‘≥лософ≥¤ > —усп≥льно-економ≥чна формац≥¤

≤ хоч уже з середини 70-х рок≥в XVIII ст. пробиваЇ соб≥ дорогу тлумаченн¤ цив≥л≥зац≥њ ¤к результату цив≥л≥зуванн¤, тобто певного сталого сусп≥льного утворенн¤, потр≥бен був ще певний час до постановки питанн¤ про цив≥л≥зац≥ю ¤к своЇр≥дну монаду ≥стор≥њ. Ѕез напруженоњ ≥ досить тривалоњ роботи з осмисленн¤ цив≥л≥зац≥й ¤к локал≥зованих у простор≥ та час≥ культурно-≥сторичних тип≥в адекватна постановка, а тим б≥льше розв'¤занн¤ проблеми цив≥л≥зац≥њ ¤к монадного утворенн¤, немислим≥.

« к≥нц¤ XVIII ст. проблема цив≥л≥зац≥њ пос≥даЇ одне з ч≥льних м≥сць у зах≥дноЇвропейськ≥й ф≥лософ≥њ та ≥стор≥њ. ÷е не могло не в≥дбитис¤ на постановц≥ цив≥л≥зац≥й ноњ проблематики та њњ розгл¤д≥, зумовлюючи в≥дпов≥дний Ївропоцентристський колорит. ѕо сут≥, аж до початку XX ст. у Ївропейськ≥й ментальност≥ пон¤тт¤ "цив≥л≥зац≥¤" функц≥онуЇ в однин≥. ¬оно застосовувалос¤ дл¤ позначенн¤ особливостей розвитку Ївропейського сусп≥льства, що тлумачились ¤к переваги ≥, ¤к правило, протиставл¤лис¤ "недол≥кам" або ж взагал≥ р≥вню розвитку ≥нших крањн ≥ народ≥в, ¤ким, отже, в≥дмовл¤ли у "цив≥л≥зованост≥".

ѕереб≥г ≥сторичних под≥й у нин≥шньому стол≥тт≥ Ч крах колон≥альних ≥мпер≥й, руйн≥вний вплив св≥тових в≥йн тощо дещо позбавив «ах≥дну ™вропу њњ цив≥л≥заторськоњ пихи ≥ претенз≥й на званн¤ Їдиноњ цив≥л≥зац≥њ. ƒесь ≥з середини XX ст. акцент поступово зм≥щуЇтьс¤ на мультипл≥кативний п≥дх≥д до цив≥л≥зац≥йноњ тематики, ≥ мова при цьому вже йде част≥ше не про цив≥л≥зац≥ю, а про цив≥л≥зац≥њ. ¬≥дпов≥дно й ≥сторичний процес загалом постаЇ не ¤к один ≥ Їдиний монол≥т, що проходить через р¤д темпорально-просторових видозм≥н, а ¤к низка посл≥довних ≥ сп≥в≥снуючих соц≥окультурних формоутворень, локал≥зованих у соц≥альному простор≥ та час≥.

ѕочинаючи з середини 80-х рок≥в XX ст., мультипл≥кативний п≥дх≥д до цив≥л≥зац≥йноњ проблематики з "рецесивного" поступово стаЇ "дом≥нантним". –≥зко розширюЇтьс¤ спектр вживанн¤ семантичних значень слова "цив≥л≥зац≥¤".

