ѕедагог≥ка > ≈тнопедагог≥чн≥ основи √уцульськоњ школи

”крањнський ≥сторик, гуцул за походженн¤м (з с. Ќижн≥й Ѕерез≥в  ос≥вського району ≤вано-‘ранк≥вськоњ област≥), ≤ван  узич-Ѕерезовський у своњй книз≥ "ќр≥¤на", присв¤чен≥й пра≥с≠тор≥њ ”крањни, твердить, що слово "мама" походить в≥д јма Ч ≥мен≥ богин≥ земл≥; "тато" Ч в≥д праукрањнського слова "пато", ¤ким наш≥ далек≥ предки-ор≥њ величали своњх головних держав≠них правител≥в (тому запор≥зьк≥ козаки свого отамана звали ба≠тьком); ненька, неньо Ч в≥д власного ≥мен≥ бога врожаю Ќана; внук Ч в≥д унк (р≥д).

як бачимо, слова "мама" (нен¤), "н¤нько" (тато) мають бо≠жественне походженн¤, то й ставитис¤ до ос≥б, ¤ких так назива≠Їмо, тобто до мами й до тата, треба з особливою пошаною. ѕобу≠туванн¤ аз≥йськоњ "мат≥рщини" тут категорично неприпустиме.

Ќам, украњнц¤м, ¤к≥ п≥дн¤ли пошану до матер≥ на р≥вень па≠тр≥отичноњ любов≥ до неньки ”крањни й до культу Ѕогоматер≥, вдаватись до брутальноњ лайки не т≥льки непристойно, але й злочинне.

—ам≥ завжди пам'¤таймо й д≥тей, внук≥в та правнук≥в своњх застер≥гаймо, що той, хто полюбл¤Ї брудну лайку, в першу чер≠гу, ганьбить сам себе, свою р≥дну мат≥р, бабусю, всю свою родину, наносить велику шкоду украњнськ≥й культур≥, чинить страшний зло≠чин проти ”крањни. “ому треба р≥шуче й назавжди в≥дмовитис¤ в≥д цього найдик≥шого аз≥йського (московського) паскудства.

” нашому р≥дному гуцульському середовищ≥ споконв≥к≥в при≠йн¤то ставитись до тата й мами, д≥дус≥в ≥ бабусь, брат≥в ≥ сестер, родич≥в ≥ сво¤к≥в ≥з глибокою повагою ≥ вв≥члив≥стю, д≥т¤м до батьк≥в звертатись через пошанне "¬и". Ќев≥д'Їмним компо≠нентом етикету щоденного в≥танн¤ гуцул≥в виступаЇ д≥алог: "ћамка, татко дуж≥? Ч "ƒуж≥, Їк ваш≥?"

Ќ≥ в украњнськ≥й л≥тературн≥й мов≥, н≥ серед гуцульських д≥а≠лект≥в немаЇ сл≥в, ¤к≥ б ображали дЇдика чи неньку. “ож насл≥≠дуймо й береж≥м цю прекрасну гуцульську традиц≥ю пошанного ставленн¤ до батьк≥в, до родини.

«алежить це, в першу чергу, в≥д самих батьк≥в. Ќевипадково кажуть, що в пор¤дних батьк≥в чемн≥ д≥ти. як виховаЇмо своњх д≥тей, такими й будуть. ¬ основ≥ њх вихованн¤ лежить застосу≠ванн¤ народноњ педагог≥ки, спр¤мованоњ на плеканн¤ душ≥, т≥ла й розуму, людськоњ г≥дност≥ й нац≥ональноњ гордост≥ гуцула-укра-њнц¤, патр≥ота незалежноњ ”крањни, пройн¤та в≥льнолюбивим ду≠хом опришк≥вства ≥ легендарного ватажка опришк≥в ќлекси ƒовбуша, добра пам'¤ть про ¤ких пильно збер≥гаЇтьс¤ у головах нащадк≥в не т≥льки на √уцульщин≥, але й по вс≥й ”крањн≥.

¬ арсенал≥ гуцульськоњ родинноњ педагог≥ки так≥ могутн≥ ви≠ховн≥ засоби впливу на д≥тей та молодь, ¤к р≥дна материнська мова, чар≥вна природа карпатського краю, багатющий фольк≠лор гуцул≥в р≥зних вид≥в ≥ жанр≥в, звичањ, традиц≥њ, св¤та, обр¤≠ди, символи, ритуали, ≥гри й ≥грашки, народне мистецтво, реме≠сла й промисли.

«авд¤ки глибок≥й пошан≥ до св≥тлоњ пам'¤т≥ своњх предк≥в, власноњ самобутньоњ родинно-побутовоњ культури, що з великою майстерн≥стю ≥ правдив≥стю змалював класик украњнськоњ л≥те≠ратури ћихайло  оцюбинський у пов≥ст≥ "“≥н≥ забутих пред≠к≥в": гуцули, ¤к н≥хтй ≥нший, чи не найкраще зберегли в≥д руњв-ницьких наскок≥в чужинц≥в ≥ ¤ничар≥в своЇ р≥дне, нац≥ональне, тобто те, що найдужче формуЇ гуцульське "я", горд≥сть за при≠належн≥сть до гуцул≥в, до украњнськоњ нац≥њ. ƒом≥нантн≥сть названоњ риси й м≥цноњ етн≥чноњ сол≥дарност≥, а з ним ≥ загаль≠ноукрањнськоњ Їдност≥ досить виразно демонструвались, зокре≠ма, на ѕершому —в≥товому конгрес≥ гуцул≥в у ≤вано-‘ранк≥всь≠ку в жовтн≥ 1993 року.

