Наукознавство > Багатомірність теоретичних об'єктивацій історизму в наукових дослідженнях

У зв'язку з цим висувається "третя гiпотеза": "Розглядаючи пе­­­реваги конкуруючих наукових концепцiй, ми повиннi звертати увагу на критерiї вiдбору, якi дiйсно керують вибором з-помiж наявних концептуальних нововведень у кожний окремий момент часу.

З цiєї гiпотези випливає наслiдок: критерiї, що з повним правом використовуються у данiй науковiй ситуацiї, очевидно, залежать вiд контекста. В плинi iсторiї цi критерiї можуть в певнiй мiрi прог­­­ресивно удосконалюватись (як показав Лакатос для стандартiв мате­­­матичного доведення)"[12.-с.172].

Провiвши рефлексивне порiвняння не важко помiтити, що сформуль­­­ованi Тулмiном гiпотези розглядають концептуальнi змiни не як чис­­­то випадкову подiю чи "соцiальний феномен". Цi змiни - результат свiдомого вибору з-помiж варiантiв, отриманих вченими певного по­­­колiння та традицiї i дають основу розумiння та аналiзу вiдповiдних критерiїв наукової оцiнки. Критерiї оцiнки мають бути пов'язанi iз ситуацiєю, у котрiй вони застосовуються. Концепцiя Тулмiна дозволяє орiєнтуватись на досяжнi iнтелектуальнi цiлi, а не на апрiорнi. Аналiз основоположень концептуального вибору дає нам можливiсть побачити все багатство мiркувань, що привели до вiдповiдного рiшення, та його наслiдки (у том числi - й неочiку­­­ванi).

Повернення до "фiлософiї свiдомостi" ми знаходимо i у Фейєра­­­бенда, який займає вельми цiкаву та оригiнальну позицiю серед ме­­­тодологiв науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепцiя "анархiстської" теорiї пiзнання. Використовуючи ту тезу, що iсторiя завжди змiстовно багатша, розмаїтiша, живiша, анiж всi висловленi iсторичнi i методологiчнi концептуальнi побудови, Фейє­­­рабенд пропонує враховувати її стосовно розумiння iсторiї та те­­­орiї пiзнання. Вiн вважає, що жодна конкретна гносеологiчна роз­­­робка не спроможна вичерпати всiх рiзноманiтних урокiв реальної iсторiї становлення i розвитку наук, iсторiї пiзнавального ово­­­лодiння людиною навколишнього свiту i проникнення у власну сутнiсть. В зв'язку з цим вiн закликає до зняття будь-яких обмежу­­­вальних правил дослiдження, оголошуючи реальну науку "по сутi анархiстським пiдприємством", що буде, на його думку, бiльш гуман­­­но та прогресивно - як стосовно пiзнання "насправдi глибоких сек­­­ретiв природи, а не декiлькох iзольованих фактiв', так i вiдносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебiчно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". "Прагенню збiльшити свободу, жити повним, справжнiм життям i вiдповiдне прагнення розкрити секрети природи i людського буття, - стверджує Фейєрабенд, - приводить, таким чином, до заперечення всяких унiверсальних стандартiв i задубiлих традицiй"[13. -с.158].

При визначеннi центральної проблеми фiлософiї науки Фейєрабенд виходить з того, що "критичне дослiдження науки повинно вiдповiсти на два питання: 1) Що таке наука - як вона дiє, якi її результати? i 2) В чому полягає цiннiсть науки? чи справдi вона краща, нiж космологiя хопi, наука i фiлософiя Арiстотеля, вчення про дао? чи, можливо, наука є одним з багатьох мiфiв, що виникає за певних iсторичних умов?"[13. -с.516].

Спираючись на свої попереднi дослiдження, проведенi до розробки принципу "полiферацiї", Фейєрабенд стверджує, що "на перше питання iснує не одна, а нескiнченно багато вiдповiдей. Однак, майже кожна з них спирається на припущення про те, що iснує особливий науковий метод, тобто сукупнiсть правил, якi керують дiяльнiстю науки. Про­­­цедура, що виконується у вiдповiдностi з правилами, є науковою; процедура, що порушує цi правила, є ненауковою"[13. -с.109].

