Ќаукознавство > ѕроблеми розвитку теоретичного знанн¤

ѕроблеми розвитку теоретичного знанн¤

¬ступ.

’арактерними рисами основних гносеолог≥чних ознак наукового знанн¤ в XX стол≥тт≥ Ї його д≥алектизац≥¤, диференц≥ал≥зац≥¤, ≥нтерпретац≥¤, систематизац≥¤, техн≥зац≥¤, к≥бернетизац≥¤, лог≥зац≥¤, математизац≥¤, тощо. ƒо цього перел≥ку входить також ≥ теоретизац≥¤ наукового знанн¤ ¤к в ц≥лому, так ≥ в окремих предметних област¤х науки Ц необх≥дний, ц≥лком законом≥рний ≥ лог≥чно обумовлений етап розвитку наукового знанн¤, його вищий р≥вень.

ƒана робота стосуЇтьс¤ де¤ких аспект≥в розвитку теоретичних знань (проблеми теоритизац≥њ) на р≥вн≥ ф≥лософських передумов, що м≥стить загальн≥ у¤вленн¤ про обТЇкт, процес п≥знанн¤, виражен≥ в систем≥ ф≥лософських пон¤ть. ” вступ≥ розгл¤даютьс¤ основн≥ пон¤тт¤ про науков≥ знанн¤ та його р≥вн≥, сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж ними ≥ перех≥д в≥д нижчих р≥вн≥в до вищих. ѕерший пункт роботи м≥стить дан≥ про теор≥ю ¤к вищу форму наукового знанн¤, вид≥лено де¤к≥ основн≥ класи, вказан≥ методи њњ побудови. ќгл¤д роб≥т стосовно проблеми формуванн¤ науково-теоретичних знань подано у пункт≥ 2. ¬ наступному пункт≥ розгл¤даЇтьс¤ ¤к у ц≥лому проходить розвиток науково-теоретичного знанн¤, коротко викладено суть проблеми ≥ кроки становленн¤ теоретичного знанн¤. –озгл¤нуто, ¤кий стан забезпеченн¤ розвитку теоретичного знанн¤ у конкретних предметних галуз¤х наук (ф≥зиц≥, математиц≥, б≥олог≥њ, географ≥њ, тощо). ѕро результати досл≥джень у галуз≥ проблеми теоретизац≥њ знань зроблен≥ висновки.

ѕ≥д пон¤тт¤м знанн¤ розум≥ють Уперев≥рений сусп≥льно-≥сторичною практикою ≥ засв≥дчений лог≥кою результат процесу п≥знанн¤ д≥йсност≥, адекватне њњ в≥дображенн¤ у св≥домост≥ людини у вигл¤д≥ представлень пон¤ть суджень теор≥йФ [Error! Reference source not found.].

Ќа в≥дм≥ну в≥д життЇвих, тобто донаукових знань, р≥вень ¤ких здеб≥льшого обмежуЇтьс¤ описом в≥дпов≥дних факт≥в, наукове знанн¤ с¤гаЇ б≥льш високого р≥вн¤ Ц р≥вн¤ по¤сненн¤, осмисленн¤ факт≥в у пон¤т≥йн≥й систем≥ в≥дпов≥дноњ науки, ≥ залучаЇтьс¤ до складу теор≥њ.

—утн≥сть наукового знанн¤ пол¤гаЇ у розум≥нн≥ д≥йсност≥ в њњ минулому, нин≥шньому та майбутньому, у в≥рог≥дному узагальненн≥ факт≥в, у тому, що за випадковим воно знаходить необх≥дне, законом≥рне, за поодиноким Ц загальне ≥ на ц≥й основ≥ зд≥йснюЇтьс¤ передбаченн¤ (прогнозуванн¤).

ѕринаг≥дно сл≥д в≥дзначити, що мисленн¤ людини знаходитьс¤ у пост≥йному рус≥ в≥д незнанн¤, тобто в≥дсутност≥ перев≥реноњ ≥нформац≥њ про той чи ≥нший розгл¤дуваний обТЇкт, в≥д неповного, поверхневого до все б≥льш уточненого, поглибленого та всеб≥чноохоплюючого знанн¤.

Ќаукове знанн¤ под≥л¤ють на два р≥вн≥, а саме: р≥вень емп≥ричного знанн¤ та р≥вень теоретичного знанн¤.

ƒл¤ знань, отриманих на емп≥ричному р≥вн≥, характерне те, що вони Ї результатом безпосереднього контакту з живою реальн≥стю при спостереженн≥ або експеримент≥. Ќа цьому р≥вн≥ ми одержуЇмо знанн¤ про означен≥ под≥њ, ви¤вл¤Їмо властивост≥ ≥нтересуючих нас об'Їкт≥в або процес≥в, ф≥ксуЇмо в≥дношенн¤ ≥, нарешт≥, встановлюЇмо емп≥ричн≥ законом≥рност≥.

