‘≥лософ≥¤ > Ћог≥ка та методолог≥¤ наукового п≥знанн¤

Ћог≥ка та методолог≥¤ наукового п≥знанн¤

якщо сам≥ пон¤тт¤, будучи основою всього, сплутан≥ ≥ необдумано абстрагован≥ в≥д речей, то нема н≥чого м≥цного в тому, що побудовано на них. ‘.Ѕекон

—пециф≥ка, р≥вн≥, форми ≥ методи наукового п≥знанн¤

Ѕезпосередн≥й зв'¤зок п≥знанн¤ з практикою визначаЇ донаукове, так зване стих≥йно-емп≥ричне, буденне п≥знанн¤, ¤ке виникаЇ разом з формуванн¤м людського сусп≥льства ≥ зд≥йснюЇтьс¤ людьми в процес≥ вс≥х вид≥в њхньоњ життЇд≥¤льност≥. …ого називають стих≥йним, оск≥льки воно не передбачаЇ постановки будь-¤ких п≥знавальних завдань, ¤к≥ б не стосувались безпосередньо потреб практики.

÷е п≥знанн¤, разом з тим, Ї емп≥ричним, оск≥льки воно не йде дал≥ окремих тверджень про р≥зн≥ властивост≥ та окрем≥ в≥дношенн¤ предмет≥в повс¤кденного досв≥ду. “ут схоплюютьс¤ певн≥ законом≥рн≥ взаЇмозв'¤зки ≥ взаЇмозалежност≥, ¤к≥ ¤скраво в≥дображен≥ в народн≥й мудрост≥, в т.ч. у присл≥в'¤х, народних прикметах ≥ т.д. ƒонаукове стих≥йно-емп≥ричне п≥знанн¤ одночасно Ї ≥ формою практичноњ д≥¤льност≥, воно безпосередньо вплетене в нењ. Ѕезпосередн¤ мета його Ч не п≥знанн¤ св≥ту, а саме виробництво предмет≥в, ¤ке, зрештою, неможливе без певного знанн¤ про предмети та знар¤дд¤ прац≥, способи њхньоњ зм≥ни, застосуванн¤ ≥ т.д. ѕравда, це не означаЇ, що практика зумовлена п≥знанн¤м. «нанн¤ в своЇму виникненн≥, в своњй донауков≥й форм≥ ≥манентне практиц≥, чим зумовлюЇ њњ ¤к≥сну визначен≥сть ¤к специф≥чно людськоњ форми д≥¤льност≥.

’арактерними рисами донаукового стих≥йно-емп≥ричного п≥знанн¤ Ї те, що, по-перше, даний р≥вень п≥знанн¤ спираЇтьс¤, ¤к правило, не на будь-¤к≥ теоретично-п≥знавальн≥ концепц≥њ, а на багаторазове повторенн¤ покол≥нн¤ми людей однакових операц≥й з речами та њхн≥ми властивост¤ми, що ≥ даЇ змогу в≥д≥брати так≥ способи практичноњ д≥¤льност≥, ¤к≥ враховують певн≥ об'Їктивн≥ властивост≥ цих речей ≥ Ї достатньо ефективними дл¤ одержанн¤ необх≥дних практичних результат≥в. ѕо-друге, донаукове, стих≥йно-емп≥ричне п≥знанн¤ не маЇ своњх специф≥чних метод≥в ≥ спец≥альних засоб≥в. «асобами цього р≥вн¤ п≥знанн¤ Ї знар¤дд¤ прац≥, ¤к≥ одночасно виконують ¤к виробнич≥, так ≥ п≥знавальн≥ функц≥њ. ѕо-третЇ, результати цього р≥вн¤ п≥знанн¤, звичайно, виражаютьс¤ та закр≥плюютьс¤ у виробничому досв≥д≥, в певних рецептурних правилах, ¤к≥ ф≥ксують д≥њ, необх≥дн≥ дл¤ одержанн¤ корисного ефекту, забезпеченн¤ результативност≥ людськоњ д≥¤льност≥. ѕо-четверте, донаукове, стих≥йно-емп≥ричне п≥знанн¤ не пов'¤зане з певним конкретним об'Їктом п≥знанн¤. ќб'Їктом тут Ї т≥ р≥зноман≥тн≥ ¤вища, з ¤кими пов'¤зан≥ люди в процес≥ своЇњ життЇд≥¤льност≥. «м≥ни в характер≥ життЇд≥¤льност≥, розширенн¤ њњ сфери призводить до того, що люди стикаютьс¤ з усе новими ≥ новими ¤вищами д≥йсност≥, тому об'Їкт цього р≥вн¤ п≥знанн¤ Ї дуже широким ≥ невизначеним.

