‘≥лософ≥¤ > ѕрактика ¤к специф≥чно людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту

ѕрактика ¤к специф≥чно людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту

якби нав≥ть ген≥њ вс≥х час≥в з≥йшлись ≥ об'Їднали своњ зусилл¤, то ≥ тод≥ за допомогою передбачень вони все ж не могли б повести науку далеко вперед, бо кор≥нн≥ помилки, допущен≥ першими зусилл¤ми розуму, не вил≥ковуютьс¤ перевагами наступних д≥й ≥ л≥к≥в.

‘.Ѕекон

ѕроблема практики завжди Ї проблемою досл≥дженн¤ основ людського житт¤. Ќайважлив≥шою ознакою людського способу бутт¤ виступаЇ те, що його умови не Ї чимось лише даним, на¤вним, готовим;

вони створюютьс¤ в процес≥ ≥сторичного саморозвитку людини. Ќеобх≥дн≥сть творити себе ≥ умови свого ≥снуванн¤ ви¤вилась джерелом формуванн¤ та пост≥йного вдосконаленн¤ р≥зноман≥тних людських здатностей, ≥ насамперед здатност≥ ос¤гати й використовувати у своњй життЇд≥¤льност≥ законом≥рн≥ зв'¤зки навколишнього св≥ту ≥ на ц≥й основ≥ д≥¤ти св≥домо, доц≥льно, ц≥леспр¤мовано.

ѕрактична д≥¤льн≥сть у людському сусп≥льств≥, на в≥дм≥ну в≥д процесу життЇд≥¤льност≥ в тваринному св≥т≥, визначаЇтьс¤ не б≥олог≥чними чинниками, а ≥сторично виробленим в≥дпов≥дним соц≥окультурним розвитком. јле це, так би мовити, лише м≥н≥мальна характеристика в≥дм≥нност≥ людськоњ д≥¤льност≥ взагал≥, ≥ практичноњ зокрема, в≥д ситуац≥йного процесу житт¤ тварин. ћаксимальна прот¤жн≥сть людськоњ д≥¤льност≥, њњ "верхн¤" межа Ї пост≥йно в≥дкритою, оск≥льки людина в практичн≥й д≥¤льност≥ не просто зм≥нюЇ, в≥дтворюЇ природну ≥ соц≥альну д≥йсн≥сть, а й здатна зм≥нювати власну програму, конструювати нов≥ алгоритми д≥¤льност≥ ≥ повед≥нки, формувати та дос¤гати принципово нових ц≥лей. ƒ≥¤льн≥сть людини ун≥версальна, оск≥льки людина не пристосовуЇтьс¤ до навколишнього середовища, а зм≥нюЇ його. ѕрактична д≥¤льн≥сть людей не просто ц≥леспр¤мована та доц≥льна, бо це Ї характеристики ≥ повед≥нки тварин, вона передбачаЇ ≥ конструюванн¤ ц≥лей, творенн¤ принципово нового.

ѕон¤тт¤ практика"

"ѕрактика" походить в≥д грецького слова "праксис", що в переклад≥ означаЇ "д≥¤нн¤", "активн≥сть", "д≥¤льн≥сть".

ѕрактика Ч це д≥¤льн≥сть, за допомогою ¤коњ людина зм≥нюЇ, перетворюЇ св≥т. Ћюдина ¤к сусп≥льна, матер≥альна ≥стота, що над≥лена св≥дом≥стю, зм≥нюЇ д≥йсний св≥т у трьох вим≥рах: 1) матер≥ально; 2) на певному конкретно-≥сторичному етап≥ розвитку сусп≥льства та за допомогою ≥ в межах в≥дпов≥дних сусп≥льних в≥дносин; 3) св≥домо. ѕоза цими моментами неможливе людське перетворенн¤ св≥ту, але кожний з них, уз¤тий розр≥знено, або просте перерахуванн¤ њх не вичерпують сутност≥ практики ¤к ф≥лософськоњ категор≥њ.

