤ к≥льк≥сть в об≥гу залежить в≥д суми товарних ц≥н. ѕроте використанн¤ золота –≥кардо вважаЇ дорогим ≥ нерозумним ≥ розробл¤Ї про≠ект системи паперового грошового об≥гу.

ѕаперов≥ грош≥, писав –≥кардо, не мають внутр≥шньоњ ц≥нност≥. ƒл¤ наданн¤ њм ц≥нност≥ необх≥дно, щоб њхн¤ к≥льк≥сть Ђрегулювалась зг≥дно з ц≥нн≥стю металу, ¤кий служить грошовою одиницеюї. ѕ≥зн≥≠ше, однак, –≥кардо в≥д≥йшов в≥д ц≥Їњ правильноњ концепц≥њ ≥ виступив ¤к прихильник к≥льк≥сноњ теор≥њ грошей. ¬≥н за¤вив, що в об≥гу може бути будь-¤ка к≥льк≥сть не лише паперових знак≥в, а й золотих монет, ¤к≥й протисто¤тиме сукупна маса товар≥в. —п≥вв≥дношенн¤ цих вели≠чин ≥ визначаЇ ¤к р≥вень ц≥н, так ≥ ц≥нн≥сть самих грошей.

ќсновною проблемою пол≥тичноњ економ≥њ –≥≠кардо називав розпод≥л. —аме тому основу його системи становить теор≥¤ зароб≥тноњ плати, прибутку й ренти. ÷≥ категор≥њ в≥н розгл¤даЇ з погл¤ду њхньоњ величини ≥ сп≥вв≥дношень..

«ароб≥тна плата у –≥кардо це Ч дох≥д роб≥тника, плата за пра≠цю. ѕрац¤ ¤к товар також маЇ природну й ринкову ц≥ну. Ђѕрирод≠ною ц≥ною прац≥ Ї та, ¤ка необх≥дна, щоб роб≥тники мали можли≠в≥сть ≥снувати ≥ продовжувати св≥й р≥д без зб≥льшенн¤ або змен≠шенн¤ њхньоњ к≥лькост≥ї'. ќтже, природна ц≥на прац≥ визначаЇтьс¤ в –≥кардо ц≥нн≥стю засоб≥в споживанн¤ роб≥тника ≥ його с≥м'њ. ѕриро≠дна ц≥на не Ї незм≥нною: Ђ¬она, Ч писав –≥кардо, Ч зм≥нюЇтьс¤ в р≥зн≥ ча—)» в т≥й сам≥й крањн≥ ≥ суттЇво р≥знитьс¤ в р≥зних крањнахї2. ’оч –≥кардо й розум≥в, що сутн≥сть пон¤тт¤ Ђзасоби ≥снуванн¤ї ви≠значаЇтьс¤ ≥сторично ≥ залежить в≥д традиц≥й ≥ р≥вн¤ розвитку про≠дуктивних сил, проте в нього теж бачимо тенденц≥ю зводити приро≠дну ц≥ну прац≥ до ц≥ни м≥н≥муму засоб≥в ≥снуванн¤.

–инковою ц≥ною прац≥ Ї та, що фактично виплачуЇтьс¤ роб≥тни≠кам. –≥кардо ставить њњ в залежн≥сть в≥д попиту ≥ пропозиц≥њ, тобто узалежнюЇ рух зароб≥тноњ плати в≥д руху народонаселенн¤. «а умов швидкого зростанн¤ населенн¤ попит на робоч≥ руки в≥дстаЇ в≥д про≠позиц≥њ ≥ зароб≥тна плата знижуЇтьс¤. якщо ж внасл≥док упов≥льненн¤ приросту населенн¤ на ринку буде бракувати робочих рук Ч зароб≥т≠на плата зростатиме. ќтже, п≥д впливом руху народонаселенн¤ ринко≠ва зароб≥тна плата маЇ тенденц≥ю до зближенн¤ з природною.

