‘≥лософ≥¤ > ѕрактика ¤к специф≥чно людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту

Ќе сл≥д при анал≥з≥ практики переходити в ≥ншу крайн≥сть: в≥д надособового до особистого. ѕотр≥бно усв≥домлювати д≥алектичну взаЇмод≥ю цих двох момент≥в: бо Їдн≥сть у практиц≥ всезагальност≥ ≥ безпосередност≥ передбачаЇ поЇднанн¤ типовост≥ ≥ неповторност≥, ун≥версальност≥ та ≥ндив≥дуальност≥. ќсоблив≥сть практики пол¤гаЇ в тому, що вона, з одного боку, Ї об'Їктивним щодо окремого ≥ндив≥да, природно-≥сторичним процесом, з ≥ншого Ч вираженн¤м творчого потенц≥алу суб'Їкта цього процесу, зокрема його здатност≥ до вибору конкретних шл¤х≥в саморозвитку.

«наченн¤ такого вибору зростаЇ на переломних етапах розвитку ¤к в ≥ндив≥дуальному, так ≥ в сусп≥льному план≥. —ьогодн≥ ми говоримо про ≥сторичний виб≥р кожною нац≥Їю, народом своЇњ дол≥, свого шл¤ху. ¬с¤ ≥стор≥¤ Ї пост≥йним вибором з дек≥лькох можливостей, ≥нод≥ альтернативних. Ќеобх≥дн≥сть його зд≥йсненн¤, що зумовлена р≥зноман≥тними обставинами, св≥дчить про принципову "в≥дкрит≥сть" практики, њњ людинотворчий зм≥ст. ћабуть, в розвитку сусп≥льства сл≥д створювати так≥ умови, ¤к≥ б спри¤ли можливост≥ ≥ необх≥дност≥ ви¤вленн¤ ≥ реал≥зац≥њ творчих задатк≥в кожноњ людини, ≥н≥ц≥ативи, п≥дприЇмливост≥, особистоњ в≥дпов≥дальност≥.

Ѕагатопланов≥сть об'Їкта предметно-перетворюючоњ д≥¤льност≥ обумовлюЇ таку рису практики, ¤к ун≥версальн≥сть. —тановленн¤ людини спонукаЇ до по¤ви новоњ форми об'Їктивного процесу Ч ц≥лепокладаючоњ д≥¤льност≥, що вбираЇ в себе фактично всю природну перед≥стор≥ю людини ≥ завд¤ки ¤к≥й людина орган≥зуЇ оточуючий св≥т у предметне поле власного саморозвитку. —аме в цьому пол¤гаЇ ун≥версальн≥сть людського способу бутт¤, що обумовлена родовою, соц≥альною сутн≥стю людини. Ћюдина ж у своњй д≥¤льност≥ освоюЇ природу ¤к родова, сусп≥льна ≥стота, що п≥дн≥маЇтьс¤ над своњми безпосередн≥ми потребами, в≥дтворюючи не т≥льки себе, а й усю природу:

вона д≥Ї ун≥версально, багатосторонньо, за "м≥рками будь-¤кого виду". ј це принципи саморозвитку вс≥л¤ких природних систем.

”н≥версальн≥сть людського способу бутт¤, родова сутн≥сть людини ви¤вл¤Їтьс¤ в тому, що кожна конкретна людина уособлюЇ людство. ј кожна конкретна д≥¤, будь-¤кий окремий вчинок мають у соб≥ нац≥лен≥сть на в≥дпов≥дне реальне узагальненн¤ суб'Їкта д≥¤льност≥ навколишнього св≥ту. ÷е реальне узагальненн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ у предметах, що потрапл¤ють у поле зору д≥¤льност≥ людини. Ќаприклад, в≥дкрита властив≥сть певного предмета (форма, ¤к≥сть та ≥н.) може переноситис¤ на ≥нш≥ предмети. ‘орма посудини з дерева переноситьс¤ на вироби з≥ скла, пластмаси, синтетики. Ќайб≥льшою м≥рою узагальнююча здатн≥сть людини вт≥люЇтьс¤ у знар¤дд¤х прац≥. —истеми знар¤дь прац≥ Ї засобом освоЇнн¤ людиною природи. ƒл¤ всього процесу прац≥ властива узагальнен≥сть, ¤ка Ї пров≥дною рисою також ≥ духовного освоЇнн¤ людиною св≥ту: слово узагальнюЇ, не кажучи вже про мову ¤к духовну культуру в ц≥лому.

