Наукознавство > Система знання як об'єкт емпіричного аналізу

Вiденцi з самого початку приймають за вихiдну настанову - ро­­­зумiння фiлософiї як дiяльностi з логiчного аналiзу мови науки. Так, Шлiк вважав, що шляхи до наукової фiлософiї "виходять з логiки", а найвидатнiшими досягненнями у цьому аспектi є концепцiї Фреге i Рассела та фiлософiя Вiтгенштейна. Власне кажучи, схема дослiдження у вiденцiв залишається такою ж самою, що й у Рассела. Основну функцiю фiлософiї вони вбачали у боротьбi проти "метафiзи­­­ки", тобто позадосвiдного знання про свiт. Так, у працi "Подолання метафiзики логiчним аналiзом науки" (1931) Карнап виголошує, що "вся фiлософiя у старому розумiннi... виявляється перед невблаган­­­ним судженням нової логiки не лише змiстовно хибною, а й логiчно безпiдставною, а тому позбавленою сенсу"[8. -с.11].

Застосовуючи принцип верифiкацiї до аналiзу "метафiзичних ре­­­чень", Карнап переводить фiлософськi термiни у форму елементарних речень з наступним аналiзом їх значення. Так, якщо взяти фiло­­­софський термiн "принцип", то слiд розглядати питання, за яких умов речення "Х є принцип У" буде iстинним i за яких - хибним. Карнап, наприклад, розмiрковує приблизно так: "метафiзик" вiдповiсть, що "У походить з Х", або "буття У грунтується на Х", або "У обгрунтовується через Х", i буде заперечувати проти того тлумачення, що ясним може бути лише одне значення - за предметом чи процесом Х часто або завжди виникає процес типу У (причинний зв'язок у значеннi закономiрної послiдовностi). Адже якщо б йшлося про такий емпiрично встановлюваний процес, то "метафiзична" теза становила б лише суму емпiричних речень, подiбних до речень фiзи­­­ки. Проте, це й означає, що "метафiзик" не може надати своєму по­­­няттю "принципу" нiякого ясного значення.

З принципом верифiкацiї безпосередньо пов'язана спроба побудови системи емпiричних понять, якi зводяться до даних сприйняття, i репрезентуються знаками (словами). Задум працi Карнапа "Логiчна конструкцiя свiту" (1928) саме й полягав у тому, що процес ство­­­рення картини свiту може бути розглянутим з точки зору, як окрема особа, базуючись на "безпосереднiх даних", тобто сприйняттях, i використовуючи методи математичної логiки (в тому числi й логiки вiдношень), у принципi може побудувати систему всiх наукових по­­­нять.

Однак, незважаючи на те, що Карнап сформулював цiлу низку поло­­­жень щодо правил переведення одних понять у iншi, принципiв абс­­­трагування, формального розрiзнювання iндивiдуального i загально­­­го, формально-логiчного розумiння тотожностi i т.д., йому довелося визнати, що "сконструйована система є рацiональною перебудовою всiєї будови реальностi, яка в дiйсному процесi набування знання здiйснюється iнтуїтивно"[8. -с.174]. Однак, iнтуїцiя та вiра для емпiриста можуть слугувати лише сумнiвним джерелом початку досвiду, а не конструювання загальних уявлень. Бо тодi цi уявлення одразу стають чистою антиiндуктивною метафiзикою.

У результатi Карнап виявився неспроможним вирiшити поставлену ним же самим задачу досягнення засобами формальних мiркувань "iнтерсуб'єктивностi" пiзнання, тобто об'єктивної значущостi знан­­­ня для рiзних суб'єктiв. Про це свiдчить детальна критика Карнапа Вайнбергом.

Ця критика, як i критичнi зауваження ряду англiйських фiло­­­софiв, виявили цiлу низку недолiкiв у системi поглядiв, основанiй на принципi верифiкацiї. фх можна виразити у слiдуючих положеннях: (1) Принцип верифiкацiї, пiдданий верифiкацiї, не може бути зведе­­­ний нi до тавтологiї, нi до досвiдного речення. Отже, вiн сам яв­­­ляє собою "метафiзичне речення", що пiдлягає усуненню; (2) За­­­гальнi положення, на зразок зафiксованих природознавством законiв природи, не можуть бути верифiкованi скiнченною кiлькiстю актiв досвiду. Отже, не можуть бути сформульованi умови їх остаточної iстинностi; (3) Далеко не всi одиничнi речення допускають досвiдну перевiрку. Так, якщо сенс речення - це способ його перевiрки, то з класу осмислених речень слiд виключити речення про минуле та май­­­бутнє, речення, що не допускають перевiрки на сьогоднiшнiй час (для прикладу - "чи є життя на Марсi?", тощо); (4) До того ж ре­­­чення, пiддане верифiкацiї, не може бути прийняте в якостi "базис­­­ного речення" наукового знання, оскiльки акт досвiду має сенс тiльки у самий момент перевiрки, i перевiрене (верифiковане) ре­­­чення вiдразу ж виявляється таким, що пiдлягає новiй перевiрцi.

