≤стор≥¤ економ≥чних вчень > «ародженн¤ класичноњ буржуазноњ пол≥теконом≥њ у ‘ранц≥њ. ≈коном≥чн≥ погл¤ди ѕ. Ѕуаг≥льбера

«асновником л≥беральноњ економ≥чноњ теор≥њ в —Ўј вважають √енр≥ „арльза  ер≥ (1793 - 1879), у прац¤х ¤кого кап≥тал≥зм роз≠гл¤нуто ¤к економ≥чний устр≥й, що керуЇтьс¤ об'Їктивними еконо≠м≥чними законами ≥ не потребуЇ втручанн¤ держави.

ќптим≥зм  ер≥, ¤к ≥ оптим≥зм Ѕаст≥а, базувавс¤ на визнанн≥ вели≠ких класичних доктрин, але опорою дл¤ впевненост≥  ер≥ в прогре≠сивност≥ розвитку були особливост≥, притаманн≥ його крањн≥.

ќсновн≥ прац≥  ер≥ опубл≥ковано прот¤гом 1835Ч1859 рр., коли крањна перебувала у стад≥њ бурхливого розвитку: населенн¤ зростало, але теор≥¤ ћальтуса не п≥дтверджувалась, оск≥льки земл¤ була де≠шевою, плодючою ≥ в необмежен≥й к≥лькост≥, зароб≥тна плата досить високою, ц≥ни низькими. «д≥йснювалось буд≥вництво дор≥г, канал≥в, зал≥зниць. ≤мпорт кап≥тал≥в та найнов≥ших технолог≥й довершував картину.  онтраст м≥ж молодою економ≥кою јмерики ≥ занепалою економ≥кою староњ ™вропи був разючим. ”  ер≥ були вс≥ п≥дстави дл¤ оптим≥зму.

√енр≥ „арльз  ер≥ народивс¤ у ‘≥ладельф≥њ в с≥м'њ ≥рландського пол≥тичного вигнанц¤, ¤кий не мав жодних симпат≥й до Ѕритан≥њ. Ѕатько був заможною людиною, що давало можлив≥сть його синов≥ отримати добру осв≥ту.

ќднак  ер≥ зак≥нчив звичайну школу ≥ у 24 роки став б≥знесменом, швидко забезпечив соб≥ матер≥ально не≠залежне майбутнЇ ≥ в 42 роки зайн¤вс¤ наукою. ¬≥н був добре об≥≠знаний з ≥стор≥Їю, соц≥олог≥Їю, психолог≥Їю, математикою, ф≥лосо≠ф≥Їю, б≥олог≥Їю, х≥м≥Їю та ф≥зикою. ѕ≥д час своњх подорожей до ™вропи зустр≥чавс¤ з багатьма видатними людьми т≥Їњ доби, ≥ серед них ≥з ћ≥ллем, ¤кий зац≥кавив його ¤к видатний учений.

ѕеру √. „.  ер≥ належать 13 книжок ≥ близько трьох тис¤ч памфле≠тних матер≥ал≥в, а також безл≥ч газетних статей. Ќайв≥дом≥шими його прац¤ми Ї УЌариси про норму зароб≥тноњ платиФ (1835) у трьох томах, тритомник Уѕринципи пол≥тичноњ економ≥њФ (1837Ч1840), Ућинуле, сучасне, майбутнЇФ (1843), У√армон≥¤ ≥нтерес≥вФ (1850), Уќснови со≠ц≥альноњ науки" (1858Ч1859), Уѕринципи соц≥альноњ наукиФ (1865) та ≥нш≥, що демонструють охопленн¤ ним ус≥х сусп≥льних процес≥в.

