Ќародознавство > “радиц≥њ народноњ матер≥альноњ культури

Ќарешт≥, в межах в≥дкритого украњнського типу двору сформувавс¤ ще один р≥зновид забудови Ч замкнений. ¬≥н ¤к певною м≥рою споруда оборонного характеру побутував њеб≥льшого на етн≥чному кордон≥ украњнського етносу, н≥бито слугуючи символом його захисту: в  арпатах, де мав назву гражда, або хата у брамах, у правобережному ѕол≥сс≥ Ч окружний дв≥р, або п≥дварок, у п≥вденних районах ”крањни Ч зим≥вник. —имвол≥чно й те, що забудови-фортец≥ найб≥льшого поширенн¤ здобувають саме у XVIIЧXVIII ст., тобто в пер≥од формуванн¤ украњнськоњ нац≥њ. јдже у той пер≥од вони виступали в рол≥ маркеру, що визначав ориг≥нальн≥сть етн≥чноњ культури украњнц≥в ≥ водночас њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д культури ≥нших народ≥в. ”св≥домленн¤ ж своЇњ неповторност≥, ¤к трактуЇ етнолог≥чна наука, Ї одн≥Їю з головних ознак нац≥огенезу та генези нац≥ональноњ культури.

ѓњ своЇр≥дн≥сть ви¤вл¤лас¤ також ≥ в характер≥ розм≥щенн¤ хати на подв≥р'њ. ƒо реч≥, пор¤док розташуванн¤ осел≥ на садиб≥ зумовлюЇтьс¤ не т≥льки виробничою спр¤мован≥стю господарства ≥ не лише особливост¤ми ландшафту чи соц≥ального характеру. ¬с¤ система розм≥щенн¤ хати та господарських споруд на украњнському подв≥р'њ п≥дкреслювала незалежн≥сть, розважлив≥сть та грунтовн≥сть його господар≥в, њх певний ≥ндив≥дуал≥зм увиразнювавс¤ на¤вн≥стю паркану, тину або муру, ¤ким позначали об≥йст¤. ѕроте висота огорож≥ була такою, аби можна було сп≥лкуватис¤ ≥з сус≥дами, опосередковано засв≥дчуючи товариськ≥сть та при¤зн≥сть.

–иси незалежност≥ в етн≥чному образ≥ украњнц≥в особливо рельЇфно ви¤вл¤лись у в≥льн≥й забудов≥ двору та в способ≥ розм≥щенн¤ житла стосовно вулиц≥. ўодо типового пор¤дку забудови, то в≥н серед украњнц≥в реал≥зовувавс¤ у такий спос≥б: господарськ≥ споруди, ¤к правило, розташовувалис¤ по периметру двору, огородженого парканом, в≥льно, не торкаючись один одного. Ѕлижче до вулиц≥, в передн≥й частин≥ двору, з переважною ор≥Їнтац≥Їю в≥кон на сонце ставили будинок (хату), поблизу нього Ч Ђчист≥ї господарськ≥ споруди: комору, пов≥тки, возовн≥. « другого боку двору за коморою будували льох, погр≥б, а в глибин≥ двору Ч споруди дл¤ живност≥: стайн≥, хл≥в, пов≥тки, конюшн≥, кошари, загороди, саж. «а господарськими спорудами розм≥щували город, а дал≥ Ч леваду з обов'¤зковою посадкою верби чи акац≥њ. Ќа меж≥ городу ≥ левади влаштовували гумно та прим≥щенн¤ дл¤ молотьби ≥ збер≥ганн¤ хл≥ба Ч клун≥, половники.

≈тн≥чноњ особливост≥, сп≥взвучноњ етнопсихолог≥чному складу украњнц≥в, набував ≥ пор¤док розм≥щенн¤ житла стосовно вулиц≥. Ќаприк≥нц≥ XVIII ст. склалос¤ два вар≥анти розташуванн¤ хати: наближене ≥ глибоке, але в обох випадках Ч в≥ддалене в≥д вулиц≥. ”крањнська хата, ¤к правило, розм≥щувалас¤ в глибин≥ садиби, обрамл¤лас¤ садком, на в≥дм≥ну в≥д усталених традиц≥й багатьох ≥нших народ≥в, в≥дпов≥дно до ¤ких житловий будинок розташовувавс¤ у безпосередн≥й близькост≥ до вулиц≥ або трохи в≥докремлювавс¤ в≥д нењ невеличким пал≥садником.