Ќа в≥дм≥ну в≥д донаукового, стих≥йно-емп≥ричного п≥знанн¤ наукове п≥знанн¤ виникаЇ лише на певному етап≥ ≥сторичного розвитку людства. ¬иникненн¤ його пов'¤зане з сусп≥льним розпод≥лом прац≥, з в≥дд≥ленн¤м розумовоњ прац≥ в≥д ф≥зичноњ ≥ перетворенн¤м розумовоњ прац≥, духовноњ д≥¤льност≥ у в≥дносно самост≥йну сферу.

Ќаукове п≥знанн¤ ¤вл¤Ї собою в≥дносно самост≥йну, ц≥леспр¤мовану п≥знавальну д≥¤льн≥сть, ¤ка складаЇтьс¤ ≥з взаЇмод≥њ таких компонент≥в: 1) п≥знавальноњ д≥¤льност≥ спец≥ально п≥дготовлених груп людей, ¤к≥ дос¤гли певного р≥вн¤ знань, навичок, розум≥нн¤, виробили в≥дпов≥дн≥ св≥тогл¤дн≥ та методолог≥чн≥ установки з приводу своЇњ профес≥йноњ д≥¤льност≥; 2) об'Їкт≥в п≥знанн¤, ¤к≥ можуть не зб≥гатис¤ безпосередньо з об'Їктами виробничоњ д≥¤льност≥, а також практики в ц≥лому; 3) предмета п≥знанн¤, ¤кий детерм≥нуЇтьс¤ об'Їктом п≥знанн¤ ≥ про¤вл¤Їтьс¤ в певних лог≥чних формах; 4) особливих метод≥в та засоб≥в п≥знанн¤; 5) уже сформованих лог≥чних форм п≥знанн¤ та мовних засоб≥в; 6) результат≥в п≥знанн¤, що виражаютьс¤ головним чином у законах, теор≥¤х, наукових г≥потезах; 7) ц≥лей, що спр¤мован≥ на дос¤гненн¤ ≥стинного та достов≥рного, систематизованого знанн¤, здатного по¤снити ¤вища, передбачити њхн≥ можлив≥ зм≥ни ≥ бути застосованим практично. Ќаукове п≥знанн¤, таким чином, Ч це ц≥леспр¤мований процес, ¤кий вир≥шуЇ ч≥тко визначен≥ п≥знавальн≥ завданн¤, що визначаютьс¤ ц≥л¤ми п≥знанн¤. ÷≥л≥ п≥знанн¤, в свою чергу, детерм≥нуютьс¤, з одного боку, практичними потребами сусп≥льства, а з ≥ншого Ч потребами розвитку самого наукового п≥знанн¤.

” науковому п≥знанн≥ в д≥алектичн≥й Їдност≥ чуттЇво-сенситивного та рац≥онального головна роль належить рац≥ональному мисленню. ѕроте його основн≥ форми (пон¤тт¤, судженн¤, умовиводи) не в≥дображають повною м≥рою його специф≥ку, оск≥льки вони функц≥онують ¤к на донауковому, так ≥ на науковому р≥вн≥ п≥знанн¤. ¬ науковому п≥знанн≥ формуютьс¤ ≥ набувають в≥дносноњ самост≥йност≥ так≥ форми та засоби, ¤к ≥де¤, проблема, г≥потеза, концепц≥¤, теор≥¤.

≤де¤ Ч це форма наукового п≥знанн¤, ¤ка в≥дображаЇ зв'¤зки, законом≥рност≥ д≥йсност≥ ≥ спр¤мована на њњ перетворенн¤, а також поЇднуЇ ≥стинне знанн¤ про д≥йсн≥сть ≥ суб'Їктивну мету њњ перетворенн¤.