” ф≥лософськ≥й, ф≥лософсько-≥сторичн≥й, ≥сторичн≥й та соц≥олог≥чн≥й л≥тератур≥ ”крањни, ≥нших крањн заруб≥жж¤ прот¤гом останнього дес¤ти-, п'¤тнадц¤тил≥тт¤ р¤сн≥ють так≥ терм≥ни, ¤к "глобальна цив≥л≥зац≥¤", "африканськ≥ цив≥л≥зац≥њ", "прото≥нд≥йська цив≥л≥зац≥¤", "стародавн¤ ≥нд≥йська цив≥л≥зац≥¤", "локальн≥ цив≥л≥зац≥њ", "космогенн≥ цив≥л≥зац≥њ", "перш≥ цив≥л≥зац≥њ", "шумеро-вав≥лонська цив≥л≥зац≥¤.", "стародавн≥ цив≥л≥зац≥њ", "античн≥ цив≥л≥зац≥њ", "грецька цив≥л≥зац≥¤", "римська цив≥л≥зац≥¤", "антична цив≥л≥зац≥¤", "середньов≥чна цив≥л≥зац≥¤", "буржуазна цив≥л≥зац≥¤", "соц≥ал≥стична цив≥л≥зац≥¤", "христи¤нська цив≥л≥зац≥¤", "будд≥йська цив≥л≥зац≥¤", "мусульманська цив≥л≥зац≥¤", "Ївропейська цив≥л≥зац≥¤", "≥нд≥йська цив≥л≥зац≥¤", "китайська цив≥л≥зац≥¤", "до≥ндустр≥альн≥ цив≥л≥зац≥њ", "≥ндустр≥альн≥ цив≥л≥зац≥њ", "пост≥ндустр≥альн≥ цив≥л≥зац≥њ", "традиц≥йн≥ цив≥л≥зац≥њ", "техн≥чн≥ цив≥л≥зац≥њ", "техногенна цив≥л≥зац≥¤", "цив≥л≥зм" ("постсоц≥ал≥стична цив≥л≥зац≥¤").

—воЇр≥дна ревальвац≥¤ в≥дбулас¤ в останн≥ роки щодо "≥мен" локальних цив≥л≥зац≥й, ¤кими вони були "охрещен≥" класичними представниками цив≥л≥зац≥йного напр¤мку у св≥тов≥й ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ Ч ћ.я.ƒанилевським, ќ.Ўпенглером та ј.“ойнб≥, прац≥ котрих перестали бути недос¤жними дл¤ украњнського, точн≥ше, колишнього "рад¤нського" читача в 90-≥ роки.

≤сторичний процес ¤к множина цив≥л≥зац≥й

Ќеоц≥ненна заслуга ћ.я.ƒанилевського в тому, що саме в≥н, по сут≥, вперше розгл¤нув проблему цив≥л≥зац≥њ не з позиц≥й Ївропоцентризму Ч ¤к становленн¤ ≥ розвиток одн≥Їњ ≥ Їдиноњ цив≥л≥зац≥њ зах≥дноЇвропейськоњ Ч на противагу вс≥м ≥ншим, "доцив≥л≥зованим" народам, а ¤к проблему множинност≥ цив≥л≥зац≥й.

ƒанилевський розгл¤даЇ часовий рух людського сусп≥льства ¤к низку автономних посл≥довних ≥ сп≥в≥снуючих соц≥альних орган≥зм≥в, ¤к≥ в≥н називаЇ культурно-≥сторичними типами, а на етап≥ зр≥лост≥ Ч цив≥л≥зац≥¤ми. ≤ хоча ц≥ культурно-≥сторичн≥ типи можуть не т≥льки зм≥нювати один одного, ¤к вважали, наприклад, ѕол≥б≥й, —има ÷¤нь, ≤бн ’альдун або ж ¬≥ко, а й сп≥в≥снувати, проте на тому чи ≥ншому ≥сторичному в≥дтинку певний з сп≥в≥снуючих тип≥в постаЇ ¤к пан≥вний.