” цьому план≥ можна вид≥лити особливу групу предметних д≥й, суб'Їкт ¤ких чинить матер≥альний вплив на оточуючий св≥т: людина зм≥нюЇ ф≥зичну форму процес≥в ≥ ¤вищ природи, створюЇ нов≥ реч≥ чи сусп≥льн≥ ≥нститути, зм≥нюЇ об'Їктивно ≥снуюч≥ р≥зноман≥тн≥ форми колективного житт¤, економ≥чн≥, правов≥, пол≥тичн≥ та ≥нш≥ структури в≥дпов≥дноњ системи сусп≥льних в≥дносин. —аме так≥ св≥дом≥, доц≥льн≥, ц≥леспр¤мован≥ д≥њ, що мають предметну, матер≥альну визначен≥сть, включаютьс¤ в пон¤тт¤ "практика".

ѕ≥д практикою, перш за все, розум≥Їтьс¤ сукупна д≥¤льн≥сть людства, весь його досв≥д у процес≥ ≥сторичного розвитку. як за своњм зм≥стом, так ≥ за способом реал≥зац≥њ, практична д≥¤льн≥сть маЇ сусп≥льний характер ≥ виступаЇ ¤к ц≥л≥сна система д≥й, Ї способом сусп≥льного бутт¤ людини та специф≥чною формою його самоутвердженн¤ у св≥т≥. ѕрактика Ч це матер≥альна, чуттЇво-предметна, ц≥лепокладаюча д≥¤льн≥сть людини, ¤ка включаЇ в себе освоЇнн¤ та перетворенн¤ природних та соц≥альних об'Їкт≥в ≥ становить загальну основу, руш≥йну силу розвитку людського сусп≥льства ≥ п≥знанн¤; це чуттЇво-предметна форма життЇд≥¤льност≥ сусп≥льне розвинутоњ людини з освоЇнн¤ природноњ ≥ соц≥альноњ д≥йсност≥, а також специф≥чний спос≥б в≥дношенн¤ людини до св≥ту та њњ бутт¤ в цьому св≥т≥. ѕрактика Ї людською чуттЇвою д≥¤льн≥стю, предметною д≥¤льн≥стю, основною ознакою котроњ виступаЇ безпосередн¤ чуттЇва зм≥на предмета п≥д час взаЇмод≥њ людини ≥ предмета природи. ¬она Ї глибинною основою багатозначних форм життЇд≥¤льност≥ людини. якщо практику розгл¤дати ¤к певний процес перетворенн¤ природи у в≥дпов≥дност≥ з ≥нтересами людини, ¤ким опосередковуЇтьс¤, регулюЇтьс¤ ≥ контролюЇтьс¤ обм≥н речовин м≥ж людиною ≥ природою, то тод≥ практика виступаЇ ¤к прац¤. якщо ж вз¤ти њњ ¤к сусп≥льну, вт≥лену в конкретно-≥сторичних формах д≥¤льн≥сть, що соц≥ал≥зуЇ природу, трансформуЇ природне бутт¤ в сусп≥льне ≥ розширюЇ його предметне поле, визначаЇ ≥ спр¤мовуЇ всезагальн≥ характеристики сусп≥льно-≥сторичного процесу та конкретно-≥сторичн≥ форми сусп≥льних в≥дносин, то практика набуваЇ ознак виробництва. якщо ж практика розгл¤даЇтьс¤ ¤к д≥¤льн≥сть, що штучно в≥дтворюЇ т≥ або ≥нш≥ сторони об'Їктивноњ д≥йсност≥, створюЇ умови дл¤ повного наукового досл≥дженн¤, вона виступаЇ ¤к науковий експеримент.