”крањнська хата пройшла тривалий ≥ складний шл¤х розвитку, ви¤вивши глибинну сп≥льн≥сть з житлом сх≥днослов'¤нських, а частково ≥ зах≥днослов'¤нських народ≥в, кор≥нн¤ ¤коњ с¤гаЇ буд≥вельноњ традиц≥њ ¤к докињвськоњ доби, так ≥ пер≥оду  ињвськоњ –ус≥. ѕроте лише у XVIIЧXVIII ст. вона набула етн≥чноњ виразност≥, ставши най¤скрав≥шим символом украњнськоњ народноњ культури та ознакою духовност≥ украњнськоњ нац≥њ. ќбраз Ђб≥лоњ хатиї, що стоњть у садочку, кв≥тами повита, неначе д≥вчина, за висловом “. √. Ўевченка, став свого роду в≥зитною карткою ”крањни, бо вт≥люЇ не просто довершений зразок народноњ арх≥тектури, а й ц≥лу систему естетичних засад, народноњ творчост≥, нав≥ть образ св≥тогл¤дних у¤влень та людських стосунк≥в. ЂЅ≥ла, з теплою солом'¤ною стр≥хою, порослою зеленим оксамитовим мохом, Ч писав ќлександр ƒовженко, Ч арх≥тектурна прамат≥р пристановища людського. Ќезамкнена, повс¤кчас в≥дкрита дл¤ вс≥х, без стуку в двер≥, без Ђможна?ї ≥ без Ђув≥йд≥тьї, житло просте, ¤к добре слово, й законне, немовби створили його не людськ≥ руки, а сама природа, немовби зросло воно, ¤к пл≥д, серед зелен≥ ≥ кв≥т≥вї.

—аме такий образ житла здобув назву Ђукрањнськоњ хатиї, хоча генетично в≥н пов'¤заний т≥льки з окремим рег≥оном ”крањни Ч —ередньою Ќаддн≥пр¤нщиною й ѕолтавщиною. јле оск≥льки саме тут, на √етьманщин≥ й «апор≥зьк≥й —≥ч≥, зароджувалис¤ нац≥огенетичн≥ процеси, формувалас¤ нац≥ональна культура, багато з ¤вищ ц≥Їњ культури сприймалос¤ ¤к нац≥ональн≥ символи. ≤ це при тому, що украњнське житло не було одноман≥тним: воно ви¤вл¤лос¤ в к≥лькох вар≥антах.

«а комплексом типолог≥чних ознак украњнське житло вже у XVIII ст. мало чотири п≥дтипи, кожен з ¤ких, у свою чергу, розпод≥л¤вс¤ на дек≥лька вар≥ант≥в. ÷е Ч п≥вн≥чноукрањнський (або пол≥ський) комплекс, що включав три зональних вар≥анти, центральноукрањнський (л≥состеповий) з п'¤тьма вар≥антами, зах≥дноукрањнський також з п'¤тьма вар≥антами ≥ п≥вденноукрањнський (або степовий) з чотирма вар≥антами.

ќдн≥Їю з головних ознак дл¤ вир≥зненн¤ окремих тип≥в або вар≥ант≥в хати Ї њњ плануванн¤. Ђ”крањнська хатаї XVIIЧ XVIII ст., найб≥льш типова дл¤ Ћ≥вобережноњ ”крањни, здеб≥льшого була трикамерною: хата Ч с≥ни Ч комора. ƒо реч≥, такий тип хати в≥домий у цьому рег≥он≥ ще в XIIЧXIII ст., що св≥дчить на користь спадкоЇмност≥ народних традиц≥й у галуз≥ житлобуд≥вництва. ўоправда, на той час все ж переважали одно- ≥ двокамерн≥ житла (хата або хата Ч с≥ни). ” XVIII ст. на —ередн≥й Ќаддн≥пр¤нщин≥ були вже трикамерн≥ житла, хоча у багатьох рег≥онах в основному побутували дво-, а подекуди ≥ однокамерн≥ житла.

