ультура > “радиц≥йн≥ види господарськоњ д≥¤льност≥

” плуг запр¤гали переважно дв≥-три пари вол≥в. ƒл¤ такоњ оранки треба було плугатар¤ ≥ двох погонич≥в. ѕри ¤к≥сн≥й оранц≥ знизувалис¤ бурТ¤ни, адже вони п≥др≥залис¤ плугом ≥ загорталис¤ скибою земл≥.

—оха в ”крањн≥ не набула такого поширенн¤, ¤к у –ос≥њ та Ѕ≥лорус≥, де вона була основним знар¤дд¤м оброб≥тку земл≥. Ќайб≥льше вона поширилас¤ на ѕол≥сс≥, проте часто використовувалас¤ пор¤д з плугом. —оха також виготовл¤лас¤ з дерева ≥ мала зал≥зн≥ сошники.

¬  онотопському пов≥т≥ в≥домий вар≥ант перех≥дного знар¤дд¤ в≥д сохи до плуга. ћожливост≥ сохи в пор≥вн¤нн≥ з плугом були обмежен≥: глибина ≥ ¤к≥сть оранки сохою значно нижч≥.  р≥м того, соха була дл¤ орача важчою в робот≥, бо њњ треба було тримати на руках ≥ натискувати на нењ в≥д час оранки. јле дл¤ убогого сел¤нина соха була зручн≥шою тим, що не потребувала к≥лькоњ вол≥в, можна було орати одним конем. “ому й зТ¤вилас¤ приказка: У—оху завела нуждаФ.

≤снували ще й ≥нш≥ ручн≥ знар¤дд¤ оброб≥тку земл≥: мотики, сапи, заступи (лопати), вила, грабл≥ й борони (дл¤ розпушуванн¤). Ќайстародавн≥шими Ї звичайно мотики, серпи, ¤к≥ в≥дом≥ ще за час≥в трип≥льськоњ культури (IV-≤≤≤ тис¤чол≥тт¤ до н.е.). Ќайб≥льше знах≥док серп≥в належить до ск≥фських час≥в з городищ Ќижнього ≥ середнього ѕодн≥провТ¤.  оса зТ¤вилас¤ значно п≥зн≥ше, ≥ сел¤ни (нав≥ть пом≥щики) довгий час в≥ддавали перевагу серпов≥ перед косою, оск≥льки бо¤лис¤, щоб не було втрат зерна п≥д час струсу косою.  осу переважно використовували дл¤ збиранн¤ с≥на. ” де¤ких поселенн¤х поширилис¤ нав≥ть забобони проти коси, ж≥нки бо¤лис¤, що Укорови молока збавл¤тьФ, ¤кщо почують дзв≥н коси.

”м≥нн¤ косити вважалос¤ дуже в≥дпов≥дальною справою, ¤ка вимагала сили ≥ спритност≥, тому подекуди створювалис¤ ватаги косар≥в, ¤к≥ досконало волод≥ли косами ≥ ходили на зароб≥тки.

”крањнц≥ на в≥дм≥ну в≥д багатьох ≥нших народ≥в мали звичањ вТ¤зати з≥браний врожай у снопи. —н≥п також служив платою роб≥тникам (женц¤м, женчикам), ¤к≥ намагалис¤ жати чуже жито. —нопи складалис¤ в копи, ¤к≥ в р≥зних районах нал≥чували р≥зну к≥льк≥сть сноп≥в (залежно в≥д традиц≥њ). «а к≥льк≥стю к≥п рахували врожай. Ќа „ерн≥г≥вщин≥ нормальним вважавс¤ сн≥п, ¤кий в обхват≥ мав 100-112 см. ќбмолочували снопи ц≥пами: двома палиц¤ми, зТЇднаними увТ¤ззю ≥ к≥льцем. ”дарна частина знар¤дд¤ називалас¤ бичем, а держак Ц ц≥пилном. ћолотили на в≥дкритих токах, ¤кщо дозвол¤ла погода, або в стодолах, де просушували снопи. ” ’≤’ ст. на п≥вдн≥ ”крањни поширилась молотьба котком, ¤кий був в≥домий уже з XVII ст., але ще не набув такого поширенн¤.  оток робили з дуба, оббивали зал≥зними стрижн¤ми, ребрами. “аке знар¤дд¤ називали ще гармашем, а молотьба Ц гармануванн¤м. √арманували на спец≥альних токах (гарманах) з допомогою коней.

