Історія, теорія держави і права > Держава та право України

Протягом січня 1919 р. значна частина території України пере­йшла під контроль Червоної Армії. З січня в Харкові почав роботу Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, на одному з перших засідань якого зазначалося, що він (уряд) "створений за постановою ЦК РКП, є його органом і проводить всі розпорядження та накази ЦК РКП(б) безумовно". Декретом від 6 січня 1919 р. було затвер­джено офіційну назву радянської держави в Україні — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), а декретом від 29 січня Тимчасовий уряд реорганізовано в Раду Народних Комісарів УСРР (РНК УСРР). Ці зміни були санкціоновані третім Всеукраїнським з'їздом Рад (березень 1919 р.). Тоді ж Президією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) було прийнято першу Конституцію УСРР, що повністю повторювала Конституцію РСФРР.

Але й цього разу радянська влада не змогла закріпитися в Україні. Наприкінці літа 1919 р. радянські війська під тиском переважаючих сил армій УНР (з Правобережжя) та Денікіна (з півдня), змушені були залишити її територію. За наказом Раднаркому Росії в середині серпня припинили свою діяльність в Україні ВУЦВК і Раднарком УСРР.

Чергова, третя спроба встановити радянську владу в Україні вия­вилася вдалою завдяки успішному наступу армії Радянської Росії про­ти армії Денікіна взимку 1919 — 1920 рр. Тепер радянські війська діяли від імені створеного за межами України 11 грудня 1919 р. Все­українського революційного комітету. Всеукрревком переїхав до Хар­кова, який (до 1934 р.) став столицею радянської України.

Реставрація радянської влади в Україні відбувалася на основі "Тимчасового положення про організацію Радянської влади на Украї­ні", затвердженого Всеукрревкомом 22 грудня 1919 р. Функції ВУЦВК та Раднаркому покладались на Всеукрревком, а в губерніях та повітах створювались ревкоми за погодженням з місцевими коміте­тами КП(б)У та командуванням Червоної Армії. Правовою базою діяльності цих органів стали декрети РСФРР, дія яких поширювалася на Україні постановою Всеукрревкому від 22 січня 1920 р.

Всеукрревком виконував свої функції до четвертого Всеукраїн­ського з'їзду Рад (травень 1920 р.), згідно з рішеннями якого віднов­лювалась діяльність ВУЦВК і Раднаркому УСРР та система рад на міс­цях. Таким чином, до кінця 1920 р. радянська влада остаточно закріплюється в Україні.

Початок міжнародно-правового визнання радянської влади в Ук­раїні було покладено Ризьким перемир'ям 12 жовтня 1920 р. між РСФРР і УСРР з одного боку, і Польщею — з другого, що було під­тверджено там само, в Ризі, 18 березня 1921 р. За умовами договору Польща визнавала радянську владу в Україні, а друга сторона (УСРР і РСФРР) — поступалась на користь Польщі західноукраїнськими землями.

З моменту свого проголошення радянська республіка в Україні була складовою частиною єдиного радянського комплексу на терені колишньої Російської імперії. Так, щойно утворена в Харкові радян­ська УНР проголосила себе "федеративною частиною російської Рес­публіки" , а другий радянський уряд в Україні — Тимчасовий робіт­ничо-селянський — у січні 1919 р. висловився за об'єднання з РСФРР на основі "соціалістичної федерації". Всеукрревком (третій радян­ський уряд в Україні) 27 січня 1920 р. прийняв ухвалу про об'єднан­ня зусиль УСРР і РСФРР у сфері державного управління найважливі­шими галузями народного господарства з єдиного центру — Москви. Це рішення було підтверджене постановою IV Всеукраїнського з'їзду Рад, якою декларувалась самостійність республіки і стверджувалось її членство в радянській федерації.