«азначимо, що узагальнен≥сть практики найповн≥ше реал≥зуЇтьс¤ у загальнозначущост≥ досв≥ду вс≥Їњ людськоњ д≥¤льност≥. ¬ досв≥д≥ формуютьс¤ найб≥льш ст≥йк≥, загальнозначущ≥, всезагальн≥ ор≥Їнтири повед≥нки людей, своЇр≥дн≥ загальнолюдськ≥ норми, ц≥нност≥ св≥тосприйн¤тт¤.  оли кожна конкретна людина засвоюЇ, оволод≥ваЇ в процес≥ соц≥ал≥зац≥њ надбаним людством досв≥дом, ц≥нност¤ми, керуЇтьс¤ в повс¤кденн≥й повед≥нц≥ виробленими ор≥Їнтирами, то це Ї необх≥дною умовою високоњ культури людськоњ д≥¤льност≥.

јле тут виникаЇ суперечлив≥сть, викликана можлив≥стю неймов≥рного зростанн¤ д≥¤льн≥сного начала людини, њњ необмеженого втручанн¤ в саму природу з метою п≥дпор¤дкуванн¤ њњ своњм ц≥л¤м. ѕрактика поЇднуЇ в соб≥ найхарактерн≥ш≥, сутн≥сн≥ властивост≥ природи та сутн≥сн≥ властивост≥ людини. ¬она Ї своЇр≥дним упод≥бнювачем законом≥рностей природи з доц≥льн≥стю людськоњ д≥¤льност≥. Ќе завжди такий зб≥г д≥йсний. ћожна навести багато приклад≥в, коли в≥дбуваЇтьс¤ не продовженн¤ природи у формах д≥¤льност≥ людини, а навпаки. Ќеобх≥дно доц≥льно сп≥вв≥дносити об'Їктивн≥ законом≥рност≥ навколишнього св≥ту ≥ людського способу бутт¤. ≈фективний, оптимальний вар≥ант такоњ тотожност≥ ≥ Ї ви¤вом справжньоњ ун≥версальност≥ практики.

‘ункц≥њ практики

¬≥домо, що предметно-практичне в≥дношенн¤ людини до св≥ту виступаЇ матер≥альною

передумовою теоретичного, духовного його освоЇнн¤, процесом ≥ передумовою становленн¤ ≥ розвитку людськоњ св≥домост≥ та њњ специф≥чного р≥зновиду Ч п≥знанн¤. …ого мета Ч в≥дтворити об'Їктивн≥ законом≥рност≥ природноњ ≥ соц≥альноњ д≥йсност≥, де зд≥йснюЇтьс¤ людська життЇд≥¤льн≥сть, а також розкрити спос≥б бутт¤ людини. “рансформац≥¤ предметного т≥ла природи в предметний св≥т людського бутт¤ в≥дбуваЇтьс¤ на практиц≥ завд¤ки прац≥, ¤ка робить природу доступною процесов≥ п≥знанн¤.

ћожна вид≥лити так≥ функц≥њ практики: практика Ї основою п≥знанн¤; джерелом ≥ руш≥йною силою процесу п≥знанн¤; к≥нцевою метою п≥знанн¤; критер≥Їм ≥стини.