≤де¤ в науковому п≥знанн≥ виконуЇ багато функц≥й, основними з ¤ких Ї: 1) п≥дсумовуванн¤ досв≥ду попереднього розвитку знанн¤; 2) синтезуванн¤ знанн¤ в ц≥л≥сну систему; 3) виконанн¤ рол≥ активних евристичних принцип≥в по¤сненн¤ ¤вищ; 4) спр¤муванн¤ пошуку нових шл¤х≥в вир≥шенн¤ проблем. ≤де¤ одночасно Ї ≥ формою ос¤гненн¤ в мисленн≥ ¤вищ об'Їктивноњ д≥йсност≥, ≥ включаЇ в себе усв≥домленн¤ мети й проектуванн¤ подальшого розвитку п≥знанн¤ та практичного перетворенн¤ св≥ту, ф≥ксуючи необх≥дн≥сть ≥ можлив≥сть такого перетворенн¤. ≤де¤, таким чином, Ї особливою формою наукового п≥знанн¤. ≤де¤ не просто в≥дображаЇ д≥йсн≥сть такою, ¤к вона ≥снуЇ тут ≥ тепер, але ≥ њњ розвиток в можливост≥, в тенденц≥њ, вона ф≥ксуЇ не лише суще, але ≥ належне, спр¤мовуЇ п≥знавальну д≥¤льн≥сть людини на практичне перетворенн¤ д≥йсност≥ зг≥дно з≥ зм≥стом на¤вного знанн¤.

ѕроблема Ч це форма ≥ зас≥б наукового п≥знанн¤, що Ї Їдн≥стю двох зм≥стовних елемент≥в: знанн¤ про незнанн¤ ≥ передбаченн¤ можливост≥ наукового в≥дкритт¤. ѕроблема Ї в≥дображенн¤м проблемноњ ситуац≥њ, ¤ка об'Їктивно виникаЇ в процес≥ розвитку сусп≥льства ¤к протир≥чч¤ м≥ж знанн¤м про потреби людей у ¤ких-небудь результативних практичних та теоретичних д≥¤х ≥ незнанн¤м шл¤х≥в, засоб≥в, знар¤дь њх реал≥зац≥њ. ѕроблема Ч це суб'Їктивна форма вираженн¤ необх≥дност≥ розвитку знанн¤, ¤ка в≥дображаЇ суперечн≥сть м≥ж знанн¤м ≥ д≥йсн≥стю або протир≥чч¤ в самому п≥знанн≥; вона Ї одночасно засобом ≥ методом пошуку нових знань. ѕостановка проблеми Ч це вих≥д ≥з сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. ѕроблема ¤к знанн¤ про незнанн¤ в≥дображаЇ негативний момент проблемноњ ситуац≥њ, ¤кий св≥дчить про обмежен≥сть суб'Їкта, його п≥знавальних та практичних можливостей на певному етап≥ розвитку. як пошуковий метод проблема включаЇ в себе нове знанн¤, але воно маЇ характер припущенн¤ ≥ пор¤д з ≥стинними положенн¤ми м≥стить також ≥ заблудженн¤. ѕроблема Ч це етап зародженн¤ нових знань, що маЇ активний пошуковий характер, ≥ в ¤кому ≥стинне перепл≥таЇтьс¤ з не≥стинним, об'Їктивний зм≥ст не в≥дд≥лений в≥д суб'Їктивного. ÷е також початковий етап становленн¤ науковоњ теор≥њ. ¬ такому раз≥ проблема Ї джерелом розвитку теор≥њ, пошуком шл¤х≥в њњ використанн¤ дл¤ вир≥шенн¤ практичних завдань, а також визначенн¤ меж њњ застосуванн¤ ≥, тим самим, ви¤вленн¤ њњ обмеженост≥. –озвиток п≥знанн¤ можна у¤вити ¤к перех≥д в≥д постановки одних проблем до ѓхнього вир≥шенн¤, а пот≥м до постановки нових проблем та подальшого вир≥шенн¤ њх.

