Ќаукознавство > ћетодолог≥чн≥ аспекти досл≥дженн¤ сучасного сусп≥льно-пол≥тичного розвитку

“аким чином, проблема способ≥в реал≥зац≥њ та перспектив модерн≥зац≥њ украњнського сусп≥льства потребуЇ, перш за все, його оц≥нки з точки зору здатност≥ до самоорган≥зац≥њ. Ќав≥ть поб≥жне ознайомленн¤ з ≥стор≥Їю нашого сусп≥льства переконуЇ в тому, що воно маЇ недостатню в≥дкрит≥сть, бо його розвиток в основному проходить в умовах закритих систем - в≥д жорстких авторитарних форм до хаотичного стану.

«м≥нити цю тенденц≥ю можливо лише впроваджуючи в≥дкрит≥сть на вс≥х р≥вн¤х сусп≥льноњ системи. ÷е потребуЇ, перш за все, формуванн¤ громад¤нського сусп≥льства ¤к механ≥зму самоорган≥зац≥њ та саморозвитку ¤к кожноњ особистост≥, так ≥ соц≥уму в ц≥лому. Ќаведемо тут думку професора ќ. Ѕ≥лоруса, ¤кий стверджуЇ, що дл¤ усп≥шного розвитку ”крањни "сл≥д ув≥мкнути на повну потужн≥сть особливий украњнський ресурс ≥ механ≥зм саморозвитку, механ≥зм надзусиль у систем≥ об'Їднаноњ всенародноњ нац≥њ, а також механ≥зм ≥нтелектуал≥зац≥њ розвитку сусп≥льства на основ≥ на¤вного науково-техн≥чного потенц≥алу, економ≥чноњ демократ≥њ, п≥дтримки ≥н≥ц≥ативи та самод≥¤льност≥ громад¤н".

ƒокладн≥ше зупинимос¤ на теор≥њ модерн≥зац≥њ сучасного украњнського сусп≥льства, ¤ку в останн≥ роки активно розробл¤ють наш≥ пров≥дн≥ вчен≥. Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в зазначають, що модерн≥зац≥йн≥ процеси в ”крањн≥ не мають певноњ спр¤мованост≥, залишаЇтьс¤ невир≥шеним питанн¤ про мету та ≥деал цих зм≥н.

ƒ≥йсно, дуже важливим елементом процесу модерн≥зац≥њ Ї визначенн¤ мети розвитку. ¬ зв'¤зку з цим на перший план висуваЇтьс¤ проблема саме пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ сусп≥льства, бо в ц≥й сфер≥ формулюютьс¤ мотиви та ц≥л≥ розвитку соц≥уму. ѕол≥тична модерн≥зац≥¤ Ї "особливим специф≥чним напр¤мком модерн≥зац≥њ й водночас забезпеченн¤ процесу в ц≥лому в сфер≥ владних в≥дносин".

Ќа нашу думку, комплексне осмисленн¤ пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ пол¤гаЇ в њњ розгл¤д≥ ¤к складовоњ загального пол≥тичного процесу. ћетодика досл≥дженн¤ пол≥тичного процесу спираЇтьс¤ на так≥ вим≥ри, ¤к означенн¤ його сутност≥, зм≥сту та структури. ¬иход¤чи з цього, розгл¤немо пол≥тичну модерн≥зац≥ю за вказаною схемою.

« точки зору сучасних п≥дход≥в, сутн≥сть пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ, на наш погл¤д, пол¤гаЇ в еволюц≥йному запровадженн≥ нових прогресивних форм орган≥зац≥њ пол≥тичного житт¤ та рац≥онал≥зац≥њ влади шл¤хом комплексного поЇднанн¤ соц≥ально-економ≥чних та духовно-культурних чинник≥в сусп≥льноњ системи.

ѕроцес пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ про¤вл¤Ї себе, перш за все, у трьох основних сферах - пол≥тичн≥й систем≥, пол≥тичн≥й культур≥ та пол≥тичн≥й повед≥нц≥. ” сфер≥ пол≥тичноњ культури модерн≥зац≥йн≥ процеси привод¤ть до актив≥зац≥њ процесу соц≥ал≥зац≥њ особи, пост≥йного вдосконаленн¤ пол≥тичних ц≥нностей та норм, формуванн¤ принципово новоњ, ор≥Їнтованоњ на рац≥ональн≥ зм≥ни ел≥ти. ћодерн≥зац≥¤ безпосередньо пол≥тичноњ системи ви¤вл¤Їтьс¤ в њњ диференц≥ац≥њ, ум≥нн≥ адекватно реагувати на р≥зноман≥тн≥ виклики часу. «м≥ни пол≥тичноњ повед≥нки пол¤гають в актив≥зац≥њ та вдосконаленн≥ форм залученн¤ громад¤н сусп≥льства до пол≥тичного процесу.

ѕон¤тт¤ "пол≥тична модерн≥зац≥¤" в≥дображаЇ динам≥ку оновленн¤ р≥зних компонент≥в пол≥тичноњ системи, структур, ≥нститут≥в та засоб≥в пол≥тичного володарюванн¤, пол≥тичноњ участ≥, культури та норм.  ≥нцевим результатом процесу модерн≥зац≥њ пол≥тичноњ системи маЇ бути створенн¤ нового, б≥льш рац≥онального сусп≥льного пор¤дку.