√арний звичай пануЇ в гуцульських селах ≥ понин≥, коли вс≥, хто зустр≥чаЇтьс¤ на його вулиц¤х, нав≥ть незнайомц≥, чемно в≥≠таютьс¤ м≥ж собою. ÷им культивуютьс¤ коректн≥, доброзичлив≥ взаЇмини м≥ж людьми. “ут усе ч≥тко й конкретно передбачено: хто, коли, де, з ким ≥ ¤к повинен в≥татис¤. ≤ д≥ти прилучаютьс¤ до цього змалку, з колиски, коли њх привчають робити "па-па", прив≥тно махаючи ручкою. ѕри в≥танн≥ з д≥дусем та бабусею внуки ц≥лують њхню руку, а т≥ у в≥дпов≥дь глад¤ть чемних онук≥в по гол≥вках ≥ ц≥лують њх у щ≥чку.

Ѕути чемними й прив≥тними привчають д≥тей гуцульськ≥ на≠родн≥ казки, персонаж≥ ¤ких обов'¤зково в≥таютьс¤ м≥ж собою. «а проступки своњх д≥тей несуть в≥дпов≥дальн≥сть батьки. “ому при вгамуванн≥ бешкетника неодм≥нно запитують, чий в≥н син ≥ неодм≥нно ставл¤ть' до в≥дома його батьк≥в.

ƒл¤ допомоги с≥м'њ у вихованн≥ д≥тей залучаЇтьс¤ ¤комога ширше коло людей, громадськ≥сть. ќдним з ¤скравих п≥дтвер≠джень цього Ї давн¤ традиц≥¤ добору кум≥в, тобто других батьк≥в новонародженого, його оп≥кун≥в ≥ захисник≥в. «авд¤ки кум≥вст≠ву дитина, кр≥м р≥дних батька й матер≥, маЇ ще хрещених бать≠к≥в, ¤к≥ добров≥льно тримають педагог≥чне шефство над дити≠ною в≥д њњ народженн¤ й аж до зр≥лост≥.

ѕ≥сл¤ запрошенн¤ "в куми" м≥ж р≥дними й почесними бать≠ками встановлюютьс¤ дружн≥ взаЇмини. «а активноњ участ≥ ку≠м≥в в≥дбувалос¤ хрещенн¤ дитини, посв¤та в повнол≥тт¤ ≥ нав≥ть вес≥лл¤ вихованц≥в, ¤к≥ називають вибраного батька "нанашком", а вибрану маму Ч нанашкою (очевидно, в≥д слова наш, тобто св≥й, такий, ¤к св≥й, р≥дний). Ќародна педагог≥ка вимагаЇ, щоб д≥ти з повагою ставились до почесних батьк≥в, слухали њх порад, з вд¤чн≥стю сприймали зауваженн¤, тобто так само рете≠льно виконували њхн≥ вказ≥вки, ¤к ≥ р≥дних батька й матер≥. «ви≠чайно, що батьки ≥з задоволенн¤м сприймають таку громадську допомогу у вихованн≥, нер≥дко, особливо в св¤тков≥ дн≥, в≥дв≥ду≠ють своњх кум≥в, принос¤ть дарунки.  ум ≥ кума, в свою чергу, обдаровують гостинц¤ми своњх п≥доп≥чних, ¤к≥ у в≥дпов≥дь на це прагнуть радувати њх гарною повед≥нкою, приход¤ть до них до≠дому, розпов≥дають про своњ справи.

—≥мейно-побутов≥ стосунки, ¤к≥ складаютьс¤ на основ≥ кум≥вства, значною м≥рою посилюють потенц≥альн≥ можливост≥ с≥м'њ у вихованн≥ д≥тей. ¬ особ≥ кум≥в батьки бачать порадник≥в ≥ по≠м≥чник≥в у вихованн≥ своњх д≥тей, а також повною м≥рою ≥ "гро≠мадських контролер≥в" (устами кум≥в часто передаЇтьс¤ громад≠ська думка про вихован≥сть д≥тей у т≥й чи ≥нш≥й с≥м'њ). ”крањнсь≠ке народне присл≥в'¤ "ўо кум Ч то ум" св≥дчить про досить активну педагог≥чну д≥ю ≥ авторитет кум≥в. ¬се це й сформувало такий загальний висновок, що " уми р≥дн≥ш≥, н≥ж брати". ѕро авторитет ≥нституту кум≥вства св≥дчить ≥ те, що п≥д час першого дн¤ вес≥лл¤ кумам в≥дводитьс¤ одне з найпочесн≥ших м≥сць Ч навпроти молодих, перш≥ скибки вес≥льного короваю вручаютьс¤ саме њм Ч почесним батькам молодоњ ≥ молодого. ƒругого дн¤ р≥дн≥ й почесн≥ батьки с≥дають на м≥сце молодих, молода пара вшановуЇ њх.