∆итло, що складалос¤ з одн≥Їњ хати, ще у XVIII ст. не було р≥дк≥стю дл¤ ѕол≥сс¤ та де¤ких сх≥дних район≥в, хоча типовим ставало двокамерне житло: тепла хата та холодна комора або с≥ни. ƒо реч≥, холодн≥ с≥ни Ч характерна ознака житла вс≥х сх≥дних слов'¤н, ¤к ≥ неслов'¤нських народ≥в —х≥дноњ ™вропи. “ака традиц≥¤ тривалий час поширювалас¤ ≥ на трикамерн≥ житла, два прим≥щенн¤ з ¤ких не опалювалис¤, ≥ це виправдано, бо трикамерне житло було колись з житлового помешканн¤, с≥ней та комори.

«годом, у XVIIЧXVIII ст., воно складалос¤ з двох хат, розд≥лених с≥ньми або коморою. “акий тип украњнськоњ хати побутував майже до початку XX ст., а п≥зн≥ше, з посиленн¤м кап≥тал≥стичних соц≥ально-економ≥чних в≥дносин та впливу м≥ськоњ культури, формувавс¤ ≥нший тип багатокамерноњ украњнськоњ хати р≥зних вар≥ант≥в: кругла хата, довга хата тощо.

” XVIIЧXVIII ст. в ”крањн≥ сформувавс¤ ≥ побутував такий тип народного житла, котрий одержав назву украњнський. ¬≥н мав Їдину основу, що характеризувалас¤ на¤вн≥стю таких ознак, ¤к абсолютна однотипн≥сть ≥нтер'Їру хати (розм≥щенн¤ печ≥ в кутку б≥л¤ входу, а по д≥агонал≥ в≥д печ≥ Ч покутт¤), паралельне побутуванн¤ зрубноњ ≥ каркасноњ техн≥ки спорудженн¤ ст≥н та њх мазанн¤, поширенн¤ в≥дкритого типу двору з переважанн¤м в≥льноњ забудови, нарешт≥, ориг≥нальний ≥нтер'Їр хати.

ќриг≥нальн≥сть внутр≥шнього плануванн¤ украњнськоњ хати, ¤к правило, ви¤вл¤лас¤ через св≥тогл¤дн≥ у¤вленн¤ та обр¤ди, пов'¤зан≥ з окремими предметами: п≥ччю, столом, скринею, лавами, жердками-полиц¤ми, символ≥ка ¤ких у етн≥чн≥й духовн≥й культур≥ Ї своЇр≥дною дл¤ кожного з етнос≥в. ўодо ≥нтер'Їру житла, то в≥н серед украњнц≥в, б≥лорус≥в, рос≥¤н ще з час≥в давноруського пер≥оду визначавс¤ типолог≥чною Їдн≥стю, д≥ставши назву украњнсько-б≥лоруського типу: внутр≥шн≥й кут хати займала вариста п≥ч, по д≥агонал≥ в≥д нењ Ч червоний кут, у ¤кому розм≥щувалис¤ ≥кони, прикрашен≥ рушниками, кв≥тами та з≥лл¤м; за б≥чною ст≥ною печ≥ влаштовувавс¤ дерев'¤ний настил (Ђп≥лї), поблизу нього Ч скрин¤, дал≥ Ч колиска; вздовж ч≥льноњ та прич≥лковоњ ст≥н встановлювали лави, прикрашен≥ веретами, коцами або килимами, б≥л¤ дверей та понад ними Ч мисники дл¤ посуду, а над в≥кнами ч≥льноњ ст≥ни Ч хл≥бну полицю.

”крањнська хата становила найважлив≥ший компонент культури в широкому розум≥нн≥ цього пон¤тт¤: ≥ ¤к елемент матер≥альноњ та духовноњ культури, ≥ ¤к система св≥тогл¤дних у¤влень, виконуючи насамперед оберегов≥ функц≥њ. ¬она захищала людей не лише в≥д неспри¤тливих природних умов, а й в≥д ворожих темних сил. “ож не випадково, що кожна њњ деталь, кожна р≥ч ≥ знак мали естетичну та маг≥чну спр¤мован≥сть.