Ќад емп≥ричним р≥внем науки завжди надбудовуЇтьс¤ теоретичний р≥вень. “еор≥¤, що представл¤Ї цей р≥вень, будуЇтьс¤ з ¤вною спр¤мован≥стю на по¤сненн¤ об'Їктивноњ реальност≥ (головна задача теор≥њ пол¤гаЇ в тому, щоб описати, систематизувати ≥ по¤снити всю множину даних емп≥ричного р≥вн¤). ѕроте теор≥¤ будуЇтьс¤ таким чином, що вона описуЇ безпосередньо не навколишню д≥йсн≥сть, а ≥деальн≥ об'Їкти.

ћехан≥ка, наприклад, описуЇ не реальн≥ процеси, ≥з ¤кими людина безпосередньо маЇ справу в д≥йсност≥, а процеси, ¤к≥ в≥днос¤тьс¤ до ≥деальних об'Їкт≥в, наприклад до матер≥альних точок.

≤деальн≥ об'Їкти на в≥дм≥ну в≥д реальних характеризуютьс¤ не неск≥нечним, а ц≥лком визначеним числом властивостей. ћатер≥альн≥ точки, в механ≥ц≥, мають не дуже велике число властивостей, серед них Ц њхн¤ маса ≥ можлив≥ст≥ њх опису в простор≥ та час≥. “аким чином, ≥деальний об'Їкт будуЇтьс¤ так, що в≥н ц≥лком ≥нтелектуально контролюЇтьс¤.

” теор≥њ задаютьс¤ не т≥льки ≥деальн≥ об'Їкти, але ≥ взаЇмов≥дносини м≥ж ними, що описуютьс¤ законами.  р≥м того, ≥з первинних ≥деальних об'Їкт≥в можна конструювати пох≥дн≥ об'Їкти.

” результат≥ теор≥¤, що описуЇ властивост≥ ≥деальних об'Їкт≥в, взаЇмов≥дносини м≥ж ними, а також властивост≥ конструкц≥й, утворених ≥з первинних ≥деальних об'Їкт≥в, спроможна описати усю ту р≥зноман≥тн≥сть даних, ≥з ¤кими вчений стикаЇтьс¤ на емп≥ричному р≥вн≥.

¬≥дбуваЇтьс¤ це в такий спос≥б: ≥з вих≥дних ≥деальних об'Їкт≥в будуЇтьс¤ де¤ка теоретична модель даного конкретного ¤вища ≥ передбачаЇтьс¤, що ц¤ модель в ≥стотних своњх сторонах, у певних в≥дношенн¤х в≥дпов≥даЇ тому, що Ї в д≥йсност≥.

”точнимо тепер наш≥ у¤вленн¤ про теоретичний р≥вень знанн¤. ¬ажливо мати на уваз≥, що цей р≥вень знанн¤ звичайно розчленовуЇтьс¤ на дв≥ суттЇв≥ частини, що подаютьс¤ фундаментальними теор≥¤ми ≥ теор≥¤ми, що описують конкретну (достатньо велику) область реальност≥, базуючись на фундаментальних теор≥¤х. “ак, механ≥ка описуЇ матер≥альн≥ точки ≥ взаЇмов≥дносини м≥ж ними, а на основ≥ њњ принцип≥в дал≥ будують р≥зноман≥тн≥ конкретн≥ теор≥њ, що описують ту або ≥ншу область реальност≥. “аким чином дл¤ опису руху, наприклад, небесних т≥л будуЇтьс¤ небесна механ≥ка.

¬ажливо ще разом в≥дзначити, що в теор≥њ ми завжди маЇмо справу з ≥деальним об'Їктом: у фундаментальних теор≥¤х - ≥з найб≥льше абстрактним ≥деальним об'Їктом, а в теор≥¤х другого покол≥нн¤ - визначеними пох≥дними в≥д цих ≥деальних об'Їкт≥в, на основ≥ ¤ких конструюютс¤ модел≥ конкретних ¤вищ д≥йсност≥.

–оль теор≥њ в проблем≥ формуванн¤ науково-теоретичних знань визначаЇтьс¤ тим, що в н≥й ми маЇмо справу з ≥нтелектуально контрольованим об'Їктом, у той час ¤к на емп≥ричному р≥вн≥ з реальним об'Їктом, що волод≥Ї неск≥нечною к≥льк≥стю властивостей ≥ Ї ≥нтелектуально не контрольованим.

ќск≥льки в теор≥њ ми маЇмо справу з ≥нтелектуально контрольованим об'Їктом, то ми можемо описати теоретичний об'Їкт ¤к завгодно детально й одержати в принцип≥ ¤к завгодно далек≥ насл≥дки з теоретичних у¤влень. як т≥льки наш≥ вих≥дн≥ абстракц≥њ стануть в≥рними, ми впевнимос¤, що ≥ насл≥дки з них будуть в≥рн≥. —ила теор≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона може розвиватис¤ н≥би сама по соб≥, без пр¤мого контакту з д≥йсн≥стю. ѕриродно, що вих≥дн≥ принципи повинн≥ сп≥вв≥дноситис¤ з д≥йсн≥стю.

ѕро науков≥ теор≥њ, њх класиф≥кац≥ю та основн≥ методи побудови.