√≥потеза Ч це форма та зас≥б наукового п≥знанн¤, за допомогою ¤ких формуЇтьс¤ один з можливих вар≥ант≥в вир≥шенн¤ проблеми, ≥стинн≥сть ¤коњ ще не встановлена ≥ не доведена. √≥потеза Ї формою розвитку наукового п≥знанн¤, засобом переходу в≥д нев≥домого до в≥домого, в≥д незнанн¤ до знанн¤, в≥д неповного, неточного знанн¤ до б≥льш повного, точного. √≥потези висуваютьс¤ в контекст≥ розвитку науки дл¤ вир≥шенн¤ ¤коњ-небудь конкретноњ проблеми з метою по¤сненн¤ нових експериментальних даних або ж дл¤ усуненн¤ суперечностей м≥ж теор≥Їю та негативними даними експеримент≥в шл¤хом проведенн¤ перев≥рки, доведенн¤. ѕ≥сл¤ цього г≥потеза перетворюЇтьс¤ в наукову теор≥ю або зам≥нюЇтьс¤ новою г≥потезою. «ам≥на одн≥Їњ г≥потези ≥ншою в процес≥ розвитку наукового п≥знанн¤ не означаЇ, що попередн¤ була безкорисною на певному етап≥ п≥знанн¤: висуненн¤ новоњ г≥потези, ¤к правило, спираЇтьс¤ на результати перев≥рки попередньоњ, нав≥ть тод≥, коли результати були негативними. “ому стара г≥потеза, зрештою, стаЇ необх≥дним ≥сторичним ≥ лог≥чним етапом становленн¤ новоњ.

Ќа основ≥ трьох зазначених форм наукового п≥знанн¤ в њхн≥й д≥алектичн≥й Їдност≥ формуЇтьс¤ наукова концепц≥¤, ¤ка обірунтовуЇ основну ≥дею теор≥њ.

 онцепц≥¤ Ч це форма та зас≥б наукового п≥знанн¤, ¤ка Ї способом розум≥нн¤, по¤сненн¤, тлумаченн¤ основноњ ≥дењ теор≥њ, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного зм≥сту теор≥њ, але на в≥дм≥ну в≥д теор≥њ в≥н ще не може бути вт≥леним у струнку лог≥чну систему точних наукових пон¤ть.

“еор≥¤ Ч це найб≥льш адекватна форма наукового п≥знанн¤, система достов≥рних, глибоких та конкретних знань про д≥йсн≥сть, ¤ка маЇ струнку лог≥чну структуру ≥ даЇ ц≥л≥сне, синтетичне у¤вленн¤ про законом≥рност≥ та суттЇв≥ характеристики об'Їкта. “еор≥¤ на в≥дм≥ну в≥д г≥потези Ї знанн¤м достов≥рним, ≥стинн≥сть ¤кого доведена ≥ перев≥рена практикою. ¬она даЇ ≥стинне знанн¤ та по¤сненн¤ певноњ сфери об'Їктивноњ д≥йсност≥, даЇ змогу зрозум≥ти њњ загальн≥, необх≥дн≥, суттЇв≥, внутр≥шн≥ законом≥рн≥ властивост≥ та зв'¤зки. ¬≥д г≥потези теор≥¤ в≥др≥зн¤Їтьс¤ позитивною визначен≥стю своЇњ ≥стинност≥, достов≥рним знанн¤м. ¬≥д ≥нших вид≥в достов≥рного знанн¤ теор≥¤ в≥др≥зн¤Їтьс¤ своЇю точною лог≥чною орган≥зац≥Їю ≥ своњм об'Їктивним зм≥стом, а в≥дпов≥дно ≥ своњми п≥знавальними функц≥¤ми. “еор≥¤ даЇ змогу зрозум≥ти об'Їкт п≥знанн¤ в його внутр≥шн≥х зв'¤зках ≥ ц≥л≥сност≥, по¤снюЇ багатоман≥тн≥сть на¤вних факт≥в ≥ може передбачити нов≥, ще нев≥дом≥, прогнозуючи повед≥нку систем у майбутньому. ƒв≥ найважлив≥ш≥ функц≥њ теор≥њ Ч по¤сненн¤ та передбаченн¤.

1	2	3	4	5

Ќазва: Ћог≥ка та методолог≥¤ наукового п≥знанн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (9128 прочитано)