ѕол≥тична економ≥¤  ер≥ була поЇднанн¤м обгрунтованоњ крити≠ки ≥снуючих економ≥чних теор≥й ≥з власними науковими погл¤дами. ¬≥н не сприймав ћальтуса та –≥кардо, системи ¤ких вважав песим≥≠стичними ≥ такими, що розпалюють соц≥альну ворожнечу, ≥ хоча високо ц≥нував ј. —м≥та, але з частиною його положень також не погоджувавс¤, зокрема заперечував теор≥ю в≥льноњ трг≥вл≥, запро≠понувавши натом≥сть доктрину протекц≥он≥зму. …ого пол≥тична економ≥¤ заслуговуЇ на увагу завд¤ки ориг≥нальност≥ п≥дход≥в до трактуванн¤ основних економ≥чних категор≥й, запропонованих кла≠сичною школою, а також оптим≥стичному баченню перспектив су≠сп≥льства, заснованого на принципах ≥ндив≥дуал≥зму та конкуренц≥њ.

ѕроблема вартост≥ у прац¤х  ер≥ Ї одн≥Їю з основних, в≥н ви≠знаЇ роль вартост≥ в процес≥ обм≥ну та розпод≥лу ≥ вважаЇ, що Упри≠чина ≥снуванн¤ в людському розум≥ ≥дењ вартост≥... це просто наша оц≥нка опору, ¤кий потр≥бно подолати перед тим, ¤к ми оволод≥Їмо бажаною р≥ччюФ . ¬арт≥сть зб≥льшуЇтьс¤ чи зменшуЇтьс¤, коли зб≥льшуЇтьс¤ чи зменшуЇтьс¤ оп≥р. ќц≥нку розм≥р≥в цього опору  е≠р≥ пропонуЇ ор≥Їнтувати на витрати виробництва.

¬≥н визнаЇ ≥дею корисност≥, але трактуЇ њњ т≥льки ¤к корисну вла≠стив≥сть: У орисн≥сть речей Ї м≥рою людськоњ влади над природою, ≥ вона зростаЇ з Їднанн¤м людей. ¬арт≥сть речей, з ≥ншого боку, Ї м≥рою влади природи над людиною, ≥ вона зменшуЇтьс¤ з≥ зб≥ль≠шенн¤м Їдност≥ людей. ќтже, ≥снують два протилежн≥ напр¤мки, ¤к≥ завжди обернено пропорц≥йн≥ один одномуФ .

 ер≥ використовуЇ ≥дею протисто¤нн¤ дл¤ по¤сненн¤ основ взаЇ-мообм≥ну. Ќа його думку, торг≥вл¤ товарами Ч це обм≥н на п≥дстав≥ врахуванн¤ витрат виробництва: н≥хто не запропонуЇ за товар б≥ль≠ше, н≥ж в≥н вартий на даний момент, а не в минулому, оск≥льки ви≠трати виробництва зменшуютьс¤ з часом, бо природа все менше протистоњть сп≥льнот≥ людей. ƒва фактори визначають варт≥сть: природа та прац¤ людини.

ќднак визначенн¤ розм≥р≥в вартост≥  ер≥ узалежнюЇ в≥д двох фа≠ктор≥в не з погл¤ду врахуванн¤ витрат (оск≥льки це неможливо за такоњ постановки проблеми), а з позиц≥й прац≥, що њњ було збережено завд¤ки перемоз≥ людини над природою. Ќайб≥льш наочною щодо цього Ї його теор≥¤ земельноњ ренти.

ѕоложенн¤ про те, що варт≥сть продукт≥в с≥льськогосподарсь≠кого виробництва з часом маЇ зростати, бо зменшуЇтьс¤ к≥льк≥сть плодючих земель ≥ люди повинн≥ звертатись до оброб≥тку г≥рших, а отже, докладати б≥льших зусиль,  ер≥ спростовуЇ. ¬≥н посилаЇ≠тьс¤ на той факт, що б≥льш родюч≥ земл≥ Ч це так≥, ¤к≥ потребу≠ють б≥льших зусиль (¤кщо вони б≥льш родюч≥, то лише завд¤ки б≥льшим витратам прац≥, наприклад, там провадились мел≥оратив≠н≥ роботи, чи були знищен≥ чагарники ≥ т. п.). УЌайбагатша земл¤ Ї прокл¤тт¤м дл¤ першопрох≥дц¤Ф, ≥ тимчасово, до отриманн¤ в≥дда≠ч≥ в≥д нењ, в≥н осел¤Їтьс¤ на чист≥й д≥л¤нц≥, ¤ка може бути зовс≥м не родючою3.