ќсновою п≥знанн¤ практика Ї тому, що вона Ч основа сукупного житт¤ людей, визначальний спос≥б њхнього ставленн¤ до св≥ту. ѕ≥-292

знанн¤ формуЇтьс¤ на грунт≥ предметно-практичноњ д≥¤льност≥ сусп≥льства з перетворенн¤ природи ≥ спочатку виступаЇ одним ≥з момент≥в ц≥Їњ д≥¤льност≥. јле п≥знанн¤ не просто маЇ своЇю основою практику Ч воно саме Ї активним д≥¤льним процесом ≥деального освоЇнн¤ д≥йсност≥, його ж результати не лише в≥дтворюють в ≥деальн≥й форм≥ на¤вну д≥йсн≥сть, а й в≥дображають њњ об'Їктивн≥ законом≥рност≥ з погл¤ду перетворень ≥ зм≥н, що њх вносить людина у д≥йсн≥сть практичною д≥¤льн≥стю. ѕ≥знавальне ставленн¤ суб'Їкта ≥ об'Їкта зароджуЇтьс¤ в межах практики, усп≥шний розвиток ¤коњ неможливий без освоЇнн¤ об'Їктивних законом≥рностей д≥йсност≥.

–оль практики ¤к основи п≥знанн¤ пол¤гаЇ в тому, що завд¤ки предметно-матер≥альн≥й д≥¤льност≥ людина н≥би "втручаЇтьс¤" в об'Їктивний природний процес ≥, зм≥нюючи навколишн≥й св≥т, в≥дкриваЇ нов≥ процеси ≥ ¤вища, ¤к≥ здатн≥ ставати об'Їктами подальшого п≥знанн¤. ¬ласне предметно-практична д≥¤льн≥сть виступаЇ "перв≥сною базою" п≥знанн¤, а лог≥ка мисленн¤ Ї своЇр≥дною трансформац≥Їю в≥дпов≥дних трудових операц≥й. ћисленн¤ наст≥льки лог≥чне, наск≥льки буде лог≥чним, несуперечливим та посл≥довним сам процес д≥¤льност≥.

‘ункц≥¤ практики ¤к основи п≥знанн¤ означаЇ, що вс≥ сторони, форми ≥ моменти п≥знанн¤ обумовлен≥ самим розвитком практики. « розвитком практичноњ д≥¤льност≥ розвиваЇтьс¤ ≥ сама людина, њњ чуттЇве сприйн¤тт¤, розширюЇтьс¤ сфера в≥дтворених властивостей за рахунок в≥дображенн¤ соц≥альних функц≥й предмет≥в. ”с≥ людськ≥ п≥знавальн≥ зд≥бност≥, ≥ насамперед мисленн¤, не дан≥ людин≥ в≥д природи, вони формувалис¤ на основ≥ й у процес≥ прац≥, сусп≥льного виробництва.  ожна людина навчаЇтьс¤ мислити разом ≥з засвоЇнн¤м мови ≥ надбаних людством знань. “е, що вона може п≥знавати ≥ що стаЇ об'Їктом њњ п≥знанн¤, визначаЇтьс¤ р≥внем сусп≥льства на конкретно-≥сторичному етап≥ та р≥внем, перш за все, практично-перетворюючоњ д≥¤льност≥. ѕрактика виступаЇ основою п≥знанн¤ ще й тому, що спри¤Ї розкриттю внутр≥шньоњ сутност≥ предмет≥в ≥ ¤вищ, котра розкриваЇтьс¤ т≥льки тод≥, коли люди примушують предмети за допомогою практики впливати один на одного, тобто взаЇмод≥¤ти. Ѕо т≥льки в рус≥, взаЇмозалежност≥ предмети ≥ ¤вища набувають визначеност≥. Ћюдина за допомогою практики зм≥нюЇ предмет, д≥стаЇ можлив≥сть розгл¤дати його з≥ вс≥х стор≥н, у вс≥х гран¤х, зв'¤зках, ¤к≥ недос¤жн≥ дл¤ пасивного спогл¤данн¤. ¬≥д р≥вн¤ .розвитку практики, зокрема, залежить, наск≥льки глибоко суб'Їкт може ос¤гнути об'Їкт п≥знанн¤.