Підсумком процесу, що мав закріпити радянську владу в Україні, став укладений 28 грудня 1920 р. між УСРР і РСФРР союзний робіт­ничо-селянський договір. Стаття І цього документу встановлювала, що РСФРР і УСРР вступають у військовий і господарський союз, для чого об'єднують народні комісаріати обох республік: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполу­чення, пошти і телеграфів, Вищу раду народного господарства. Таким чином, найважливіші сфери державного управління було визнано спільними для обох республік і передано під керівництво уряду РСФРР. Об'єднані комісаріати тепер здійснювали свої функції в Ук­раїні через своїх уповноважених, що їх надсилала Москва за формаль­ним погодженням кандидатур з ВУЦВК. Ці уповноважені входили до складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів.

Проте Москві підпорядковувалися не тільки українські комісаріа­ти, що ставали об'єднаними, а й окремі господарські структури. Так, Центральне управління вугільної промисловості Донбасу, що раніше було у віданні Української Ради народного господарства, передавалось безпосередньо Головному паливному комітетові РСФРР. Були підпо­рядковані відповідним органам державного управління Росії великі українські трести — "Хімвугілля", "Південсталь", "Сільмаштрест" та інші. Це призвело до того, що на кінець 1922 р. у віданні уряду Ук­раїни залишилось близько 7 відсотків підприємств, як правило, міс­цевої та кустарної промисловості. Було централізовано управління шляхами сполучення, зв'язком, торговим флотом тощо.

Цей процес обумовив тісне об'єднання фінансів та органів управ­ління ними, єдність бюджетів, податкової та грошової систем. Крім того, уряд України фактично відмовився від ведення власної зовніш­ньої політики, передавши функції відповідному наркомату Російської Федерації договором від 22 лютого 1922 р.

Істотною ознакою єдиного державного організму є наявність спільного громадянства. Показовим у врегулюванні взаємостосунків цієї сфери став декрет ВУЦВК від 28 березня 1922 р., яким проголо­шувалося, що "громадяни РСФРР та інших Радянських соціалістич­них республік мають в межах УСРР рівні з українськими громадяна­ми права та обов'язки". Фактично це було визнанням єдиного спільного громадянства на тій частині території колишньої Російської імперії, де до влади прийшли більшовики.

Ці процеси небезпідставно кваліфікувалися частиною радянсько-партійної номенклатури, що намагалася зберегти за собою хоч якесь право впливу на події в республіці, як "знеособлення УСРР", "пору­шення її суверенітету", "випаровування суверенітету", "звуження прав українського уряду" тощо. УСРР все більше і більше перетворю­валась на квазі-державу.

Процес "знеособлення УСРР" пішов ще стрімкіше після ЗО груд­ня 1922 р., коли X Всеросійський з'їзд Рад (проголошений І Всесоюз­ним з'їздом Рад) прийняв Декларацію про утворення СРСР та Союз­ний договір. Ці два документи були піддані гострій критиці делегаціями республік і на з'їзді затверджені лише в основному. Юридичне оформлення союз отримав лише після прийняття Консти­туції СРСР на Всесоюзному з'їзді Рад 31 січня 1924 р.

Згідно з цією Конституцією, найважливіші галузі державного і господарського управління, передбачені договором від 28 грудня 1920 р., а також дипломатичні справи, повністю належали загальносоюзній владі, керівними органами виступали централізовані об'єднані комі­саріати, що разом з союзно-республіканськими утворювали уряд Со­юзу РСР. Компетенція республік реалізовувалася через місцеві (вклю­чаючи республіканські) комісаріати: внутрішніх справ, землеробства, освіти, юстиції, соціального забезпечення, охорони здоров'я. Про зву­ження прав республік і подальшу централізацію СРСР свідчило утво­рення в грудні 1929 р. Народного комісаріату земельних справ СРСР, у червні 1933 р. — Прокуратури Союзу РСР, у липні 1934 р. — На­родного комісаріату внутрішніх справ тощо. Функції центральних ор­ганів цих галузей тепер належали Москві.

1	2	3	4	5	6

Назва: Держава та право України
Дата публікації: 2006-03-30 (2883 прочитано)