ћололи зерно ручними млинами, ¤к≥ в≥дом≥ ще за час≥в трип≥льськоњ культури п≥д назвою жорна (на думку мовознавц≥в назва походить в≥д давньо≥нд≥йського жраван Ц Укам≥нь дл¤ вичавлюванн¤ сомиФ, тобто ритуального напою з соку рослини).  амен≥ дл¤ жорен ускладнювалис¤, чим полегшувалос¤ користуванн¤ ними. ¬ епоху середньов≥чч¤ набули поширенн¤ вод¤н≥ млини та в≥тр¤ки, ¤к≥ д≥¤ли подекуди ≥ в перш≥й половин≥ ’’ ст. в≥дбулис¤ значн≥ зм≥ни.

’л≥б украњнц≥в споконв≥ку вважають св¤тим, а землю мат≥рТю-годувальницею.  ≥лька тис¤чол≥тн¤ традиц≥¤ догл¤ду за нивами виробила силу-силенну звичањв, обр¤д≥в, забобон≥в, повТ¤заних з майбутн≥м урожаЇм. “ак перед початком оранки не можна н≥кому н≥чого давати чи позичати, щоб не позбуватис¤ щаст¤, котре необх≥дне в ц≥й в≥дпов≥дальн≥й робот≥. ƒень дл¤ оранки вибиравс¤ на повному м≥с¤ц≥, найкраще в≥второк, четвер або субота. ќднак це не маЇ бути день, в ¤кий цього року випало Ѕлагов≥щенн¤. ѕочинати оранку або с≥вбу годилос¤ обовТ¤зково на св≥танку, щоб не зустр≥ти н≥кого перед роботою. якщо зустр≥чали когось, то не розмовл¤ли, нав≥ть не в≥талис¤, х≥ба що кивали головою. —л≥д було не т≥льки дотримуватис¤ мовчанки, але й особливоњ чистоти, щоб хл≥б був чистим. “ому напередодн≥ часто молилис¤, а вранц≥ вд¤галис¤ в св¤ткову сорочку, ≥нод≥ вес≥льну. ѕеред початком оранки не можна забивати в землю к≥лки, бо вона в цей час св¤та, не можна свист≥ти, щоб не викликати злих дух≥в. «ерно, ¤ке збирають його з тим зерном, ¤ким зас≥¤ли зас≥вальники на Ќовий р≥к, а також зернами з ƒ≥дуга або обжинкового в≥кна. ∆нивами найчаст≥ше керуЇ ж≥нка: господин¤ дому або найдосв≥дчен≥ша жниц¤.  ≥нець жнив Ц обжинки Ц супроводжуютьс¤ обр¤довим об≥дом, ¤кий готують господар≥ дл¤ женц≥в. –итуальними справами в цей час обовТ¤зково маЇ бути каша з салом чи маслом, пироги, ¤Їчн¤, млинц≥, вино, мед. ќб≥д в≥дбуваЇтьс¤ в хат≥, де господарю п≥днос¤ть в≥нок ≥з колосс¤.

ќсобливо бо¤лис¤, щоб ¤кийсь чаклун або в≥дьма не накоњли на нив≥ б≥ди. “ому коли зростали пос≥ви жита, пшениц≥, господар≥ ходили на поле дивитис¤, ¤к росте хл≥б. “рапл¤Їтьс¤, що в≥дьма робить на нив≥ закрутку Ц надломлюЇ колосс¤, пригнувши њх до земл≥. ¬важають, що нечиста сила перенесе врожай з цього пол¤ в зас≥ки в≥дьми, ¤ка зробила закрутку. ÷¤ шкода мусить обовТ¤зково бути виправленою, бо зерно ≥з закрутки вважаЇтьс¤ лихим ¤к дл¤ господарс¤, так ≥ дл¤ женц¤, ≥ дл¤ того, хто буде њсти хл≥б ≥з нього. ƒоторкатис¤ до залому небезпечно, тому його накривають гноЇм, ≥нод≥ обгороджують осиковими г≥лками або спалюють просто на пол≥. Ќайчаст≥ше закрутки робл¤ть п≥д час цв≥т≥нн¤ жита, на  упайла, до сх≥д сонц¤.