З'ясування того, що принцип верифiкацiї не зводиться нi до тав­­­тологiї, нi до факту досвiту, змусило вiденцiв дещо переглянути його. Шлiк вирiшив оголосити принцип верифiкацiї "труїзмом" - за­­­гальновiдомим положенням, яке привертає нашу увагу до вже вiдомої та перевiреної ситуацiї. Щоправда, в неопозитивiстськiй кла­­­сифiкацiї наукових речень не передбаченi "самоочевиднi iстини", "абсолютнi передумови". "Само собою зрозумiло, - стверджує Шлiк у статтi "Позитивiзм i реалiзм", - що слово перевiрюванiсть повинно розумiтись лише принципово, оскiльки сенс речення, звичайно, зале­­­жить не вiд того, сприяють чи заважають обставини, у яких ми опи­­­няємось в даний час, фактичнiй верифiкацiї. Висловлювання "на тому боцi Мiсяця є гори висотою у 3000 метрiв" без сумнiву є осмисле­­­ним, хоч у нас немає технiчних засобiв для його верифiкацiї. I во­­­но залишається таким самим осмисленим, якщо ми навiть взнаємо з якихось наукових мiркувань, що людина нiколи не досягне зворотного боку Мiсяця. Верифiкацiя залишається завжди розумовою, ми спро­­­можнi завжди вказати, якi данi ми повиннi пережити, щоб досягнути рiшення; вона логiчно можлива, i завжди може бути поставлене пи­­­тання про її фактичну виконуванiсть"[18. -с.37].

Увiвши таку постановку питання, Шлiк фактично пропонує вважати за змiстовне наукове положення думку, яка передбачає саму мож­­­ливiсть емпiричної перевiрки, що дуже схоже на iдею фальсифiкацiї розгорнуту К.Поппером як заперечення панування iндуктивiстської методологiї, що засновувалась на принципi верифiкацiї.

Так само, принцип верифiкацiї не може дати вiдповiдi на питання про iстиннiсть чи хибнiсть загального наукового положення; акт чуттєвої верифiкацiї стосується лише окремого випадку, тодi як всезагальне висловлювання передбачає нескiнченний ряд подiй. Не може бути актуально верифiковане i речення, що говорить про факти минулого, та й взагалi усяке речення, що фiксує подiю (факт), че­­­рез мить виявляється реченням про минуле, не допускаючим ве­­­рифiкацiї. Речення, фiксуюче факт верифiкацiї, в свою чергу потре­­­бує верифiкацiї, що породжує регрес у нескiнченнiсть i т.д. Тому iндуктивiзм спираючись на, одну iз своїх версiй, прагматизм виго­­­лошує, що "закони природи не мають характеру речень, котрi або iстиннi, або хибнi, вони є iнструкцiї, як потрiбно формулювати такi речення". Закони природи не є загальними висновками, оскiль­­­ки вони не можуть бути верифiкованими в кожному випадку; вони швидше є вказiвками, правилами поведiнки для дослiдника, який шу­­­кає шлях у свiтi i перебачає деякi факти. Не можна забувати, що спостереження та експерименти суть дiяльностi, при допомозi котрих ми вступаємо в безпосереднiй контакт з природою. Вiдношення мiж природою i нами знаходять своє вираження в реченнях, що мають гра­­­матичну форму тверджень, але дiйсний сенс яких полягає в тому, що вони є вказiвками можливої дiї. Обгрунтуванням таких iдей Шлiк вводить ще одну категорiю "метафiзичних" висловлювань ­­­"вказiвки", що, безумовно, не є вирiшенням проблеми, оскiльки призводить до висновку, що взагалi не iснує абсолютно верифiкова­­­них наукових речень. Вони утворенi з двох складових: верифiкованої та неверифiкованої.

Для вирiшення цього питання вiденцi обрали шлях перенесення проблеми в лiнгвiстичну, мовну сферу шляхом уточнення поняття "ба­­­зису" науки. Таким було запропоновано вважати не сам "досвiд", а "речення спостереження", тобто речення, що позначають безпосереднi данi в момент спостереження i фiксацiї їх в реченнi - "протокольнi висловлювання".

Перший крок в даному напрямку зробив вже Карнап, який визнавав, що верифiкацiя, по сутi, означає, врештi, решт, зведення (ре­­­дукцiю) слова до "речень спостереження", чи "протокольних речень". Тим самим, вiн фактично виявив питання, яким чином факт включаєть­­­ся до системи знання?

Згiдно з його пропозицiєю наука починає розглядатися як система речень, що висувається пiд керiвництвом досвiду. Проте, тепер емпiрична перевiрка спрямовується не на окреме речення, а на сис­­­тему речень, чи на частину системи. Тодi перевiрка здiйснюється пiд керiвництвом "протокольних речень", якi емпiричним формальним чином спiвставляють з iншими реченнями. Однак це не вирiшує проб­­­леми доведення iстинностi самих протокольних речень, якi науковець фактично приймає на вiру. Тобто, з вiри можна починати досвiд емпiричного дослiдження, але аж нiяк не теоретичного.

Проте, сам Карнап так i не змiг запропонувати нiчого, окрiм де­­­що уточненої загальновiдомої концепцiї "двох мов": протокольнi ре­­­чення поза мовою системи, що фiксують сигнали та їх комбiнацiї, i мова доповнення правилами перекладу на мову системи, де не можна встановити, чи маємо ми справу з насправдi елементарним фактом. Аналiзуючи наведене можна побачити, що ця побудова являє собою один з перших пiдходiв до формулювання семантичного критерiю iсти­­­ни.

1	2	3	4	5	6

Назва: Система знання як об'єкт емпіричного аналізу
Дата публікації: 2005-03-07 (1505 прочитано)