≈стетичний образ хати дос¤гавс¤ насамперед через декоративно-художнЇ оздобленн¤, що, ¤к правило, ви¤вл¤ло'етн≥чн≥ ознаки. —каж≥мо, ≥нтер'Їр украњнськоњ хати неодм≥нно оздоблювавс¤ украњнськими рушниками, дор≥жками, килимами й коцами та наст≥нним розписом. ѕричому вишивка рушник≥в, ¤кими прикрашали ≥кони, картини, в≥кна та двер≥, була р≥зною, оск≥льки мала р≥зну оберегову символ≥ку. Ќайб≥льша небезпека, ¤к вважали, йшла в≥д дверей, отже, лог≥чно, що саме вх≥д до житла особливо ретельно оздоблювали маг≥чними знаками. ¬они м≥стились ≥ у в≥дпов≥дн≥й вишивц≥ рушник≥в, ¤кими прикрашали двер≥, ≥ в хрестиках, наведених крейдою навколо дверей та в≥кон, ≥ у розв≥шаних понад дверима хатн≥ми амулетами (п≥дкова, часник, р≥зне з≥лл¤).

ќсобливою чудод≥йною силою, зг≥дно ≥з св≥тогл¤дними у¤вленн¤ми украњнц≥в, над≥л¤вс¤ мак, насамперед видюк Ч польовий мак Ч головний обер≥г в≥д лиход≥йства в≥дьом, упир≥в та б≥совськоњ поган≥. ¬≥н, ¤к, до реч≥, ≥ будь-¤кий елемент оздобленн¤, поЇднував у соб≥ дв≥ ¤кост≥: ¤к обер≥г ≥ ¤к прикраса. јдже мак вважавс¤ символом краси. ¬ украњнських п≥сн¤х мак≥в цв≥т прир≥внюЇтьс¤ до швидкоплинного людського житт¤ та до голови роду Ч матер≥. ѕор≥вн¤нн¤ маку з мат≥р'ю Ї особливо символ≥чним, бо орган≥чно вписуЇтьс¤ в прадавн≥й культ ж≥нки-матер≥ Ч охоронниц≥ домашнього вогнища. ÷ей архањчний культ досить м≥цно збер≥гавс¤ серед украњнц≥в ≥ у XVIIЧ XVIII ст., ви¤вл¤ючись, зокрема, в тому, що саме ж≥нка оздоблювала свою оселю, тод≥ ¤к серед де¤ких ≥нших народ≥в (наприклад, рос≥¤н) цим займалис¤ спец≥альн≥ майстри-чолов≥ки, принаймн≥ щодо зовн≥шн≥х ст≥н будинку.

”крањнська ж≥нка вносила в прикрашуванн¤ дом≥вки суто ж≥ноче начало. ¬оно ви¤вл¤лос¤ ≥ в техн≥ц≥ оздобленн¤ (його етн≥чною ознакою був розпис або мазанн¤), ≥ в орнаментац≥њ, ≥ в символ≥ц≥ орнаменту Ч вишивки чи розпису.

≤нтер'Їрний розпис украњнськоњ хати превалював у т≥й њњ частин≥, де ж≥нка проводила основний св≥й час Ч б≥л¤ печ≥. ѕ≥ч в украњнськ≥й хат≥ була центром ≥ функц≥онального, ≥ оберегового, ≥ естетичного вираженн¤. —аме њњ найб≥льш ретельно оздоблювали Ч розписували кв≥тами або пташками, що давало у¤вленн¤ про уподобанн¤ господин≥, њњ естетичн≥ смаки та символ≥чн≥ знаки: ¤кщо, скаж≥мо, п≥ч була укв≥тчаною Ч так звана мальована п≥ч, Ч це був знак того, що в хат≥ Ї д≥вчина Ђна пор≥ї. ѕро на¤вн≥сть у дом≥ парубка або д≥вки на виданн≥ промовл¤ли й ≥нш≥ знаки: червон≥ кв≥ти або пташки на хв≥ртц≥, воротах чи над в≥кнами.

¬еликого значенн¤ в оздобленн≥ хати надавалос¤ розпису ст≥н, котр≥, ¤к правило, б≥лилис¤, а нер≥дко й розписувалис¤, найчаст≥ше рослинним орнаментом, р≥дше ф≥гурками птах≥в, тварин, геометричними ф≥гурами, а то й побутовими сюжетами. ¬икористовували мотиви давн≥х рел≥г≥йних або суто народних календарних обр¤д≥в, причому в≥дтворювали њх фарбами далеко не натуральних кольор≥в. ќстаннЇ св≥дчило про те, що малюванн¤ сприймали не т≥льки ¤к елемент оздобленн¤, а й ¤к сакральний акт.