Ўанувалис¤ вс≥ звичањ, повТ¤зан≥ з хл≥бом. ¬дома не сл≥д бути без хл≥ба жодноњ ноч≥, бо обс¤дуть злидн≥. Ќа н≥ч хл≥б треба накривати рушником, бо в≥н теж спить. ’л≥б чистий ≥ св¤тий, тому його можна брати в будь-¤кого Ц в≥н не передаЇ зла. Ќав≥ть ¤кщо знайшов хл≥б, можна њсти, бо це дар Ѕожий, над ним не владний н≥¤кий злий дух. ’л≥б ≥ с≥ль кладуть дитин≥ в колиску, щоб уберегти в≥д злих очей.

ќлександр ѕотебн¤ записав казку про хл≥б ≥ «м≥ню, ¤ка маЇ ознаки глибокоњ давнини. «м≥¤, побачивши хл≥б на стол≥, позаздрила йому ≥ спитала, ¤к в≥н дос¤г такоњ великоњ чест≥. ’л≥б розпов≥в, ск≥льки випробувань йому довелос¤ витримати, щоб попасти на ст≥л: його молотили ц≥пами, мололи, м≥сили, вип≥кали на вогн≥ ≥ т≥льки пот≥м поклали на ст≥л. «м≥¤ хоче й соб≥ спробувати такого, але не витримуЇ й першого випробуванн¤. “ому про людину, ¤ка пройшла багато випробувань, кажуть: Уѕройшов кр≥зь сито ≥ кр≥зь решетоФ.

“варинництво, мисливство, бортництво.

“варинництво Ц галузь с≥льського господарства, основним завданн¤м ¤коњ Ї розведенн¤ с≥льськогосподарських тварин дл¤ потреб людини. ѕродукти тваринництва йдуть у харчову промислов≥сть (молоко, масло, ¤йц¤, мТ¤со та ≥нш≥) та легку (сировина дл¤ промислових вироб≥в: вовна, шк≥ра тощо). “варинництво прийн¤то под≥л¤ти на так≥ галуз≥: мТ¤сне ≥ молочне скотарство, в≥вчарство, свинарство, кон¤рство, коз≥вництво, крол≥вництво, птах≥вництво та ≥н.

—котарство в ”крањн≥ було в≥доме вже у трип≥льськ≥й культур≥ IV-≤≤≤ тис¤чол≥тт¤ до н.е. ѕроте пров≥дною галуззю господарства воно стало в ≤≤ тис¤чол≥тт≥ до н.е., коли тут зТ¤вилис¤ представники культури шнуровоњ керам≥ки. ’л≥боробство в цей час не зникаЇ зовс≥м, проте втрачаЇ свою пров≥дну роль. «Т¤вл¤ютьс¤ власники великий табун≥в коней, отар овець, черед кор≥в, ¤к≥ потребують великих луг≥в, пасовиськ, ≥ тому частково зм≥нюють спос≥б житт¤, в≥ддаючи перевагу коч≥вництву. —котарство розвиваЇтьс¤ ≥ в ≤ тис. до н.е. племенами ск≥ф≥в. ¬же √еродот згадуЇ ск≥фськ≥ племена коч≥вник≥в (скотар≥в) ≥ племена землероб≥в (орач≥в). ќтже, ск≥фська людн≥сть под≥л¤Їтьс¤ на два прошарки: скотар≥в-вершник≥в (за визначенн¤м ¬≥ктора ѕетрова) ≥ безхудобних або з невеликою к≥льк≥стю худоби хл≥бороб≥в, що вели ос≥лий спос≥б житт¤.