«верн≥мос¤ тепер до визначенн¤ зм≥сту процесу пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ. ¬ивченн¤ праць сучасних украњнських та рос≥йських вчених, анал≥з св≥тового досв≥ду дозвол¤Ї вид≥лити так≥ складов≥ пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ, ¤к динам≥зац≥¤ пол≥тичноњ системи, њњ здатн≥сть адекватно реагувати на зм≥ни пол≥тичних реал≥й; формуванн¤ новоњ модерн≥заторськоњ пол≥тичноњ ел≥ти; подоланн¤ в≥дчуженн¤ громад¤н сусп≥льства в≥д пол≥тичноњ влади; забезпеченн¤ реальноњ участ≥ народу у пол≥тичному житт≥; посиленн¤ впливу ≥нформац≥њ; пост≥йне вдосконаленн¤ ц≥нностей та норм у систем≥ пол≥тичноњ культури.

”с≥ назван≥ складов≥ пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ т≥сно перепл≥таютьс¤ з процесом демократизац≥њ сусп≥льства. “ому, на нашу думку, можна стверджувати, що саме демократизац≥¤ пол≥тичноњ системи ≥ Ї основним сенсом њњ модерн≥зац≥њ. —ама демократ≥¤ набуваЇ тут нових ¤костей. ѓњ сутн≥сть пов'¤зують з ≥дейним та орган≥зац≥йним плюрал≥змом, технолог≥¤ми запоб≥ганн¤ та розв'¤занн¤ сусп≥льних конфл≥кт≥в, рац≥ональним сп≥вв≥дношенн¤м вертикального та горизонтального вим≥р≥в пол≥тики. “ому дуже важливо переосмислити та ви¤вити модерн≥зац≥йний потенц≥ал демократ≥њ, сформулювати нов≥тн≥ риси њњ сучасноњ сутност≥.

ƒл¤ створенн¤ ≥деальних тип≥в демократизац≥њ одн≥ автори в≥ддають перевагу структурним чинникам. ѕерш за все створенню в держав≥ соц≥ально-економ≥чних, культурно-ц≥нн≥сних умов дл¤ зд≥йсненн¤ демократизац≥њ. ј ≥нш≥ головними вважають процедурн≥ фактори, так≥ ¤к виб≥р та посл≥довн≥сть реал≥зац≥њ конкретних р≥шень та д≥й тих пол≥тичних актор≥в, в≥д ¤ких залежить процес демократизац≥њ. ѕриб≥чники структурного п≥дходу (Ћ≥псет, јлмонд, ¬ерба, –остоу, ≤нглехарт та ≥н.) виокремлюють три основн≥ типи структурних передумов демократ≥њ: в≥дчутт¤ нац≥ональноњ Їдност≥ та ≥дентичност≥; дос¤гненн¤ досить високого р≥вн¤ економ≥чного розвитку; масове усв≥домленн¤ населенн¤м демократичних принцип≥в, дов≥ра до основних пол≥тичних ≥нститут≥в, м≥жособист≥сна дов≥ра, громад¤нськ≥ почутт¤.

« ус≥х цих фактор≥в проблема нац≥ональноњ Їдност≥ та ≥дентичност≥ повинна вир≥шуватис¤ до початку процесу демократизац≥њ. ƒ. –остоу, наприклад, стверджуЇ, що нац≥ональна Їдн≥сть Ї "Їдиною передумовою демократ≥њ", вона включаЇ в себе стал≥сть кордон≥в держави, пост≥йний склад мешканц≥в, адже у б≥льшост≥ громад¤н не повинно бути сумн≥в≥в, щодо того, до ¤коњ саме пол≥тичноњ нац≥њ вони в≥днос¤тьс¤, тобто нац≥ональна Їдн≥сть повинна ≥снувати не т≥льки формально, але й на р≥вн≥ п≥дсв≥домост≥24. ƒл¤ демократизац≥њ украњнського сусп≥льства, таким чином, необх≥дно вир≥шити етнонац≥ональн≥ суперечност≥, контролювати розвиток нац≥онал≥стичних рух≥в, домагатис¤ створенн¤ Їдиноњ пол≥тичноњ нац≥њ.

ѕроблема ≥снуванн¤ демократ≥њ за на¤вност≥ неоднор≥дного сусп≥льства, р≥зних нац≥ональних традиц≥й та ор≥Їнтир≥в розгл¤даЇтьс¤ ј. Ћ≥йпхартом. «а лог≥кою даноњ концепц≥њ р≥зноман≥тн≥ ел≥ти, що представл¤ють ≥нтереси конфл≥ктуючих соц≥альних груп, повинн≥ ор≥Їнтуватис¤ не на протир≥чч¤, а на дос¤гненн¤ злагоди з метою демократизац≥њ сусп≥льства. јле ц¤ концепц≥¤ теж спираЇтьс¤, перш за все, на збереженн≥ Їдност≥ крањни та на¤вност≥ соборних ц≥нностей ≥ загальноњ ≥дентичност≥ в св≥домост≥ ел≥т. ќстанн≥м часом до базових передумов демократизац≥њ пол≥тологи в≥днос¤ть ≥снуванн¤ ефективноњ держави. Ќа цей чинник звертають увагу, наприклад, Ћ≥нц та —тепан.