ѕод≥бне значенн¤ мало й оздобленн¤ зовн≥шньоњ частини ст≥н. ¬они, на в≥дм≥ну в≥д ст≥н у багатьох ≥нших народ≥в (скаж≥мо, б≥лорус≥в, рос≥¤н), котр≥ вдавалис¤ здеб≥льшого до р≥зьбленн¤, виб≥лювалис¤. —аме через це образ Ђб≥лоњ хатиї набув етн≥чноњ ознаки, що кидалас¤ в оч≥ нав≥ть чужинц¤м, ¤к≥ мандрували ”крањною. ”крањнц≥, писав, наприклад, ≤.  оль, живуть у чисто утриманих хатах, ¤к≥ тоб≥ усм≥хаютьс¤. ¬они не вдовольн¤ютьс¤ тим, що щотижн¤ њх миють, ¤к це робл¤ть голландц≥, але ще кожн≥ два тижн≥ њх виб≥люють. “ому њхн≥ хати мають б≥лий кол≥р, наче св≥жопоб≥лене полотно. Ђ≤ сто¤ла б≥ла хата п≥д горою, край долини, у вишневому садочку та в калин≥ї.

ј вт≥м, украњнська хата не обмежувалас¤ поб≥лкою, вона ще й розписувалас¤. Ќайпрост≥шим видом малюванн¤, поширеним у XVIII ст. на ѕолтавщин≥,  ињвщин≥, ѕод≥лл≥ ≥ частково на «акарпатт≥, було фарбуванн¤ ст≥н: фасадн≥ ст≥ни, що, ¤к правило, виходили на п≥вдень або сх≥д, фарбувалис¤ у св≥тл≥ й холодн≥ тони Ч б≥лий, блакитний, син≥й або св≥тло-зелений, задн≥ збер≥гали природний кол≥р глини: призьба п≥дводилас¤ червоною фарбою, ¤к ≥ двер≥ та в≥конн≥ прор≥зи, символ≥зуючи очищенн¤ вогнем Ђвс¤к вход¤щогої. ¬ласне, малюванн¤ Ч рослинн≥ й геометричн≥ орнаменти та ф≥гурки птах≥в ≥ тварин, що побутували майже скр≥зь в ”крањн≥ (за вин¤тком п≥вн≥чних район≥в ѕол≥сс¤ та де¤ких район≥в ’арк≥вщини), розм≥щувалис¤ в р≥зних частинах фасадноњ ст≥ни, а особливо п≥д дахом, м≥ж в≥кнами та довкола в≥кон ≥ дверей.

” тому, ¤к њх розташовано, була глибинна символ≥ка, що грунтувалас¤ на маг≥чн≥й цифр≥ Ђтриї ≥ в≥дпов≥дно на трипод≥льн≥й систем≥. ”се малюванн¤ под≥л¤лос¤ на три р≥вн≥: перший розпочинавс¤ в≥д призьби ≥ доходив до в≥кон, другий визначавс¤ висотою в≥кон, трет≥й Ч в≥д в≥кон до даху. ÷¤ маг≥чна символ≥ка ви¤вл¤лась ≥ в багатьох ≥нших елементах хати: традиц≥йна украњнська хата мала трипод≥льне плануванн¤, в≥кна складалис¤ з трьох шибок, житлова к≥мната мала три в≥кна, а саме житло складалос¤ з трьох частин: призьби, ст≥н та даху.

ћаг≥чна символ≥ка була характерною ≥ дл¤ ≥нших вид≥в матер≥альноњ (¤к ≥ духовноњ) культури, зокрема дл¤ традиц≥йного народного вбранн¤: адже воно включало так≥ складов≥, ¤к взутт¤, власне од¤г ≥ головн≥ убори. Ќародний од¤г украњнц≥в Ч ¤скраве й самобутнЇ культурне ¤вище, котре не обмежувалос¤ функц≥ональним призначенн¤м, завжди виступаючи у вигл¤д≥ упредметнювача духовних традиц≥й народу та його св≥тогл¤дних у¤влень.