¬ античн≥ часи сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж землеробством ≥ скотарством ур≥вноважуЇтьс¤. «нову в≥дбуваЇтьс¤ в≥дношенн¤ давн≥х хл≥боробських традиц≥й, ¤к≥ так т≥сно Їднали ”крањну з античним св≥том: ”крањна експортуЇ хл≥б до √рец≥њ та ≥нших п≥вденних крањн.

Ѕагатов≥кова традиц≥¤ догл¤ду за худобою зберегла де¤к≥ архањчн≥ ритуали вигону на пасовище, утримуванн¤ та л≥куванн¤ тварин тощо. “ак перший виг≥н тварин на пасовище, залежно в≥д кл≥матичних умов рег≥ону, в≥дбувавс¤ в к≥нц≥ кв≥тн¤ (давнЇ св¤то ¬елеса), або до ярилиного дн¤ (23 кв≥тн¤). ѕри цьому зд≥йснюЇтьс¤ такий ритуал. √осподар од¤гнутий у св¤ткове вбранн¤ бере в торбину маг≥чн≥ реч≥, серед ¤ких обовТ¤зково Ї хл≥б, ¤йц¤, с≥ль, н≥ж, сокира, св≥чка тощо. Ѕез шапки йде до хл≥ва, виган¤Ї всю худобу на подв≥рТ¤, висмикуЇ з≥ стр≥хи хл≥ва пучок соломи, набираЇ з криниц≥ в≥дро води. ќбходить по колу (за сонцем) вс≥х тварин трич≥, охроплюючи њх водою. ѕот≥м закопуЇ в землю маг≥чн≥ реч≥ (в р≥зних рег≥онах своњ, але ¤йце обовТ¤зкове в ус≥х). Ќа цьому м≥сц≥ розводить вогонь запалений з в≥хт¤ ≥ соломи, ≥ переган¤Ї через це вогнище тварин, ¤ких доручаЇ пастухов≥. ≤нод≥ господар сам супроводжуЇ череду на пасовисько.

ћаг≥чн≥ реч≥ цього ритуалу мають конкретне значенн¤. ¬ де¤ких рег≥онах виган¤ють худобу обовТ¤зково вербовою г≥лкою, осв¤ченою на ¬ербну нед≥лю. Ќа ѕол≥сс≥ часом обкурюють тварин св¤ченою травою або ладаном. ћаг≥чн≥ реч≥ мають захистити худобу в≥д вовк≥в, хвороб, в≥дьом тощо (особливо зал≥зн≥: н≥ж, сокира, замок, ключ). якщо зарите в землю ¤йце (подекуди писанка або крашанка) ви¤вл¤Їтьс¤ ц≥лим Ц це добрий знак: значить, ус≥ тварини залишаютьс¤ вл≥тку здоровими ≥ неушкодженими. як бачите, обр¤ди першого вигону на пасовисько складн≥ й мають багато вар≥ант≥в, проте загальним Ї маг≥чний обх≥д худоби, окропленн¤ водою, перег≥н через очисне вогнище. ќбовТ¤зковими також Ї хл≥б, ¤йце ≥ св≥чка (найчаст≥ше громична).

ѕрот¤гом стол≥ть в ”крањн≥ виведен≥ р≥зн≥ породи великоњ рогатоњ худоби. ќдн≥Їю з найдавн≥ших пор≥д Ї украњнська степова (в≥дома вже з ≤≤ тис¤чол≥тт¤ до н.е.). Ќин≥ Ї багато ≥нших пор≥д кор≥в: б≥логолова украњнська, червона степова, черкаська, лебединська, симентальська та ≥н.  ожна м≥сцев≥сть в≥др≥зн¤Їтьс¤ своЇю УулюбленоюФ породою: наприклад, на —умщин≥, „ерн≥г≥вщин≥ та ’арк≥вщин≥ переважають молочно-мТ¤сн≥ породи (симентальська ≥ лебединська), в ѕол≥сс≥ Ц б≥логолова украњнська ≥ чорно-р¤ба, а в  арпатах Ц м≥сцев≥ гуцульська та бура карпатська.

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Ќазва: “радиц≥йн≥ види господарськоњ д≥¤льност≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (5654 прочитано)