Література світова > Російська поезія
У першій частині твору ескізно окреслюються картини заміського побуту — ресторанні сцени, п'яні вигуки, прогулянки місцевих донжуанів з дамами сумнівної поведінки, які, в загальному рахунку, створюють образ заземленого, монотонного і знудьгованого міщанського існування, позбавленого високих поривань і взагалі будь-яких виявів духовності. Враження нудьги і одноманітності, що пронизує міщанський побут, підсилено потрійним повтором «щовечора». Різко контрастує із заземленою атмосферою першої частини твору образ Незнайомої, який з'являється у другій частині і окреслюється в романтично піднесених барвах, асоціюється із таємничим посланцем світу справжньої краси і благородства. Контраст, який виникає між образами першої і другої частини твору, Блок підсилює і специфічними прийомами підбору необхідних слів та їх синтаксичних сполучень, а також через прийоми звукопису. Виявлений через образ Незнайомої ідейний зміст твору не має однозначного тлумачення. Найчастіше цей образ інтерпретують як символ того світлого, одухотвореного життєвого первня, до якого прагне душа ліричного героя твору і яке вона знаходить у світі реальному, де істину можна відшукати хіба що у вині. Безперечно, образ Незнайомої підноситься над світом бездуховності і міщанської зашкарублості, і в цьому слід бачити його позитивний зміст, визначений у межах твору. Але окреслений у творі образ Незнайомої, взятий у більш широкій, а саме — загальній смисловій перспективі його творчості цього періоду, набуває і деяких негативних рис. Передусім він закономірно сприймається як смислова паралель до образу Прекрасної Дами, під знаком оспівування якої минув початковий період творчості Блока. Співвіднесення двох образів засвідчує певне розчарування і сумнів поета: Незнайома — хоча і романтична, але земна жінка, і й' образ більше не уособлює тієї космічної мудрості, про яку так натхненно писав Блок у своїх ранніх віршах і яку він пов'язував з образом Прекрасної Дами. З цього боку образ Незнайомої може бути прочитаний як згасаючий відблиск колишніх містичних ілюзій Блока. Про доблесті, про подвиги, про славу... (1908). За формою вірш є монологом, з яким ліричний герой звертається до уявної співрозмовниці, коханої, яка пішла від нього, залишивши про себе лише спогади, матеріалізовані в образі «лиця в оправі», що його зберігає на своєму столі герой. Основна тема вірша — муки кохання, що зринають у спогадах ліричного героя, при цьому локалізовані в межах цієї теми образи виразно інтертекстуальні, тобто явно спрямовані на смислове співставлення з іншим твором на тему кохання, а саме знаменитим пушкінським віршем «Я пам'ятаю мить чудову». Утім, є й суттєва відмінність між обома творами. Якщо у творі Пушкіна драма, яку переживає герой — це інтимна «серцева» травма з оптимістичним, світлим фіналом, то у Блока вона символічно співвідноситься із драмою цілого поетичного покоління символістів, містичні очікування яких на прихід Прекрасної Дами не виправдались. Тому фінал твору звучить песимістично: ліричний герой Блока усвідомлює неможливість нової «чудової миті». Весно, весно, без меж і без краю... (1907). Вірш відкриває цикл «Заклятгя вогнем і темрявою» і становить одну із провідних його тем. Вірш побудований у формі ліричного монологу, адресованого через риторичне звертання до весни. Весна — центральний образ блоківського вірша, який виявляє кілька символічних значень. Передусім з образом весни асоціативно співвіднесене кохання ліричного героя до жінки, постать якої з'являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу, мотивує п'янкість почуттів і поривань героя. Але крізь образ кохання у вірші проступає й інше, більш глибоке символічне значення весни, її образ символізує життя і одночасно ставлення до нього з боку поета. Винятково важливим є внесок Блока в розвиток тематики, образного світу та віршової техніки російської поезії. *** Ветер принес издалёка Песни весенней намек, Где-то светло и глубоко Неба открылся клочок. В этой бездонной лазури, В