÷¤ теор≥¤, на думку  ер≥, справедлива не лише дл¤ американсь≠ких п≥онер≥в, а в ≥сторичному план≥ ≥ дл¤ старих земель. ¬≥н переко≠наний, що дл¤ оброб≥тку земель люди об'Їднують своњ зусилл¤ ≥ пе≠ренос¤ть њх на л≥пш≥ д≥л¤нки вже п≥сл¤ того, ¤к оброблено г≥рш≥.

–≥зниц¤ пол¤гаЇ лише в т≥м, що витрати на старих земл¤х знец≥нюю≠тьс¤, тому встановленн¤ вартост≥ в≥дбуваЇтьс¤ за сучасними м≥рка≠ми. ’оча  ер≥ ≥ протиставл¤Ї свою теор≥ю ренти р≥кард≥анськ≥й, але його висновки, зроблен≥ на п≥дстав≥ особливостей розвитку земле≠робства в јмериц≥, зб≥гаютьс¤ з висновками, ¤к≥ зробив –≥кардо в јнгл≥њ: варт≥сть маЇ тенденц≥ю до зниженн¤.

 ер≥ зазначаЇ, що основою вартост≥ й ренти Ї т≥ труднощ≥ в про≠тисто¤нн≥ природ≥ (≥ р≥зниц¤ в њхн≥й величин≥), ¤к≥ люди долають у даний момент ≥ в даному сусп≥льств≥. ƒл¤ нього варт≥сть Ч це оц≥н≠ка товару з позиц≥њ зусиль усього сусп≥льства, тобто вона вим≥рюЇ≠тьс¤ сусп≥льними витратами. ј варт≥сн≥ в≥дносини мають значенн¤, ¤к об'Їкт пол≥теконом≥њ лише тому, що лежать в основ≥ розпод≥лу нац≥онального багатства, але з погл¤ду виробництва сама варт≥сть Ї результатом об'Їднанн¤ зусиль усього сусп≥льства.

“еор≥¤ Угармон≥њ ≥нтерес≥вФ. —прийн¤вши елементи теор≥њ ви≠трат виробництва й ренти в≥д –≥кардо,  ер≥ критикуЇ його за те, що в основ≥ вс≥х ≥дей –≥кардо лежить варт≥сть ¤к результат економ≥чно≠го протисто¤нн¤, конкуренц≥њ суб'Їкт≥в. Ќа його думку, саме на п≥д≠валинах класичноњ теор≥њ (зг≥дно з ¤кою економ≥ка Ї з≥ткненн¤м ≥н≠терес≥в, а сусп≥льством керують об'Їктивн≥ закони, визначаючи долю вс≥х верств та клас≥в, зд≥йснюючи природний в≥дб≥р) базують≠с¤ неправильн≥ висновки про те, що виживанн¤ людини в економ≥ч≠ному простор≥ Ї њњ приватною справою.

“еор≥¤  ер≥ базуЇтьс¤ на ду≠мц≥, що сусп≥льний под≥л прац≥ потребуЇ ¤кнайт≥сн≥шого Їднанн¤ вс≥х член≥в сусп≥льства ≥ не ≥ндив≥дуальний, а саме загальносусп≥ль≠ний ≥нтерес маЇ стати визначальним.

“еор≥¤  ер≥ Ї ориг≥нальною, оск≥льки факти, ¤к≥ в≥н анал≥зуЇ, ха≠рактерн≥ лише дл¤ јмерики. ¬≥дтак його економ≥чн≥ погл¤ди були в менш≥й м≥р≥ космопол≥тичними, н≥ж у Ївропейських економ≥ст≥в, чињ погл¤ди в≥н под≥л¤в. ƒосл≥дженн¤ законом≥рностей розвитку нац≥о≠нального господарства й анал≥з продуктивноњ сили Їдност≥ сусп≥льс≠тва забезпечили йому визнанн¤ н≥мецькоњ нац≥ональноњ школи, ¤ка вважала предметом пол≥тичноњ економ≥њ нац≥ональне господарство. «годом  ер≥ використаЇ ц≥ ≥дењ.

