Наукознавство > Система знання як об'єкт емпіричного аналізу

Економiю мислення, як принцип пiзнання, Мах вбачає у всiх зако­­­нах природи. Так, закон заломлення свiтла при переходi променя з одного середовища в iнше, який виражається однiєю формулою, замiнює собою нескiнченну множину вимiрювань i економiзує роботу мислення, пiзнання. Прояв такої економiї, з погляду Маха, видно у всiх законах сформульованих наукою, котрi зменшують, спрощують та, нiби, пояснюють наукове поняття про свiт.

У свою чергу, орiєнтуватись у навколишньому середовищi ми може­­­мо постiльки, поскiльки можемо обмежити нашi очiкування майбутнiх явищ. Тому сформульованi наукою закони природи - не закони реаль­­­ного свiту, iснуючого об'єктивно i незалежно вiд пiзнання, а обме­­­ження, котрi ми накладаємо на нашi очiкування пiд керуванням досвiду - незалежно вiд того, який характер мають цi очiкування ­­­теоретичний чи практичний.

Так чи iнакше, такi мiркування можна визнати своєрiдною варiацiєю на тему "випереджаюче вiдображення"(П.К.Анохiн). Кон­­­цепцiя такого вiдображення мала вельми широкий розголос у середо­­­вищi радянських марксистiв.

Однак, стосовно концепцiї взаємодiї з оточуючими речами на пiдставi неусвiдомлюваного "очiкування майбутнiх явищ" можна нага­­­дати фундаментальне зауваження Р.Декарта, висловлене у свiй час стосовно тези про "намiренне випробування природи" (Ф.Бекон) як основу науки. Декарт поставив питання про джерело "намiрiв": "звiдкiля виник перший намiр щось виробувати?". Свою вiдповiдь на дане питання вiн знайшов у концепцiї "вроджених iдей", яку пере­­­важна бiльшiсть фiлософiв оцiнила як вiдступ до мiстицизму.

2. У зв'язку з бiологiчно-економним принципом пiзнання Мах ви­­­суває iнший основний принцип побудови фiзичної картини свiту: знання, як бiологiчно-економне пристосування до середовища i як засiб орiєнтацiї у ньому, досягається чистим описом; а чистий опис усуває з наукового знання пояснення та гiпотези. "Повний найп­­­ростiший опис" не залишає для пояснення мiсця, адже якщо який-не­­­будь факт вiдомий зi всiх сторiн, то тим самим вiн вже пояснений i завдання науки вже вирiшене, тобто - будь-яке пояснення зводиться до звичайного опису.

Усунення пояснення з наукового пiзнання та редукування "шляхiв дослiдження" до чистого опису спричинює вiдкидання таких понять, як "атом", "матерiя" тощо, оскiльки, тепер вони постають як гiпос­­­тазованi суб'єктивнi конструкти. Також, так само як i Юм, а пiзнiше Р.Рортi, Мах заперечує об'єктивнiсть причинностi i субс­­­танцiї, але все ж таки стверджує, що бiологiчно-економний принцип i принцип чистого опису знаходяться в "дружнiх стосунках" з науко­­­вим знанням, i, зокрема, з фiзикою. Вiдмiннiсть, яку Мах знаходить мiж своїми поглядами та фiзикою, це - "вiра у реальнiсть атомiв". Вiн навiть зазначив, що якщо для фiзикiв ця "вiра" є настiльки важливою, то вiн вiдмовляється вважати себе фiзиком.

Основнi положення вирiшення проблеми спiввiдношення фiзичного та психiчного викладенi Махом у працi "Пiзнання та омана". Вони є досить схожими на "природне поняття про свiт" Авенарiуса. Кожна окрема людина знаходить у собi готовий свiтогляд, у створеннi яко­­­го вона участi не приймала. З цього свiтогляду починають всi i кожний, i потрiбно розвивати його далi, робити виправлення, корис­­­туючись досвiдом попереднiх поколiнь. Мах цiлком погоджується з Авенарiусом, коли вважає, що подiл свiту на внутрiшнє та зовнiшнє - це наслiдок iнтроекцiї.

Саме спроба емпiрiокритицизму знайти визначення знання у якостi об'єкта емпiричного аналiзу знайшла всебiчну пiдтримку серед рiзних представникiв iндуктивiзму.

Прикладом визначення знання у якостi об'єкта емпiричного аналiзу може слугувати фiлософiя логiчного атомiзму, яка була вперше викладена у книзi Бертрана Рассела "Наше пiзнання зовнiшнь­­­ого свiту як область застосування наукового методу в фiлософiї" (1914), а потiм - у лекцiях "Фiлософiя логiчного атомiзму" (1918). Формування її проходило не без участi Людвiга Вiтгенштейна. У свою чергу, в завершеному виглядi iдеї логiчного атомiзму були викла­­­денi у "Логiко-фiлософському трактатi" Вiтгенштейна (1922), руко­­­пис якого був надiсланий Расселу автором одразу ж пiсля закiнчення першої свiтової вiйни.

Для атомiстiв визначальним стало питання: чому всi фiлософськi вчення, що будувались на основi рiзноманiтних "метафiзичних" поло­­­жень, неминуче руйнувались? Проблема ускладнювалася тiєю обставни­­­ою, що нi прагматизм, нi перший та другий позитивiзм, зi своїм тотальним емпiризмом, не здатний заперечити наукового значення "чистої геометрiї", яка не має справи з емпiрично даними предмета­­­ми. Логiка, у свою чергу, може претендувати на певну завершенiсть. В цiлому проблема залишається загальною: як ми приходимо до знан­­­ня, наприклад, геометрiї апрiорi? Вирiзнення логiчної та фiзичної точок зору веде до того, що чиста геометрiя повинна визнаватися апрiорною, але аналiтичною, а фiзична геометрiя (наприклад: Рiма­­­на) - синтетичною, такою, що спирається на апрiону, але не апрiор­­­ною.