–≥кардо, на в≥дм≥ну в≥д —м≥та, вважав, що становище роб≥тник≥в ≥з розвитком сусп≥льства буде пог≥ршуватись. ÷ю думку в≥н по¤снював тим, що з≥ зростанн¤м населенн¤ ≥ зб≥льшенн¤м потреби в продуктах с≥льського господарства зростатиме ц≥нн≥сть останн≥х. √рошова зароб≥≠тна плата ¤кщо й зростатиме, то значно пов≥льн≥ше в≥д зростанн¤ ц≥н на продовольч≥ товари. ќтже, реальна зароб≥тна плата буде зменшуватись. –≥кардо, сол≥даризуючись ≥з ћальтусом, зазначаЇ, що роб≥тники не повинн≥ претендувати на б≥льшу частку в сусп≥льному продукт≥. ѓхн¤ за≠роб≥тна плата маЇ регулюватись законом попиту й пропозиц≥њ. –≥кардо виступаЇ проти втручанн¤ держави у функц≥онуванн¤ ринку прац≥ й на≠пол¤гаЇ на необх≥дност≥ скасуванн¤ закон≥в на захист б≥дних.,

ѕрибуток у –≥кардо Ч це перевищенн¤ ц≥нност≥ над зароб≥тну плату. ¬≥н не маЇ жодних сумн≥в≥в, що роб≥тник створюЇ своЇю працею ц≥нн≥сть б≥льшу, н≥ж одержуЇ у вигл¤д≥ зароб≥тноњ плати. √оловне, що ц≥кавить –≥кардо, Ч це проблема величини при≠бутку ≥ його сп≥вв≥дношенн¤ ≥з зароб≥тною платою.

–≥кардо п≥дкреслював, що р≥вновелик≥ кап≥тали дають однаков≥ прибутки незалежно в≥д того, ¤ку к≥льк≥сть прац≥ вони привод¤ть у д≥ю. јле водночас визнавав, що на величину прибутку впливаЇ зро≠станн¤ продуктивност≥ прац≥. ¬≥дтак прибуток у нього Ї то поро≠дженн¤м кап≥талу, то породженн¤м прац≥. ÷≥Їњ суперечност≥ –≥кардо нав≥ть ≥ не пом≥чав.

¬елику увагу прид≥л¤Ї –≥кардо проблем≥ зниженн¤ норми прибу≠тку. ≤з розвитком сусп≥льства, зазначав в≥н, норма прибутку маЇ тен≠денц≥ю до зниженн¤. ¬она зумовлена, на думку –≥кардо, тим, що продуктивн≥сть прац≥ в с≥льському господарств≥ зменшуЇтьс¤ (д≥¤ Ђзакону спадноњ родючост≥ грунтуї), а це призводить до зростанн¤ ц≥н на продукти харчуванн¤, отже, до зростанн¤ зароб≥тноњ плати й в≥дпов≥дного зниженн¤ прибутку. ‘актором, що протид≥Ї спаданню норми прибутку, –≥кардо вважаЇ розвиток продуктивних сил.

«меншенн¤ прибутку у зв'¤зку з≥ зростанн¤м зароб≥тноњ плати –≥≠кардо розгл¤даЇ ¤к надзвичайно складну проблему, що загрожуЇ на≠громадженню кап≥талу, тому що зменшуЇтьс¤ джерело нагрома≠дженн¤ ≥ зникають Ђстимули до нагромадженн¤ї.