–азом з тим народний од¤г несе в соб≥ нац≥ональну символ≥ку та найвиразн≥ший знак нац≥ональноњ культури. —татусу нац≥онального символу украњнський од¤г набув у XVIIЧ XIX ст., бо у побутов≥й св≥домост≥ в≥н ототожнювавс¤ ≥з символ≥чною постаттю козака, ¤кий здобував волю дл¤ ”крањни. “ож не дивно, що художн¤ й фольклорна традиц≥њ створили еп≥чний образ козака ћама¤ Ч своЇр≥дного народного геро¤ «апор≥жж¤ з ус≥Їю символ≥чною атрибутикою: довг≥ вуса, люлька, бандура, зач≥ска Ч Ђоселедецьї, при кон≥ з≥ збруЇю та при шабл≥.

ўодо козацького вбранн¤, то воно ¤вл¤ло собою жупан, черкеску, барвист≥ шаровари, шалевий по¤с, шапку-кабардинку та вовн¤ну бурку (Ђв≥льчуруї). —аме такий тип од¤гу, генетично пов'¤заний ≥з козацтвом, став основою украњнського чолов≥чого костюма «апор≥жж¤, п≥зн≥ше вс≥Їњ —ередньоњ Ќаддн≥пр¤нщини, Ћ≥вобережж¤ й сх≥дних район≥в ”крањни, а в≥дтак ≥ ≥нших украњнських рег≥он≥в.

ќд¤г заможного козацтва вир≥зн¤вс¤ вишукан≥стю та де¤кими типолог≥чними ознаками, запозиченими у польськоњ шл¤хти. …ого комплекс складавс¤ з сорочки, виготовленоњ з тонкого полотна й розшитоњ шовком, ср≥блом або золотом, заправленоњ в широк≥ сукн¤н≥, шовков≥ чи плисов≥ шаровари ¤скравого кольору. ѕоверх цього од¤гали жупан, п≥дперезаний золототканим персидським або слуцьким по¤сом, зверху ще й ферезею (шубу), прикрашену дорогоц≥нною запонкою. ¬ ц≥лому од¤г козацькоњ старшини, особливо рельЇфно в≥дтворений у гравюрах та ≥конах XVIIЧXVIII ст., наближавс¤ до од¤гу феодал≥в, насамперед польських феодал≥в.

ѕроте саме козацький од¤г, що формувавс¤ спонтанно, до того ж, нер≥дко вбираючи ≥ншоетн≥чн≥ компоненти, зокрема тюркськ≥ (скаж≥мо, кунтуш Ч верхн≥й од¤г з прор≥зами дл¤ рук та довгими Ђфальшивимиї рукавами), став символом нац≥онального украњнського од¤гу, а не сел¤нський, котрий н≥бито маЇ б≥льше прав на такий статус. јдже в етн≥чн≥й традиц≥йно-побутов≥й культур≥ в≥н пос≥дав значне м≥сце ≥ маЇ глибоке етн≥чне кор≥нн¤.

ѕрирода цього феномена грунтуЇтьс¤ на особливост¤х механ≥зму формуванн¤ нац≥ональних стереотип≥в, зокрема нац≥ональних символ≥в у матер≥альн≥й народн≥й культур≥. ќстанн≥, ¤к правило, виникають спонтанно, ¤к реакц≥¤ на неординарну етносоц≥альну ситуац≥ю, а нею у XVIЧXVII ст. було саме козацтво Ч ориг≥нальне соц≥ально-нац≥ональне й ≥сторичне ¤вище, певний символ ≥ певний етап розвитку украњнськоњ нац≥њ. ¬ ≥сторичн≥й пам'¤т≥ людей воно матер≥ал≥зувалос¤, зокрема, через його атрибути, в тому числ≥ й через вбранн¤. « етнолог≥чних теор≥й в≥домо, що зникненн¤ ¤когось компонента, ¤к утил≥тарноњ реч≥, з≥ зм≥ною структури традиц≥йно-побутовоњ сфери, в ¤к≥й вона колись функц≥онувала, не означаЇ вит≥сненн¤ ≥з св≥домост≥ нос≥њв культури усталеного стереотипу у¤влень, образу, що побутуЇ нер≥дко значно довше за предмет. “ак трапилось ≥ з козацьким од¤гом.