” куми намагаютьс¤ запросити людей статечних, авторитет≠них, розсудливих, працьовитих, ¤к≥ викликають почутт¤ поваги ≥ симпат≥њ ("Ѕатьки суджен≥, а куми люблен≥"). ” куми запрошу≠ютьс¤ люди ¤к по л≥н≥њ кровних, так ≥ сво¤цьких зв'¤зк≥в, а та≠кож сус≥ди, знайом≥, тобто сторонн≥.

ƒоросла людина, ¤ка з ¤кихось поважних причин залиши≠лась без с≥м'њ, заслуговуЇ сп≥вчутт¤. якщо навмисне уникаЇ обо≠в'¤зк≥в с≥м'¤нина, то такого осуджують. √уцули кажуть, що "Ќе≠одружений не потрапить у рай".

—правжн¤ с≥м'¤ обов'¤зково маЇ ≥ виховуЇ д≥тей. “ому тради≠ц≥йна гуцульська родина, ¤к правило, багатод≥тна:

ќй знала ¤ дуже много сп≥ванок сп≥вати, ѕрис≥ли м'¤ мал≥ д≥ти Ч стала забувати.

Ѕезд≥тне подружж¤ бере на вихованн¤ чужих д≥тей, переваж≠но круглих сир≥т, бо той, хто не маЇ д≥тей, позбавл¤Їтьс¤ Ѕожо≠го благословенн¤. ”хил¤нн¤ в≥д д≥тонародженн¤ гр≥ховне.

ћал¤т колишуть, сп≥ваючи њм колискових п≥сень, що спри¤Ї гарному ростов≥ й розвитков≥ д≥тей:

ѕов≥шу ¤ колиску на тоту смер≥чку,

ќй ¤ у н≥й виколишу д≥вочку, ¤к ч≥чку.

 олисочка ¤ворова, а шнурок шовковий,

ќй спить у н≥й мо¤ рад≥сть Ч хлопчик м≥й медовий.

¬ищенаведен≥ гуцульськ≥ коломийки, ¤к бачимо, випром≥≠нюють велику материнську н≥жн≥сть ≥ безмежну любов до д≥тей.

«вичайно, що колискових п≥сень сп≥вають д≥т¤м не лише на √уцульщин≥, але й по вс≥й ”крањн≥ та й в ≥нших народ≥в св≥ту.

ќднак гуцульськ≥ колисков≥ п≥сн≥ над≥лен≥ властивими т≥льки њм рисами Ч карпатським колоритом, гуцульським д≥алектом, своЇ≠р≥дною мелодикою ≥ манерою виконанн¤, в≥ддзеркаленн¤м ко≠ломийкових мотив≥в. “ому часто-густо у гуцульськ≥й родин≥ ко≠лискову п≥сню п≥дм≥нюють коломийками, жартуючи, що завд¤≠ки цьому "дитина вже в колисц≥ н≥жками дриіаЇ й ручками по≠махуЇ п≥д коломийку". ј це означаЇ, що маЇмо справу з пестувальним мистецтвом справд≥ високоњ проби. ¬еликим багатст≠вом ≥ розмањт≥стю в≥дзначаЇтьс¤ також гуцульське дитинознавство, що неаби¤к спри¤Ї правильн≥й орган≥зац≥њ вихованн¤ д≥≠тей у с≥м'њ.

√уцульська батьк≥вська педагог≥ка передбачаЇ п≥дготовку п≥д≠ростаючого покол≥нн¤ до твердого житт¤, зв'¤заного з р≥зними, часом дуже неспод≥ваними, життЇвими випробуванн¤ми й обо≠в'¤зковою участю змалку у посильн≥й прац≥.  ожен ≥з член≥в с≥м'њ маЇ устален≥ господарськ≥ обов'¤зки. ѕеребуванн¤ на пов≥≠тр≥, загартуванн¤, участь у посильн≥й прац≥ робить д≥тей витри≠валими. ќск≥льки орноњ земл≥ на √уцульщин≥ дуже мало й про≠дукт≥в харчуванн¤ не вистачаЇ, то гуцули змушен≥ заробл¤ти хл≥б поза межами свого краю. ¬≥дсутн≥сть чолов≥к≥в вдома через ви≠њзд на зароб≥тки перекладаЇ в цей час всю хатню, а також господарську роботу й вихованн¤ д≥тей на плеч≥ ж≥нки. “ому д≥вчат змалку прилучають не т≥льки до ж≥ночоњ, але й до чолов≥≠чоњ прац≥. √уцульська ж≥нка здатна њхати з бербениц¤ми верхи на кон≥, вправно орудуЇ сокирою ≥ косою, виконуЇ роль глави с≥м'њ, господин≥ дому ≥ двору.

1	2	3	4	5

Ќазва: ≈тнопедагог≥чн≥ основи √уцульськоњ школи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3258 прочитано)