Ќаукове знанн¤ можна розгл¤дати ¤к складну систему з дуже розгалуженою ≥Їрарх≥Їю структурних р≥вн≥в: локальне знанн¤, що у будь-¤к≥й науков≥й област≥ сп≥вв≥днос¤тьс¤ з теор≥Їю; знанн¤, що складають ту чи ≥ншу наукову область; знанн¤, що подають усю науку.

” такому контекст≥ наукова теор≥¤ Ї визначеною системою пон¤ть та суджень, ¤к≥ в≥дображають суттЇв≥ та законом≥рн≥ внутр≥шн≥ звТ¤зки т≥Їњ чи ≥ншоњ предметноњ област≥ д≥йсност≥. ¬она по¤снюЇ предметн≥ факти з Їдиного погл¤ду, привод¤чи њх до стрункоњ системи узагальнюючого знанн¤.

“еор≥¤ Ц то найповн≥ша ≥ внутр≥шньо незаперечна система знань, ¤ка дещо в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших форм знанн¤ Ц моделей, аналог≥й г≥потез, тощо, перш за все, своЇю лог≥чною впор¤дкован≥стю взаЇмод≥й включених до њњ складу елемент≥в знанн¤; по-друге, своњми гносеолог≥чними функц≥¤ми; по-третЇ, тим, що теор≥¤ сама м≥стить пон¤тт¤, модел≥, аналог≥њ, г≥потези, тощо.

–озгорнуту ≥ детальну класиф≥кац≥ю теор≥й, шл¤хи та методи њх побудови можна знайти, в роботах [Error! Reference source not found., Error! Reference source not found.]. «окрема, залежно в≥д обговорюваних питаннь теор≥њ можуть бути под≥лен≥ на детерм≥н≥стськ≥ ≥ стохастичн≥; феноменолог≥чн≥ ≥ динам≥чн≥; загальн≥ ≥ частков≥; фундаментальн≥ ≥ фрагментарн≥, тощо. јле найзагальн≥шим Ї под≥л теор≥й на два класи: емп≥ричн≥ та теоретичн≥.

ѕод≥л за загальним принципом маЇ важливе значенн¤ дл¤ визначенн¤ структури теор≥њ. “ак в математичних теор≥¤х структури виражен≥ ч≥тк≥ше, н≥ж в емп≥ричних, а в емп≥ричних вони багатш≥, бо м≥ст¤ть б≥льше елемент≥в, н≥ж математичн≥. ќднак такий под≥л не повТ¤заний з ≥ерарх≥чною впор¤дкован≥стю ≥ тому його доповнюють ≥Їрарх≥чною ознакою (за ступенем розвиненост≥ теор≥њ).

ћатематичн≥ теор≥њ широко використовують к≥льк≥сну мову ≥ м≥ст¤ть модел≥ дл¤ опису ≥ по¤сненн¤ в≥дпов≥дного емп≥ричного матер≥алу. ƒо них в≥днос¤тьс¤ б≥льш≥сть теор≥й у ф≥зиц≥, х≥м≥њ, техн≥чних дисципл≥нах, вони починають проникати в б≥олог≥ю, л≥нгв≥стику, економ≥чн≥ та ≥нш≥ науки. «а структурними особливост¤ми ц≥ теор≥њ називають ще дедуктивними (побудован≥ за дедуктивними методами).

≈мп≥рична теор≥¤, ¤ка п≥ддана Удедуктив≥зац≥њФ (лог≥чн≥й реконструкц≥њ) ≥ маЇ емп≥ричну ≥нтерпретац≥ю, називаЇтьс¤ г≥потетико-дедуктивною теор≥Їю.

Ћ.Ѕ.Ѕаженов [Error! Reference source not found.] вказуЇ, що г≥потетико-дедуктивний метод, або метод сходженн¤ в≥д абстрактного до конкретного, Ї загальним методом побудови науковоњ теор≥њ в розвинених наукових дисципл≥нах, ¤кий маЇ при використанн≥, зокрема в ф≥зиц≥, дв≥ р≥зновидност≥: метод принцип≥в ≥ метод г≥потез. У≤з розгл¤дом питанн¤ про роль методу принцип≥в ≥ методу г≥потез т≥сно повТ¤зана проблема феноменолог≥чних (описових) ≥ динам≥чних (по¤снювальних) теор≥й.

ѕ≥д феноменолог≥чною теор≥Їю розум≥ють таке формулюванн¤ законом≥рностей в област≥ спостережувальних ¤вищ, в ¤ких не робитьс¤ спроба звести описов≥ звТ¤зки до загальних закон≥в природи, ¤к≥ лежать в њх н≥й основ≥ ≥ через ¤к≥ вони могли б бути зрозум≥лимиФ [Error! Reference source not found.].

—учасн≥й науц≥ в≥дом≥ також р≥зн≥ ≥ндуктивн≥ теор≥њ, ¤к≥ характерн≥ емп≥ричним наукам. ¬они д≥л¤ютьс¤ на описов≥ та математизован≥.

1	2	3	4	5

Ќазва: ѕроблеми розвитку теоретичного знанн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (1687 прочитано)