ѕрактика виступаЇ джерелом ≥ руш≥йною силою розвитку п≥знанн¤, бо п≥знанн¤ розвивалось ≥ розвиваЇтьс¤ в≥дпов≥дно до того, ¤к людина навчаЇтьс¤ зм≥нювати д≥йсн≥сть. ѕотреби практичноњ д≥¤льност≥ породжують конкретн≥ науков≥ напр¤мки. Ќаприклад, давньоЇгипетськ≥ жерц≥ з великою точн≥стю могли зд≥йснювати астроном≥чн≥ розрахунки, визначати величину площ, земельних д≥л¤нок, обчислювати обс¤ги та вир≥шувати багато ≥нших досить складних завдань, що виникають у ход≥ практичноњ д≥¤льност≥. јле т≥льки в стародавн≥й √рец≥њ ми вперше ви¤вл¤Їмо науку у форм≥ системи теоретичного значенн¤, оск≥льки дл¤ цього потр≥бен високий р≥вень розвитку сусп≥льства ≥ предметно-практичноњ д≥¤льност≥ людей.

ѕрактика Ї одночасно ≥ к≥нцевою ц≥ллю п≥знанн¤, оск≥льки мета п≥знанн¤, зрештою, обумовлюЇтьс¤ практичними потребами сусп≥льства. ѕ≥знанн¤ в≥дбуваЇтьс¤ не заради самого п≥знанн¤, воно виконуЇ роль необх≥дноњ умови революц≥йно-практичноњ зм≥ни сусп≥льства. ќсобливо це характерно дл¤ розвитку нашоњ крањни на сучасному етап≥, коли ”крањна дос¤гла державноњ незалежност≥, прагне побудувати правову державу, ≥, грунтуючись на глибоких знанн¤х об'Їктивних природних ≥ соц≥альних закон≥в, подолати економ≥чну кризу та дос¤гти певного прориву у справ≥ реал≥зац≥њ економ≥чних реформ. ѕроте п≥знанн¤ маЇ одночасно ≥ в≥дносну самост≥йн≥сть, його взаЇмозв'¤зок ≥з практикою носить складний д≥алектичний характер. ѕрактика стимулюЇ розвиток п≥знанн¤, ¤ке не просто розвиваЇтьс¤ сл≥дом за практикою, а й вир≥шуЇ завданн¤, що поставлен≥ вс≥м попередн≥м розвитком науковоњ думки людства. “ому ц≥лком лог≥чно, що п≥знанн¤ може випереджати практику ≥ в≥дпов≥дним чином направл¤ти њњ. јле п≥знанн¤ маЇ лише в≥дносну самост≥йн≥сть, тому воно д≥алектичне пов'¤зане з практикою, визначаЇтьс¤ нею ≥ стимулюЇ дос¤гненн¤ об'Їктивно-≥стинного знанн¤ про ≥снуючий св≥т.

ѕрактика виконуЇ також функц≥ю критер≥ю ≥стинност≥ наших знань, в результат≥ своЇњ сусп≥льноњ природи маЇ всезагальний ≥ необх≥дний характер, набуваЇ властивост≥ безпосередньоњ д≥йсност≥, тобто Ї разом з тим безпосередньою чуттЇвою д≥¤льн≥стю. ѕрактика виводить людину, так би мовити, за меж≥ суб'Їктивност≥, бо Ї об'Їктивним ¤вищем, ¤ке функц≥онуЇ у в≥дпов≥дност≥ з об'Їктивними законами матер≥ального св≥ту. ÷¤ двоЇдина природа практики забезпечуЇ њй роль критер≥ю ≥стини: знанн¤ про реальний св≥т, що вт≥люютьс¤ в практиц≥, в≥дпов≥дним чином сп≥вв≥днос¤тьс¤ з законами об'Їктивного св≥ту.

1	2	3	4

Ќазва: ѕрактика ¤к специф≥чно людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (3082 прочитано)