Таким чином, хоча iндуктивiсти не можуть спростувати кантiвське тлумачення геометрiї як наслiдку апрiорної iнтуїцiї, вони можуть запропонувати логiчний аналiз, який спираючись на аналiтичний ме­­­тод повинен дозволити зробити сам апрiоризм предметом емпiричного дослiдження.

Аналiтичний метод, констатує Рассел, "здатний довести, що всi позитивнi докази на користь певної теорiї є помилковими i що менш неприродна теорiя здатна пояснити певнi факти" [16. -с.74]. Тут фактично присутнє пряме звернення до фалiбiлiзму, який розглядає теорiю виключно iнструментально. Доречi, iнструменталiзм за своїми предикативними визначеннями теорiї, демонструє тотожнiсть мiж емпiристським тлумаченням поняттям "теорiя" i поняттям "iнфор­­­мацiя", "iформацiйна система". Тобто, якщо факти можна тлумачити як знання про властивостi реально iснуючої дiйсностi, узагальнення фактiв потрiбно розглядати як iнформацiю, що має використовуватися виключно iнструментально. А про те що iнформацiя може ставати предметом емпiричного (iндуктивiстського) дослiдження про це вже давно вiдомо. Саме через цю пропозицiю Ч.Пiрса, фiлософiя залишає собi позитивну пiзнавальну функцiю: аналiз можливого логiчного конструювання свiту засобами математичної логiки з "чуттєвих да­­­них".

Так само, як i Дж.Е.Мур, Б.Рассел вважає "чуттєвi данi" корiнним поняттям вчення про пiзнання, як первинного, вiдправного даного у пiзнавальному процесi, на вiдмiну вiд "вивiдного" знання. При цьому вiн вiдносив до даних, водночас iз чуттєвими даними, та­­­кож i закони логiки, деякi факти пам'ятi та iнтроспекцiї.

Вчення Рассела про чуттєвi данi змiнювалося. Спочатку воно вис­­­тупало у формi визнання тотожностi "чуттєвих даних" i "чуттєво сприйнятих об'єктiв". Пiзнiше було залучено поняття "сенсибiлiя", тобто об'єкта, який має той же статус, що й чуттєве дане, але не є безпосередньо даним чиєї-небудь свiдомостi. Таку позицiю вiн обс­­­тоював у книгах "Наше пiзнання зовнiшнього свiту" та "Мiстицизм i логiка" (1917).

Наприклад, Рассел стверджував, що фiзика - це емпiрична наука, яка грунтується на спостереженнi та експериментi i припускає ве­­­рифiкацiю, тобто перевiрку своїх передбачень спостереженням та експериментом. Але що можна взнати за їх допомогою? "Нiчого, що стосувалося б фiзики, окрiм безпосереднiх даних чуття: певних кольорових плям, звукiв, дотикiв, запахiв тощо, якi мають певнi просторово-часовi вiдношення"[16. -с.117]. Об'єкти ж фiзичної нау­­­ки - молекули, атоми, електрони - досить вiдмiннi вiд цих чуттєвих даних, але можуть бути верифiкованими лише за їх допомогою.

Необхiдною i важливою складовою його мiркувань є принцип ве­­­рифiкацiї. Б.Рассел висловлюється так: "верифiкацiя полягає завжди у появi очiкуваного чуттєвого даного" [16. -с.422]. Необхiдним наслiдком такої позицiї стає положення про "факти" як "логiчнi атоми". Логiчнi атоми, якi слiд принципово вiдрiзняти вiд атомiв фiзичних, тобто логiчних конструкцiй iз чуттєвих даних, Рассел вважає деякими "кiнцевими елементами" логiчної структури мiрку­­­вань, що не може бути зведеною до конструкцiй з чуттєвих даних. До їх числа вiн вiдносить чуттєвi данi (пiзнiше - вiдчуття) та унiверсалiї (предикати i вiдношення). Логiчнi атоми - це кiнцевий пункт логiчного аналiзу, те безсумнiвне, або "факти", на що тiльки й може спиратись наука. Однак, вважає Рассел, не може бути хибних або iстинних фактiв. Хибнiсть та iстиннiсть - властивiсть винятко­­­во речень, що символiзують факти. Атомарне речення виражає "ато­­­марний факт", тобто логiчний атом, дещо далi неподiльне. Молеку­­­лярне речення фiксує деяке поєднання (кон'юнкцiю, диз'юнкцiю тощо) атомарних речень i може бути вираженим як функцiя iстинностi ато­­­марних речень, що входять в нього. Iнакше кажучи, iстиннiсть чи хибнiсть "молекулярного речення" визначається iстиннiстю чи хибнiстю "атомарних речень", що входять в нього. Iстиннiсть же або хибнiсть останнiх залежить лише вiд їх вiдношення до описуваних ними фактiв.

Дане положення мiститься у спiльнiй фундаментальнiй працi Б.Рассела i А.Н.Уайтхеда "Principia Mathematica". Взагалi в логiчному емпiризмi ця система виконує роль основи для створення "метафiзичної" доктрини iндуктивiзму.

1	2	3	4	5	6

Назва: Система знання як об'єкт емпіричного аналізу
Дата публікації: 2005-03-07 (1505 прочитано)