сумерках близкой весны Плакали зимние бури, Реяли звездные сны. Робко, темно и глубоко Плакали струны мои. Ветер принес издалёка Звучные песни твои. 29 января 1901 *** Вітер далекий навіяв Пісні весняної тон, Десь на осонні надії Небо сяйнуло між крон. Плив у блакиті незримій Привид близької весни. Плакали сніжні низини, Линули зоряні сни. Щемно, як сльози на віях, Плакали струни в мені. Вітер далекий навіяв Співи твої голосні. (Перекл. з рос. П. Перебийноса) *** НЕЗНАКОМКА По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными Весенний и тлетворный дух. Вдали, над пылью переулочной, Над скукой загородных дач. Чуть золотится крендель булочной, И раздается детский плач. И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди канав гуляют с дамами Испытанные остряки. Над озером скрипят уключины, И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный, Бессмысленно кривится диск. И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной, Как я, смирен и оглушен. А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов «In vino veritas!» кричат. И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне. И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна, Дыша духами и туманами, Она садится у окна. И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями, И в кольцах узкая рука. И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный И очарованную даль. Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то солнце вручено, И все души моей излучины Пронзило терпкое вино. И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные Цветут на дальнем берегу. В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я-знаю: истина в вине. 24 апреля 1906. Озерки *** НЕЗНАЙОМА Щовечора над ресторанами, Де шал гарячий не приглух, Правує окриками п'яними Весни хмільний і тлінний дух. Удалині, в нудоті вуличній, Над заміським затишшям дач, Ледь золотіє крендель в булочній І ріже слух дитячий плач. І кожний вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами На всякий дотеп мастаки. Там кочети скриплять над озером, І чується жіночий виск, А в небі, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск. І мій єдиний друг, наморений, В моїм видніє келишку I, тайним хмелем упокорений, Як я, таїть журбу важку. А там, біля сусідніх столиків, Лакеі заспані стирчать, І пияки з очима кроликів «In vino veritas!» кричать. І кожен вечір, в час умовлений, (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні. Вона повільно йде між п'яними, І все зажурена, одна, Духами дишучи й туманами, Сідає мовчки край вікна І віють давніми й оздобними Повір'ями тугі шовки, І брилик з перами жалобними, І персні гарної руки. Чудною близькістю закований, За темну я дивлюсь вуаль — І бачу берег зачарований І чарами пойняту даль. Мені всі тайнощі довірено, З чиїмось сонцем заодно, І душу всю мою незмірену Терпке пронизує вино, І. сколихнувшись, пера струсячі У мозку тріпотять моїм, І очі сині-сині, тужачи, Цвітуть на березі смутнім. В моїй душі є скарб, і вручено Від нього ключ лише мені! Потворо захмеліла й змучена, Це правда; істина — в вині! (Перекл. з рос. М. Литвянця) *** О, весна без конца и без краю — Без конца и без краю мечта! Узнаю тебя, жизнь! Принимаю! И приветствую звоном щита! Принимаю тебя, неудача, И удача, тебе мой привет! В заколдованной области плача, В тайне смеха — позорного нет! Принимаю бессонные споры, Утро в завесах темных окна, Чтоб мои воспаленные взоры Раздражала, пьянила весна! Принимаю пустынные веси! И колодцы земных городов! Осветленный простор поднебесий И томления рабьих трудов! И встречаю тебя у порога — С буйным ветром в змеиных кудрях, С неразгаданным именем Бога На холодных и сжатых губах... Перед этой враждующей встречей Никогда я не брошу щита... Никогда не откроешь ты плечи... Но над нами — хмельная мечта! И смотрю, и вражду измеряю, Ненавидя, кляня и любя: За мученья, за гибель — я знаю — Все равно: принимаю тебя!
Назва: Російська поезія
Дата публікації: 2005-02-23 (12586 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