Стосовно ж другого питання Фейєрабендом вказується: "Друге пи­­­тання у нашi днi майже не ставиться"; "Держава та iдеологiя, дер­­­жава i церква, держава i мiф чiтко вiдкоремленi одне вiд одного. Однак, держава i наука тiсно пов'язанi. На розвиток наукових iдей витрачаються величезнi кошти"[13. -с.146]. При цьому, на думку Фейєрабенда, вченi притримуються особливої iдеологiї, i результати їх працi зумовленi принципами цiєї iдеологiї. Iдеологiя вчених рiдко пiддається дослiдженню: "фї або не помiчають, або вважають безумовно iстинною, або ж включають до конкретних дослiджень таким чином, що будь-який критичний аналiз необхiдно приводить до її пiдтвердження"[13. -с.151].

Разом з тим, слiд визнати той факт, як пiдкреслює Фейєрабенд, що "важливi вiдкриття в конкретних науках майже завжди робили сто­­­роннi люди або ж вченi з незвичайним стилем мислення".

У продовження вiдповiдi на друге питання Фейєрабенд наводить ряд обгрунтованих мiркувань. Якщо у своїй власнiй галузi знання вчений на протязi тривалого часу сумнiвається та вiдчуває нерiшучiсть, перш нiж вiдважитись оприлюднити деяке вiдкриття чи виступити з критикою важливого принципу, то для того, щоб "розiбратись" з мiфом або ненауковою космологiєю, вистачає навiть найсмiшнiших аргументiв i мiнiмум знань. Такi аргументи бувають або загальними, або ж спецiальними. Загальнi аргументи зводяться до вказiвки на те, що критикованi iдеї були отриманi ненауковим шляхом i тому є несприйнятними. При цьому припускається, що в на­­­явностi є деякий "метод науки", i лише цей метод веде до прийнят­­­них результатiв. Але наявна взаємокритика методологiй це спросто­­­вує.

Друга ж частина припущення, що стверджує, нiбито тiльки наука отримує прийнятнi результати. Однак, кожна iдеологiя, кожна форма життя отримує деякi результати. Тодi виникає питання: а чи завжди наука отримує прийнятнi результати? I чи не вдасться, навпаки, майстрам чаклування чи схiдної медицини викликати смерть ворога чи вилiкувати хворого, який страждає функцiональними порушеннями ор­­­ганiзму?

Фейєрабенд погоджується з констатацiєю факту, що ми зобов'язанi науцi неймовiрними вiдкриттями. Науковi iдеї прояснюють наш дух i покращують наше життя. У той же час, наука антигуманно витiсняє позитивнi досягнення бiльш раннiх епох i, внаслiдок цього, позбав­­­ляє наше життя рiзноманiтностi творчих можливостей. Сказане про науку, на думку Фейєрабенда, є справедливим i стосовно вiдомих нам сьогоднi мiфiв, релiгiй, магiчних вчень. Свого часу вони також вирiшували проблеми i покращували життя людей. Не можна забути, вважає Фейєрабенд, скiлькома винаходами ми зобов'язанi мiфам! Нап­­­риклад, вони допомогли знайти i зберегти вогонь; вони забезпечили виведення нових видiв тварин i рослин, i нерiдко успiшнiше, нiж це роблять сучаснi науковi селекцiонери; вони сприяли вiдкриттю ос­­­новних фактiв астрономiї та географiї i описали їх в стислiй формi; вони стимулювали використання отриманих знань для подорожей i освоєння нових земель; вони залишили нам мистецтво, що зрiвнюється з кращими творами свiтового та захiдноєвропейського мистецтва i проявляє незвичайну технiчну витонченiсть; вони вiдкрили богiв, людську душу, проблему добра i зла та намагались пояснити труднощi, пов'язанi з цими вiдкриттями; вони аналiзували людське тiло, не пошкоджуючи його, i створили свєрiдну "медичну теорiю", з якої ми ще й сьогоднi багато чого можемо використати [Див.: 13. -с.160-162].