ѕоЇднавши дв≥ тези: про пр≥оритет сусп≥льних ≥нтерес≥в та про≠дуктивну силу Їдност≥ сусп≥льства,  ер≥ формулюЇ теор≥ю Ђгармон≥њ ≥нтерес≥вї. ¬≥н наголошуЇ на т≥м, що кап≥тал≥зм створюЇ умови дл¤ всеб≥чного розвитку сусп≥льства: виробництво розширюЇтьс¤, про≠дуктивн≥сть прац≥ й доходи зростають, розвиваЇтьс¤ ринок. Ѕагатст≠во сусп≥льства стаЇ основою дл¤ зростанн¤ добробуту кожного його члена. “ому прац¤ та ≥нтереси кожного мають бути п≥дкорен≥ за≠гальн≥й мет≥ Ч розвитку сусп≥льного виробництва.

–озпод≥л. ѕро¤вом гармон≥њ ≥нтерес≥в Ї справедливий розпо≠д≥л, ¤кий ураховуЇ внесок кожного у виробництво. ÷ей природний закон притаманний кап≥тал≥змов≥ й регулюЇ в≥дносини оом≥ну та споживанн¤.

 ер≥ належить пр≥оритет в≥дкритт¤ так званого закону зростан≠н¤ частки роб≥тник≥в у нац≥ональному продукт≥, в≥дпов≥дно до ¤кого зростанн¤ продуктивност≥ прац≥ призводить до знец≥ненн¤ колишн≥х зусиль, оск≥льки сила природного опору зменшуЇтьс¤, а нов≥, асоц≥йован≥ зусилл¤ (маЇтьс¤ на уваз≥ зростанн¤ сусп≥льного характеру прац≥) посилюють св≥й вплив. ¬≥дбуваЇтьс¤ переоц≥ню≠ванн¤ внеску кап≥тал≥ста у виробництво ≥ його в≥дносна частка на момент розпод≥лу зменшуЇтьс¤. ÷е спричин¤Ї зниженн¤ норми при≠бутку, хоча й не зменшуЇ абсолютних розм≥р≥в доходу власник≥в ка≠п≥тал≥в. ¬одночас доходи роб≥тник≥в зростають ¤к абсолютно, так ≥ в≥дносно.

¬≥н використовуЇ свою теор≥ю Угармон≥њ ≥нтерес≥вФ дл¤ оц≥нки внеску прац≥ та кап≥талу в сусп≥льний розвиток.  ер≥ вважав працю та кап≥тал однаковими претендентами на створене ними багатство. ƒбаючи про власн≥ ц≥л≥, кап≥тал≥сти змушен≥ пол≥пшувати умови ви≠робництва ≥ становище роб≥тничого класу. ѓхн≥й власний внесок оц≥нюЇтьс¤ з позиц≥њ пад≥нн¤ корисност≥ кап≥талу та зростанн¤ роз≠м≥р≥в заощадженоњ на його виробництво прац≥. ÷≥нн≥сть прац≥ при цьому зростаЇ, тому в процес≥ розпод≥лу зростаЇ частка роб≥тник≥в.

« цих самих позиц≥й  ер≥ по¤снюЇ доходи землевласника, ¤кий у нього виступаЇ ¤к кап≥тал≥ст. ¬несок землевласника у виробницт≠во - це земл¤, варт≥сть ¤коњ становить меншу частину витрат ви≠робництва, що з часом зменшуватимутьс¤ ще б≥льше, тому змен≠шенн¤ частки землевласника в нац≥ональному доход≥ Ї об'Їктивно зумовленим.

ќтже, на думку  ер≥, кожен агент виробництва отримуЇ те, що сам в≥н вкладаЇ в нього, а тому кап≥тал≥стичний розпод≥л Ї ц≥лком справедливим ≥ не створюЇ п≥дстав дл¤ соц≥альних суперечностей, забезпечуЇ гармон≥йний розвиток кап≥тал≥стичного сусп≥льства.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: «ародженн¤ класичноњ буржуазноњ пол≥теконом≥њ у ‘ранц≥њ. ≈коном≥чн≥ погл¤ди ѕ. Ѕуаг≥льбера
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4451 прочитано)