ўодо загальноњ к≥лькост≥ та назв тих культурно-≥сторичних тип≥в, розвиток ¤ких с¤гнув р≥вн¤ в≥дпов≥дних цив≥л≥зац≥й ≥ "становить зм≥ст всесв≥тньоњ ≥стор≥њ", ƒанилевський припускаЇтьс¤ де¤ких розб≥жностей. ” глав≥ п'¤т≥й своЇњ прац≥ "–ос≥¤ ≥ ™вропа" мислитель нараховуЇ, в≥дпов≥дно до вимог "природноњ системи ≥стор≥њ", дес¤ть таких тип≥в. ÷ими культурно-≥сторичними типами або самобутн≥ми цив≥л≥зац≥¤ми, розташованими у хронолог≥чному пор¤дку, Ї: 1) Їгипетський, 2) китайський, 3) асировав≥лоно-ф≥н≥к≥йський, халдейський, або стародавньосем≥тичний, 4) ≥нд≥йський, 5) ≥ранський, 6) Ївропейський, 7) грецький, 8) римський, 9) новосем≥тичний, або арав≥йський, 10) германо-романський, або Ївропейський.

ƒо народ≥в, що утворювали под≥бного штибу культурно-≥сторичн≥ типи ≥ були руш≥йною силою в ≥стор≥њ людства, ƒанилевський зараховуЇ ще два Ч мексиканський ≥ перуанський, вважаючи, однак, що вони загинули насильницькою смертю ≥ не встигли зд≥йснити свого розвою. ѕерш≥ ж дес¤ть в≥н розгл¤даЇ ¤к так≥, що вже доросли до пер≥оду "кв≥туванн¤ ≥ плодоношенн¤", тобто цив≥л≥зац≥њ. ƒещо п≥зн≥ше в коло, нав≥ть у центр, розгл¤ду потрапл¤Ї ще й слов'¤нський тип, ¤кий лише вступив у зазначений пер≥од розвитку.

¬ останн≥й же глав≥, значно конкретизуючи характеристику слов'¤нського й ≥нших "цив≥л≥зованих" тип≥в, мислитель, проте, лишаЇ поза увагою тип, названий ним арав≥йським. “ому тут у нього йдетьс¤ вже не про дес¤ть, а про дев'¤ть "цив≥л≥зованих" тип≥в. ƒещо ≥ншими Ї ≥ њхн≥ назви.

Ѕагато чого сп≥льного з ƒанилевським Ї у ќ.Ўпенглера, ¤кий проте, тлумачить цив≥л≥зац≥ю не ¤к злет, а ¤к омертв≥нн¤ в≥дпов≥дноњ ≥сторичноњ культури. «агальна к≥льк≥сть ≥ означенн¤ розвинутих культур у Ўпенглера не зб≥гаютьс¤ з ƒанилевським. «а Ўпенглером њх 8. ƒо них належать: китайська, вав≥лонська, Їгипетська, антична (вона ж Ч аполон≥вська, або греко-римська), арабська (маг≥чна), зах≥дна (фауст≥вська), культура май¤ та рос≥йська. «алишилис¤, з його погл¤ду, нерозвинутими перська, хетська та кечуа. Ќайдокладн≥ше Ўпенглер зупинивс¤ все ж на пор≥вн¤льному анал≥з≥ життЇвого кола (завершальною стад≥Їю ¤кого ≥ Ї цив≥л≥зац≥¤) чотирьох культур Ч ≥нд≥йськоњ, античноњ, арабськоњ та зах≥дноЇвропейськоњ. ѕро це переконливо св≥дчать, зокрема, його в≥дом≥ таблиц≥ синхрон≥чних епох.

≤, нарешт≥, ј.“ойнб≥, нал≥чуючи в ≥стор≥њ понад «ќ цив≥л≥зац≥й, вичленовуЇ з них ¤к розвинут≥ в перших дес¤ти томах свого 12-томного "ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ" двадц¤ть одну, звод¤чи, зрештою, чисельн≥сть њх до тринадц¤ти. « них донин≥ збереглос¤, на його думку, лише 6: зах≥дна, в≥зант≥йсько-ортодоксальна, рос≥йсько-ортодоксальна, арабська, ≥нд≥йська, далекосх≥дна (китайська, ¤поно-корейська).