 атегор≥¤ "практика" т≥сно пов'¤зана з такими категор≥¤ми, ¤к "д≥¤льн≥сть", "прац¤", "виробництво" в його р≥зноман≥тних формах. јле в систем≥ цих категор≥й вона пос≥даЇ специф≥чне м≥сце, з особливоњ точки зору розкриваючи д≥¤льн≥сть сусп≥льства. якщо прац¤ ¤к доц≥льна д≥¤льн≥сть людей з метою освоЇнн¤ природних ≥ соц≥альних об'Їкт≥в дл¤ задоволенн¤ людських потреб ф≥ксуЇ чуттЇво-матер≥альну ≥ духовну д≥¤льн≥сть людини ¤к суб'Їкта економ≥чних в≥дносин, то практика характеризуЇ чуттЇво-матер≥альну д≥¤льн≥сть на р≥вн≥ сукупно-сусп≥льноњ форми. “обто найб≥льш багатосторонн≥м ≥ суттЇвим визначенн¤м практики Ї таке: практика Ч це чуттЇво-предметна, матер≥ально перетворююча, св≥домо ц≥леспр¤мована, сусп≥льно-≥сторична д≥¤льн≥сть людей.

ƒане визначенн¤, ¤к ≥ сутн≥сть практики, б≥льш детально будуть розкрит≥ в процес≥ подальшого анал≥зу проблеми практики, але зараз сл≥д сказати про на¤вн≥сть можливост≥ обмеженн¤ сфери застосуванн¤ пон¤тт¤ "практика", ≥ насамперед через њњ матер≥альний, предметний характер. “ак, до нењ не належать п≥знавальна д≥¤льн≥сть, д≥¤льн≥сть митц¤, ≥деолога, рефлекс≥¤, саморефлекс≥¤, тобто будь-¤ка д≥¤льн≥сть, безпосередньо не спр¤мована на перетворенн¤ предметного св≥ту. “аким чином, до сфери застосуванн¤ пон¤тт¤ практики вход¤ть предметн≥, ц≥леспр¤мован≥ д≥њ щодо перетворенн¤ матер≥альних об'Їкт≥в, економ≥чн≥ ≥ пол≥тичн≥ структури, р≥зноман≥тн≥ соц≥альн≥ ≥нститути та ≥нш≥ форми сусп≥льного функц≥онуванн¤. …детьс¤ про д≥¤нн¤ ¤к окремих ≥ндив≥д≥в, так ≥ соц≥альних груп, сп≥льностей; д≥¤нн¤, ¤к≥ зд≥йснюютьс¤ в межах ≥сторично зм≥нних р≥зноман≥тних форм соц≥альноњ взаЇмод≥њ. ќсновою цих д≥й Ї необх≥дн≥сть регулювати взаЇмостосунки м≥ж людьми ≥ природою та соц≥альною д≥йсн≥стю, м≥ж самими людьми з метою задоволенн¤ потреб, що виникають.

‘орми ≥ р≥вн≥ практичноњ д≥¤льност≥

ќсновою практики Ї прац¤, матер≥альне виробництво, в процес≥ ¤кого людина зм≥нюЇ себе, а також у в≥дпов≥дност≥ з≥ своњми ц≥л¤ми та ≥нтересами природну та соц≥альну реальн≥сть. “а зм≥ст практики не вичерпуЇтьс¤ лише матер≥альним, сусп≥льним виробництвом. ƒо нењ включаЇтьс¤ соц≥ально-пол≥тична д≥¤льн≥сть людей, ¤ка регулюЇ взаЇмостосунки м≥ж державами, нац≥¤ми, народами ≥ нац≥лена на пост≥йну зм≥ну та оновленн¤ сусп≥льного житт¤.