¬иникненн¤ ренти –≥кардо зв'¤зуЇ з утвердженн¤м приватноњ власност≥ на землю. ќсновна теза –≥кардо пол¤гаЇ в т≥м, що рента виплачуЇтьс¤ за користуванн¤ землею лише тод≥, коли к≥льк≥сть зе≠мл≥ обмежена, а њњ ¤к≥сть неоднакова] «≥ зростанн¤м населенн¤ почи≠нають обробл¤ти менш родюч≥ та г≥рше розм≥щен≥ земельн≥ д≥л¤нки. ” такому раз≥ л≥пш≥ земл≥ створюватимуть ренту, а њњ величина за≠лежатиме в≥д р≥зниц≥ в ¤кост≥ цих д≥л¤нок. ћ≥нова ц≥нн≥сть ус≥х то≠вар≥в (у т≥м числ≥ й промислових) у –≥кардо регулюЇтьс¤ найб≥ль≠шими витратами прац≥, необх≥дними дл¤ њх виробництва. «а цих умов на л≥пших земл¤х, де затрати на одиницю продукц≥њ менш≥, утворюЇтьс¤ додатковий дох≥д. ѕ≥д впливом конкуренц≥њ фермери задовольн¤ютьс¤ середн≥м прибутком, а додатковий дох≥д привлас≠нюють власники земл≥ ¤к ренту. ќтже, рента в розум≥нн≥ –≥кардо Ч це перевищенн¤ ц≥нност≥ над середн≥й прибуток.

 ритикував –≥кардо ≥ см≥тове ф≥з≥ократичне розум≥нн¤ д≥њ сил природи. ¬≥н п≥дкреслював, що ц≥ сили д≥ють ≥ в промисловост≥. ¬од≠ночас в≥н ц≥лком под≥л¤в думку про те, що основою будь-¤кого еко≠ном≥чного розвитку, матер≥ального достатку ≥ нав≥ть зростанн¤ про≠мисловост≥ Ї додатковий продукт земл≥.

ƒинам≥ку ренти –≥кардо правильно зв'¤зував ≥з нагромадженн¤м кап≥талу, розвитком продуктивних сил, зростанн¤м м≥ського насе≠ленн¤. јле ≥ в цьому питанн≥ в≥н був непосл≥довним, а його погл¤ди суперечливими.

«в'¤зуючи ренту ≥з законом спадноњ родючост≥ грунту, –≥кардо писав, що пор≥вн¤льна ц≥нн≥сть сирих продукт≥в п≥двищуЇтьс¤ тому, що на виробництво њхньоњ останньоњ добутоњ частки витрачаЇтьс¤ б≥льше прац≥, н≥ж на попередн≥. ÷е призводить до п≥двищенн¤ ц≥н, отже, й до зростанн¤ ренти. “ак само д≥Ї ≥ зростанн¤ кап≥талу. «рос≠танн¤ кап≥талу також зб≥льшуватиме ренту, тому що зб≥льшувати≠метьс¤ р≥зниц¤ у продуктивност≥ д≥л¤нок. «меншенн¤ кап≥талу при≠зведе до зменшенн¤ ренти, оск≥льки будуть посл≥довно вилучатись з оброб≥тку найменш родюч≥ земл≥ ≥ в≥дпов≥дно зменшуватиметьс¤ рента з л≥пших д≥л¤нок. «ростанн¤ населенн¤, за теор≥Їю –≥кардо, також Ї неможливим за умов п≥двищенн¤ ц≥н на продовольч≥ товари.

“еор≥¤ ренти –≥кардо в≥д≥грала велику роль у боротьб≥ промисло≠воњ буржуаз≥њ проти землевласник≥в. Ѕуржуаз≥њ ≥мпонував висновок –≥кардо про те, що в п≥дтримуванн≥ високих ц≥н на хл≥б за≥нтересо≠ван≥ лише землевласники, тому що це забезпечуЇ њм високу ренту. ѕромислова буржуаз≥¤ використала теор≥ю –≥кардо дл¤ обгрунту≠ванн¤ вимог щодо скасуванн¤ хл≥бних закон≥в.