як бачимо, вже уƒанилевського, Ўпенглера ≥ “ойнб≥ терм≥н "цив≥л≥зац≥¤", кр≥м в≥дм≥нностей в еп≥тетах, маЇ ще й р≥зне семантичне значенн¤. ” ƒанилевського Ч це короткий, не довше к≥лькох стол≥ть (дл¤ римського св≥ту, близько 400 рок≥в, дл¤ Ївропейського Ч в≥д 5 до 6 ст.) час. ѕрот¤гом такого часу народи, що утворюють певний тип, ви¤вл¤ють переважно своњ духовн≥ потенц≥њ в ус≥х напр¤мках ви¤ву духовноњ природи (не т≥льки щодо науки ≥ мистецтва, а й щодо практичного зд≥йсненн¤ своњх ≥деал≥в правди, свободи, сусп≥льного благоустрою ≥ особистого добробуту). ≤ншими словами, цив≥л≥зац≥¤ Ч це пер≥од розкритт¤ тих ун≥кальних задатк≥в, що зумовлюють своЇр≥дн≥сть духовного св≥ту народ≥в ≥ утворюють в≥дпов≥дний культурно-≥сторичний тип, етапи ≥нтенсивноњ реал≥зац≥њ його духовних потенц≥й. ÷ей пер≥од, зазначаЇ ƒанилевський, виснажуЇ раз ≥ назавжди життЇву силу в≥дпов≥дного культурно-≥сторичного типу ≥ б≥льше не повертаЇтьс¤.

ќтже, за ƒанилевським, цив≥л≥зац≥¤ Ч це п≥к розвитку культури, греб≥нь т≥Їњ хвил≥, на ¤кий п≥дн≥маЇтьс¤ та чи ≥нша локальна культура у широкому потоц≥ культури вселюдськоњ (терм≥ну "загальнолюдський" в≥н не визнавав).

” Ўпенглера ж, ¤к в≥домо, цив≥л≥зац≥¤ Ч пер≥од не розкв≥ту, а навпаки, омертв≥нн¤ певноњ локальноњ культури.  ожна культура, становл¤чи собою специф≥чний орган≥зм, маЇ, ¤к ≥ належить орган≥змов≥, певну тривал≥сть житт¤ Ч близько тис¤чол≥тт¤. ¬мираючи, культура перероджуЇтьс¤ у цив≥л≥зац≥ю. јфористично ущ≥льнюючи шпенглер≥вське тлумаченн¤ цього перетворенн¤, —.—.јвер≥нцев влучно характеризуЇ його ¤к "кл≥мактеричний перех≥д в≥д творчост≥ до безпл≥дност≥, в≥д становленн¤ до окостен≥нн¤, в≥д "душ≥" до "≥нтелекту", в≥д " такту" до "напруги", в≥д "д≥¤нн¤" до "роботи".

—правд≥, формуванн¤ цив≥л≥зац≥њ в≥дбуваЇтьс¤, за Ўпенглером, ¤к деформац≥¤ першофеномена, або внутр≥шньоњ форми культури. ÷е пер≥од, коли виснажуютьс¤, сход¤ть нан≥вець джерела творчост≥. « приходом цив≥л≥зац≥њ ≥ вербальна, ≥ образотворча мистецька творча д≥¤льн≥сть, гадаЇ в≥н, вироджуютьс¤ в спорт. —инхронно з цим у галуз≥ етики ≥ ф≥лософ≥њ на зм≥ну продукуванню символ≥в, ¤к≥ в≥д≥грають щодо культури конститутивну роль ≥ утворюють њњ ¤дро, насуваЇтьс¤ холодне, рефлексивне критичне ос¤гненн¤ цих символ≥в та њхнЇ регул¤тивне значенн¤ або ж нав≥ть в≥двертий скептицизм ≥ н≥г≥л≥зм.

1	2	3	4

Ќазва: —усп≥льно-економ≥чна формац≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (2910 прочитано)