При цьому Фейєрабенд зазначає, що люди далекого минулого цiлком точно знали: спроба рацiоналiстичного дослiдження свiту має свої межi i дає неповне знання. Тому, слiд врахувати хоча б те, що є багато способiв буття у свiтi, кожний з яких має свої переваги i недолiки, i що всi вони потрiбнi для того, щоб зробити нас людьми в повному смислi цього слова i вирiшити проблеми нашого спiльного iснування в цьому свiтi.

На думку Фейєрабенда, усяка методологiя - навiть найбiльш обг­­­рунтована - має свої межi. Найкращий спосiб довести це полягає у демонстрацiї границь i навiть iррацiональностi деяких правил, якi той чи iнший автор вважає фундаментальними. У випадку iндукцiї (в тому числi й при допомозi фальсифiкацiї) це означає демонстрацiю того, наскiльки добре можна пiдтримати розмiрковуваннями контрiндуктивну процедуру. Умова сумiсностi, згiдно якої новi гiпотези логiчно повиннi бути узгодженi з ранiше визнаними те­­­орiями, є нерозумною, оскiльки зберiгає старiшу, а не кращу те­­­орiю. Гiпотези, що суперечать пiдтвердженим теорiям, постачають нам новi свiдчення, що не можуть бути отриманi жодним iншим спосо­­­бом. Полiферацiя теорiй сприятливо впливає на науку, в той час як їх одноманiтнiсть послаблює її критичну силу. Окрiм того, одно­­­манiтнiсть загрожує вiльному розвитковi iндивiда.

Фейєрабенд наполягає, що не iснує iдеї, якою б застарiлою та абсурдною вона не була, котра не здатна покращити наше пiзнання. Уся iсторiя мислення, на його думку, конденсується в науцi i вико­­­ристовується для покращення кожної окремої теорiї. Так, зокрема, приклади з теорiєю Копернiка, атомною теорiєю, чаклунством, схiдною медициною показують, що навiть найбiльш передова i найбiльш мiцна теорiя не знаходиться в безпецi, що вона може бути модифiкована чи взагалi вiдкинута при допомозi поглядiв, котрi са­­­мовпевнене невiгластво поспiшило вiдправити на "звалище iсторiї". Саме так сьогоднiшнє знання завтра може стати казкою, а найсмiшнiший мiф раптом перетвориться в наймiцнiшу складову науки.

Жодна теорiя, вважає Фейєрабенд, нiколи не узгоджується зi всiма вiдомими у своїй галузi фактами, але не треба її сварити за це. Факти формуються попередньою iдеологiєю, i зiткнення теорiї з фактами може бути показником прогресу i першою спробою виявити принципи, що неявно мiстились в звичних поняттях спостереження. В якостi прикладу такої спроби вiн розглядає аргументи, що викорис­­­тосувались арiстотелiками для спростування руху Землi. Сенс цiєї аргументацiї полягав у тому, що тiла, якi падають зверху вниз, йдуть по прямiй лiнiї перпендикулярно до земної поверхнi; i це вважалось неспростовним аргументом на користь нерухомостi Землi. Адже якщо б Земля мала добове обертання, то башта, з вершини якої дали впасти каменевi, перенесеться обертанням Землi, поки падає камiнь, "на багато сотень лiктiв на схiд", i на такiй вiдстанi вiд пiднiжжя башти камiнь мав би вдаритись об Землю. Цей аргумент включає в себе побутовi iнтерпретацiї iдеї здоровим глуздом, якi настiльки тiсно пов'язанi iз повсякденними спостереженнями, що не потрiбно спецiального зусилля для того, аби усвiдомити їх iсну­­­вання i визначити їх змiст. Галiлей же видiляє несумiснi iз побу­­­товим життям iнтерпретацiї i замiнює їх на iншi.

1	2	3	4	5	6

Назва: Багатомірність теоретичних об'єктивацій історизму в наукових дослідженнях
Дата публікації: 2005-03-07 (2422 прочитано)