ѕроблема в≥дтворенн¤ ≥ криз. як ≥деолог промисловоњ буржуаз≥њ –≥кардо був за≥нтересований у забезпеченн≥ пост≥йного зростанн¤ њњ прибутк≥в. « огл¤ду на корислив≥ прагненн¤ буржуаз≥њ, досл≥джуючи валовий ≥ чистий дох≥д, в≥н, на в≥дм≥ну в≥д —м≥та, в≥ддаЇ перевагу останньому. —м≥т виходив з того, що зростанн¤ валового доходу зб≥льшуЇ зайн¤т≥сть, а в≥дтак забезпечуЇ зростанн¤ могутност≥ вс≥Їњ крањни. ј –≥кардо п≥дкреслював, що податкова спроможн≥сть крањни пропорц≥йна не валовому, а чистому доходу. —аме з нього виплачу≠ютьс¤ вс≥ податки. ≈коном≥чною метою сусп≥льства –≥кардо вважаЇ не народногосподарськ≥ проблеми, ¤к у —м≥та (зростанн¤ зайн¤тос≠т≥), а зб≥льшенн¤ прибутк≥в кап≥тал≥ст≥в.

јнал≥зуючи процес нагромадженн¤ кап≥талу, –≥кардо помилково обмежував його перетворенн¤м доходу лише на зм≥нний кап≥тал, на зароб≥тну плату. ≤гноруючи суперечност≥ кап≥тал≥зму, в≥н твердив, що застосуванн¤ нового кап≥талу не може натрапл¤ти на ринков≥ труднощ≥. –≥кардо под≥л¤в погл¤ди —е¤, ¤кий заперечував можли≠в≥сть надвиробництва ≥ криз.

ќднак не варто забувати, що книжку –≥кардо було опубл≥ковано за в≥с≥м рок≥в до першоњ глибокоњ кризи, ¤ка охопила економ≥ку јн≠гл≥њ в 1825 p.

ѕосилаючись на —е¤, –≥кардо стверджуЇ, що попит обмежуЇтьс¤ лише виробництвом.  ожна людина виготовл¤Ї продукц≥ю або дл¤ власного споживанн¤, або на продаж. ќтже, продукти завжди купу≠ють за продукти чи послуги. √рош≥ Ї лише Ђм≥рилом, за допомогою ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ обм≥нї.

–≥кардо розум≥в, що ≥снуЇ можлив≥сть виготовленн¤ будь-¤кого то≠вару в к≥лькост≥, що значно перевищить попит. јле цю можлив≥сть в≥н розгл¤дав лише ¤к тимчасову ≥ таку, що Ђне може статись одноча≠сно з ус≥ма товарамиї'. ¬≥н не погоджувавс¤ з висновком ћальтуса про вир≥шенн¤ проблеми в≥дтворенн¤ за рахунок споживанн¤ непро≠дуктивних верств (чиновник≥в, духовенства, землевласник≥в).

√оловну причину застою торг≥вл≥ в окрем≥ пер≥оди в≥н убачав т≥ль≠ки в прорахунках п≥дприЇмц≥в щодо виробництва товар≥в. јле це ускладненн¤, на думку –≥кардо, буваЇ тимчасовим ≥ вир≥шуЇтьс¤ швидко й ефективно завд¤ки переходу на виробництво ≥нших товар≥в.

¬елика заслуга –≥кардо пол¤гаЇ в розробц≥ теор≥њ пор≥вн¤льних витрат ¤к основи спец≥ал≥зац≥њ крањн у зовн≥шн≥й торг≥вл≥. ѕро при≠чини спец≥ал≥зац≥њ писав ≥ —м≥т, проте –≥кардо розробив цю теор≥ю значно грунтовн≥ше, побудувавши њњ на трудов≥й теор≥њ вартост≥ й наголосивши на нац≥ональних в≥дм≥нност¤х у величин≥ вартост≥, зу≠мовлених р≥зними витратами прац≥.

1	2	3	4

Ќазва: ≈коном≥чн≥ ≥дењ соц≥ал≥ст≥в-р≥кардист≥в ≥ чартизму
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1628 прочитано)