¬ажливе значенн¤ маЇ орган≥зац≥йна й управл≥нська д≥¤льн≥сть, у науковому п≥знанн≥ Ч науковий експеримент. ” пон¤тт≥ "форма практики" вт≥люЇтьс¤ м≥ра освоЇнн¤ предмета. ѕ≥дстави дл¤ класиф≥кац≥њ форм практики можуть бути р≥зними. ¬ищенаведена класиф≥кац≥¤ ірунтуЇтьс¤ переважно на р≥зноман≥тних формах життЇд≥¤льност≥ людини. ћожна вид≥лити форми практики на основ≥ взаЇмозв'¤зку теор≥њ ≥ практики. « ц≥Їњ точки зору першою формою практики Ї зовн≥шн¤ д≥¤льн≥сть людини, що зб≥гаЇтьс¤ з њњ соц≥альною повед≥нкою, з ор≥Їнтац≥Їю на здоровий глузд та певн≥ соц≥альне визначен≥ норми. ƒруга форма практики Ч власне предметно-перетворююча д≥¤льн≥сть, що ірунтуЇтьс¤ на емп≥рично-практичному досв≥д≥. “ут практика зб≥гаЇтьс¤ з практичним досв≥дом. «нанн¤, що в≥дпов≥дають ц≥й форм≥ практики, в≥дображають досв≥д ¤к певну систему операц≥й з об'Їктом. ѕрактичне в≥дношенн¤ людини до св≥ту в даному випадку набуваЇ характеру системи ум≥нь, навик≥в, вправност≥. “ретьою формою практики Ї практика у поЇднанн≥ з науковим знанн¤м. ¬она ірунтуЇтьс¤ на теоретичному ос¤гненн≥ предмета, виступаЇ ¤к ц≥л≥сн≥сть д≥¤льних операц≥й, адекватних структур предмета, що визначен≥ в теор≥њ. ÷¤ форма розвиваЇтьс¤ разом з виникненн¤м великого машинного виробництва. Ќаука ¤к всезагальна д≥¤льн≥сть людського розуму розкриваЇ предмет у його ц≥л≥сност≥, необх≥дност≥, загальност≥. ѕрактична д≥¤льн≥сть грунтуЇтьс¤ на науков≥й теор≥њ, ¤ка ос¤гаЇ узагальнен≥ характеристики предмета ≥ представл¤Ї њх ¤к мету д≥¤льност≥. ÷≥ ≥деально покладаюч≥ ц≥л≥ об'Їктив≥зуютьс¤, власне, практичною д≥¤льн≥стю, тому операц≥њ, ≥з системи ¤ких складаЇтьс¤ д≥¤льн≥сть, набувають узагальнено-теоретичноњ форми.  р≥м наукових знань, дана форма практики враховуЇ ≥ т≥ реальн≥ ц≥л≥, що ставить людина, тобто ви¤вл¤Ї свою гуман≥стичну ор≥Їнтац≥ю.

¬ ц≥лому практика Ї д≥¤льн≥стю з перетворенн¤ св≥ту у в≥дпов≥дност≥ з ≥нтересами людини Ч це њњ головний зм≥ст, у цьому њњ сенс ¤к специф≥чно людського ставленн¤ до св≥ту. ќсоблив≥сть практики пол¤гаЇ в тому, що вона Ї процесом пост≥йного запереченн¤ природного ≥ соц≥ального даного. ќск≥льки практика в суттЇвому, глибинному розум≥нн≥ Ї не т≥льки просте повторенн¤ ≥ нав≥ть не в≥дтворенн¤ того, що було ≥ Ї, вона виступаЇ ¤к момент акумул¤ц≥њ, включенн¤ того, що буде, майбутнього. јле зазначимо, що окр≥м д≥й, ¤к≥ Ї творчо-креативними за своњм характером, зм≥нюють, перетворюють навколишн≥й св≥т ≥ створюють основний, визначальний р≥вень власне практики, вона включаЇ в себе ще один, хоч ≥ п≥длеглий, р≥вень д≥¤нь. якщо перший р≥вень можна назвати перетворюючим, то другий р≥вень Ч використовуючим.

1	2	3	4

Ќазва: ѕрактика ¤к специф≥чно людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (3082 прочитано)