«начного переосмисленн¤ зазнали теор≥њ, що основну увагу прид≥л¤ють економ≥чним передумовам демократ≥њ. “ут важливим Ї не економ≥чний розвиток ¤к такий, а створенн¤ на його ірунт≥ масового середнього класу ¤к соц≥альноњ бази демократизац≥њ. ≈мп≥ричн≥ досл≥дженн¤ останнього часу довод¤ть, що безпосереднього зв'¤зку м≥ж р≥внем економ≥чного розвитку та демократизац≥Їю не ≥снуЇ. як вважаЇ —. ‘≥ш, "демократ≥¤ часто сама створюЇ демократ≥в, а не навпаки". —учасн≥ демократичн≥ транзити мають здеб≥льшого ендогенний характер та Ї, передус≥м, насл≥дком вибору р≥шень та пол≥тичноњ практики ключових пол≥тичних актор≥в, а сусп≥льство створюЇ лише контекст дл¤ таких перетворень.

—аме сумн≥ви щодо ≥снуванн¤ Їдиних соц≥окультурних передумов демократ≥њ привели до створенн¤ нового методолог≥чного п≥дходу до проблеми њњ формуванн¤. —утн≥сть цього методу пол¤гаЇ у вивченн≥ ендогенних фактор≥в демократизац≥њ - конкретних процес≥в, процедур та пол≥тичних р≥шень, що зд≥йснюютьс¤ агентами демократизац≥њ. « ц≥Їњ точки зору вир≥шальне значенн¤ мають посл≥довн≥сть та взаЇмообумовлен≥сть певних пол≥тичних р≥шень та д≥й, виб≥р тактики акторами демократизац≥њ. √оловне в цьому п≥дход≥ - взаЇмод≥¤ конкуруючих ел≥т, св≥домий виб≥р у процес≥ пол≥тичного суперництва орган≥зац≥йних форм та ≥нститут≥в нового пол≥тичного устрою. ѕриб≥чники процедурного п≥дходу вважають, що д≥њ актор≥в демократизац≥њ не обумовлен≥ нав≥ть њх становищем у сусп≥льств≥, навпаки, њх суб'Їктивний виб≥р сам створюЇ нов≥ пол≥тичн≥ можливост≥. ” межах синтезу структурного та процедурного п≥дход≥в вивченн¤ становленн¤ демократ≥њ виник нео≥нституц≥ональний анал≥з рол≥ нових демократичних ≥нститут≥в в пер≥од трансформац≥њ.

ѕерш за все, зм≥н потребуЇ у¤вленн¤ про демократ≥ю ¤к владу б≥льшост≥, механ≥зм сп≥вв≥дношенн¤ пр¤моњ та представницькоњ демократ≥њ. «рушенн¤ в економ≥ц≥, духовно-культурн≥й сфер≥, виникненн¤ принципово нових технолог≥й та ≥нформац≥йних систем потребують оптим≥зац≥њ та дещо ≥ншого баченн¤ сут≥ демократичних ≥нститут≥в. ќсоблив≥сть пол≥тичноњ ситуац≥њ в наш≥й крањн≥ пол¤гаЇ в тому, що сутн≥сть пол≥тичних ≥нститут≥в була викривлена, ≥ вони стали протилежн≥стю своњх аналог≥в у плюрал≥стичних системах. “ак, рад¤нський парламент не представл¤в народу, а був механ≥змом ухваленн¤ заздалег≥дь п≥дготовлених р≥шень; ур¤д не був виконавчим органом держави, а був виконавчим ком≥тетом правл¤чоњ парт≥њ; у свою чергу, ц¤ парт≥¤ була не пол≥тичною парт≥Їю, а каркасом держави.

“аким чином, мета модерн≥заторськоњ ≥нституц≥ал≥зац≥њ демократ≥њ пол¤гаЇ у поверненн≥ старим ≥нститутам њх сутн≥сних функц≥й. ÷ей процес вже розпочавс¤ в ”крањн≥. ¬ерховна –ада, наприклад, ¤к вважають автори прац≥ "”крањнський парламентаризм: минуле ≥ сучасне", втратила колишн≥й "статус найвищого органу державноњ влади ≥ вперше набула в ус≥х основних рисах статусу парламенту ”крањни з ¤к≥сно новими ознаками". Ѕезумовно, модерн≥зац≥йн≥ зм≥ни ще т≥льки започатковуютьс¤ у нашому сусп≥льств≥, тому њм притаманн≥ протир≥чч¤ та неоднозначн≥сть.

1	2	3	4	5

Ќазва: ћетодолог≥чн≥ аспекти досл≥дженн¤ сучасного сусп≥льно-пол≥тичного розвитку
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (3594 прочитано)