—кладанн¤ образу нац≥онального украњнського од¤гу на козацьк≥й основ≥ полегшувалос¤ й через те, що в≥н у принципових своњх рисах грунтувавс¤ на слов'¤но-украњнських традиц≥¤х, нос≥Їм ¤ких було сел¤нство. ‘ормуванн¤ цього ¤вища припало на XVIЧXVIII ст., час, коли в традиц≥¤х розвитку народного од¤гу з'¤вилис¤ нов≥ тенденц≥њ. ѕо-перше, з комплексу од¤гу зникли де¤к≥ архањчн≥ елементи: саме до XVIЧ XVII ст. сл≥д в≥днести початок вит≥сненн¤ стегнового типу од¤гу Ч плахти, дерги (горботки, обгортки) Ч сп≥дниц¤ми; по-друге, значне соц≥альне розшаруванн¤ населенн¤ позначилос¤ на ур≥зноман≥тненн≥ й зм≥нах од¤гу. ¬оно особливо посилилос¤ з початком XVIII ст., тобто з часу виданн¤ ѕетром ≤ указу про обов'¤зкове нос≥нн¤ вс≥ма верствами населенн¤ (кр≥м духовенства та сел¤н) зах≥дноЇвропейського, угорського, п≥зн≥ше н≥мецького вбранн¤.  ардинальних зм≥н зазнав у цей час ≥ в≥йськовий од¤г, ¤кий також насл≥дував зах≥дноЇвропейськ≥ зразки: кожному Ђчинуї належав св≥й од¤г. ƒо н≥мецького вбранн¤ переходило двор¤нство, купецтво, м≥щанство та частково рем≥сники; сел¤ни ж сприймали лише де¤к≥ елементи Ївропейського од¤гу, використовуючи, ¤к ≥ колись, традиц≥йний од¤г. Ѕ≥льше того, й ≥нш≥ прошарки населенн¤ ”крањни тривалий час збер≥гали традиц≥њ народного украњнського од¤гу особливо ст≥йко в пров≥нц≥њ та с≥льськ≥й м≥сцевост≥.

”крањнський народний од¤г, що формувавс¤ прот¤гом стор≥ч ≥ с¤гаЇ традиц≥й  ињвськоњ –ус≥, майже до XIX ст. ¤вл¤в собою складне етнокультурне ¤вище, в ¤кому перепл≥талис¤ ≥ творч≥сть народу, ≥ його естетичн≥ уподобанн¤, ≥ св≥тогл¤дн≥ у¤вленн¤, ≥ художн≥ традиц≥њ. ¬≥н був свого роду етносоц≥альним паспортом, що м≥стив майже всю характеристику його нос≥¤, ≥ водночас образом етносу, в≥ддзеркалюючи основн≥ риси його ментальност≥.

Ќа початку XVIII ст. традиц≥йний од¤г украњнц≥в складавс¤ з к≥лькох комплекс≥в Ч нат≥льного, по¤сного, нагрудного ≥ верхнього вбранн¤, рег≥ональних тип≥в та зональних вар≥ант≥в. ќбов'¤зковою приналежн≥стю комплекс≥в були по¤си, головн≥ убори, взутт¤ та прикраси, що сукупно створювали образ етн≥чного вбранн¤. “радиц≥йний од¤г розр≥знювавс¤ ще й за сезонними ознаками, статево-в≥ковими (у цьому план≥ вид≥л¤лис¤ комплекси чолов≥чого та ж≥ночого од¤гу) й функц≥ональними: ≥снував од¤г дл¤ повс¤кденного нос≥нн¤, а також св¤тковий та обр¤довий.

ќснову нат≥льного ¤к чолов≥чого, так ≥ ж≥ночого од¤гу складала сорочка р≥зних тип≥в: тун≥копод≥бна, з плечовими уставками, з ц≥льнокроЇним рукавом та на кокетц≥. —орочки слугували також за вих≥дний вид од¤гу: чолов≥ч≥ Ч з пр¤мим розр≥зом ворота, ж≥ноч≥ Ч з поликами. ”крањнськ≥ чолов≥ч≥ сорочки, ¤к правило, заправл¤ли в шаровари, ¤к це було прийн¤то серед запор≥зьких козак≥в та сел¤н —ередньоњ Ќаддн≥пр¤нщини, або домоткан≥ штани (гач≥, ногавиц≥), б≥льш поширен≥ на ѕрикарпатт≥.

1	2	3	4

Ќазва: “радиц≥њ народноњ матер≥альноњ культури
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (4488 прочитано)