Міжнародні відносини > Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються

Як видно з таблиці, чистий приплив усіх видів капіталу різко зріс у 90–і роки. При цьому варто мати на увазі, що показники руху капіталу містять у собі не тільки реальне переміщення фондів, але і чисто статистичні явища, зв'язані з врегулюванням зовнішньої заборгованості – переписуванням боргів, переходом державної власності в руки закордонних компаній.

Понад 20% припливу зовнішніх фінансових засобів і майже 80% у країни, що розвиваються, забезпечує економічна допомога. У реальному численні вона збільшилася в 80–ті роки. Географічно допомога усе більше концентрується на Тропічній Африці, зменшилася частка допомоги, наданої країнам Південної Азії в зв'язку зі скороченням надходжень з нафтоекспорту країн Середнього Сходу. У середині 60–х років за рахунок програм допомоги забезпечувалося понад 20% імпорту товарів, на початку 80–х років – 5%, на початку 90–х років – 7% імпорту.

В обстановці гігантської заборгованості країн, що розвиваються, особливо загострення економічних проблем у менш розвинутих країн, допомога зберігає значення одного з інструментів впливу промислово розвинутих капіталістичних країн. Вона виступає однією з найважливіших форм вирішення протиріч, що виникає при експорті часток прямих капіталовкладень, сприяючи створенню умов для їхнього ефективного додатка.

У 70–і роки відбулося різке піднесення країн, що розвиваються, на міжнародних ринках позичкового капіталу як позичальників. Після значного зниження масштабів запозичення в 80–і роки в результаті кризи міжнародної заборгованості в середині 90–х років обсяг притягнутих на міжнародних ринках фондів номінально перевищив рівень початку 80–х років, що складало понад 25% наданих фінансових коштів.

Міжсекторний аналіз впливу припливу капіталу на інвестиції й економічний ріст у країнах, що розвиваються, дає змішану картину. У даному секторі руху капіталу також відбулися важливі інституціональні зміни. Нерівномірність економічного розвитку периферії світового господарства сприяла появі серед країн великих кредиторів, що розвиваються. Такими стали нафтовидобувні країни Перської затоки.

Важливе місце в русі зовнішніх коштів у країни, що розвиваються, належить припливу прямих інвестицій західних країн. Роль прямих капіталовкладень змінювалась. Їхній приплив підсилився з другої половини 80–х років. У 1999 році прямі капіталовкладення складали майже 1/3 частини зовнішніх коштів. В основному вони направляються в кілька країн, що розвиваються середнього рівня розвитку. Десять країн, на котрі приходиться приблизно половина ВВП світу, що розвивається, акумулювали майже 90% усього припливу прямих інвестицій. За останні три десятиліття це положення змінилося мало.

Таблиця 5 – Середньорічний приплив прямих капіталовкладень у країни – найбільші об'єкти доповнення капіталу, млн. дол.

1	2	3	4	5	6	7	8

Назва: Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються
Дата публікації: 2005-03-03 (7188 прочитано)